Розділ 49

Протягом решти робочого дня у Шуана все співало всередині. Він малював на усіх можливих напоях, посилаючи в маси нескінченну кількість сердець.

Сердець та любові. Тоді він був настільки нею переповнений, що, здавалося, скільки б він не віддавав, її ніяк не меншає.

Щобільше, він з нетерпінням чекав завершення зміни.

Доки хлопець працював та готував каву, Чан’ї сидів за два метри від нього, читаючи та періодично піднімаючи на Шуана очі. Коли їхні погляди зустрічалися, вони всміхалися одне одному. Слова були не потрібні.

Коли пообіді зміна Шуана завершилась, й він переодягнувся назад у звичайний одяг, Чан’ї вже чекав біля входу до кафе.

Шуанові раптом згадалося, як він тоді бездумно розчахнув двері кабінету S17. Тоді він побачив той самий профіль, але нині Чан’ї вже не носив весняного пальта, а його золотавий ланцюжок для окулярів ледве торкався коміра чорної ділової сорочки, підхожої саме для літа.

Того дня він боявся відчиняти двері, але тепер він готовий був накинутися на чоловіка, щойно перепона між ними зникне.

— Баю…

Відчинивши двері, Шуан вже готовий був виконати задум та огорнути руки навколо шиї Чан’ї, як раптом декого помітив.

То був суботній день, тож, звісно, в центрі можна було зустріти будь-кого.

Зокрема Синя.

Синь саме вертався з закупів у супермаркеті, і абсолютно випадково натрапив на кафе «Фрезія». Він помітив біля входу професора, і вже хотів було привітатися:

— Профе… — але так і замовк.

Адже також там був і знайомий силует, який саме відчинив двері та кинувся було до професора.

— Тіне Шуане?!

Це була жахлива картина.

Минула нестерпно довга мить мовчання.

В голові Шуана промайнуло сила-силенна планів порятунку ситуації, він вдавання, що він позашлюбна дитина Чан’ї, до вбивства Синя.

І коли він внаслідок сили інерції майже торкнувся Чан’ї, Шуан в останню мить змінив траєкторію і замість того, щоб оповити шию чоловіка, вхопи того за комір. Це був неймовірно дивний спосіб схопити когось за комір зі спини…

Чан’ї не поворухнувся.

Шуан втішав себе, що принаймні це краще, ніж якби його застали за обіймання професора, але від цього ситуація не кращала…

Чи варто сказати, що Чан’ї не заплатив за свою каву? Ні, Шуан вже зняв робочу форму.

Якщо не це, то що він може сказати у своє виправдання?..

До біса, запізно, навіть якщо він вже зняв свою форму, хай краще Бай Лаобан буде цапом відбувайлом!

Тільки-но Шуан збирався заговорити, Синь кинув додолу свої речі та чкурнув до них, завзято відтягуючи Шуана.

— Тіне Шуане, ти що, з дуба впав?! Таке не можна робити навіть на п’яну голову, а це ж навіть не паб! — Синь кинув короткий погляд на вивіску та продовжив тихо шпетити хлопця: — Навіть якщо тобі доведеться перепроходити курс, не можна ж кидатися з кулаками! Чи ти взагалі випускатися не збираєшся?!

Кидатися з кулаками?

В серцях Шуан подумав: «Якби не ти, я б зараз з ним цілувався».

— Зрозумів? — буркнув Синь, боячись, що Шуан встиг своєю поведінкою образити професора, і штурхнув друга ліктем: — вибачся перед професором.

— Вибачте мені, — вимовив Шуан німецькою, схиляючи голову.

Якби він цього не зробив, оточуючі змогли б розгледіти його усмішку, яка рвалась назовні.

Чан’ї був професіоналом у тому, щоб лишатися незворушним. Він спокійно розправив комір, зім’ятий Шуаном.

— Все гаразд.

Але навіть після цього Чан’ї не зрушив з місця. Як і Шуан.

Синь запанікував: Чому ж вони не розходяться?

Ні, треба терміново забирати Шуана, інакше мирно все не закінчиться.

— Бувайте, професоре, — кинув Синь, підхопив свої клунки одною рукою і, другою вчепившись в Шуана, потягнув того геть. — Ходімо, час йти додому.

Шуан настільки розгубився, що прийшов до тями коли Синь вже відтягнув його на два метри. Він озирнувся на Чан’ї, який досі стояв перед кафе.

Синь смикнув його.

— Тіне Шуане, проблем собі шукаєш? Ну ж бо, ходімо доки ти не накоїв біди.

