0

Минула ще година, і Шуан нарешті зміг вирішити всі завдання. Взагалі, він би закінчив раніше, якби не одне питання, що хлопець ніяк не міг зрозуміти, а ще палке бажання зберегти обличчя, через яке він не став просити професора про допомогу.

Впоравшись самотужки, хлопець сів, випроставшись. Йому раптом подумалося, що професор на дивані — лише паперовий тигр*. А якщо він — паперовий тигр, то і покепкувати трохи — не гріх.

[1] Паперовий тигр — китайський вислів, щодо чогось, що є грізним тільки на вигляд.

Шуан наблизився і зухвало вирвав мангу з його рук.

Чан’ї підвів погляд.

—  Що таке?

Дивлячись на нього зверху вниз, хлопець сказав:

— Я закінчив.

Шуан стояв надто близько, навіть не усвідомлюючи, що його талія просто навпроти обличчя професора.

Погляд Чан’ї зупинився на його промежині.

— І що далі? — глибоким тихим голосом спитав він.

Що далі?

— Далі… — в горлі пересохло. Він помітив, як змінився погляд чоловіка. Дивлячись на окуляри професора та його високе перенісся, Тін Шуан облизав губи та пробурмотів: — Далі… ем… Хочеш кави?.. Я ж обіцяв пригостити тебе… Раніше я забув її заварити.

Коли чоловічі руки потягнулися до блискавки його джинсів, хлопець взагалі затамував подих.

Невже він хоче…

Він збирається розстібнути йому штани?

Пролунав звук блискавки. Але того, що очікував Шуан не сталося. Щось було не так.

— Готово, — сказав Чан’ї.

«Готово»? Що «готово»?

— Я застібнув твої штани, — пояснив він.

Шуан відскочив від нього.

— Що ж ти раніше не сказав? — кинув роздратовано. Ох, яким же ідіотом він себе відчував.

— Я щойно побачив, —  спокійно відповів Чан’ї.

Хлопець був збентежений, і від того дуже злий. 

— Скільки ж людей мене бачило від ресторанного туалету до дому! Ти ж весь час був поряд, як міг не помітити?!

Чан’ї стало смішно. Це була абсолютно Шуанова провина, але той за звичкою знову валив все на інших.

— Добре, буду уважнішим у майбутньому, — сказав він.

Буде уважнішим? Щодо чого?

Тін Шуан глянув на свою промежину.

— Щ-що це ти вже надумав?

Чан’ї розсміявся. Від того, що Тін Шуан так раптово зашарівся, з’явилося враження, ніби той заспокоївся.

Шуана збентежило його ставлення, тож він замовкнув. І сам чудово розумів, що звинувачувати у чомусь чоловіка безглуздо. Просто його засмутило таке вимушено тривале заняття, тож він прогундосив:

— Ти казав, що приділиш мені увагу, а сам примусив займатися під час нашого першого побачення...

— Я питав, чим ти хочеш зайнятися. Ти сказав, що хочеш вчитися.

Я — і хотів вчитися? Ти думаєш я наважився б відповісти щось інше?!

Але понад усе Шуанові зараз хотілося врізати собі з минулого.

— Ну, раз тепер я закінчив з навчанням, може, займемося нарешті чимось іншим?

Чан’ї зиркнув на годинник.

— У мене сьогодні ще зустріч.

— То ти йдеш? — розчаровано спитав Шуан. Виходить, він просто задарма витратив пів дня.

— Угу.

— Гаразд тоді...

Він провів чоловіка до дверей і, не втримавшись, все ж смикнув того за краватку:

— Гм... точно не хочеш спробувати лишити у мене краватку?

Губи Чан’ї зворушила легка усмішка.

— Наступного разу.

— Добре...

Шуан тільки-но зібрався відчинити двері, як пролунав дзвінок домофона. Хлопець схопив слухавку і машинально відповів:

— Ja?

— Тін Шуане, яке щастя, ти вдома! Тобі телефон нащо потрібен? Я тобі вже стільки писав. Якби тебе не виявилося вдома, я б так все й лишив біля воріт. Скоріше вже відчиняй, я віддам тобі речі.

Це був Сун Синь.

Шуан глянув на чоловіка. Всередині з’явилося погане передчуття. Якщо Сун Синь побачить, що з його будинку виходить професор…

Звідки це відчуття, ніби їх спіймали на чомусь непристойному? Шуанове серце затріпотіло у грудях.

— Гей! Ти чуєш? — крикнув приятель. — Відчини мені двері! У мене стільки всього, що важко втримати.

— Що ти там вже приволік?

— Так я ж минулого разу позичив у тебе чайник. Ще й друг привіз купу місцевих делікатесів, от і несу тобі дві сумки. Та відчини вже й сам все побачиш!

