Воістину, Небеса благословили його

Коли Ву Цяньцін побачив, що Ву Сюаньжань не критикує тих, хто вкрав подарунки на заручини, а натомість докоряє йому, жертві, він здогадався, що його батько, схоже, теж причетний до цієї справи. Його серце наповнилося невимовним розчаруванням.

 

Він різко повернувся всім тілом до Ву Бофана, щиро благаючи: 

 

— Будь ласка, дідусю, знайдіть справедливість для вашого онука і змусьте тих людей, які вкрали подарунки на заручини мого сина, повернути їх.

 

Брови Ву Бофана суворо насупилися: 

 

— Це цілком природно, я обов'язково допоможу тобі повернути подарунки на заручини.

 

Щойно Хей Сінь навіть згадав про Ву Ченьдзи. Якщо він не допоможе Ву Цяньціну повернути подарунки на заручини, про це обов'язково дізнається Ву Ченьдзи. Тож, він не може дозволити собі втратити обличчя через цю справу.

 

Якщо люди дізнаються, що його родина Ву була настільки жадібною, що навіть вкрала подарунки на заручини в молодшого члена родини, він не міг уявити, як сильно з них сміятимуться.

 

Вираз обличчя Ву Бофана потемнів, він подивився на Ву Цяньдзіна і гнівно вилаявся: 

 

— Ти навіть наважився взяти подарунки на заручини молодшого члена сім'ї, у тебе ще залишилася хоч якась самоповага? Якщо про це дізнаються, хто буде довіряти нашій родині Ву? Після того, як ви всі повернетесь, негайно поверніть Сяо-Жво подарунки на заручини. Після всього напишіть заяву про каяття і приходьте сюди, щоб отримати своє покарання.

 

Тепер, уже маючи неспростовні докази, коли навіть Ву Цяньтон зізнався, що взяв подарунки на заручини, Ву Цяньдзін та інші не мали можливості заперечувати. Вони могли лише мимоволі відповісти «так».

 

Ву Цяньтон не міг стримати свого гніву. Їх попросили повернути речі, які вже потрапили до його рук, і він відчув дискомфорт на серці: 

 

— А якщо речі вже були у вжитку?

 

Хей Сінь холодно посміхнувся і сказав: 

 

— Тоді ми маємо отримати компенсацію відповідно до ціни. З подарунків на заручини, які господар послав фуженю, кожна річ коштує не дешевше 10 000 срібних талів, а є навіть такі, що коштують понад 50 000.

 

Ву Цяньтон був не в собі від гніву: 

 

— Ти намагаєшся пограбувати палаючий будинок!? Як там можуть бути речі вартістю 10 000 срібних талів?

 

— Якщо ви вважаєте, що вони не варті такої ціни, то поверніть подарунки на заручини неушкодженими.

 

— Ти… – Ву Цяньтон був настільки розлючений, що не міг говорити.

 

Коли Ву Бофан побачив, що Ву Цяньтон усе ще залишається таким сміливим і впевненим у собі, навіть коли робив неправильні речі, він гнівно вилаявся: 

 

— Забирайся звідси і швидко поверни подарунки на заручини.

 

— Зачекайте хвилинку, – Хей Сінь витягнув із рукава віяло з морського синього нефриту. — Це віяло також було серед магічної зброї, яку двоє молодих господарів віддали власнику грального закладу як заставу. Я повертаю його вам.

 

Він поклав Віяло з темної слонової кістки на стіл.

 

Ву Жво шоковано сказав: 

 

— Хіба це не магічна зброя моєї мами?

 

Ву Цяньтон гнівно витріщився. Ву Бо, цей маленький покидьок, насправді заклав дві одиниці магічної зброї.

 

Він простягнув руку, бажаючи забрати зброю, але Ву Цяньцін був на крок швидшим і першим забрав її.

 

Ву Цяньцін крижаним поглядом подивився на Ву Цяньтона: 

 

— Тоді ми позичили тобі зброю, бо думали, що тобі вона потрібна. Пізніше, коли ми захотіли її повернути, ти вигадував усілякі відмовки. Ти навіть сказав, що вона нам більше не потрібна, тому ти її нам не повернеш. Але твій син використав її як заставу. Це справді розчаровує.

