Ох ці підлітки!

Під зоряним небом велосипед рушив пустельним лугом і незабаром в'їхав на старовинну територію міського центру.

Ще сотні років тому вимощена камінням дорога шириною вміщала лише одну машину, але велосипед легко міг нею проїхати. Обабіч чоловіків, так далеко, як тільки бачило око, темно-зелений плющ обплітав мальовничі будиночки. Усі магазини вже були зачинені, і тільки їхні освітлені вітрини сяяли у темряві. У таку годину були відкриті переважно лише бари. Тьмяне світло, що лилося з їхніх вікон, мов туманний серпанок огортало все навколо, викликаючи приємне п’янке відчуття.

Вдалині, над багатоярусними дахами, виднілася висока церковна вежа з дзвоном, а над нею майорів величезний круглий місяць. Від погляду на цю картину складалося враження, що мить тут застигла ще у вісімнадцятому сторіччі, коли й було побудовано ту церкву.

Шуан, сидячи позаду, широко розкинув руки назустріч вітру.

— До чого ж чудово ось так вийти з дому і розважитись!

— Куди їдемо? — всміхнувся Чан’ї.

Шуан озирнувся на вогні барних вивісок.

— Пошукаймо місце, щоб розважитися, — а тоді вдавано ввічливо додав: — Ем... Баю Лаобане, люди похилого віку, мабуть, не вміють розважатися? Гаразд, не примушуй себе... Зрештою, у стареньких слабкі кістки. Нумо тоді знайдемо десь тихе містечко і вип'ємо по чашці чаю з хризантеми та ягоди годжі? А потім можемо повернутися і гарненько попарити ноги, та…

І хоч його голос був сповнений поваги до старший, хлопець просто таки напрошувався на прочухана!

В оточенні Чан’ї завжди вважали молодим та гарним, а тепер, судячи зі слів Шуана, виходило, що він немічний дідок, який навіть сам ходити неспроможний.

«От же ж засранець малий», — вилаявся про себе Чан’ї.

Шуан був готовий, що за піддражнювання професора він отримає по макітрі (або поцілунок), але аж ніяк не очікував, що чоловік взагалі ніяк не відреагує. Він лише зупинився коло якогось жвавого бару, тож вони зайшли усередину, аби випити.

Шуан замовив джин тонік, але через різницю в національностях, бармен ніяк не міг зрозуміти Шуановий вік. Шуан здавався йому старшокласником, тож він попросив документи.

Хлопець хутко перевірив кишені. Рішення поїхати в центр було спонтанним, тому, звісно ж, крім гаманця та ключів у нього не було нічого, що могло б засвідчити його особу. Тому він благаюче глянув на Чан’ї.

— Можеш підтвердити йому, що мені двадцять чотири?..

Губи Чан’ї вигнулися в усмішці.

— Ти ж такий молодий, як тобі може бути двадцять чотири?

Ох, чорт. Очевидно, що він таки вирішив звести рахунки.

— Ну тоді скажи хоч йому, що я повнолітній... я хочу випити… — сказав Шуан і особливо мило додав: — Любий…

Звісно ж, це «любий» Чан’ї не підкупило, тож, повернувшись до бармена, він не менш мило сказав:

— Йому лише п'ятнадцять, тому дайте йому, будь ласка, колу.

П'ятнадцять? Баю Чан’ї, у тебе совість є?

Шуан підірвався з місця та вигукнув:

— Він бреше!

Подаючи Шуанові колу з льодом, бармен весело кинув:

— О, правда?

Очевидно, що зрілий та впевнений Чан’ї з ідеально поставленою вимовою виглядав як Шуановий опікун, тому виклиав набагато більше довіри.

Хлопець не вгамовувався:

— Мені двадцять чотири! Здалася мені ваша кола! Дайте спиртного!

Чан’ї ґречно знизав плечима та з безпорадним виглядом всміхнувся бармену:

— У цьому віці підлітки вічно бунтують.

— Мій племінник теж часто так поводиться, — співчутливо кивнув бармен і підсунув колу з соломинкою до Шуана, перш ніж повернутися до Чан’ї: — А ви чого бажаєте випити?

Чоловік кинув швидкий погляд на Шуана, що агресивно гриз свою соломинку, і вдумливо промовив:

— Chrysanthementee.

Першу частину слова Шуан не розібрав, зрозумів тільки, що мова про якийсь чай. Чан’ї додав:

— Mit chinesischen Bocksdorn.

Бармен відповів, що у них немає Bocksdorn, є тільки Chrysanthementee. Чан’ї кивнув.

— Що ти замовив? — спантеличено запитав Шуан.

