480 км

У середу професор Бай оголосив, що його лекції наступного понеділка будуть скасовані. Прийшовши додому, Шуан побачив на пошті сповіщення про скасування занять, надіслане помічником професора. Причина зазначена не була, та й сам Чан'ї ні словом про це не обмовився.

З чого раптом така таємничість? Невже він...

Шуан взяв телефон і написав йому:

«Ваша Величність не бажає вставати рано-вранці в понеділок?»

Надіславши повідомлення, він раптом збагнув, що відстань між ними збільшилася до 480 кілометрів.

480 кілометрів?

Невже після тих трьох палких днів вони повернулися до того, з чого почали? Він що, втік?

Шуан не розумів, що відбувається, тож відправив ще одне повідомлення:

«Баю Лаобане, де ти?»

Відповідь надійшла лише о дев'ятій вечора.

«У Ганновері»

Шуан хотів написати ще одне повідомлення, але в цей момент Чан'ї почав відеовиклик:

— Тут відбувається виставка робототехніки.

Шуан подивився на оточення Чан'ї та зрозумів, що той знаходиться в номері готелю.

— То ти вдень ходив на виставку?

— Ні, виставка почнеться з понеділка, — сказав чоловік. — О п'ятій була зустріч за вечерею з двома представниками китайської компанії, з якою ми співпрацюємо над виставкою.

— Оу... то заняття у понеділок скасовано через цю виставку?

— Угу, у понеділок я проводитиму доповідь у виставковій залі. Повернуся у вівторок увечері.

— Тоді чому ти так рано поїхав? Сьогодні ж лише середа.

— Крім факультету, над цією виставкою співпрацює ще дві компанії. Ми разом працюємо над деякими проєктами. У четвер та п'ятницю у нас зустрічі в готелі. На вихідних наглядатиму за процесом вставлення їхніх кіосків.

У голові Шуана почав дозрівати план. У четвер та п'ятницю у нього заняття, а у суботу — робота у кафе. У неділю він вільний, а заняття у понеділок скасували. Якщо в суботу після роботи він приїде до Ганновера, а повернеться у понеділок уночі, то зможе провести разом із Чан'ї два дні та дві ночі. Можна сказати, влаштує собі невеликі канікули.

Ммм... але Чан'ї не повинен про це дізнатися. Зате суботньої ночі Шуан постукає у двері його номера та зігріє серце професора.

— Чого хихочеш? — спитав Чан'ї з екрану телефону.

«Хихочеш»?

Шуан ляснув себе по щоках:

— Хто це тут хихоче? Та й що, не можна просто порадіти?

— І чого ж ти так радієш?

— Я... тішуся, що зможу поспати в понеділок уранці. Гей, більше не можу більше розмовляти. Мені... еее... треба написати звіт про проведений дослід.

Потрібно якнайшвидше купити квиток на поїзд!

— Мг, не засиджуйся допізна.

— Добре-добре, — квапливо пробурмотів Шуан.

І, закінчивши розмову, хлопець раптом виявив невелику проблему: він, звісно, зібрався зігріти серце професора, але... в якому готелі чоловік зупинився? Ай, спершу потрібно купити квиток, а вже потім можна спробувати непомітно витягнути з нього інформацію за дні, що залишилися.

Ймовірно, через виставку, але квитки до Ганновера коштували дорожче, ніж зазвичай. Шуан підрахував свої витрати за місяць і замислився над пошуком нової роботи. Якщо так і далі піде, він не зможе підтримувати ці стосунки.

Наступні три дні тривали нескінченно.

Четвер:

— Любий... Твій готель поблизу конференц-центру? Незручно ж туди-сюди їздити, якщо він далеко.

— Все гаразд, мене підвозять.

Перша спроба вивідати інформацію: провал.

П'ятниця.

— Баю Лаобане, вже пізно. Ти не голодний? Я саме вечеряю. Глянь, які апетитні смажені крильця, ммм. Нумо замовлю тобі доставкою?

— Я вже лягаю спати. Ти теж засиджуйся.

Друга спроба: провал.

Субота.

Закінчивши роботу, Шуан вирушив на вокзал з валізою, яку приніс із собою з дому. В очікуванні потягу він зробив ще одну спробу вивідати інформацію:

«Баю Лаобане, я чув у новинах, що ціни на готелі в Ганновері злетіли до небес за останні дні, і багато готелів, де ціни були 100-200 тепер б'ють по 600-700 євро за ніч, і все одно забиті під зав'язку. В якому готелі ти зупинився? Допоможу перевірити, чи тебе не розвели на гроші»

Після довгого мовчання надійшла відповідь:

«Готель заброньований нашими партнерами».

Шуан саме думав, що б ще такого вигадати, як Чан'ї раптом спитав:

«Ти в потязі?»

Мороз: «Ні, я вдома»

Цикл: «Добре подумай перед відповіддю»

Добре подумати? Бляха! Поточна відстань: 399 км. За десять секунд — вже 398 кілометрів.

Мороз: «Так, я в потязі»

Цикл: «Куди їдеш?»

Мороз: «Е... хочу подивитися на батька матаналізу Лейбніца»

Лейбніц помер у Ганновері.

