Якби він був вашим сином

Пресбіопія?* Він же геть молодий, звідки у нього взятися пресбіопії? Він лише трішки гірше бачить поблизу. Зовсім трошки.

*[1] Далекозорість, причинена віком. Проявляється переважно у людей старше 40.

— Тіне, — сказав Чан'ї тоном, яким розмовляв на заняттях, виділяючи ключові терміни, — це називається гіперметропія*.

*[2] Далекозорість

Хлопець, глянувши на вираз чоловіка, зрозумів, що напросився на добрячу прочуханку. Він швидко виправився:
— О-о... гіперметропічні окуляри. Тоді нахилися, я допоможу тобі надягнути твої пресбі... тобто гіперметропічні окуляри.

Ну не міг він не випробовувати межі терпіння Чан'ї. Це до біса його заводило.

— Але, Баю Лаобане, я зараз стою так близько до тебе, ти точно можеш мене розгледіти? — Шуана вже було не спинити. — Може, мені трохи відійти назад? Наприклад... на тисячу миль?

Він із заплющеними очима балансував на краю прірви. Адже це так хвилююче.

Чоловік надягнув свої окуляри та глянув на Шуана. Погляд Чан'ї був спокійний, але в ньому ясно читалося: «Продовжуй дуріти. Не стримуйся. Ти ж дорослий і знаєш, що тобі доведеться відповідати за свої слова та вчинки, коли ми повернемося до готелю».

Шуан продовжив поводитися необачно та радісно обирати окуляри. Виявилося, були ще одні окуляри з тієї ж серії. Друга пара мала ту ж золотисту оправу та світло-блакитні лінзи, чим дуже нагадувала окуляри, які хлопець обрав для професора.

Це ж теж вважається парним комплектом, хіба ні?

— Спробуй ці, — хлопець подав чоловіку окуляри, а сам начепив на ніс другі.

Вони стояли поряд і дивилися в дзеркало...

Молодий хлопець у худі та шортах і зрілий чоловік у сорочці, штанах та краватці – обидва в окулярах однакової серії.

Але щось було не так.

Він чекав зовсім не цього...

— Баю Лаобане... — трохи подумавши, Шуан запитав: — Чому ці окуляри виглядають так, ніби це набір для батьків та дітей?

Кхм... Певно, проблема не в окулярах. Професор Бай навіть не збирався думати над цим.

Він просто їх купив.

Наступного ранку Чан'ї розбудив Шуана о сьомій. Їм треба було встигнути поснідати з рештою, а тоді вирушити на виставку.

Минулої ночі студенту Тіну Шуану довелося заплатити високу ціну за необережні фрази про «пресбіопію» та «набір для батьків та дітей». Прикривши очі, він насупився і вичавив з себе слабким голосом:

— Ммм... я хочу спати... Не можу встати...

Нічого страшного, якщо він не піде на виставку. Хай дитина спить, якщо хоче.

Чан'ї поцілував хлопця в лоб і тихо сказав:

— Мг, тоді я пішов.

«Йди, йди, — сонно подумав Шуан. — Нехай ця тварина котиться звідси і якнайшвидше, як не вміє поводитись по-людськи...»

Але... що професор сьогодні робитиме?

Ммм, здається, він сьогодні вестиме презентацію. І швидше за все в цій презентації не буде нічого примітного, окрім елегантно одягненого професора, що стоятиме під світлом прожекторів та говоритиме у мікрофон своїм низьким, добре поставленим голосом, і кожен жест якого привертатиме увагу аудиторії, хвилюючи її та надихаючи. Та на що там дивитись...

Гмм, усі охочі можуть прийти...

Але все ж...

— Баю Лаобане, візьми мене з...

Шуан зіскочив з ліжка.

Старий професор дбає лише про інших, а я теж хочу!

— Нґх... — Тін завмер.

Боляче!

Мабуть, не варто було так різко зістрибувати.

Чан'ї, що вже збирався виходити, ледь помітно всміхнувся та, глянувши на годинник, мовив:

— У тебе десять хвилин, — після чого він сів на диван і почав переглядати газету.

— Я швидко!

