Доброго ранку, професоре!

Коли Шуан прокинувся, в спальні він був один. Юнак підвівся та розсунув фіранки. Яскраве сонячне світло залило кімнату, від чого його зіниці різко звузилися. Його очам знадобився час, щоб звикнути до світла.

Чан’ї сидів на балконі за дерев’яним столиком. Перед ним лежала папка та ще якісь папери. Схоже, він працював.

Шуан притулився до одвірка між спальнею та балконом, зручно спершись на нього стегном, на якому вільно бовталися шорти.

— Доброго ранку, — сказав він, дивлячись на чоловіка. Спросоння Шуановий голос прозвучав хриплувато. Хоча воно й не дивно: вночі він надто багато волав, проклинаючи декого.

Чан’ї глянув на годинник.

— Ранку.

— Котра година?

— Друга дня.

Шуан підійшов до чоловіка ззаду і оповив його шию руками, притискаючись грудьми до його спини.

— Тоді зрозуміло, чому я такий голодний. Баю Лаобане, приготуй мені, будь ласка, поїсти.

— Чого б тобі хотілося? — спитав він, збираючи папери зі столу.

— Тушеного курчати. А, до речі, від вчорашнього стейка ще щось лишилося?

— Лишилося, — відповів Чан’ї, потягнувшись до нього. Шуан піддався назустріч і, обіймаючи чоловіка з шию, поцілував його.

Розплющивши після поцілунку очі, Шуан раптом помітив папери в руках Чан’ї. Їхній вміст здався йому знайомим.

— Що це?

— Завтрашня лекція, — відповів чоловік.

— Завтрашня лекція? — Шуан взяв в руки верхній лист.

Це ж були… записи професора Бая… Ті самі, які було заборонено копіювати… Лекції з робототехніки, які студенти ніколи не встигали конспектувати… Лекції з предмету, які завалювали на іспитах 90% учнів… скільки було пролито сліз… сльози незчисленної кількості студентів… їх безпросвітні роки…

Шуану раптом здалося, ніби він знайшов карту скарбів. Хто має ці записи — володіє світом! Йому також згадалося й те, що Чан’ї сказав йому, що наступного разу, коли йому захочеться щось подивитися, він може просто сказати про це.

Тож він обережно спитав:

— Баю Лаобане, ці твої записи… Чи можна… Чи можна мені на них глянути?

— Можеш прослухати їх завтра на занятті, — відповів чоловік.

— Так, звісно, я теж неймовірно хочу послухати лекцію… Але ти ж знаєш, я не до кінця розумію, як би старанно не слухав на лекціях…

Шуан морально приготувався почути категоричну відмову, але Чан’ї неочікувано кивнув та натомість сказав:

— Тоді можеш зробити копію. Сканер в кабінеті.

— Правда? — здивувався Шуан.

Посадивши хлопця собі на коліна, Чан’ї відповів коротке:

— Угу.

Шуан поцілував його, бликаючи руками вздовж його шиї.

— Не пам’ятаєш, куди вчора дів презервативи? — спитав він.

— Вони внизу.

Шуан вже збирався збігати за ними, як раптова думка прийшла йому до голови. Він обірвав поцілунок і нерішуче завмер.

— Що таке? — спитав Чан’ї.

Трохи помовчавши, Шуан невпевнено заговорив:

— Ти щойно дозволив мені зробити копію лекцій і відразу ж зібрався зробити це зі мною… Чому в мене таке відчуття, ніби… ем-м… як би пояснити?.. ніби це якийсь бартер?..

— Отже, у тебе відчуття, ніби це якийсь бартер.

— Угу… дивне відчуття… незатишне…

— Отже, все-таки незатишне?

А хто дістав з гаманця сорок євро, пихкаючи цигаркою, та дав їх мені? А хто поставив ємність на тумбочку, збираючись щоразу опускати туди гроші, точно оплачуючи послуги повії?

Шуан вдумливо сказав:

— …до того ж так буде нечесно відносно інших студентів, хіба ні? — трохи помовчавши, він продовжив: — Забудь. Я не робитиму копію. Не хочу, щоб наші стосунки виглядали так, ніби я зустрічаюся з тобою заради того, аби скласти іспит… Коли я запропонував сплачувати рахунки навпіл, я зробив це з тої ж причини: аби не обтяжувати наші стосунки… — він говорив так тихо, що Чан’ї ледве міг його чути. — Ми ж просто зустрічаємося, так? Значить, просто зустрічаємося, тому не варто приплітати сюди зайвого.

Слухаючи його, Чан’ї мимоволі зачепився поглядом за скляний контейнер на тумбочці біля ліжка й зітхнув. Ну то й що, що це схоже на платню хвойди? Якщо цьому хлопцю так потрібне відчуття незалежності і настільки хочеться екологічних стосунків, хто він такий, аби перешкоджати?

— Зрозумів, — мовив Чан’ї і скуйовдив йому волоссю.

Після сніданку вони пішли на прогулянку, під час якої забрели неподалік магазину солодощів. Шуан заскочив туди й з’їв морозиво за 2,5 євро. Гаманця з собою він не мав, тож за нього заплатив Чан’ї.

Ввечері, вдосталь накохавшись, Шуан помітив контейнер на тумбочці і, згадавши про морозиво, опустив туди дві монети: 2 євро та 50 центів. Монетки з брязкотом впали на дно. Чан’ї зиркнув на нього, холодно блиснувши лінзами окулярів.

— Баю Лаобане, будемо спати? Нам завтра рано на заняття.

Навіть після душу Шуан все ще відчував втому після того, чим вони займалися. Чан’ї провів пальцями по його спині.

— Немає чого поспішати.

— Немає чого поспішати? —  мимоволі перепитав він.

— Мг, немає чого поспішати, — Чан’ї безцеремонно закинув його ноги собі на плечі і одразу увійшов.

— Мгх!.. — задихаючись, Шуан вилаявся: — Чорт, знову… Ммх!.. Скільки разів поспіль… Мгх…

Наступного ранку, о сьомій годині, Чан’ї, стоячи в дверях спальні, сказав:

— Вставай снідати.

Шуан прокинувся і обережно потягнувся, відчуваючи біль по всьому тілу. Він спробував підвестися з ліжка, але не зміг.

— Дай мені ще трохи поспати, — благаюче попросив він. — Через годинку-другу мені точно стане краще. Я правда не можу встати…

— У тебе заняття на восьму п’ятнадцять, — нагадав чоловік.

Шуан відвернувся, загортаючись в ковдру і сонно пробубнів:

— Заняття? Ну й чорт з ними. Я туди все одно не піду.

Чан’ї підійшов до ліжка й сказав німецькою:

— Тіне, чиє заняття у тебе сьогодні на восьму п’ятнадцять?

З-під ковдри пролунало приглушене бурмотіння:

— Гм… чиє заняття… дай згадати… професора Б…

Голос різко обірвався. Ковдра сіпнулася, а потім нерухомо завмерла. Через п'ять секунд з-під неї вилізли дві руки і вчепилися за краї. Ковдра повільно поповзла вниз. Спочатку з’явилося скуйовджене волосся, потім чоло, брови... А тоді, нарешті, очі.

Вони зустрілися поглядами.

Шуан, з якого остаточно злетів будь-який сон напружено помахав Чан’ї, дивлячись на нього знизу вверх.

— Д-доброго ранку, професоре Баю…