 

Ву Цяньтон: 

 

— ...

 

Сьогоднішній Ву Цяньцін був до краю розчарований власними братами, тому він не хотів більше зважати на їхні почуття. Він повернувся і звернувся до Ву Бофана: 

 

— Дідусю, хіба ви не питали мене раніше, куди поділася вся моя зброя?

 

Вирази облич Ву Цяньдзіна й решти трохи змінилися.

 

Ву Бофан подивився на Ву Цяньтона та інших: 

 

— Гм, так. Що сталося?

 

— Тепер я можу розповісти дідусеві. Мою зброю, а також деяку зброю моєї дружини, позичили даґе й решта. Ми домовилися, що вони повернуть її протягом 7 днів, але пройшло вже понад три місяці, а я досі не бачу жодних намірів повернути її з боку даґе й решти.

 

— Я й раніше приватно просив їх повернути зброю, але діставав відмову. Зараз, поки всі тут, я хочу попросити даґе, ерґе, сіді та вуді повернути мені зброю в присутності дідуся, щоб я міг дати моїм дітям ще трохи зброї для захисту.

 

Він знав, що це сталося через те, що в минулому він занадто легко піддався на вмовляння, що призвело до того, що інші відчули, що їм нема чого боятися, тому вони постійно відкладали повернення зброї.

 

Куточки губ Ву Жво злегка скривилися. Саме він сказав Хей Сіню повернути Віяло з темної слонової кістки лише після того, як буде розв’язано питання з подарунками на заручини. Бо він знав, що, зважаючи на характер його батька, той не буде далі терпіти знущання з себе.

 

Ву Бофан подивився на Ву Цяньдзіна та інших: 

 

— Це правда?

 

У той момент, коли Ву Цяньтон та інші збиралися спростувати й заперечити це твердження, Хей Сінь втрутився і сказав: 

 

— Перед приїздом до міста Ґаолін ґвоши Ву постійно вихваляв перед нами людей клану лідера Ву, кажучи, що вони чесні й дуже вмілі. Але тепер ви дали змогу цьому старому розширити свій кругозір. Люди з роду Ву не тільки вкрали чужі подарунки на заручини, але й позичали зброю, не повертаючи її. Якби ґвоши Ву знав про це, цікаво, чи відчув би він, що ви даєте йому ляпаса?

 

Бліді вирази обличчя Ву Цяньтона та решти потемніли. Якби це було можливо, вони б неодмінно кинулися вбити Хей Сіня.

 

Ву Бофан найбільше турбувався про свою репутацію. Почувши слова Хей Сіня, він суворо наказав Ву Цяньтону й решті якнайшвидше повернути магічну зброю Ву Цяньціна.

 

Ву Цяньтон гнівно сказав: 

 

— Гаразд, якщо ви хочете, щоб ми повернули зброю, то спочатку поверніть нам матеріали, які ми вам дали. У будь-якому разі у вас уже є зброя, щоб захистити себе, немає потреби використовувати матеріали для виготовлення зброї.

 

Ву Цяньтон наважився погрожувати йому. 

 

Ву Цяньцін холодно відповів: 

 

— Зброя, яку ви всі позичили, була моєю, ми домовилися, що всі ви повернете її протягом 7 днів. Минуло вже понад три місяці. Ви повинні виконати свою обіцянку й повернути її мені. Що стосується матеріалів, які ви нам позичили, то про це також була домовленість. Коли мій син повернеться, і ми знайдемо подібні матеріали, ми вам їх повернемо. До того ж ми вже використали ті матеріали, які ви мені дали, як їх можна повернути?

 

Коли він вимовив слова «подібні матеріали», він особливо підкреслив їх тоном.

 

— Ти…

 

Ву Цяньбінь перешкодив Ву Цяньтону продовжити: 

 

— Саньґе, це наша провина. Ми повернемо тобі матеріали і зброю.

 

Дон Міндзі запитала: 

 

— Головний розплряднику Хей, ви сказали, що заарештували Сяо-Ши й Сяо-Бо, де вони зараз?

 

Хей Сінь злегка усміхнувся: 

 

— Обох молодих господарів незабаром відпустять.

