Що ти про мене думаєш?

Після вечері Чан’ї захотілося вийти на прогулянку.

— Хочеш пройтися після їди? — гмикнув Шуан. — Ти ж в нас начебто… кхм… ще не досяг пенсійного віку. Чому ж тоді поводишся, як старий?

— Колись давно у мене був собака, тож ходити вечорами стало звичкою.

— І де ж тепер цей собака?

— Колишня дружина забрала з собою.

Шуан слухав його з виразом глибокого співчуття. Чан’ї здалося це кумедним, і він спитав:

— А це ще що за погляд?

— Ну просто… мені здається, що всі ці колишні… завжди вони забирають те, що не хочеться віддавати, але лишають те, чого хотілося б позбутися, — він обвів кімнату очима, і раптом знову відчув, як навколо порожньо. — Мабуть, у минулому твій будинок мав інший вигляд, чи не так?

Чан’ї теж оглянувся.

— Що ж, дечого таки не дістає.

Більше він нічого не казав. Трохи згодом він пішов на другий поверх, та приніс штани Шуанові, що сидів на килиму з голими ногами.

— Одягайся, тоді підемо пройдемося.

Шуан натягнув штани, відчуваючи, наскільки ж ті на нього завеликі. На щастя, Чан’ї також дам йому ремінь, тож хвилюватися, що штани спадуть під час прогулянки, не треба було. Ті виявилися ще й задовгими, і хлопець з кожним кроком наступав на штанини, тож він нахилився, щоб підкатати їх.

Гнучкості Шуанові було не займати. Навіть коли він нахилився вниз, його ноги лишилися рівними, а задертий догори зад був схожий на персик з вдома пружними половинками та спокусливою улоговинкою між ними. І цей персик просто напрошувався, аби його зірвали!

Шуан засукав одну штанину і став засучувати іншу. Спокусливий «персик» рухався в такт його рухам… мов спеціально спокушаючи декого…

Не встиг хлопець закінчити, як позаду пролунав голос Чан’ї.

— Прогуляймося іншим разом.

— Га? — Шуан тільки-но хотів випростатися й спитати, чому, як відчув, що до нього притиснулися ззаду, і чоловік зняв з нього штани разом з трусами.

Він раптом відчув між ніг холод.

Шуан спробував випростатися, але йому не вдалося. Так і довелося стояти, прогнувшись в спині та піднявши сідниці.

Така поза… І цей сором від відчуття перебування під чиєюсь абсолютною владою…

— Ти сказав мені надягнути штани тільки щоб самостійно їх з мене зняти? — буркнув Шуан. — Як низько з твого боку. Пусти!

«Низько», хах… Втім, хто знає, наскільки нижче його смаки могли впасти. Чан’ї розвів його сідниці, відкриваючи своєму погляду дірочку хлопця.

Шуан вважав, що Чан’ї перейде до більш активних дій, але той лише мовчки стояв. Він спостерігав, як анус хлопця стискається від страху та збентеженості.

— Чорт, припини витріщатися… — Шуан не бачив обличчя чоловіка, але чудово відчував на собі його погляд.

Нащо ж просто дивитися? Що він там такого виглядає?.. Трясця.

Важко дихаючи, Шуан лаявся:

— Якщо вже, бляха, надумав робити це, тоді поквапся…

Чан’ї всміхнувся.

— Куди ти так поспішаєш?

— Я — поспішаю? Яким чино… — він хотів продовжити скаржитися, як відчув, що в його тіло проникнув палець, — м-м!.. угх!.. Дідько, чому не взяв змазку?

Однією рукою тримаючи Шуану за талію, Чан’ї іншою взяв лубрикант та простягнув йому.

— Ти хочеш, аби я сам її відкрив? — хлопець навіть не став її брати.

— Якщо хочеш, можемо обійтися без неї.

Без неї? Це ж буде капець як боляче! Бляха... 

Зриваючи упаковку, Шуан побачив написане на ній «м’ята»… М’ята? Який ідіот додумався купити лубрикант із м’ятою?

— Готово? — спитав Чан’ї.

— Ще ні…

Чоловік трохи почикав, та, зрозумівши, що Шуан навмисно тягне час, ввів другий палець.

— Мх! — терпіти це у Шуана просто не лишилося сил, тому він передав лубрикант назад. — Відкрив. Хіба ти не міг почекати?..

Прозорий в’язкий лубрикант розлився на щілину між Шуановими сідницями і потік вниз. Та була прохолодною, і Шуан одразу ж відсахнувся.

Тепер в нього увійшло вже три пальці, як слід розтягуючи стінки ануса.

— Мгх, — рикнув він. — М-м… Мх!..

Незабаром його дірочка стала достатньо м'якою та зволоженою.

Чан’ї не роздягнувся, тільки розстібнув штани та одягнув презерватив, а штовхнув свій ерегований член всередину хлопця. 

— Угх! — зашипів Шуан. — Повільніше… Ай!.. Чорт, я втрачу свідомість від болю.

Чоловік погладив його сідниці.

— Розслабся.

— Я, курва, розслаблений! — вилаявся Шуан. — Повільніше… Дідько!.. Ти взагалі людина?!.

Чан’ї повільно входив глибше, але, відчувши, що входити надто важко, ляснув Шуана по сідницях.

— Не стискайся так сильно.

— А хто, бляха, стискається?! Ах!..

Член Чан’ї був завеликим. Шуан і правда з усіх сил старався прийняти його повністю, але, здавалося, варто йому це зробити, і його просто розірве надвоє.

— Ти... старий... зві… Мх! Ух, чорт!.. звір, бляха…

Після довгих завивань і прокльонів він нарешті пристосувався до поштовхів ззаду.

