Вирішення проблеми

Якби він був його сином…

Бай Лаобан подумав, як же все-таки добре, що Шуан не його син.

— Так, батьком бути нелегко, — всміхнувся чоловік. — У мене є друг, який мав схожу ситуацію. Це був нелегкий період його життя, тому я можу зрозуміти.

— Невже? — зацікавлено спитав Джу Ао. — І що, зрештою, він розв’язав цю проблему? Гадаю, це було зовсім не просто.

— Так, це було складно. Знадобилося близько пів року.

— Пів року? Це дуже швидко. Як він вчинив? Мені хотілося б повчитися на його досвіді.

Вони якраз проходили поряд із бічним виходом із виставкового залу. Чан’ї глянув на годинник.

— У нас ще є час. Не бажаєте вийти та трохи пройтися?

У залі вони будь-якої миті могли перестрітися з колегами, тож місце загалом не дуже сприяло серйозній розмові. Джу Ао погодився та пішов за професором. Неподалік від зали було спеціально організоване виставковим центром місце для паління.

— Чому б нам, як братам, не покурити разом? — запропонував Джу Ао.

«Як братам»… У Чан’ї були змішані почуття щодо його слів.

Вони присіли за столик. Професор тримав в руці запалену цигарку, але майже не курив, лиш раз у раз струшував попіл у попільничку, що стояла в центрі.

— Попри різницю у віці, ми з моїм другом завжди були в гарних стосунках. Коли він зіштовхнувся із цією проблемою, його синові було вже за тридцять, — почав він.

Джу Ао затягнувся та запитав:

— Його синові за тридцять, і він досі не одружений?

— Він був одружений, — посміхнувся Чан’ї. — А потім, одного чудового дня, син зателефонував батькові і сказав: «Я гей. Ми щойно розлучилися з дружиною, і зараз я сиджу в машині та не знаю, куди подітися. Здається, мені більше не лишилося місця у цьому світі».

На цих словах Чан’ї припинив струшувати попіл та уважно глянув на співрозмовника. Дещо задумавшись, Джу Ао примружився. Трохи помовчавши, він поцікавився:

— Його дружина подала на розлучення, коли про все дізналася?

— Так.

Джу Ао всміхнувся, від чого зморшки у куточках його очей стали ще глибшими.

— Чоловіки по своїй молодості та незрілості роблять багато дурниць. А деякі жінки... зовсім не мають терпіння і одразу йдуть. А що ваш друг? Не спробував переконати свою невістку лишитися?

— Вони тоді вже розлучилися. Це виявилося сильним ударом для мого друга. Певний час він не міг прийняти той факт, що його син любить чоловіків.

— Бачите, не один я такий. Жоден батько не зможе з цим змиритися!.. Так чим же все закінчилося?

— Мій друг довіряє науці, тому почав шукати психіатра, сподіваючись це вирішити.

Джу Ао уважно слухав його, затягуючись цигаркою.

— Чи була в тому потреба? Невже допомогло?

— Цілком. Хоч і знадобилося пів року, та проблему це таки розв’язало.

Джу Ао кивнув.

— І як же я сам не здогадався звернутися до лікаря? З такими проблемами справді слід звертатися до професіоналів! Професоре Баю, а цей психіатр, якого знайшов ваш друг, китаєць чи німець? Якщо це можливо, чи не познайомите мене з ним? Син вашого друга за пів року вилікувався від гомосексуальності... А скільки часу знадобиться моєму синові, щоб стати нормальним?

Чан’ї ледь помітно насупився, мов не розуміючи чоловікових слів. Недовго помовчавши, він сказав:

— Пане Джу, боюся, ви неправильно мене зрозуміли.

— Неправильно зрозумів? — розгубився Джу Ао.

Чан’ї зробив затяжку та неквапливо струсив попіл.

— Психіатр потрібен був моєму другу, а не його синові.

— Що... Що це означає? Хіба він не вилікував сина?

— Звісно ж ні, — всміхнувся Чан’ї, говорячи так, як зазвичай роз’яснював студентам елементарні речі. — Після дослідження питання, мій друг усвідомив, що гомосексуальність не є проблемою, а, відповідно, проблема була у ньому самому. Він серйозно страждав від гомофобії, і це руйнувало як його повсякденне життя, так і стосунки з його сином. Тому він і почав шукати психіатра, щоб упоратися з цією проблемою.

Закінчивши свій монолог, Чан’ї загасив цигарку та глянув на Джу Ао розуміючим поглядом.

— Пане Джу, я добре вас розумію. Бути батьком саме собою надзвичайно важко, а тут ще доводиться стикатися з власними психологічними проблемами. Відчувати стрес в таких випадках — нормально. Втім, вам не варто сильно перейматися. Я знаю кілька хороших психіатрів, з якими можу вас познайомити. Якщо є проблема, треба її вирішувати. Ми, люди науки, не цураємося лікарів та не віримо в невирішувані проблеми, хіба ж ні?