Шуан вдав, що не почув, і пустився ще швидше. Він кинувся за диван, як раптом зрозумів, що Чан’ї за ним не женеться. Він подумав, може, це його «Тіне, ану повернися» було щось на кшталт окрику, яким часто користувалися викладачі, але який не крив за собою загрози. Може, він і не звернув уваги на те, що він пожмакав його сідниці.
Озирнувшись по сторонах, Шуан поставив букет фрезій на обідній стіл та повернувся на кухню.
За цей недовгий час майже нічого не змінилося: реберця маринувалися в темному соєвому соусі, оцті та столовому вині. У каструлі варилася картопля, а в печі запекалася смажена риба з грибами. Чан’ї одну за одною чистив креветки.
Намагаючись виглядати якомога вільним та розкутим, Шуан відкрив холодильник, витяг коробку з морозивом і, розпечатвши упаковку, одразу ж втоптав дві порції.
М-м, смакота!
Він вже зібрався взятися за третю, коли почув, як Чан’ї, що закінчив з креветками і тепер мив руки, сказав:
— Тіне, ти не чуєш, що я кажу?
Від несподіванки хлопець здригнувся і повільно поклав його назад до пачки, перш ніж озирнутися.
— Га? Я слухаю.
Чоловік насухо витер руки.
— Дістань картоплю.
— А, гаразд-гаразд, — хлопець вимкнув плиту, взяв кастрливу з картоплі вод через друшляк. — Що тепер? Почистити?
Чан’ї підійшов з-за спини і взяв друшляк з його рук.
— Пам’ятаєш, що щойно зробив?
Шуан відчув, що загальний настрій якось змінився.
— Ну… витяг картоплю…
— До цього.
— Я… я просто з’їв два морозива.
— Ще раніше.
— Е-е… поставив квіти у вазу?..
— А перед цим?
Перед цим… перед цим… схопив тебе за дупцю? Ну якщо вона є, що тепер, торкатися її не можна? Нащо вона тоді тобі здалася?
Шуан повернувся до нього обличчям і, якомога гідніше, відповів:
— Я… ну, просто торкнувся тебе один разочок. Ну і що? Якщо є чого торкатися, чому б і ні?
Чан’ї дивився на нього зверху. Його губи зігнулися в усмішці.
— Звучить логічно.
Шуану стало не по собі від його пильного погляду.
— Тоді чому ти втік?
А і правда, чому він втік?..
Саме коли Шуан розмірковував у пошуці нормальної причина, Чан’ї штовхнув хлопця до кухонної стінки та стиснув його член крізь джинси.
М’язи живота мимоволі напружилися. В штанях стало тісно. Чоловік розстібнув його ремінь, а тоді й блискавку, й почав пестити Шуан крізь нижню білизну.
— М-м… ах!..
Голова пустіла від задоволення. Водночас Шуан був збентежений тим, що Чан’ї при цьому зберігав такий самий вираз, як під час маринування ребер чи чистки креветок. Шуан і сам, як креветка, сігнувся, тремтячи в руках професора.
Через деякий час, зрозумівши, що більше не витримає, він важко дихаючи, сказав:
— Годі… не чіпай його більше…
Якщо він продовжить у тому ж дусі, я кінчу прямесенько собі у штані.
Втім, Чан’ї не мав жодного наміру зупинятися. Шуан вперся рукою в його груди і спробував відштовхнути.
— Дідько, зупинись…
Не зупиняючись, чоловік перехопив його руку. Йому подобалося обличчя Шуана, ладного будь-якої миті кінчити.
— Якщо є чого торкатися, то чому б ні? — губи Чан’ї смикнулись в усмішці.
Ця фраза здалася Шуану знайомою.
— Чорт… ти… — він навіть не встиг вилаятися, як задоволення накрило його з головою. — Ух!.. М-м… А-ах!
І, зрештою, він кінчив, не здатний більше стримуватися. Його темною білизною розповзлася велика волога пляма, зробивши її ще темнішою. Джинси теж промокли.
І тільки тепер Чан’ї відпустив його та пішов мити руки. Шуан, важко дихаючи, сперся на стійку. Гаряча липка рідина на його штянах поступово застигала.
