Тривоги та розваги

Лейна повільно пленталася коридором. Тітонька, що мала її супроводжувати, цього разу довела дівчину лише до входу в потрібне відділення. За її словами, тепер, коли Лейна закріпилася в одному зі світів, перехід у реальність і назад буде з кожним разом дедалі легшим, оскільки її дані накопичуватимуться.

— От і добре, що ти так швидко обжилася, а то є тут бідосі, що по два-три місяці мучаться, а все ніяк... Після десятка спроб їх тільки на каталці й вивозять, — з болем в голосі розповіла жінка перед тим, як попрощатися.

Лейна подивилася вслід її трохи сутулій огузкуватій фігурі, відчуваючи в серці напад жалю, а потім почимчикувала до своєї палати майже в кінці коридору, притримуючись за стіну.

Після надто яскравих емоцій віртуального світу її нинішній стан нагадував навіть не вичавлений лимон, а стару засохлу ганчірку для миття підлоги, яка вже й сама не може згадати, якого кольору колись була. В її пам’яті спливли гострі кінчики шипів і ніжні пелюстки троянд з королівського саду й блякла примара тодішньої посмішки розтягнула дівочі губи.

«А цей Рауль — цікавий хлопець». Оці його переходи від повної незворушності до на диво відвертих, майже по-дитячому щирих емоцій... Одне й те саме обличчя з різними виразами пропливало перед її очима. Відраза, здивування, зосереджена старанність, захоплення... І голос, сповнений болем нескінченої глибини.

Лейна згадала, як раз у раз завмирало її серце. Якось це було трохи дивно. Важко було сказати, що Рауль так вже глибоко вразив її при першій зустрічі. То чому якесь напруження в душі почало накопичуватися ще до того, як вони побачилися вдруге? Невже це і є те, що називають коханням з першого погляду? Хоча ніяких спалахів, вогню в серці, метеликів у животі й всіляких інших спецефектів, про які пишуть у книжках, вона не відчула. Хіба що деяке відчуття спорідненості душ під кінець... Вона замислилась.

Коли прийшов час іти на обід, Лейна вже трохи оговталась, але так і не позбулася метушливих думок, які намагалися перетравити враження від останнього візиту до вірту.

«То що, можна вважати Рауля моїм типом чоловіків? Не надто велика різниця у зрості, підтягнута фігура й це сріблясте волосся...»

Вона збилася з кроку. По-перше, їй пригадався дехто з таким самим волоссям, кого вона бачила у реальному житті. «То це просто забавки моєї підсвідомості?» А по-друге, наступної миті, одразу після цих думок, вона побачила в просвіті коридору власника цього самого волосся. Її очі за товстими лінзами окулярів широко розчахнулися:

— Лейтенант де Бриз?! — вона майже відразу схаменулась і затисла рота рукою, сподіваючись, що людина, яка вже майже пройшла повз коридор, не почула її. Що на неї найшло? Звідкіля б тут міг узятися персонаж із симуляції?

Проте чоловік, чия світло-сталева копиця волосся привернула її увагу, здригнувся і почав крутити головою, розшукуючи джерело окрику.

Лейна злякано притислася до стіни. Може, за стулкою дверей відділення він її не помітить?

«І як це розуміти? Він просто відреагував на гучний звук? Чи він і Рауль де Бриз... Таке взагалі можливе?!»

Притискаючись до стіни якомога тісніше, вона повернулася до своєї палати.

У невеликому приміщенні без вікон, як і раніше, панувала безглузда монотонність. Зайняти себе чимось, крім сумбурних думок, було неможливо. Тож добряче покрутивши свої здогади з усіх боків, Лейна насилу дочекалася вечері під незадоволене буркотіння шлунку.

Прийшовши до їдальні, вона цього разу не поспішала давитися несмачною їжею, а навпаки забилася в куточок і причаїлася там, помахуючи ложкою більше для годиться. Нарешті її ціль з'явилася у дверях.

Щойно дочекавшись, поки ця людина набере повну тацю й повернеться до зали в пошуках вільного місця, Лейна запрошувально замахала рукою:

— Рею! Сюди!

— О, які люди! Давно не бачилися! — худий, як тростина, хлопець вмить просочився крізь натовп і опинився біля її столу. Підтягуючи ногою стілець ближче до неї, він хитро усміхнувся. — Кралечко моя, невже ти нарешті оцінила перевагу інтелекту над маскулінністю інших самців й вирішила звернути на мене увагу? От тільки май на увазі: я віддаю перевагу вільному сексу без жодних зобов'язань.

— Та йди ти!..

Як не поглянь, а цей нахабний хлопчисько просто розважався, але Лейну не відпускало відчуття, що ці очі, повні бісиків, наче просто маска, що приховує справжній погляд — чіпкий, оцінювальний.

— Я не твоя і не краля. Ще раз так назвеш і ця таця опиниться у тебе на голові разом з усім вмістом. Мене цікавить виключно твій інтелект і ні грамом більше. Й краще б він відповідав твоєму самохвальству.

