Тріпотіння

Цими днями Шуан все дивитися відео про собак. Він оцінював породи й розмірковував над тим, яка краще підійде їм з Чан’ї. По-перше, вона мала б бути крутою, по-друге, такою ж розумною, як професор. 

— Баю Лаобане, як думаєш, на яку породу собак ти схожий? — запитав Шуан.

Чан’ї, який в той момент читав, підняв погляд. 

— Думаю, ти хочеш покарання. 

— Ні-і, будь ласка. Ну ж бо, помізкуй і скажи, — відкинувши мишу, Шуан сів до чоловіка на коліна. — Я серйозно. 

— Я теж. 

— Тоді я сам подумаю, — Шуан повернувся до крісла. — …просто хотів спершу обговорити це з тобою.

Від відблиску мерехтливого сяйва монітора у його очах здавалося, що Шуан на щось чекає. Чан’ї деякий час мовчки розглядав його.

— Лишаю цю справу тобі, не хочу втручатися. 

— Га? Яку справу? — очі хлопця все ще були прикуті до екрана з зображеннями собак. 

— Все, що стосується вирощування собаки, — Чан’ї підійшов та простягнув Шуану кредитку. — Вирішуєш, яку породу беремо, у якого розплідника купити чи з якого притулку взяти, де зробити щеплення і встановити мікрочіп, де сплатити податок за собаку, придбати страховку… Ти несеш відповідальність за все це.

Відповідальність допомагає зростати. З погляду Чан’ї особистісна ефективність мала б розвиватися через докладання зусиль задля досягнення певної цілі. Якщо й був спосіб побороти невпевненість, то він полягав у здобутті певних успіхів. Навіть невеличкий здобуток закарбується у пам'яті як цінний життєвий досвід.

Цьому хлопцю варто було більше тренуватися. З більшою кількістю успіхів людина отримує впевненість та відчуття безпеки. Ба навіть якщо цього виявиться недостатньо, аби зростити у Шуана почуття безпеки, це нормально. Адже Чан’ї все ще надто у нього закоханий.

Шуан глянув на чоловіка.

— Га? Але у мене жодного досвіду з… 

Чан’ї погладив його по голові.

— Після цього — буде.

***

За місяць Шуан завершив підготовку до появи собаки. Одного сонячного понеділка він привіз двомісячного веймаранера. Коли професор Бай повернувся увечері додому, то Шуан зашивав диван, з жалісливим виглядом старої матері, що зашиває своїй дитині одяг у світлі масляної лампи. На килимі попереду дивану була випуклість, яка навіть рухалася під ним. 

— Тіне, що тут сталося? — очі Чан’ї спостерігали за випуклістю на килимі.

— Нашого сина додому привів, — Шуан озирнувся та, мов презентуючи довершений витвір мистецтва, підняв килим.

Гав.   

Цуцик з великими вухами лежав на підлозі й дивився на Чан’ї великими сірими очима. Стоячи за кілька метрів, Чан’ї дивився вниз на того. Вони кілька секунд просто спостерігали одне з одним.

Шуан відрекомендував Чан’ї:

— Це татусь, — сказав він цуценяті. Те завиляло хвостом, повільно ковзнуло по підлозі та потерлося головою об штани Чан’ї. — А це Віко.

— Якщо я татусь, то хто ти? — Чан’ї вміло підхопив Віко на руки.

Шуан урочисто виголосив:

— А я батько. 

— Що ж, батьку, — Чан’ї просканував поглядом меблі у вітальні, які були у настільки жахливому стані, що без сліз і не глянути. — Записав сина у собачу школу?

— Я якраз переглядав варіанти в інтернеті… — жвавий голос Шуана став тихішим. — А коли вийшов з кабінету… Дім уже був у такому стані. І… він же й твій син. 

— Мг, — усміхнувся Чан’ї. — Я теж несу відповідальність. 

Взятися за виховання їхнього сина необхідно було у терміновому порядку. Шуан провів ще два дні, обираючи школу для собак. І коли обрав, став схожим на батька, дитина якого досягла шкільного віку: переглядав інформацію, ретельно обирав курс та зрештою зупинився на маленькому класі, який відвідували загалом чотири собаки. То був клас спеціально для собак, яких виховують пари. В описі до курсу дуже ніжно повідомлялося: матуся й татусь разом братимуть участь у навчанні цуценяти та супроводжуватимуть його дорослішання. Якщо коротко, то двоє людей ходили на уроки разом з улюбленцем, паралельно навчаючись та розвиваючись. Курс починався з наступного тижня, і заняття мали проходити щопонеділка пообіді. 