Коли в його голові прояснилися, Чан’ї вже зі звичним елегантним виглядом смажив реберця.
— Бляха… ти… ти…
Від холодної липкої плями на штанях було страшенно некомфортно. Але сам вигляд Чан’ї так вибісив хлопця, що він навіть не зміг підібрати доречної образи.
— У мене ж тільки ці штани з собою, не міг хоча б дати мені їх зняти? І у що мені тепер перевдягнутися? В твої штани?
Перевернувши реберця, чоловік сказав:
— Мої будуть тобі не по розміру.
— Ну то в чому я тепер маю ходити? Чи мені напівголяком ходити? — сердито буркнув Шуан.
Чан’ї усміхнувся.
— Я не проти.
Хлопець вирячився на нього. Окуляри без рами, тонкий ланцюжок, светр з високим поглядом та незворушний погляд людини, яка не стежитиме за іншими з хтивим блиском в очах…
— Культурний мерзотник… звір в гарному одязі… — лаявся собі під ніс Шуан.
Вихопивши банку з чортзна якими спеціами, він спробував всипати їх до реберець. Чан’ї відсунув сковорідку та вільною рукою відібрав у того баночку спецій.
— Не влаштовуй сцену.
Шуан хотів було ще щось утнути, але Чан’ї поцілував його та сказав:
— Гаразд, годі бузити.
І хлопець раптом заспокоївся. Його серце завмерло й забилося ще хутчіше.
Він ще якийсь час спостерігав, як Чан’ї закінчує смажити реберця, сам доїдаючи морозиво, а тоді тихо сказав:
— Піду помиюся, — і поніс штани до ванної.
Теплі струмені води лилися на його голову, стікаючи вздовж усього тіла. Схиливши голову, він торкнувся своїх грудей. Гаразд-гаразд, він більше не бузитиме. Так, не буде.
Він довго стояв у душі, спостерігаючи, як вода стікає по шкірі, змиваючи бруд та пил. Помившись, Шуан закрив воду, як раптом до нього дійшло, що він не взяв з собою рушника, але як покликати Чан’ї він не знав. Як краще сказати? Професоре, чи не могли б ви принести мені рушник? Ні, так точно не піде — у такій ситуації кликати чоловіка професором буде недоречно. Тоді що, просто покликати на ім’я?
Він не наважився. До того ж він ніколи не питав, якими ієрогліфами пишеться його ім’я.
Шуан довго над цим міркував, а тоді, відкинувши сором, крикнув у бік кухні:
— Любий, у мене немає рушника!
За хвилину Чан’ї постукав у зачинені двері ванної. Шуан відчинив, не сміючи глянути йому в очі, просто витягнув руку і пошарив нею в повітрі, а тоді, вхопивши рушник, хутко зачинив двері.
— Вечеря готова, поквапся, — пролунало з-за дверей.
Шуан знову прочинив двері та сказав:
— Ну-у…
— Що «ну»?
Схоже, той хотів, аби Шуан якось звернувся до нього. Що ж, жебраки не обирають.
Просунувши голову між дверей, хлопець сказав:
— Любий… Можеш позичити мені якісь шорти? Не страшно, якщо вони будуть мені завеликі…
За кілька хвилин Шуан отримав комплект чистої спідньої білизни. Той виявився йому трохи завеликим, але це все ще було краще, ніж ходити голяка.
Шуан був у своїй білій сорочці, сірій білізні Чан’ї та парі шльопанців. Він зайшов на кухню, застібаючи ґудзики.
Чоловік якраз ніс з кухні дві таці з їжею, як помітив хлопця, що йшов йому на зустріч. На ньому була спідня білизна з заниженою талію, але та вільно висіла в області паху. Здавалося, потягни трохи, і все злетить на підлогу. Ноги Шуана були стрункими та довгими, і, судячи з чітких обрисів м’язів, сильними. Схоже, вони здатні винести грубе поводження.
Помітивши на собі пильний погляд Чан’ї, Шуан спитав:
— Що таке?..
Чоловік кинув погляд у бік кухні та сказав:
— Донеси інші страви.
— А… гаразд, — Шуан так і зробив.
