Що ти тільки що зробив?

Шуан вдав, що не почув, і пустився ще швидше. Він кинувся за диван, як раптом зрозумів, що Чан’ї за ним не женеться. Він подумав, може, це його «Тіне, ану повернися» було щось на кшталт окрику, яким часто користувалися викладачі, але який не крив за собою загрози. Може, він і не звернув уваги на те, що він пожмакав його сідниці.

Озирнувшись по сторонах, Шуан поставив букет фрезій на обідній стіл та повернувся на кухню.

За цей недовгий час майже нічого не змінилося: реберця маринувалися в темному соєвому соусі, оцті та столовому вині. У каструлі варилася картопля, а в печі запекалася смажена риба з грибами. Чан’ї одну за одною чистив креветки.

Намагаючись виглядати якомога вільним та розкутим, Шуан відкрив холодильник, витяг коробку з морозивом і, розпечатвши упаковку, одразу ж втоптав дві порції.

М-м, смакота!

Він вже зібрався взятися за третю, коли почув, як Чан’ї, що закінчив з креветками і тепер мив руки, сказав:

— Тіне, ти не чуєш, що я кажу?

Від несподіванки хлопець здригнувся і повільно поклав його назад до пачки, перш ніж озирнутися.

— Га? Я слухаю.

Чоловік насухо витер руки.

— Дістань картоплю.

— А, гаразд-гаразд, — хлопець вимкнув плиту, взяв кастрливу з картоплі вод через друшляк. — Що тепер? Почистити?

Чан’ї підійшов з-за спини і взяв друшляк з його рук.

— Пам’ятаєш, що щойно зробив?

Шуан відчув, що загальний настрій якось змінився.

— Ну… витяг картоплю…

— До цього.

— Я… я просто з’їв два морозива.

— Ще раніше.

— Е-е… поставив квіти у вазу?..

— А перед цим?

Перед цим… перед цим… схопив тебе за дупцю? Ну якщо вона є, що тепер, торкатися її не можна? Нащо вона тоді тобі здалася?

Шуан повернувся до нього обличчям і, якомога гідніше, відповів:

— Я… ну, просто торкнувся тебе один разочок. Ну і що? Якщо є чого торкатися, чому б і ні?

Чан’ї дивився на нього зверху. Його губи зігнулися в усмішці.

— Звучить логічно.

Шуану стало не по собі від його пильного погляду.

— Тоді чому ти втік?

А і правда, чому він втік?..

Саме коли Шуан розмірковував у пошуці нормальної причина, Чан’ї штовхнув хлопця до кухонної стінки та стиснув його член крізь джинси.

М’язи живота мимоволі напружилися. В штанях стало тісно. Чоловік розстібнув його ремінь, а тоді й блискавку, й почав пестити Шуан крізь нижню білизну.

— М-м… ах!..

Голова пустіла від задоволення. Водночас Шуан був збентежений тим, що Чан’ї при цьому зберігав такий самий вираз, як під час маринування ребер чи чистки креветок. Шуан і сам, як креветка, сігнувся, тремтячи в руках професора.

Через деякий час, зрозумівши, що більше не витримає, він важко дихаючи, сказав:

— Годі… не чіпай його більше…

Якщо він продовжить у тому ж дусі, я кінчу прямесенько собі у штані.

Втім, Чан’ї не мав жодного наміру зупинятися. Шуан вперся рукою в його груди і спробував відштовхнути.

— Дідько, зупинись…

Не зупиняючись, чоловік перехопив його руку. Йому подобалося обличчя Шуана, ладного будь-якої миті кінчити.

— Якщо є чого торкатися, то чому б ні? — губи Чан’ї смикнулись в усмішці.

Ця фраза здалася Шуану знайомою.

— Чорт… ти… — він навіть не встиг вилаятися, як задоволення накрило його з головою. — Ух!.. М-м… А-ах!

І, зрештою, він кінчив, не здатний більше стримуватися. Його темною білизною розповзлася велика волога пляма, зробивши її ще темнішою. Джинси теж промокли.

І тільки тепер Чан’ї відпустив його та пішов мити руки. Шуан, важко дихаючи, сперся на стійку. Гаряча липка рідина на його штянах поступово застигала.

Коли в його голові прояснилися, Чан’ї вже зі звичним елегантним виглядом смажив реберця.

— Бляха… ти… ти…

Від холодної липкої плями на штанях було страшенно некомфортно. Але сам вигляд Чан’ї так вибісив хлопця, що він навіть не зміг підібрати доречної образи.

— У мене ж тільки ці штани з собою, не міг хоча б дати мені їх зняти? І у що мені тепер перевдягнутися? В твої штани?

Перевернувши реберця, чоловік сказав:

— Мої будуть тобі не по розміру.