У ранок перед першим заняттями у собачій школі Шуан відсидів лекцію Чан’ї та дочекався, доки всі студенти залишили навчальну авдиторію, аби нагадати:

— Татусю, не забудь прийти на заняття після обіду.   

За останні кілька днів Шуан вже звик так звертатися до Чан’ї. Поки ніхто цього не чув, було не так важливо, як він його кликатиме. А те, що він звик називати на прізвиського декого іншого, стало причиною неабиякого клопоту.

Коли Чан’ї привів Віко на заняття до собачої школи, Віко не реагував, скільки б кінологиня його не кликала. 

— Його справді Віко звати? — запитала вона у Шуана.

Той на деякий час задумався, перш ніж спробувати гукнути китайською:

— Ер-дзи?*

*«син» китайською.

І Віко радісно підбіг, штовхаючись головою об литки студента. 

— …Навчіть мене це вимовляти… Е-е?.. Дзи?

— Ер-дзи.

Кінологиня дуже старалася закотити потрібним чином язик:

— Е-ер-дзи?

— Дуже добре, — мовив Шуан.

Інші три німецькі пари, які стояли та спостерігали за дійством, заплескали у долоні.

— Гаразд, — кінологиня плеснула в долоні, що знаменувало початок заняття. — Сьогодні нашою ціллю є вивчити мову тіла та поведінку собаки, зрозуміти її відмінність від людської. А тоді ми вивчимо кілька команд та спробуємо навчити песиків їх слухатися.

Перша частина уроку кардинально відрізнялася від звичайних занять Шуана, але програма була набагато простішою, тож не викликала жодних проблем. 

А ось під час другої частини заняття дещо трапилося.

Всі пари практикували різні команди, як, наприклад, «сидіти›, в результаті чого їхні улюбленці опинилися на галявині.

— Зараз ми попрактикуємо давання дозволу вашим улюбленцям побігати з одного боку на інший, — мовила кінологиня. — Гаразд, тепер татусі лишають на моєму боці, а матусі нехай заберуть собак на п’ятдесят метрів звідси. Там є позначка. 

Троє жінок повели своїх улюбленців до згаданої позначки. Шуан та Чан’ї завмерли. 

Помітивши, що одна з пар не рухається, кінологиня раптово усвідомила, наскільки недоречно використовувати до них подібні терміни. Донині на заняттях їй зустрічалися лише гетеросексуальні пари, тож вона звикла використовувати «татусь» та «матуся», щоб розрізнити партнерів.

— …Ти переходь, — сказав Шуан до Чан’ї. — Я хочу бути у групі татусів. 

Бай Лаобан не зважав на подібні дрібниці, тож без заперечень відвів цуцика до групи матусь. 

— Зачекайте, будь ласка, — зупинила його кінологиня. — Перепрошую, у мене ніколи раніше не було такого досвіду. Гадаю, нам варто обрати інший спосіб групування, адже в подібній ситуації буде грубо з мого боку розподіляти групу за ґендером.

Вона задумалася, і, поміркувавши над тим, який розподіл задовольнив би всіх, — включно з Чан’ї, — вирішила:

— Що ж, матусі, поверніться, будь ласка. Тепер молодші з пари стоятимуть на моєму боці, старші — за п'ятдесят метрів звідси. Тут буде молодша група, а там старша. 

— … Ти йди, — сказав Чан’ї до Шуана. — Я хочу бути у молодшій групі. 

Шуан глянув на професора Бая і кутики його губ сіпнулись в усмішці. 

— Чого смієшся?

— Ти милий, — Шуан поцілував його та повів цуценя до старшої групи. 

***

По поверненню додому ввечері обидва лишилися у доброму гуморі, а цуценя — втомленим. Зазвичай веймаранер був активним і вертівся всю ніч, але сьогодні Віко так добре побавився з новими друзями, що одразу ж заснув.