На відміну від того, як було на першому побаченні, він більше не відчував потреби триматися від Чан’ї якнайдалі, і цього разу опустився поруч. Варто було лише поворухнутися, і він вже міг дотягнутися до чоловіка ногою.
Доки вони їли, хлопець весь час торкався Чан’ї ніг під столом, спостерігаючи за виразом його обличчя.
Хмф!.. Він так зухвало поводиться, а цей старий вдає, що його не цікавить нічого, крім їжі. Шуан підчепив паличками шматок свинячого ребра, продовжуючи торкатися його ніг.
Вираз Чан’ї перемінився. Ху-ху… Ха, схоже, він не може більше стримуватися… звір у гарному вбранні…
Чоловік відклав палички.
— Тіне.
— Так? — Шуан схилився ближче до нього.
Тоном, яким дорослі наставляють неслухняних дітей, Чан’ї спокійно сказав:
— Годі дригати ногами під час їжі.
«Годі дригати ногами під час їжі»? «Дригати ногами під час їжі»? «Дригати ногами»?!
Ну і гаразд! Якщо не хоче, аби я смикався, значить, не буду!
Шуан забрав ногу і сів прямо, а тоді сухо сказав:
— Вибач, я не помітив.
Далі
Розділ 20 - Що ти про мене думаєш?
Після вечері Чан’ї захотілося вийти на прогулянку. — Хочеш пройтися після їди? — гмикнув Шуан. — Ти ж в нас начебто… кхм… ще не досяг пенсійного віку. Чому ж тоді поводишся, як старий? — Колись давно у мене був собака, тож ходити вечорами стало звичкою. — І де ж тепер цей собака? — Колишня дружина забрала з собою. Шуан слухав його з виразом глибокого співчуття. Чан’ї здалося це кумедним, і він спитав: — А це ще що за погляд? — Ну просто… мені здається, що всі ці колишні… завжди вони забирають те, що не хочеться віддавати, але лишають те, чого хотілося б позбутися, — він обвів кімнату очима, і раптом знову відчув, як навколо порожньо. — Мабуть, у минулому твій будинок мав інший вигляд, чи не так? Чан’ї теж оглянувся. — Що ж, дечого таки не дістає. Більше він нічого не казав. Трохи згодом він пішов на другий поверх, та приніс штани Шуанові, що сидів на килиму з голими ногами. — Одягайся, тоді підемо пройдемося. Шуан натягнув штани, відчуваючи, наскільки ж ті на нього завеликі. На щастя, Чан’ї також дам йому ремінь, тож хвилюватися, що штани спадуть під час прогулянки, не треба було. Ті виявилися ще й задовгими, і хлопець з кожним кроком наступав на штанини, тож він нахилився, щоб підкатати їх. Гнучкості Шуанові було не займати. Навіть коли він нахилився вниз, його ноги лишилися рівними, а задертий догори зад був схожий на персик з вдома пружними половинками та спокусливою улоговинкою між ними. І цей персик просто напрошувався, аби його зірвали! Шуан засукав одну штанину і став засучувати іншу. Спокусливий «персик» рухався в такт його рухам… мов спеціально спокушаючи декого… Не встиг хлопець закінчити, як позаду пролунав голос Чан’ї. — Прогуляймося іншим разом. — Га? — Шуан тільки-но хотів випростатися й спитати, чому, як відчув, що до нього притиснулися ззаду, і чоловік зняв з нього штани разом з трусами. Він раптом відчув між ніг холод. Шуан спробував випростатися, але йому не вдалося. Так і довелося стояти, прогнувшись в спині та піднявши сідниці. Така поза… І цей сором від відчуття перебування під чиєюсь абсолютною владою… — Ти сказав мені надягнути штани тільки щоб самостійно їх з мене зняти? — буркнув Шуан. — Як низько з твого боку. Пусти! «Низько», хах… Втім, хто знає, наскільки нижче його смаки могли впасти. Чан’ї розвів його сідниці, відкриваючи своєму погляду дірочку хлопця. Шуан вважав, що Чан’ї перейде до більш активних