Все скінчено, cтаре чудовисько хоче, щоб я з ним жив

 Багато речей у цьому світі зовсім не такі, якими можуть здатися на перший погляд.

Наприклад, слово «обговоримо» з вуст великого професора Бая… Хоч і мало частку «розмова», але сильно попахувало «дією».

Було близько 6-ї вечора, понеділок. Згідно з їхньою домовленістю, студент Тін Шуан має зустріти Бая Лаобана на залізничному вокзалі завтра о 9-тій годині вечора.

Отже, йому залишилося жити менш як 27 годин.

Що ж, це справді була його провина, і він заслуговував на покарання. Якщо він помре від рук Бая Лаобана, то це буде справедливо.

В очікуванні розправи, Шуан поволік своє втомлене тіло — яке провело кілька годин у потязі, а потім кипіло від люті в лікарні, — до автобусної зупинки неподалік, щоб дочекатися автобуса.

У променях заходу сонця рух на дорозі ніяк не сповільнювався. Перед Шуаном зупинився переповнений автобус, і натовп кинувся до нього. Перед дверима автобуса стояв чоловік у костюмі зі слідами втоми на обличчі. Усміхнувшись, хлопець помахав водієві, сказавши, що зачекає на наступний автобус.

Він не знав чому. Це була просто людина, з якою він не мав нічого спільного, але цей жест змусив щось у серці Шуана трохи змінитись. Він подумав про Чан'ї.

Хоча Бай Лаобан не казав цього прямо і не висловив жодного невдоволення, він, певно, справді засмутився через його поведінку. Складалося відчуття, що з початку їхніх стосунків Шуан нічого не зробив для Бая Лаобана… Лише створював йому неприємності…

Подумавши про це, Шуан вирішив, що великий професор Бай, який завжди був серйозним і шанованим, справді потребує, аби його хлопець трохи його побалував. Тому, перш ніж повернутись додому, Шуан зайшов до Синя, щоб позичити в нього гітару.

Шуан почав вчитися грі на гітарі ще у середній школі. Тоді він просто хотів виглядати крутим. Після вступу він часто грав в університеті. Через деякий час він почав працювати, і в нього просто не вистачало часу, тому він зовсім перестав.

Синь теж не мав багато часу для тренування, тому сумка для гітари покрилася шаром пилу. Він передав гітару Шуану:

— Чому це ти раптом вирішив пограти на гітарі?

«Хочу підчепити чоловіка», — подумав Шуан, — «Ти ніколи не зрозумієш, братан».

З гітарою за спиною Шуан вийшов із дому Синя та поїхав додому.

Автобус гойдався і хитався, і коли Шуан визирнув у вікно, буквально за мить засвітилися всі вуличні ліхтарі.

Це було місто, сповнене туги.

Прибувши додому, Шуан дістав ключі та відчинив двері. Весь будинок був занурений у темряву. Він двічі перемкнув вимикач біля дверей, але світло так і не загорілося.

Лише тоді він згадав, що, навіть їдучи в подорож лише на два дні, він боявся, що станеться якийсь нещасний випадок, тому у суботу вранці вимкнув струм на щитку.

Він поклав гітару на підлогу, намацав у темряві розподільний щиток і підняв вимикач догори. У вітальні нарешті загорілося світло.

Шуан був голодним. Він планував приготувати просту страву, попрактикуватися трохи на гітарі, почитати зміст завтрашньої пари, а потім лягти спати...

Але як тільки він відчинив дверцята холодильника...

Їдкий сморід ударив йому в ніс, і неприємна в'язка рідина невідомого походження неухильно потекла назовні. Вона швидко розтеклася по підлозі і майже сягнула його ніг.

Чорт!

Коли він вимикав електрику, він забув, що холодильник теж не працюватиме.

За нинішньої погоди м'ясо в морозильній камері навіть при кімнатній температурі не могло простояти більше кількох годин. А тепер не тільки холодильник виглядав жахливо настільки, що дивитися було нестерпно, але й запах тухлятини поширився по всій кімнаті. Якщо він негайно щось не вдіє, жахливий запах пошириться і на вулицю. А коли його відчують сусіди, які не бачили його останні два дні, мабуть, подумають, що іноземний студент з Китаю, якийсь там Тін, помер удома.

Чистка холодильника було чисто фізичною роботою.

Для початку він викинув рештки всього м'яса, що були всередині. Потім витяг усі знімні полиці, ящики та коробки, ретельно їх вимив та висушив…

Коли Шуан закінчив свою кропітку справу, була вже десята вечора. Він навіть не потрудився вийти з дому, щоб пошукати хоч якусь їжу, а просто прийняв душ і заснув.

Він думав, що інцидент з електрикою вже закінчився, але прокинувшись наступного ранку, він прийшов у відчай, виявивши, що цей інцидент має серйозніші наслідки, ніж ті, від яких він страждав минулої ночі...

Уся підлога біля холодильника була вкрита мурахами. Певно, через ту рідину, яка вчора витекла з холодильника на підлогу. Поряд із будинком був сад, а таке екологічне середовище завжди сприяло розмноженню різних дрібних, непроханих створінь.