 

Дон Міндзі холодно пирхнула й покинула двір Бодзінь разом зі своїм чоловіком та іншими. Ву Цяньтон одразу ж запитав: 

 

— Сіґе, чому ти не дав мені закінчити говорити?

 

Вираз обличчя Ву Цяньбіня потемнів:

 

— Хіба ти не бачив, який потворний вираз обличчя був у дідуся? Якби ти продовжував говорити, тебе б негайно витягли й дали 100 ударів.

 

Ву Цяньтон не міг стримати свого гніву: 

 

— Тоді ми справді збираємося повернути магічну зброю?

 

Хіба тоді вони не позичили свої матеріали просто так?

 

Ву Цяньбінь примружився: 

 

— Чого ти такий нетерплячий? Дідусь сказав нам повернути матеріали і зброю, але він нічого не говорив про негайне повернення всіх матеріалів Ву Цяньціну.

 

— Сіґе, ти маєш на увазі...

 

Погляд Ву Цяньдзіна спалахнув зловісним холодом: 

 

— Твій «сіґе» має на увазі, що ми можемо повільно тягнути час. Можемо сказати, що ми не в змозі знайти матеріали за такий короткий час, а надалі повертати їм по одній одиниці магічної зброї кожні пів року. Гм, так, навіть якщо це пройде 10 років, кількість зброї, яку він зможе забрати, буде не більше жменьки.

 

Ву Сюаньжань байдуже подивився на Ву Цяньтона: 

 

— У твоїх словах є сенс. Цяньтоне, не те щоб я чіплявся до тебе як батько, але чи не можеш ти в майбутньому бути менш поспішним у своїх вчинках? Чи можеш ти хоч трохи користуватися своїми мізками?

 

Ву Цяньтон також знав, що його власна особистість була імпульсивною і швидкою до гніву. Він також хотів змінитися, але він народився таким і це вже не змінити.

 

Ву Цяньлі запитав: 

 

— Але якщо ми це зробимо, чи буде дідусь докоряти нам?

 

Ву Цяньдзін холодно засміявся: 

 

— Не забувай, що дідусь також отримав ці подарунки на заручини. Тож поки ми не перегинатимемо палицю, щоб ця інформація не дійшла до ґвоши Ву, а також повертатимемо подарунки на заручини, він, як і раніше, заплющуватиме очі.

 

Ву Бофан настільки дбав про свою репутацію, що ніколи не дав би нагоди Ву Цяньціну та іншим розповісти про цю справу іншим. Він неодмінно придумав би спосіб стулити роти всім членам сім'ї Ву Цяньціна й людям із родини Хей.

 

Ву Цяньтон полегшено зітхнув: 

 

— Тоді все гаразд.

 

Ву Цяньбінь закотив очі. Ця людина частіше створювала проблеми, ніж чогось досягала. Якби він не був його рідним молодшим братом, він би вже давно перестав про нього піклуватися: 

 

— Повертайся назад. Візьми найдешевші матеріали та зброю, щоб повернути насамперед.

 

Невдовзі після того, як вони пішли, Ву Жво та інші також вийшли з головної зали.

 

Ву Бофан раптом вигукнув: 

 

— Цяньціне, залишся тут. Я маю з тобою про дещо поговорити.

 

Ву Цяньцін зупинився: 

 

— Гаразд.

 

Ву Жво скривив губи в насмішці. Наскільки він зрозумів Ву Бофана, той лише хотів переконати батька не розповідати про цю справу іншим, побоюючись, що це зруйнує репутацію родини Ву. Яка шкода...

 

Подумавши про це, він багатозначно посміхнувся.

 

Саме в цей момент повз нього поспіхом пройшов слуга, підходячи до входу в головну залу: 

 

— Господарю!

 

Ву Бофан, який саме готувався втішити Ву Цяньціна, вкрай роздратованим тоном запитав: 

 

— У чому справа?

 

Слуга підійшов до Ву Бофана й тихо прошепотів: 

 

— Зараз по всьому місті Ґаолін поширюється чутка, що люди з нашої родини Ву вкрали подарунки на заручини сина третього господаря з Південного маєтку.

 

— Що? – Ву Бофан миттєво примружився: — Як так сталося? Хто проговорився?