дій, але той лише мовчки стояв. Він спостерігав, як анус хлопця стискається від страху та збентеженості. — Чорт, припини витріщатися… — Шуан не бачив обличчя чоловіка, але чудово відчував на собі його погляд. Нащо ж просто дивитися? Що він там такого виглядає?.. Трясця. Важко дихаючи, Шуан лаявся: — Якщо вже, бляха, надумав робити це, тоді поквапся… Чан’ї всміхнувся. — Куди ти так поспішаєш? — Я — поспішаю? Яким чино… — він хотів продовжити скаржитися, як відчув, що в його тіло проникнув палець, — м-м!.. угх!.. Дідько, чому не взяв змазку? Однією рукою тримаючи Шуану за талію, Чан’ї іншою взяв лубрикант та простягнув йому. — Ти хочеш, аби я сам її відкрив? — хлопець навіть не став її брати. — Якщо хочеш, можемо обійтися без неї. Без неї? Це ж буде капець як боляче! Бляха... Зриваючи упаковку, Шуан побачив написане на ній «м’ята»… М’ята? Який ідіот додумався купити лубрикант із м’ятою? — Готово? — спитав Чан’ї. — Ще ні… Чоловік трохи почикав, та, зрозумівши, що Шуан навмисно тягне час, ввів другий палець. — Мх! — терпіти це у Шуана просто не лишилося сил, тому він передав лубрикант назад. — Відкрив. Хіба ти не міг почекати?.. Прозорий в’язкий лубрикант розлився на щілину між Шуановими сідницями і потік вниз. Та була прохолодною, і Шуан одразу ж відсахнувся. Тепер в нього увійшло вже три пальці, як слід розтягуючи стінки ануса. — Мгх, — рикнув він. — М-м… Мх!.. Незабаром його дірочка стала достатньо м'якою та зволоженою. Чан’ї не роздягнувся, тільки розстібнув штани та одягнув презерватив, а штовхнув свій ерегований член всередину хлопця. — Угх! — зашипів Шуан. — Повільніше… Ай!.. Чорт, я втрачу свідомість від болю. Чоловік погладив його сідниці. — Розслабся. — Я, курва, розслаблений! — вилаявся Шуан. — Повільніше… Дідько!.. Ти взагалі людина?!. Чан’ї повільно входив глибше, але, відчувши, що входити надто важко, ляснув Шуана по сідницях. — Не стискайся так сильно. — А хто, бляха, стискається?! Ах!.. Член Чан’ї був завеликим. Шуан і правда з усіх сил старався прийняти його повністю, але, здавалося, варто йому це зробити, і його просто розірве надвоє. — Ти... старий... зві… Мх! Ух, чорт!.. звір, бляха… Після довгих завивань і прокльонів він нарешті пристосувався до поштовхів ззаду. — М-м! М-м… ах… Поступово прийшло задоволення, і член, який обвис від болю, знову затвердів та бадьоро піднявся догори. — М-м… Ах! Надто… Гли… глибоко… Мх! Чорт, не штовхайся туди… м-м… Чан’ї увійшов в те ж саме місце. — Сюди? — Ах! — на Шуана нахлинуло настільки інтенсивне задоволення, що він ледве міг стояти рівно. Перед очима пливло. — Не… м-м… туди… ах!.. — Я запам’ятаю, — сказав Чан’ї, не зупиняючись. Сьогодні Шуан вже кінчав, тож йому знадобилося чимало часу, аби кінчити знову. Кінчили вони майже одночасно. Нижня частина його тіла була оголено, Шуанові ноги обвивали пояс Чан’ї, а руки — шию, поки вони цілувалися. Чан’ї вставив пальці в його ще м’яку та вологу дірочку. — М-м… — Шуану було так добре, що навіть трохи відкинувся назад. Він отримав стільки задоволення, та ніяк не міг ним насититися. — Хочу ще… — Чого ти хочеш? — спитав Чан’ї. — Старого звіра? Стиснувши в собі його пальці, Шуан відповів: — Чого ти такий злопам’ятний… М-м… я ж хвалив тебе… — Яким чином? — Ти незвичайний, — хлопець стиснув його член. — Я хочу продовжити… — Одягни на нього презерватив і сідай зверху. Шуан негайно розірвав упаковку та надів презерватив на член Чан’ї, а тоді, тримаючись за