Мурах тепер було дуже багато — величезна орда, що рухалася дуже швидко. У єдиної людини, яка зараз була в будинку аж волосся на шиї дибки стало.

Того дня у Шуана були заняття, тому лише о 6 годині вечора він приніс із супермаркету пестициди, щоб впоратися з мурахами.

Через пів години вся підлога була усіяна трупами мурах, а Шуан ледь не вкоротив собі віку, надихавшись отруйними парами.

Він уже збирався вийти і зробити ковток свіжого повітря, коли завібрував телефон. Екран засвітився, демонструючи слова: «Бай Лаобан сьогодні знову повертається у світ смертних»

Напередодні він змінив його ім'я у контактах. Можна сказати, тепер він став на шлях виправлення помилок.

Шуан відповів на виклик:

— Баю Лаобане, ти зараз у потязі, так? Через деякий час я поїду на вокзал, щоб зустріти тебе.

— Я щойно припаркувався, стою біля твоїх вхідних дверей.

— Чому ти так рано повернувся?

Губи Чан'ї піднялися в усмішці.

— А що, не можна?

— Можна, звичайно, можна...

Шуан подумав, може, Бай Лаобан повернувся раніше, бо Шуан хотів повечеряти з ним?

Він не міг стримати усмішки.

Він вже збирався відчинити двері для Чан'ї, коли згадав безлад на підлозі та різкий запах у будинку.

— Не заходь. Я щойно закінчив розбризкувати пестициди в будинку. Тут такий жахливий запах, що просто неможливо перебувати всередині. Я зараз відчиню вікна, щоб провітрити будинок, а потім вийду і знайду тебе...

У цей момент він побачив гітару, що стояла біля стіни.

— Гей, Баю Лаобане, як щодо цього? Ти йди у двір і чекай на мене в саду.

— Навіщо?

— Ой, просто йди туди, — наполіг Шуан, швидко розстібаючи блискавку на сумці з гітарою.

— Мг, — відповів Чан’ї, але не став відключатися. Шуан теж не поклав слухавку. Вони вдвох прислухалися до дихання та звуку кроків один одного.

Шуан узяв гітару, відчинив вікно, що виходило у сад, і сів на підвіконня. Перед його очима тихо коливалися на вітрі жовті тюльпани, рожеві троянди та білі ягоди брусниці.

Коли Чан’ї увійшов до саду, перед його очима постала наступна сцена: юнак у звичайній білій футболці та світлих джинсах сидить, зігнувши ноги та з гітарою в руках. На його губах та в очах грає легка усмішка.

— Кхм, — Шуан голосно відкашлявся, швидко налаштовуючи струни:

— Я заспіваю для тебе.

Чан'ї всміхнувся і сказав:

— Гаразд.

Шуан давно не практикувався, тому міг зіграти не так багато пісень, за винятком однієї. Раніше вона йому дуже подобалася, тому він багато разів її грав, і вона міцно засіла у пам'яті. Тому й зараз, взявши до рук гітару, він міг її зіграти.

Кінчики пальців м'яко перебирали струни, і вітер розносив легкий звук акустичної гітари.

Він тихо співав:

— Коли ти постарієш, і волосся твоє посивіє...

Поки Шуан грав на гітарі, він час від часу підіймав очі та усміхався Чан'ї.

Вірші Єйтса були дуже ніжними.

— Коли ти постарієш і не зможеш ходити…

Хм? Чому Бай Лаобан більше не усміхається?...

— Люблю зморшки на твоєму старому обличчі…

Хм? Чому в лінзах окулярів Бай Лаобаня відбилося холодне світло?...

— Коли ти постарієш і волосся твоє посивіє.…

Гм? Чому Бай Лаобан йде сюди??? Га? Чому Бай Лаобан повернувся і пішов геть???

За хвилину пролунав дзвінок у двері.

Шуан побіг відчиняти.

— Чому ти... ммм...

Його рот заткнули поцілунком. Потім схопили за талію і швидкими рухами зняли одяг.

— Ай! Чорт, ну що ти за людина? Якщо хочеш торкнутися моїх грудей, то просто торкайся. Нащо зривати пластирі... — Шуан голосно вилаявся від сильного болю. — Я тільки вчора їх змінив... Ай...

Чорт! Яка безглузда компанія виготовляє такі липкі пластирі... Йому ледь соски не відірвали.

— Ммм... С-стривай... — борсався Шуан.

Чан'ї усміхнувся:

— Так значить «Старе чудовисько»*, так?

*[3] Раніше перекладено як «старий звір»

— Ні, ні… Умф!..

Коли до їхніх носів дістався запах пестицидів з будинку, Чан'ї заштовхнув Шуана в спальню, зачинивши за собою двері.

За три години.

Чан'ї як завжди був елегантним і сповненим гідності.

— Ти не можеш зараз жити у цьому будинку. Збирай речі, поживеш зі мною.

Шуан глянув на нього.

— Не піду! Хто захоче жити з тобою! Ти...

— «Я» — що?

— Ти... Ти ... — Шуан позадкував. Його голос звучав все тихіше і тихіше. — …Молоде... чудовисько...