 

Щойно він хотів переконати Ву Цяньціна цього разу пробачити Ву Цяньдзіна та решту, оскільки вони вперше так проступилися. І водночас він також хотів попросити його не розголошувати про це, щоб ніхто в усьому місті Ґаолін не взнав про цю справу.

 

— Просочилася інформація з грального закладу. Кажуть, що в той час це спричинило великий резонанс, і багато людей побачили це.

 

Ву Бофан подивився на Ву Цяньціна, який чекав збоку: 

 

— Цяньціне, повертайся першим.

 

Справа вже розповсюдилася, не було сенсу затримувати Ву Цяньціна. Найнагальнішим питанням зараз було придушити новини про цю справу.

 

— Гаразд, дідусю.

 

Коли Ву Цяньцін вийшов із двору Бодзінь, він побачив, що Ву Жво та інші чекають на нього, і зітхнув, йдучи до них: 

 

— Я справді ніколи не думав, що мій даґе та інші здатні на такі речі.

 

Ґвань Тон заспокоювала його: 

 

— Ціню, не сумуй.

 

Ву Цяньцін усміхнувся, але невдовзі його усмішка зникла: 

 

— Судячи з того, що я знаю про дідуся, тата й решту, боюся, буде не так просто змусити їх віддати подарунки на заручини.

 

Оскільки його даґе і троє інших братів заволоділи подарунками, вони, безумовно, вигадуватимуть будь-які плани, щоб затягнути з їх поверненням. А дідусь не дозволить йому поширювати інформацію про цю справу.

 

Ву Жво сказав: 

 

— Тату, завжди знайдеться спосіб розв’язати проблему, тому не хвилюйся про це. До речі, як твоє здоров’я зараз?

 

Згадавши про стан власного тіла, на обличчі Ву Цяньціна з'явився натяк на усмішку: 

 

— Моє поле вдосконалення відновлюється досить добре, я вже можу повільно збирати духовну енергію. Я також додав траву для збору духу в ліки для ванни, як ти радив, а також щодня з'їдав по одній пігулці для згущення духу. Двосторонній підхід має дуже хороший ефект. Якщо не буде ніяких нещасних випадків, через 49 днів я зможу повністю відновитися. Ось тільки, якщо я хочу повернутися до свого попереднього рівня вдосконалення, боюся, що це однаково займе певний час.

 

— Якщо так, то це добре.

 

Коли вони вийшли за межі центрального маєтку і вже збиралися піти до південного маєтку, їм назустріч вийшов високий молодий господар. Його обличчя було чисте і вродливе. На голові в нього був темно-фіолетовий нефритовий головний убір, навколо тіла був обгорнутий верхній плащ із рідкісного соболиного хутра, а на ногах – сюедзи* з вишуканою вишивкою. За ним слідували сотні охоронців; він виглядав недосяжним і неприступним.

 

*У сучасному контексті означає просто пару чобіт. У невизначеному часовому проміжку, на який покликається автор, мабуть, маються на увазі черевики, які ви зазвичай бачите в історичних драмах.

 

Шляхетний молодий господар краєм ока примружився, дивлячись на тіло Ву Жво, на мить остовпів, а тоді насмішкувато мовив: 

 

— Який товстун*.

 

*Тут шляхетний молодий господар каже zhen gou pang de, що більш точно перекладається як «справді досить товстий», але я вирішила перекласти це так, щоб передати нюанси того, що він говорить.

 

Сказавши це, він повів своїх людей слідом за слугами родини Ву, пройшовши повз Ву Жво та інших, і попрямував до двору Бодзінь. 

 

— Це наймолодший правнук ґвоши Ву, Ву Яньлань.

 

Погляд Ву Жво спалахнув. Воістину, небеса благословили його.

 

Спочатку він думав, що йому, можливо, доведеться почекати деякий час, перш ніж він зможе змусити Ву Цяньдзіна та інших віддати всі подарунки на заручини. Тепер же здавалося, що він зможе змусити їх слухняно повернути всі подарунки вже сьогодні.

 

Ву Жво заговорив тихим тоном на вухо Ши Юаня.

 

Ши Юань кивнув і разом із Ши Йовом поспішив до центрального двору.