плечі чоловіка, почав повільно опускатися на нього. — М-м… мгх… Але, варто йому було сісти… — Угх!.. Повільніше! Чорт… Зві… звір!.. М-м… ха-а… Коли вони закінчили вдруге, вже настала ніч. Шуан прийняв душ та вийшов звідти в одязі Чан’ї. Після таких інтенсивних навантажень він зголоднів. Хлопець помітив чоловіка, вдягненого в лазневий халат після душу. Той сидів на дивані та читав книгу в очікуванні Шуана. Хлопець підійшов та пригорнувся до нього. — Хочу їсти. Кутики губ Чан’ї припіднялися в усмішці. — Хочеш ще? — Старий розпусник, — Шуан хутко відскочив від нього та ринувся на кухню. — Я про справжню вечерю, просто вмираю з голоду. У холодильнику ще щось лишилося? Чан’ї підвівся та пішов слідом. — А що хочеш поїсти? — М’ясо, — задумавшись на мить, він додав: — У тебе є пельмені? У них є м'ясо. Хочу, щоб вони були з тонким тістом і щоб було купу начинки! — Де ти, по-твоєму, зараз знаходишся? — всміхнувся чоловік. І правда. Вони зараз не у себе на батьківщині, де можна було б легко знайти пельмені посеред ночі. Зазирнувши в холодильник, Чан’ї запитав: — Будеш стейк? — Буду, чому б ні? Хутко віднайшовши фартух, Шуан змусив Чан’ї нахилитися, щоб вдягути той на нього. Чоловік зав’язав фартух та дістав з холодильника продукти. Відрізавши шматок масла, він розтопив його на сковорідці і виклав тоненько нарізані шматочки яловичини, щоб ті трохи підсмажилися, перш ніж перевернути їх на інший бік. Кухнею ширився прекрасний аромат вершкового масла та смаженого м’яса… Шуан ледь не захлинувся слиною. Ніхто не міг змусити його так пускати слину, як чоловік, що зараз готував цей стейк. Посеред ночі на кухні… готував для нього вечерю... не скаржачись... не дратуючись... начебто це була найприродніша річ… — Ем… — Шуану більше не хотілося й надалі так звертатися до нього. — Якими ієрогліфами пишеться Бай Чан’ї? Чан’ї всміхнувся. — Ти не пробував гуглити? Шуан пішов за телефоном та увійшов до інтернету. Дивовижно, та йому вдалося знайти введення аж до кількох енциклопедій різними мовами. Поряд з німецьким написанням імені було написано китайськими ієрогліфами: Бай Чан’ї. Тут же Шуан раптом згадав, що так і не вигадав, як кликатиме чоловіка. Бай Чан’ї. Чан’ї. Ї. Це звучало надто інтимно, ніби вони були ровесниками, і він не наважився сказати це вголос. Вчитель Бай. Професор Бай. Пан Бай. А це звучало надто офіційно та безлико, і сказати їх в голос він теж не зміг би… Раптом в голові виник підходящий варіант. Може здатися, що він жартує над чоловіком, але принаймні він був достатньо поважним. Бай Лаобан*. Звучить так, як студенти-випускники кликали б його, якби вони зараз були у Китаї, та й звучало не так вже й погано. [1] З китайської «лаобан» означає «бос». Але це не дуже доречно в цьому контексті. Глянувши на Шуана, Чан’ї спитав: — Знайшов? — Бає Лаобане, я був нешанобливим. Чан’ї й бровою не повів на таке звернення. Стейк був майже готовий. — Йди мити руки, — тільки й сказав він. Миючи руки, Шуан спробував жартівливим тоном відказати сказати: — Бає Лаобане… що ти про мене думаєш? Губи Чан’ї зворушила ледь помітна усмішка: — Що ти маєш на увазі? — Я маю на увазі... Що як… — хлопець дуже ретельно мив руки, надто довго, і все ніяк не закінчував. Намагаючись звучати невимушено, ніби його питання було не таким вже й важливим, він запитав: — А що як ти припиниш свої пошуки, і будеш зі мною... Як ти на це дивишся?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!