— Ну то в чому я тепер маю ходити? Чи мені напівголяком ходити? — сердито буркнув Шуан.

Чан’ї усміхнувся.

— Я не проти.

Хлопець вирячився на нього. Окуляри без рами, тонкий ланцюжок, светр з високим поглядом та незворушний погляд людини, яка не стежитиме за іншими з хтивим блиском в очах…

— Культурний мерзотник… звір в гарному одязі… — лаявся собі під ніс Шуан.

Вихопивши банку з чортзна якими спеціами, він спробував всипати їх до реберець. Чан’ї відсунув сковорідку та вільною рукою відібрав у того баночку спецій.

— Не влаштовуй сцену.

Шуан хотів було ще щось утнути, але Чан’ї поцілував його та сказав:

— Гаразд, годі бузити.

І хлопець раптом заспокоївся. Його серце завмерло й забилося ще хутчіше.

Він ще якийсь час спостерігав, як Чан’ї закінчує смажити реберця, сам доїдаючи морозиво, а тоді тихо сказав:

— Піду помиюся, — і поніс штани до ванної.

Теплі струмені води лилися на його голову, стікаючи вздовж усього тіла. Схиливши голову, він торкнувся своїх грудей. Гаразд-гаразд, він більше не бузитиме. Так, не буде.

Він довго стояв у душі, спостерігаючи, як вода стікає по шкірі, змиваючи бруд та пил. Помившись, Шуан закрив воду, як раптом до нього дійшло, що він не взяв з собою рушника, але як покликати Чан’ї він не знав. Як краще сказати? Професоре, чи не могли б ви принести мені рушник? Ні, так точно не піде — у такій ситуації кликати чоловіка професором буде недоречно. Тоді що, просто покликати на ім’я?

Він не наважився. До того ж він ніколи не питав, якими ієрогліфами пишеться його ім’я.

Шуан довго над цим міркував, а тоді, відкинувши сором, крикнув у бік кухні:

— Любий, у мене немає рушника!

За хвилину Чан’ї постукав у зачинені двері ванної. Шуан відчинив, не сміючи глянути йому в очі, просто витягнув руку і пошарив нею в повітрі, а тоді, вхопивши рушник, хутко зачинив двері.

— Вечеря готова, поквапся, — пролунало з-за дверей.

Шуан знову прочинив двері та сказав:

— Ну-у…

— Що «ну»?

Схоже, той хотів, аби Шуан якось звернувся до нього. Що ж, жебраки не обирають.

Просунувши голову між дверей, хлопець сказав:

— Любий… Можеш позичити мені якісь шорти? Не страшно, якщо вони будуть мені завеликі…

За кілька хвилин Шуан отримав комплект чистої спідньої білизни. Той виявився йому трохи завеликим, але це все ще було краще, ніж ходити голяка.

Шуан був у своїй білій сорочці, сірій білізні Чан’ї та парі шльопанців. Він зайшов на кухню, застібаючи ґудзики.

Чоловік якраз ніс з кухні дві таці з їжею, як помітив хлопця, що йшов йому на зустріч. На ньому була спідня білизна з заниженою талію, але та вільно висіла в області паху. Здавалося, потягни трохи, і все злетить на підлогу. Ноги Шуана були стрункими та довгими, і, судячи з чітких обрисів м’язів, сильними. Схоже, вони здатні винести грубе поводження.

Помітивши на собі пильний погляд Чан’ї, Шуан спитав:

— Що таке?..

Чоловік кинув погляд у бік кухні та сказав:

— Донеси інші страви.

— А… гаразд, — Шуан так і зробив.

На відміну від того, як було на першому побаченні, він більше не відчував потреби триматися від Чан’ї якнайдалі, і цього разу опустився поруч. Варто було лише поворухнутися, і він вже міг дотягнутися до чоловіка ногою.

Доки вони їли, хлопець весь час торкався Чан’ї ніг під столом, спостерігаючи за виразом його обличчя.

Хмф!.. Він так зухвало поводиться, а цей старий вдає, що його не цікавить нічого, крім їжі. Шуан підчепив паличками шматок свинячого ребра, продовжуючи торкатися його ніг.

Вираз Чан’ї перемінився. Ху-ху… Ха, схоже, він не може більше стримуватися… звір у гарному вбранні…

Чоловік відклав палички.

— Тіне.

— Так? — Шуан схилився ближче до нього.

Тоном, яким дорослі наставляють неслухняних дітей, Чан’ї спокійно сказав:

— Годі дригати ногами під час їжі.

«Годі дригати ногами під час їжі»? «Дригати ногами під час їжі»? «Дригати ногами»?!

Ну і гаразд! Якщо не хоче, аби я смикався, значить, не буду!

Шуан забрав ногу і сів прямо, а тоді сухо сказав:

— Вибач, я не помітив.