— М-м! М-м… ах…

Поступово прийшло задоволення, і член, який обвис від болю, знову затвердів та бадьоро піднявся догори.

— М-м… Ах! Надто… Гли… глибоко… Мх! Чорт, не штовхайся туди… м-м…

Чан’ї увійшов в те ж саме місце.

— Сюди?

— Ах! — на Шуана нахлинуло настільки інтенсивне задоволення, що він ледве міг стояти рівно. Перед очима пливло. — Не… м-м… туди… ах!..

— Я запам’ятаю, — сказав Чан’ї, не зупиняючись.

Сьогодні Шуан вже кінчав, тож йому знадобилося чимало часу, аби кінчити знову. Кінчили вони майже одночасно. Нижня частина його тіла була оголено, Шуанові ноги обвивали пояс Чан’ї, а руки — шию, поки вони цілувалися.

Чан’ї вставив пальці в його ще м’яку та вологу дірочку.

— М-м… — Шуану було так добре, що навіть трохи відкинувся назад. Він отримав стільки задоволення, та ніяк не міг ним насититися. — Хочу ще…

— Чого ти хочеш? — спитав Чан’ї. — Старого звіра?

Стиснувши в собі його пальці, Шуан відповів:

— Чого ти такий злопам’ятний… М-м… я ж хвалив тебе…

— Яким чином?

— Ти незвичайний, — хлопець стиснув його член. — Я хочу продовжити…

— Одягни на нього презерватив і сідай зверху.

Шуан негайно розірвав упаковку та надів презерватив на член Чан’ї, а тоді, тримаючись за плечі чоловіка, почав повільно опускатися на нього.

— М-м… мгх…

Але, варто йому було сісти…

— Угх!.. Повільніше! Чорт… Зві… звір!.. М-м… ха-а… 

Коли вони закінчили вдруге, вже настала ніч. Шуан прийняв душ та вийшов звідти в одязі Чан’ї. Після таких інтенсивних навантажень він зголоднів.

Хлопець помітив чоловіка, вдягненого в лазневий халат після душу. Той сидів на дивані та читав книгу в очікуванні Шуана. Хлопець підійшов та пригорнувся до нього.

— Хочу їсти.

Кутики губ Чан’ї припіднялися в усмішці.

— Хочеш ще?

— Старий розпусник, — Шуан хутко відскочив від нього та ринувся на кухню. — Я про справжню вечерю, просто вмираю з голоду. У холодильнику ще щось лишилося?

Чан’ї підвівся та пішов слідом.

— А що хочеш поїсти?

— М’ясо, — задумавшись на мить, він додав: — У тебе є пельмені? У них є м'ясо. Хочу, щоб вони були з тонким тістом і щоб було купу начинки!

— Де ти, по-твоєму, зараз знаходишся? — всміхнувся чоловік.

І правда. Вони зараз не у себе на батьківщині, де можна було б легко знайти пельмені посеред ночі.

Зазирнувши в холодильник, Чан’ї запитав:

— Будеш стейк?

— Буду, чому б ні? 

Хутко віднайшовши фартух, Шуан змусив Чан’ї нахилитися, щоб вдягути той на нього.

Чоловік зав’язав фартух та дістав з холодильника продукти. Відрізавши шматок масла, він розтопив його на сковорідці і виклав тоненько нарізані шматочки яловичини, щоб ті трохи підсмажилися, перш ніж перевернути їх на інший бік. Кухнею ширився прекрасний аромат вершкового масла та смаженого м’яса…

Шуан ледь не захлинувся слиною. Ніхто не міг змусити його так пускати слину, як чоловік, що зараз готував цей стейк. Посеред ночі на кухні… готував для нього вечерю... не скаржачись... не дратуючись... начебто це була найприродніша річ…

— Ем… — Шуану більше не хотілося й надалі так звертатися до нього. — Якими ієрогліфами пишеться Бай Чан’ї?

Чан’ї всміхнувся.

— Ти не пробував гуглити?

Шуан пішов за телефоном та увійшов до інтернету. Дивовижно, та йому вдалося знайти введення аж до кількох енциклопедій різними мовами. Поряд з німецьким написанням імені було написано китайськими ієрогліфами: Бай Чан’ї.

Тут же Шуан раптом згадав, що так і не вигадав, як кликатиме чоловіка. Бай Чан’ї. Чан’ї. Ї. Це звучало надто інтимно, ніби вони були ровесниками, і він не наважився сказати це вголос. Вчитель Бай. Професор Бай. Пан Бай. А це звучало надто офіційно та безлико, і сказати їх в голос він теж не зміг би… 

Раптом в голові виник підходящий варіант. Може здатися, що він жартує над чоловіком, але принаймні він був достатньо поважним.

Бай Лаобан*. Звучить так, як студенти-випускники кликали б його, якби вони зараз були у Китаї, та й звучало не так вже й погано.

[1] З китайської «лаобан» означає «бос». Але це не дуже доречно в цьому контексті.

Глянувши на Шуана, Чан’ї спитав:

— Знайшов?

— Бає Лаобане, я був нешанобливим.

Чан’ї й бровою не повів на таке звернення. Стейк був майже готовий.

— Йди мити руки, — тільки й сказав він.

Миючи руки, Шуан спробував жартівливим тоном відказати сказати:

— Бає Лаобане… що ти про мене думаєш?

Губи Чан’ї зворушила ледь помітна усмішка:

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі... Що як… — хлопець дуже ретельно мив руки, надто довго, і все ніяк не закінчував. Намагаючись звучати невимушено, ніби його питання було не таким вже й важливим, він запитав: — А що як ти припиниш свої пошуки, і будеш зі мною... Як ти на це дивишся?