Ану повернись!

том 1 глава 18 - Ану повернись!

 

Коли Чан’ї вийшов до нього, Шуан раптом занервував.

— Куди... куди ми зараз підемо? — пролепетав він.

— Хіба ти не пропонував мені приватні послуги?

Поглянувши на небо, хлопець спитав:

— А ще не рано?..

— Не рано. Сідай у машину, — відповів чоловік.

Не рано? Тільки четверта година вечора, і це — не рано?! Е-е, і як багато, на його думку, покривали ці «приватні послуги»?

Сідаючи в машину, Шуан пригорнув до себе букет квітів, морально вже готовий повернутися в кафе.

«У тебе немає жодних недоліків», — нагадав він собі. — «Тобі лише 24 роки, ти молодий та сильний. А він набагато старший і старий, як Ліан По».

— Ем… — зам’явся хлопець. — Ми… зараз їдемо до тебе?

— Спочатку до супермаркету, — сказав Чан’ї. Глянувши на Шуана, він додав: — Застібни пасок.

Той швидко виконав вказівку.

— А навіщо нам до супермаркету?

— Хіба ти не хотів спробувати свинячі реберця в кисло-солодкому соусі? По них і їдемо.

Вони ще не були у стосунках, і Чан’ї спочатку не мав наміру готувати для нього чи приводити до себе додому, але також знав, що Шуану доводиться підробляти, аби зводити кінці з кінцями. Якщо він щоразу закочуватиме істерики, наполягаючи на платі навпіл, після кількох вечер він лишиться без копійки грошей. Тому Чан’ї і вирішив цього разу приготувати все самостійно.

— Будеш готувати? — Шуан всміхнувся думці, що чекає цього з нетерпінням. — Нумо я допоможу? Я вмію готувати дуже смачну смажену рибу з грибами.

Вже в супермаркеті Чан’ї зрозумів, що Шуан мав на увазі під «смаженою рибою з грибами»: розфасовану рибу з приправами та грибами. Достатньо запхати її прямо в коробці в духовку, і за сорок хвилин все готово. Така риба, звісно ж, буде смачною, навіть якщо нічого не додавати. І Шуан мав нахабство кинути в кошик одразу дві упаковки.

Проходячи повз морозильні камери, хлопець раптом помітив морозиво та несвідомо зупинився, щоб узяти його, як раптом усвідомив, що робить. Шуану стало ніяково, і він зібрався покласти його назад, згадавши дещо з минулого. В кожній коробці було по шість порцій, і він дуже його любив, але завжди відчував, ніби його їдять тільки діти, тому просив Лян Чженсюаня поїсти з ним. Щоразу, купуючи таку коробку, він з’їдав чотири порції, а дві змушував їсти Чженсюаня.

Помітивши його нерішучість, Чан’ї спитав:

— Що таке?

Шуан показав йому коробку й спитав:

— Ти їси морозиво?

— Якщо хочеш, купимо.

— А ти його їстимеш?

— Я не фанат морозива.

Шуан поклав коробку назад у морозилку, але Чан’ї знову взяв її та поклав у візок.

— Ти ж сказав, що не їси морозиво.

— Але ти хіба не хотів його з’їсти?

— Там же цілих шість порцій.

— І?

— Ніхто стільки не подужає.

— Ну то залишиш на потім.

Потім Шуан ще довго, відкриваючи морозилку Чан’ї, помічав там це саме морозиво. Тої ж марки і з тим же наповнювачем. Так відбувалося доти, доки йому не набридло, і він поскаржився на це чоловікові. Втім, це вже історія на майбутнє.

Вони продовжили закупівлю, а тоді попрямували до кас. Там же й продавалися презервативи.

Шуан розглядав знайому упаковку, думаючи, взяти пачку на шість штук чи лише на три. Чи варто було брати упаковку з шістьма презервативами?.. Зрештою, завтра неділя і у жодного з них немає занять…

Гаразд, хай буде шість.

Він кинув упаковку в візок, але Чан’ї виклав її та взяв з полиці іншу.

— Хіба в цій упаковці не ті ж шість штук? Нащо ти їх поміняв?

— Розмір різний, — пояснив він.

Шуан придивився. На коробці, яку Чан’ї поставив назад, було написано «стандарт», а на тій, що він взяв натомість…

«XXL»… XX, бляха, L…

Чорт…

Шуан сердито кинув:

— Ну той що, що розміри різні?.. Чому ти береш тільки собі, а мої викладаєш?

— Ти теж збираєшся ними скористатися?

— Я… — він раптом відчув себе приниженим, і запально вигукнув: — А чому б мені ними не скористатися?

Чан’ї на мить задумався, де і коли Шуан міг би ними скористатися, але, зрештою, це лише коробка з презервативами, і сперечатися через неї він не бачив сенсу. Він поклав обраний Шуаном «стандарт» до візочка.

Хлопець дивився на написи «стандарт» та «XXL», і йому стало сумно. Тож коли Чан’ї взяв з полиці блакитну пляшечку змазки, він виклав її з візка та замінив на зелену. Робив він це просто на зло чоловікові, тому не глянув, що взяв, і чим відрізнялися блакитна та зелена пляшечки.

Побачивши напис «збудлива м’ята», Чан’ї підняв брови.

У цієї змазки й справді був освіжаючи та бадьорий аромат. Щодо цього він нічого не сказав. Зрештою, якщо Шуану подобається, то хай буде.

Перевіривши усі покупки, вони поїхали додому.

Будинок Чан’ї знаходився у тихому та спокійному передмісті. Це виявилася двоповерхова будівля з мансардою та внутрішнім садом на подвір’ї. Кущі надворі були акуратно підстрижені. Раніше тут було багато різних рослин та квітів, але після розлучення з Южун він лишив тільки газон, який доглядала спеціально найнята людина.

Коли вони увійшли до будинку, Шуан вирішив поставити квіти у вазу, але банально не знайшов її. Середина будинку була облаштована мінімалістично та практично: диван, стіл, камін, килим, книжкова полиця.

— У тебе є якась ваза? — спитав він, зазирнувши на кухню.

Чан’ї якраз промивав свинячі реберця. Почувши Шуановий голос, він кивнув в сторону шафи:

— Подивися там.

Хлопець відчинив дверцята і довго копирсався всередині шафи, перш ніж знайшов графин, який можна було б використати замість вази. Він наповнив той водою та поставив квіти.

— Куди мені їх поставити?

Не підіймаючи голові, Чан’ї відповів:

— Куди хочеш.

Шуан деякий час милувався профілем чоловіка, поки той готував. Раптом йому на думку спала пустотлива ідея. Він підскочив до Чан’ї, грубо стиснув його сідниці, і кинувся навтьоки разом з графином.

1:0 на його користь!

Не встиг він й кілька секунд порадіти, як з кухні долинув низький чоловічий голос:

— Тіне, ану повернися!