Зазвичай пари з дітьми вкладають дітей раніше спати, коли хочуть зайнятися «дорослими» справами. Такою ж була і їхня ситуація. Час, місце та відносини (між собакою та людиною) грали на їхню користь. Шуан, після слухання сопіння песика протягом двох хвилин, навпочіпки прокрався до кабінету та мовив тоном старого батька:

— Наш син спить. 

Чан’ї відповідав на електронні листи, що було частиною його рутини. 

— Почекай. 

Помітивши, що Чан’ї все ще працює, Шуан відкрив свій ноутбук та перевірив поштову скриньку. Тоді він раптом усвідомив, що з цього понеділка до наступної п’ятниці, тобто протягом двох тижнів, триватиме період оцінки курсів студентами. Хоча до фактичного завершення семестру залишалося ще кілька тижнів, можна було оцінити всі прослухані дисципліни, незалежно від допуску до фінальних іспитів. 

Шуан прослухав кілька курсів, тож якого професора варто було оцінити першим…

Кхем.

Чесно кажучи, він би зробив це в алфавітному порядку. Першою літерою з тридцяти у німецькому алфавіті була очевидно… Б. Першою літерою з двадцяти шести в англійській абетці виявилася теж очевидно… Б. Та й таке. За збігом обставин професор Бай є першим професором, чиє ім’я починається на Б. 

Шуан натиснув на сторінку оцінки Robotik.

Під час оцінки курсів минулого семестру Шуан думав, що опитування довге та надокучливе настільки, що навіть заповнення однієї сторінки безмежно його дратувало. Зараз Шуан бажав, щоб воно було довшим, кращим і з більшою кількістю суб’єктивних питань, щоб можна було написати коротке есе про професора Чан’ї. 

Перше питання оцінювання: Зміст курсу. 

«Чи добре професор поєднує теоретичну складову освітнього матеріалу з реальними практиками?»

Так.

«Чи був зміст курсу, який викладав професор, застарілим?»

Ні. 

«Чи сумісний освітній матеріал, який викладав цей професор з матеріалами інших курсів?»

Так. 

«Чи встановлював професор завищені очікування щодо своїх студентів?»

Так. 

Стривайте. Як йому відповісти на це питання…

Шуан засумнівався. 

— На що дивишся? — пролунав за Шуановою спиною голос Чан’ї. Шуан хотів було закрити ноутбук, але професор вже читав слова на екрані вголос: — чи встановлював професор завищені очікування щодо своїх студентів? Тіне, ти поставив «Так». 

— Гм… Ні… — Шуан не смів повернути голову. — Я все ще думаю над цим…

— Над чим?

— … Над тим, що важливіше — кохання чи справедливість. 

Чан’ї поцілував хлопця в маківку. 

— Подумай-но добре. 

— … Кохання. Звісно, кохання, — Шуан відразу ж змінив відповідь з «Так» на «Ні».

Він досяг останнього запитання оцінювання: «Наскільки важким є цей курс?». Були варіанти «Надто легкий», «Відносно легкий», «Середньої складності», «Відносно складний» та «Занадто складний». 

Шуан повів курсор до останньої відповіді, але озирнувся, щоб поглянути на Чан’ї, який дивився на нього очима, сповненими прихильності. 

Студент перевів курсор з відповіді «Занадто складний» на «Відносно складний» і знову озирнувся на Чан’ї. Його очі все ще були сповнені прихильності. 

Тоді Шуан перевів курсор з відповіді «Відносно складний» на «Середньої складності» і клацнув кнопкою миші, підтверджуючи відповідь. Він мав передчуття, що ці два питання були ключовими у випробуванні його сумління, і на обидва було дано відповіді. Тепер можна чесно прожити решту свого життя.

Решту оцінювального листа було легко заповнити. Структура курсу, тема пар, методика викладання, рівень професіоналізму професора, педагогічне ставлення, харизма… Любов та справедливість були гармонії. Студент міг просто дати ідеальні відповіді. 

Шуан продовжував заповнювати оцінювальну анкету.

Гм? 

Чого були питання не лише про професора, а й про студентів? Чи можливо, що цього семестру до анкети оцінювання внесли корективи?

Питання перше: «Чи читаєте ви необхідну для курсу літературу перед лекціями?» Варіанти відповіді: «Ніколи», «Зрідка», «Іноді» та «Завжди».

Серце Шуана затріпотіло. 

— Що обереш? — Чан’ї запитав коло самого його вуха. — Мені теж цікаво знати.