Лише коли вони дійшли до роздоріжжя за рогом, Шуан сказав.

— Пускай мене вже.

Синь відпустив.

— Ти думаєш мені дуже хотілося тебе так тягнути? Ти не пір’їнка, до того ж у мене й так з собою сумки. Принаймні ти не потрапив у халепу. То що з тобою? Невже справді випив?

— Ні, я просто… трошки розізлився, — скоріше не витримав через те, наскільки він гарний.

— Хіба нещодавно ти не нахвалював його у груповому чаті? Хоча вже з п’ятниці починається реєстрація на іспити… Що, він справді тебе не допустить? Ну серйозно, що він, що німці: сказали як відрізали. Але що тут вже поробиш… Він маніяк, але принаймні не має поганих намірів. Він навіть частенько викликає тебе…

— Та знаю, що у нього гарні наміри. Просто… раптово не зміг утриматися, — нервово сказав Шуан. — Я піду, у мене ще справи.

— Куди? Ходімо разом.

— Тобі не по дорозі.

— А ти звідки знаєш? Ти ж навіть не спитав.

Шуан глянув на сумки в його руках.

— Ти ж додому з закупів?

— Ага.

— А мені треба ще дечим затаритися.

— А, ну ок. Але не думай повертатись туди й шукати собі ще більше проблем.

В серцях Шуан подумав: «Та які проблеми, це називається коханням».

Шуан пішов тим же шляхом, що й прийшов, бачачи, що Чан’ї досі стоїть на місці. І його коханий був неймовірно привабливим

За два кроки від нього Шуан кашлянув, мов кажучи: «Твого викраденого хлопця нарешті відпустили».

— Сядь спочатку в машину.

Шуан кивнув, цього разу вже тримаючи руки при собі.

Справді, рано було радіти: зрештою, їх щойно ледь не впіймали. А шанс зустріти когось зі знайомих у центрі міста був доволі високим.

Коли обидва опинились в машині, Шуан, не здатний чекати довше, нарешті огорнув руками шию Чан’ї. Якби ж не обмеження у просторі, Шуан сів би до нього на коліна.

Після деякого часу, хлопець відсторонився від поцілунку й запитав:

— Гей, Баю Лаобане, скажи, а якби я отак огорнув твою шию, і це побачив Сон Синь, що б ми робили?

Чан’ї усміхнувся.

— Я б озирнувся й сказав «Пане, ви мене з кимось, певно, переплутали».

Шуан розсміявся.

— А якби він побачив як ми цілуємося?

Чан’ї вдав, що роздумує над відповіддю, перш ніж видати:

— Тоді він був би першим і останнім з курсу, хто отримав би 1.0.*

*В Німеччині ставлять оцінки від 1.0 до 6.0, де 1.0 — найвищий бал. 

— Ого, то ти аж так підкупатимеш свідків? — піддражнив Шуан, добре знаючи, що професор просто жартує. — А якщо чесно, нам варто бути уважнішими. Не хочу цим створювати тобі проблем.

— Тоді обговоримо все сьогодні ввечері.

— Га?

— Спільне проживання, — помітивши мовчання з боку Шуана, Чан’ї одразу ж здогадався про що подумав цей хлоп та додав: — Питання чи будемо ми жити разом вирішено. Тепер лишається обговорити важливі деталі.

Важливі деталі?

Шуан подумав трохи, але так і не дійшов до того, що варто було б взяти до уваги. Якщо вже вони збираються жити разом…

Як щодо того, аби разом з Баєм Лаобаном завести собаку?

Бай Лаобан, здавалося, завжди трохи жалів про те, що його колишня дружина забрала собі їхню собаку…

Керуючи машиною, Чан’ї кинув погляд на Шуана.

— Наприклад, треба обговорити, як вчинити, якщо твої однокурсники чи родичі захочуть навідатись в гості; чи мої колеги — прийти на вечерю. Та й інші дрібнички: треба додати твоє ім’я на табличку перед будинком та на поштову скриньку; тобі необхідно буде піти до міської ратуші, подати заяву на зміну місця прописки, змінити всі відповідні документи. Розірвати підписку на радіо та телебачення, адже тепер ми користуватимемося спільним акаунтом. Оформити страхування…

В машині запанувала мертвецька тиша.

— Тіне?

— Ем… — Шуан насупився, сумніваючись. — Як щодо того… Щоб ми…

— «Щоб ми» що?