Однак ця холодна відповідь анітрохи не засмутила життєрадісного хакера.

— Отак завжди. Дівчат засліплюють беззмістовні яскраві обгортки, на кшталт якихось там кубиків пресу, а на вміст мало хто звертає увагу, — Рей розіграв цілу пантоміму з пусканням удаваної сльози. — Буде потім ваша величність плакати за скромним хакером Реєм, та вже буде пізно... Ги-ги-ги! — нарешті він не витримав і загиготів, ухиляючись від ложки, що замахнулася на нього.

Лейна мимоволі теж хихикнула, сама собі дивуючись.

— Ну питайте, питайте вже швидше, ваша величносте, змилуйтесь над цим сіромахою, поки він не сконав від цікавості!

Не здатна прибрати посмішку з обличчя, Лейна раптом запитала зовсім не те, що збиралася:

— Е... А чого це я «величність»?

— Ну, краля — королева — її величність, доганяєш?... Адже тільки справжня Снігова королева здатна парою слів створити прямо тут полюс холоду і навіки заморозити моє серце!.. Ай! — не надто ретельно облизана ложка таки зустрілася з лобом жартівника, залишивши по собі яскраво-червоний відбиток — сьогодні на перше був борщ.

Лейна відчула, як її настрій стрімко покращується. Рей володів незбагненним для неї вмінням — за п'ять хвилин створити відчуття, що ви з ним дружите мало не з дитячого садка. Здається, саме так вони весь час шпилили одне одного з її молодшим братом... чи то кузеном... На мить голову пронизав гострий біль. 

На іншому кінці їдальні майнуло сріблясто-сталеве волосся. Лейна нахилилася ближче до хлопця і заговорила швидше.

— Рею, ти ж знаєш про Центр більше за всіх, чи не так? — хлопчина одразу ж надувся від гордості. — Скажи-но, всі ці світи, в які вони нас завантажують, окремі? За логікою, для глибокої психокорекції має бути для кожного свій світ налаштований, правда ж?

— Та ти шо! Звичайно ж, ні! Ти хоч уявляєш, скільки даних доводиться зберігати хоча б для одного настільки деталізованого світу? Мало рятує навіть те, що вони на всю юзають інваріантність відчуттів і шаблонну перцепцію* — хе-хе, навіть Боженька додумався до використання датабази... Тож Центр розробив штук п'ять версій вірта та й запускає туди по два-три аватари за раз. А тобі що з того?

// * Тут Рей говорить про особливості психології людського сприйняття, через які дві людини, дивлячись на одне і те саме, можуть бачити дещо різне: інваріантність, тобто сталість, відчуттів (здатність розпізнавати предмети, незалежно від кута зору, освітленості, гучності, відтінків аромату тощо) та перцепцію (сприйняття та розпізнавання об'єктів) за допомогою набору шаблонів, що зберігаються у пам'яті людини. По суті, дещо схоже на використання програмістами баз даних (англ. datebase). //

Звичайно ж Рей одразу поставив питання, на яке їй не дуже хотілося відповідати, але в цю мить на столик перед ними впала подвійна тінь.

— Рею. Потрібно поговорити. Щодо Центру. — Трохи збоку височів той кіношний охоронець, а просто навпроти...

Лейна швидко опустила погляд, приховуючи шквал емоцій. Високий молодик не був копією Рауля де Бриза, але багато рис таки збігалися. «Заспокойся зараз же! Навіть якщо це справді він, то тебе вже точно не впізнати!» Вона поправила окуляри, відкинула косу за спину й знову підвела погляд.

— Що ж, сідай, — Рей широким жестом вказав на останній вільний стілець за їхнім столиком.

— Просто тут?

— Ну, знаєш, особистого офісу я не маю. У кімнатах камери навіть не ховають, а тут достатньо гамірно.

Дійсно, хоча ніхто з відвідувачів їдальні не підвищував голос, а багато хто взагалі мовчав, та все ж брязкіт посуду, гудіння холодильника з напоями, що стояв поруч, та інші звуки створювали помітний звуковий фон.

— А вона? — молодий чоловік все ж сів.

— Лейна, можна тебе... — Рей повернувся до неї.

— А можна я теж послухаю? Я не буду вам заважати. З цим Центром щось серйозно не так, — вона спеціально використала слова Рея з підслуханої розмови, — і я хотіла б дізнатися про це більше. Я не розпатякаю, ти ж знаєш.

Наступної миті їй раптом стало вельми незатишно під двома пильними поглядами. «Нормально, коли людина пам'ятає власні слова, але невже цей Срібноголовий теж запам'ятав усе дослівно?»

— Ти чула нашу розмову?

— Ну... Так, — знітилися дівчина під гострим поглядом Срібноголового. — Я випадково, чесно! І нікому про це не говорила...

— Це правда, — втрутився Рей. — Вона в нас не з балакучих. Здається взагалі сьогодні вперше заговорила з дня свого приїзду. Ну що, Ральфе, вшануєш прохання панянки?