Цикл: «Напиши номер потягу»

О 10:52 потяг зупинився на шостій платформі Центрального залізничного вокзалу Ганновера. Шуан зійшов на перон з валізою в руках та відразу примітив у натовпі Чан'ї. У незнайомому місті їм не було кого боятися, тож, пробившись до того крізь гамірний натовп, хлопець кинувся до чоловіка в обійми з поцілунком.

— Вечеряв? — Чан'ї пригладив скуйовджене після сну в поїзді волосся Шуана.

— Забув, — він озирнувся на всі боки і помітив вокзальне кафе. — Піду куплю бутерброд. Будеш щось?

Задумавшись на мить, Чан'ї блиснув окулярами.

— Каву.

— Гаразд, — кивнув хлопець.

Незабаром він повернувся з бутербродом та двома стаканчиками кави. Один з них простягнув Чан'ї.

Було доволі пізно, тож Чан'ї не став турбувати водія, який останні дні возив його містом. Він викликав таксі, на якому вони й дісталися готелю.

— Баю Лаобане, ти сказав, що готель заброньований компанією, з якою ви співпрацюєте. Їхні представники теж тут? — спитав Шуан у ліфті. — Нас ніхто ж не побачить?

— Ну то й що, як побачать? Ти — студент-аспірант, який супроводжує мене.

— І котрий живе з тобою в одному номері? — піддражнив хлопець.

Чоловік лишився незворушним.

— З метою заощадження коштів компанії, яка сплачує проживання.

— А ти привіз із собою своїх аспірантів?

— Двох, але вони живуть на іншому поверсі.

До самих дверей номера Шуан ніяк не вгамовувався:

— Тоді чому саме я мешкаю з тобою...

— Забагато питаєш, — відчинивши двері номера, Чан'ї схопив Шуанове підборіддя та заткнув його поцілунком, вільною рукою вішаючи на ручку дверей табличку «Не турбувати».

Вони не бачилися вже кілька днів, і зараз почуття палали всередині. Шуан сильно завівся від поцілунку і потягнувся до пряжки чоловічого ремня, після чого його притиснули до дверей та взяли стоячи.

Після цього Шуан відчув жахливу спрагу і, все ще будучи без штанів, кинувся до холодильника, щоб попити.

З зігнутою талією та припіднятими сідницями Шуан взявся розглядати наявні в холодильну напої. Випити пива? Чи може газований напій?

З його розтягнутої дірочки по ногам текла рідина.

Холодне пиво — саме те, що треба...

— Мгх!... Чорт, знову?! Дай хоч напитися!.. хоча б напитися... М-мх...

Вдруге його обробили, притиснувши до холодильника.

Після кількох годин у поїзді та двох палких раундів Шуан зовсім знесилився. Він витягнув дві пляшки пива, відкрив їх знайденою відкривачкою, й простяг одну Чан'ї. Тоді підійшов до вікна, милуючись нічним містом.

Чан'ї стояв за ним, зрідка підносячи пляшку до губ.

— Баю Лаобане, ти не любиш пиво? — обернувся до нього Шуан. — Не пам'ятаю, щоб ти колись його пив. Якщо не хочеш, просто віддай мені, — і з цими словами він забрав у чоловіка пляшку.

Чан'ї й справді не любив пиво, але це мало хто помічав. Чоловік взагалі не був любителем пити, але в минулому іноді складав компанію Южун, яка це діло любила. Та й курити він звички не мав, втім курив за компанію з Шуаном. Йому звичніше було піклуватись про когось, ніж щоби хтось піклувався про нього, тому Чан'ї майже не показував, подобається йому щось чи ні. І як тільки цей хлоп помітив?

Чан'ї дивився на Шуановий профіль та згадував, як вони були на вокзалі. Тоді він попросив хлопця купити йому каву з наміром повернути три євро в такий ось момент. Йому хотілося, щоб маленький паршивець, який у невдалий час недбало кидав йому монетки, усвідомив свою помилку. З одного боку хотілося так його піддражнити, з іншого — дати урок.

Але тепер йому перехотілося.

Шуан одним махом проковтнув півпляшки пива.

— Хочу свинячі ніжки... Ніжки з пивом.

— Поїси зранку, як прокинешся, — Чан'ї відібрав у нього пляшку. — Йди у душ і лягай спати.

Наступного дня Шуан проспав до обіду і прокинувся вже у порожній кімнаті.

— Любий, де ти? — зателефонував він Чан'ї. — Ти ж казав, ми сьогодні поїмо свинячі ніжки!

— Приходь обідати до ресторану на вісімнадцятому поверсі.

— Тільки вдвох?

— Тут ще будуть гості із китайської компанії.

— О, тоді я приведу себе до ладу. Я хотів послухати, як ти виступатимеш завтра і привіз із собою діловий костюм.

Вмившись і переодягнувшись, Шуан спустився на потрібний поверх і назвав своє ім'я менеджеру при вході до ресторану. Його проводили туди, де сидів Чан'ї з гостями.

Здалеку побачивши чоловіка, який сидів до нього обличчя, Шуан не стримав усмішки та помахав. Чан'ї кивнув йому та сказав щось китайським гостям навпроти, після чого ті дружно озирнулися в бік хлопця.

Шуан вже готувався привітати їх, але, побачивши їхні обличчя, завмер. Усмішка так і застигла на його обличчі.

Серед представників китайської компанії сиділа людина середнього віку на ім'я Чжу Ао.

Їх з Венцзя спільний батько.