— Як щодо того, щоб ми серйозно взялися за це, щойно приїдемо додому, не чекаючи вечора? — з захватом пролепетав Шуан.

Губи Чан’ї вигнулись в усмішці.

— Мг.

Перелік питань, які треба було вирішити, був величезним, але розбиратися з усім разом виявилося неочікувано приємно.

Увечері, закінчивши обговорення важливих справ, вони перемістились на подвір’я.

Шуан дістав з холодильника кавуна, порізав навпіл, встромив у кожну половинку по ложці та поніс надвір.

Чан’ї сидів у кріслі. Шуан підійшов, поклав половинку кавуна на стіл перед чоловіком. Поруч стояло ще одне порожнє крісло, але замість того щоб сісти туди, Шуан опустився на траву, спершись спиною на бік крісла, щоб коли закортіло, він зміг просто відкинути голову чоловікові на коліна.

— Приємно так проводити літо, хіба ні? — Шуан зачерпнув великий шмат кавуна та з’їв його. — Коли був маленьким, то часто так сидів на землі, наминав кавуна та спирався батькам на коліна. А коли підіймав голову, міг бачити силу-силенну зорь у небі, — він замовкнув, зачерпнув кавуна. Але цього разу не з’їв його, а підняв голову. — Баю Лаобане… Чому ти ніколи не говориш про своє минуле?

Чан’ї пригладив волосся Шуана, м’яко всміхаючись, та тихо відповів:

— Що ти хочеш почути?

— Можна питати будь-що?

— Будь-що.

— Тоді я хочу почути про… твоїх колишніх коханих.

Чан’ї розсміявся.

— Колишніх коханих. Мг.

— Що смішного? — хлопець махнув ложкою і ткнув нею в Чан’ї. — Ну, ти будеш розповідати? Якщо не хочеш, то забудь, цей панич не дуже воліє дізнатися.

Чан’ї переможено підняв руки, і по очах було видно, що він радо потуратиме Шуановій забаганці.

— Розповім, звісно ж розповім. Але спочатку…

— Забороняю казати «але», ніяких «але» — перебив Шуан.

Чоловік розсміявся.

— Спочатку дай визначення «колишнім коханим».

Шуан пригадав, що Чан’ї якось згадував, що з чотирнадцяти років був переважно у довготривалих стосунках.

— Розкажи про найважливіших людей, починаючи з чотирнадцяти.

Чан’ї не втримав смішок.

— Це було двадцять два роки тому.

Після його слів Шуану й самому здалося, що він взяв задалеко. 

— Тоді розкажи про свої найдовші стосунки… Мм… Як щодо тих… В яких ви доходили до спільного проживання?

— Моя колишня дружина.

— І все?

— І все.

— Тоді… — насправді, Шуан не дуже хотів говорити про його колишніх коханців. — Тоді що відрізняло її від решти?

Чан’ї подумав деякий час, але замість відповіді спустився на траву та пригорнув до себе Шуана.

— Все ще боїшся?

Попав у яблучко.

— …Не зовсім.

— Те, що сталося цього разу було моєю провиною, — чоловік поцілував Шуана в лоба. — І я хочу за це перепросити. Вибач.

— Це не твоя провина… — Шуан потицяв ложкою в кавуна, ніби намагаючись розбурхати самого себе, аби визнати проблему. — Я знаю що все сталося через мої комплекси.

— Думав колись, звідки вони беруться?

— Ну, мені бракує впевненості… Я некомпетентний… І маю не найкращий характер… — Шуан поколупався в кавуні, а тоді набрався мужності та зізнався: — Знаєш, тому я й постійно жартую про різницю у віці… Тому що насправді крім молодості у мене нічого немає. Серйозно, я навіть не розумію, що ти в мені знайшов. Настільки ти класний…

В тиші ночі було чутно лише як час від часу стиглі вишні падають у траву, розносячи довкола свій солодкий аромат.

— Тоді, чи знаєш ти, що коли я спостерігаю за тобою та твоїми однокурсниками, то теж мимоволі пригадую своє двадцятиріччя, навіть якщо сам тоді не мав нічого за душею?

Шуана це здивувало.

Наступного дня.

Шуан вкотре загуглив біографію Бая Чан’ї, бажаючи переконатися, що там не буде жодної інформації про двадцятичотирьохрічного Бая Лаобана.

Так, це правда, у двадцятичотирьохрічного Бая Лаобана не було нічого, крім наукового ступеня та наукової роботи довгої настільки, що Шуану довелося б витратити півдня на те, щоб просто прогортати її до самого кінця.