— Як знаєш. Зрештою, це ти ризикуєш порушити місцеві правила, мені то що? — відповів світловолосий Ральф після короткої паузи й, нарешті, відвів від Лейни свій надмірно гострий погляд. — Кайл, чашку чаю та бутерброд... — він кинув гидливий погляд на вітрини, — із сиром.

— Хе-хе, розумний вибір. Досі пам'ятаю мемну пику, яку ти скорчив від місцевої кави, — захихотів Рей.

— До справи. Я зроблю те, про що ти просив, якщо доведеш свої слова, — Ральф висловлювався доволі обережно, мабуть, з огляду на присутність Лейни або на наявність камер, — і в мене тільки одна умова — цілковита мовчанка, доки я не дозволю. Галас за межами Центру зараз мені не потрібний.

— Знаєш, список клієнтів Центру засекречений, але... іноді достатньо просто мати гострий зір... пане Ральф Брізак. Приємно з вами познайомитись, хе-хе! Можеш вважати це першим доказом. До речі, легко зрозуміти, чому спадкоємець корпорації Brizak International не хоче підіймати шум навколо Центру.

— Те, що корпорація мого батька фінансує Центр, не означає, що я не маю власних інтересів, — скривився Ральф, — проте зараз про це говорити немає сенсу. Твій доказ слабкий — моя особа публічна.

— Згоден, фіговий доказ, але він лише перший, — сказав Рей, не відриваючи очей і пальців від чи то великого смартфона, чи то маленького планшета, який дістав звідкись з-під столу хвилину тому. — А ось і другий. Рекомендую підняти ноги.

Відреагувати на таку дивну заяву вони, звісно, не встигли. Біля холодильника, поряд з яким вони сиділи, зрушила невелика панель і з ніші, що ховалася за нею, виїхав робопилосос. Він діловито почав прибирання, акуратно оминаючи ніжки столів і стільців та тикаючись у всі зустрічні ноги.

— Ай!

— Що за...?

Люди злякано відскакували, потираючи забиті кісточки. Загриміла впущена кимось таця, на щастя, порожня.

— Вимкніть цю штуку!

— Звідки він взагалі узявся?!

Рей тихенько хихотів, прикриваючись однією рукою й активно тикаючи у свій гаджет іншою.

— За задумом ці лялечки мають вилазити лише вночі. Схоже, хтось вирішив заощадити на софті й навчив їх розрізняти лише металеві ніжки меблів, а ноги людей — ні. Продовжимо веселощі...

Він нарешті підняв погляд і подивився на інший кінець їдальні. Лейна поспіхом також перевела погляд туди та побачила компанію підлітків, що мляво перемовлялися. За пару секунд їхнє волосся раптом здійнялося, ніби під поривом вітру. Вони попідскакували зі своїх місць та пообхоплювали себе руками, наче їм дуже холодно. Тільки тоді Лейна звернула увагу на великий кондиціонер на стіні над ними.

Хвиля холодного повітря швидко поширювалася їдальнею, змушуючи все більше людей підхоплюватися зі своїх місць. Незабаром настав момент, коли хтось спіткнувся об робопилосос і впав, сильно штовхнувши один зі столиків. На підлогу посипався посуд із залишками їжі. На слизькій підлозі відразу впала ще одна людина, потягнувши за собою сусіда.

— Та відійдіть ви! — відсахувалися від епіцентру подій одні.

— Що там таке відбувається? — рвалися до самої гущавини інші.

Гармидер наростав, як снігова куля. Тільки біля вітрин і в їхньому куточку, частково захищеному холодильником з одного боку й масивною фігурою Кайла — з іншого, ще зберігався спокій.

— І фінальний акорд... — Рей, мабуть, розважався на повну.

З-за дверей поза вітринами, що вели на кухню, пролунав неприємний писк пожежної сигналізації, а потім — обурені крики. З дверей у зал почали вискакувати люди в одязі кухарів, з яких стікала вода. Вони влилися у загальний хаос.

— Настав час звалювати, — Рей підвівся зі свого місця все ще давлячись від сміху. — Сподіваюся, шоу вам сподобалося.

Вони акуратно пробралися вздовж стінки до виходу і вискочили в коридор за кілька секунд до прибуття цілої команди білохалатих доглядачів, які поспішали до місця позаштатної ситуації.

Коли їхня маленька компанія сховалася за рогом коридору, Ральф зупинився і дістав з кишені візитівку.

— Склади список необхідного й відправ мені. Я повернуся за тиждень. Зроблю, що зможу.

Він ще раз уважно оглянув Лейну та швидко покрокував у бік ліфта. Кайл кинувся за ним.

— Хмм, крутий, як варене яйце, — посміхнувся Рей. — І такий самий небагатослівний. З вас вийшла б чудова парочка, ваша величносте, хе-хе. Покі!

На превеликий жаль Лейни, від стусана язикатому бешкетнику вдалося ухилитися.