Шуан кинувся до ванної, і тільки в душі він роздивився своє тіло.

Джентльмену ніколи не пізно мститися, навіть через десять років, а от професору обов'язково було мститися тої ж ночі.

Ну і добре.

Не страшно, якщо він одягне офіційний костюм, ніхто нічого не помітить.

Часу було обмаль. Швидко прийнявши душ, він обернувся рушником і, видавлюючи зубну пасту, крикнув:

— Баю Лаобане, ходи сюди, допоможеш мені висушити волосся. Я сам не встигну все зробити за десять хвилин.

Словом, доки Шуан чистив зуби та голився, Чан'ї сушив йому волосся.

Хлопець ані на хвилину не замовкав. Навіть коли його обличчя вже було в піні для гоління, він усе сипав вказівками:

— Не треба так кудлатити волосся спереду. Ти маєш надати йому об'єму, а потім укласти так, щоб виглядало природно. Ззаду треба укласти за допомогою гребінця, а потім...

Це було справжнім пеклом.

— Мг, зрозумів, — сказав Бай Чан'Ї.

Після цього Тін Шуан насилу вийшов з ванної та пішов одягатися. Натягуючи штани, він виявив, що вони йому тиснуть.

Ці штани щільно облягали його постать, і тепер, коли вони стали малуватими, це одразу ставало помітно. Ще вчора ці штани сиділи ідеально, чого це сьогодні раптом стали малі?

Шуан розвернувся спиною до дзеркала, розглядаючи себе на весь зріст. Справа була не в штанях — просто його сідниці набрякли.

— Дивись! — Шуан зиркнув на Чан'ї. — Твоїх рук діло!.. Казав же вчора, щоб не ляскав... І що мені тепер робити?!

Звісно, штани все ще можна було надягнути, але вони надто вже сильно його обтискали.

Ці дві апетитні половинки у поєднанні з оголеною спиною та тонкою талією виглядали особливо спокусливо, мов кидали виклик декому...

Чан'ї опустив голову, знову уткнувшись в газету.

— Вдягайся вже, — сказав він: — Зараз у нас немає часу. Зробимо це наступного разу.

«Наступного разу»? Що ми зробимо наступного разу?

Шуан, безперервно лаючись про себе, все ж таки відчув небезпеку і якнайшвидше вдягнув сорочку, побоюючись, якби у разі зволікання цей жахливий професор не передумав. Він почав застібати штани і скривився від болю.

— Айй, — зашипів він, коли тканина сорочки торкнулася його опухлих сосків. Ба більше, їх було гарно видно крізь тонку білу тканину.

Вранці все ще було прохолодно, але вдень йому доведеться зняти куртку. І що йому робити, якщо до того часу вони будуть все такими ж помітними?

Шуан роздратовано постав перед професором:

— Дивись!

— Що? — Чан'ї підняв голову.

Хлопець обурено вказав на свої груди:

— От що мені тепер робити? Дивись, як вони випирають. Це ти так над ними познущався!

— Досі боляче?

— Ще б пак! — обурено вигукнув Шуан. — Як може бути не боляче після того, що ти витворював з ними!

Чоловік дістав аптечку:

— Ходи сюди.

— Що ти задумав?

— Розстібни сорочку.

Побачивши в руках Чан'ї пластирі, Шуан міцно вчепився у комір своєї сорочки, захищаючись від нього.

— Не хочу я клеїти пластирі! — буркнув він, відчуваючи себе приниженим.

— Тоді йди як є, — спокійно відказав чоловік.

Йти як є? Але ж його соски так і випирають з-під сорочки! Невже таки доведеться наклеїти пластирі?..

— Гаразд... Дай сюди, — відвернувшись від Чан'ї, він простяг руку та, отримавши пластирі, пішов у ванну.

Розстібнувши сорочку, Шуан побачив, що соски набрякли та стали більше звичайного... і що пластирі були замаленькими, аби сховати їх повністю. Що ж робити?

Хлопець прочинив двері і крикнув:

— Там немає пластирів побільше?

Чан'ї простягнув йому інший пакунок пластирів, на якому було написано «великий розмір».