Шуан вже збирався попросити Синя лишити все біля воріт, але аж ніяк не очікував, що в той момент хтось із сусідів вийде на вулицю і впустить хлопця.

— О, двері відчинилися. Я підіймаюсь.

Підіймається?!! Дідько!

— Швидше, ховайся у ванній! — вимкнувши домофон, Шуан одразу ж спробував сховати Чан’ї, ніби той був чимось сороміцьким.

— Стривай, навіщо мені взагалі ховатися? — не розуміюче спитав чоловік. Таке ставлення до нього було йому в новинку.

Долинув стукіт у двері.

— Це мій однокурсник, він теж у тебе вчиться. Не знаю, як пояснюватимуся, якщо він тебе побачить.

Жахлива ситуація. Шуан все ж заштовхав Чан’ї до ванної.

— Не виходь звідси!

Оглянувши наостанок вітальню на предмет чогось підозрілого, хлопець нарешті відчинив Синю.

— Чого ти так довго? — роззуваючись, спитав він. Йому в око впала пара шкіряних туфель. — Оу, Тін Шуане, у тебе гості?

— Ні, це я собі купив. Подумав, раптом знадобляться під час стажування.

Синь не надав великого значення тому, що туфлі були на розмір більші від Шуанових кросівок, які стояли поруч. Він поставив на стіл чайник та взявся розпаковувати подарунки.

Шуан енергійно кивав, подумки молячись, аби Синь невдовзі пішов.

Після довгих теревень про дрібниці, однокурсник раптом спитав:

— До речі, ти зробив завдання з робототехніки? Там стільки незрозумілого!

— А, зробив, зараз покажу.

Слідуючи за Шуаном, Синь все нарікав:

— Яке ж воно важке, уф. Професор, певно, з дубу впав таке задава-ай! Нащо ти мені на ногу наступив?

Нащо наступив? Братан щойно врятував тобі життя, краще подякуй від щирого серця.

— Ой, вибач, я ненароком, — Тін Шуан відійшов убік і простяг йому готову домашню роботу. — Забирай додому, там подивишся.

— Вау, коли це ти став таким старанним учнем? — Сун Синь сів за стіл. — Дай хоч глянути, раптом не зрозумію щось.

Шуан закусив губу. На розуміння домашнього точно піде не одна година, а отже Синь найближчим часом нікуди не піде. Що ж робити з Чан’ї? А що як Синь попроситься в туалет?..

Хлопець пошкодував, що сховав чоловіка не у спальні. Але що вже поробиш…

— Емм... ти дивися, а я приберу те, що ти приніс, — якомога спокійніше сказав Шуан.

— Ага, окей.

Шуан тихенько відчинив двері, взяв шкіряні туфлі Чан’ї та, ховаючи їх за спиною, почав крастись до ванної кімнати. Крок за кроком...

— Гей, Тін Шуане, поясни мені тут дещо… — крикнув Синь.

Хлопець завмер. А тоді відповів:

— Я... мені потрібно в туалет. Почекай трохи.

— А, тоді я поки гляну решту.

Шуан насилу прослизнув у ванну, відчуваючи, ніби серце ось-ось вистрибне з грудей. Поставивши туфлі на підлогу, він сердито почав:

— Схоже, він нескоро піде… — але так і не договорив.

Погляд Чан’ї впав на полицю поряд із душем... Де стояла чаша для мастурбації. Від напруги у Тін Шуана і так калатало серце, а тут взагалі розчервонівся по самі вуха.

Ванна була невеликою: вони з Чан’ї займали більшість місця. Від такої близькості збивалося серце і розпалювалося тіло. Тін Шуан відчув, як між ніг теж наростає напруга.

Все раптом набуло якогось двозначного відтінку. Одне на двох дихання стискало горло, паморочило голову…

Шуан не втримався і зробив крок, притискаючись до чоловічих грудей. Чан’ї глянув спочатку на свої туфлі, а тоді на Шуана.

— Хочеш, аби я тікав через вікно?

За вікном був сад, а за ним — подвір’я та ворота.

— Угу, — ледь чутно вичавив з себе Шуан.

Для суспільно відомого Бая Чан’ї вже те, що його змусили ховатися у ванні стало величезною образою. А тепер йому ще й доведеться тікати через вікно, як якомусь коханцю. Постає питання, що ж такого страшного зробив професор Бай? А він просто пів дня дивився, як його студент виконує домашню роботу.

— Хіба я зробив щось настільки осудливе, що мені тепер треба вистрибувати у вікно?

Тін Шуан став навшпиньки та поцілував його.

— Тепер зробив.