— Хризантемовий чай з ягодою годжі, — незворушно відгукнувся чоловік.

Хлопець завмер від подиву, а тоді зайшовся сміхом.

— Ти серйозно його замовив?

— Ну, як не крути, а я вже старий. На жаль, годжі у них немає, але наступного разу я обов'язково прихоплюю її з собою.

Шуан так реготав, що мало не впав з високого стільця, на якому сидів.

Бармен, що якраз приніс чай, помітив як тішиться Шуан, що хвилину тому метав блискавки, і весело спитав:

— Доки мене не було сталося щось цікаве?

Чан’ї глянув на Шуана та усміхнувся:

— Хто їх розбере, цих молодих.

Після випитої коли Шуанові закортіло потанцювати. Відкинувшись на спинку стільця, він оцінююче оглянув Чан’ї. Його застібнуту сорочку, штани, шкіряні туфлі.

— Кхм-кхм... Баю Лаобане, гайда я потанцюю, а ти посидиш тут і подивишся. Тобі, певне, не доводилося танцювати диско. Для тебе це занадто невідповідна активність, а то раптом ще спину прихопить чи, либонь, ногу підвернеш, правда ж?

Кумедно. Коли «Бай Лаобан» танцював диско, це щеня на ім’я Шуан ще, мабуть, не знало таблиці множення. Втім, пізніше чоловік зосередився на серйозніших речах і з останнього разу, коли він танцював, все ж таки минуло років десять.

Але хлопець все патякав і патякав, навмисно його провокуючи. Якщо він не танцює, значить, не вважатиметься молодим.

— Ходімо, — підвівся Чан’ї, розстібнув запонки, засукав рукави та рушив на танцпол.

Шуан одразу ж попрямував за ним та, ляснувши чоловіка по сідницях, ринувся вперед.

До танцполу він також дійшов першим. Крутнув стегнами у сяйві вогнів, підморгнув Чан’ї. Танцюючи, він запустив руку під сорочку та почав повільно її задирати.

Ремінь, талія, гарні м’язи преса… Але перш ніж показалися його груди, він опустив сорочку. Багато хто навколо засвистів. Дівчина в топі на тонких бретельках, що танцювала поруч, почала до нього притискатися.

А ось це вже недобре.

Зрештою, він привернув увагу зовсім не тої людини.

У дівчини була чудова постать, вона були дуже миловидною, до того ж наполегливою. Шуан не знав, куди подітися, лише озирнувся у пошуках Чан’ї в надії, що той втрутиться і заявить про своє право власності.

Він аж ніяк не очікував, що чоловік навіть не подумає рятувати його і буде лише стояти осторонь та весело за ним спостерігати. Тільки через деякий час пильного погляду зі сторони Шуана, Чан’ї все ж наблизився та владно пригорнув його за талію, ледь підтягуючи хлопцеву штани.

— Чому так довго не підходив? — Шуан зазирнув йому в очі.

— Старуватий став, ноги вже не такі жваві, як колись.

Шуан хотів розсміятися, але стримався.

Притулившись до Чан’ї, він підняв погляд та жорстко сказав:

— Наступного разу поквапся!

— Домовилися, — тихо засміявся чоловік.

Протанцювали вони з пів години. У Шуана вже вся спина змокла від поту, тож він почав тягнути Чан’ї надвір.

— Уф, як жарко! Зараз помру! — вхопившись за краї своєї сорочки, Шуан взявся обдмухуватися ними. — Може, додому поїдемо? Як мене ми вже добре розважилися. 

Витираючи з його чола піт, Чан’ї сказав:

— Куплю нам води.

Шуан кивнув та попрямував за ним в бар. Але, помітивши людей, що виходили з бару, він завмер та шепнув:

— Стривай, це ж…

Чоловік теж їх помітив.

Помітивши Бая Чан’ї, трійка навпроти спинилася.

— Професоре…

— Професоре…

— Професоре…

Всі троє були студентами-старшокурсниками, які вчилися у професора Бая, а один із них навіть був його помічником у групі Шуана. В університеті всі троє носили сорочки та джинси, але зараз на них було… Важко було назвати це одягом. На одному навіть була блискуча обтягуюча мініюбка та колготки сіточкою. 

На противагу їм, професор, який тільки-но закінчив танцювати диско, при чому з підозрілим хлопцем невідомого походження, який тепер ховався за його спиною, виглядав абсолютно незворушним.

— Доброго вечора, — спокійно сказав Чан’ї.

— Доброго вечора, — відказала трійка.

— Мила спідничка, — зауважив чоловік та ледь помітно кивнув. — Побачимося на заняттях. Viel spaß.*

[1] Добре провести час (нім.)