Шуан ніяково взяв їх. Там, де він хотів мати великий розмір, у нього був стандартний, а тут раптом великий.

На щастя, завдяки пластирами більше нічого не було видно.

Вони зустрілися з рештою групи та, разом поснідавши, вирушили до виставкової зали машиною.

Щойно вони дісталися туди, представник німецької компанії, що вже чекав на них, підловив Чан'ї для обговорення деяких питань, тому Шуан пішов блукати залою самостійно. Зрештою, треба було якось скоротити час в очікуванні презентації професора Бая, що мала бути о десятій годині.

Ця виставка була цілком присвячена роботам, і в цій залі головною темою були промислові роботи.*

*[3] машини, які автоматично виконують завдання на заводах або виробництвах, замінюючи ручну працю.

У центрі залу був осередок наукової та технічної думки, де знаходився кіоски зі спільною продукцією їхнього університету, «RoboRun» та німецької фірми «HAAS».

Виставку було поділено на три зони. У секторі А розміщувалася повністю автоматизована техніка, що демонструвала новітні досягнення науки.

Починаючи з прийому замовлень, складання та перевірки інвентарю, закупівлі матеріалів та автоматичних пристроїв і аж до взаємодії з великими виробничими комплексами та, нарешті, доставка продукції – все було автоматизовано та не вимагало участі людини.

Протягом усього цього процесу промислові роботи були незамінними. Наприклад, перевезення матеріалів автоматично здійснювалося роботами серії-Т компанії RoboRun, а фінальне складання завершувалося роботами тієї ж компанії серії-А.

У секторі B були представлені різні моделі, і кожен бажаючий міг подивитися на роботу окремого робота.

Сектор С був присвячений відкритому обговоренню.

Шуан стояв перед паралельним маніпулятором сектора B та спостерігав, як той швидко і точно сортує по пляшечках пігулки трьох різних кольорів.

— Яка з нього користь? — пролунав за його спиною голос Чжу Ао.

— Паралельний механізм набагато ефективніший за шарнірний, — попри вчорашню сварку, зосереджено відповів Шуан. — Вища швидкість розпізнавання візуальних елементів. Пам'ятаю, як бачив такі ще на першому курсі, але тоді вони виглядали зовсім інакше.

— Це було п'ять років тому. За цей час все має розвиватися та вдосконалюватися.

Здавалося, ця його фраза була не тільки при роботів. А втім, деякі речі змінити неможливо.

— Тату... — Шуан не хотів ходити довкола, тож спитав прямо: — Хотів спитати, чому ти вважаєш, що я не можу бути з чоловіком? Чому? Повинна бути якась причина.

Чжу Ао хотів було відповісти, але позаду пролунав голос Чан'ї:

— Пане Чжу.

Чоловік ніяково повернувся до професора. Він не знав, як багато той встиг почути. Та якщо він дізнається, що Шуан – гомосексуал, це дурне хлопчисько не виживе в університеті.

— Представники «HAAS» хочуть дещо обговорити з «RoboRun», — вираз обличчя Чан'ї так і виражав: «Я саме проходив повз і підійшов передати вам їхнє повідомлення».

— Добре, тоді я піду, — Чжу Ао кивнув Чан'ї і наостанок сказав Шуанові: — Як слід оглянь тут усе, не тиняйся без діла.

Після цього вони з професором вирушили шукати представників «HAAS».

— Щойн... — почав Чан'ї.

— Щойно цей хлопак сказав нісенітницю. Професоре Баю, не звертайте на нього увагу, — відмахнувся Чжу Ао.

Професор ледь помітно посміхнувся.

— Я хотів сказати, щойно представники «HAAS» сказали, що проєкт «SF-Mg» розвивається шаленими темпами.

Судячи з його виразу, він чув усе, що сказав Шуан, але не збирався згадувати про це. Схоже, він був не проти, тому, трохи помовчавши, Чжу Ао зітхнув:

— Професоре Баю, бути батьком непросто. Я ставлюся до вас, як до брата, тому не вдаватиму перед вами. Скажіть, якби він був вашим сином, що б зробили ви?