Лайно!

Не встигли й оком змигнути, як минуло вже сім днів після жертовних обрядів зимового сонцестояння. У маєтку Ву було так само мирно, як і завжди. Усі робили те, що мали робити, ніби зовсім забули про те, що під час жертовного ритуалу звернення до божеств зламалося три палички ладану.

 

Після жертовних обрядів дев'ятий молодий господар Південного маєтку родини Ву, Ву Ши, і десятий молодий господар, Ву Бо, майже щодня, повертаючись з академії, йшли до грального закладу.

 

Так звані «кожні десять разів граєш, дев'ять разів програєш*»: чим більше молоді господарі грали, тим більше вони програвали. Не минуло й дня, а вони вже повністю програли гроші, які виграли раніше, на додачу до щомісячного утримання, яке давала родина Ву. Вони навіть позичили величезну суму грошей у гральному закладі, щоб спробувати відіграти свої втрати, і водночас залишили письмову гарантію, що повернуть гроші протягом семи днів. Хто б міг подумати, що невдовзі, усього за пів дня, вони втратять усі позичені гроші.

 

*Це ідіома, яка означає «азартні ігри – безприбуткова діяльність». 

 

У цей момент двоє молодих господарів занепокоїлися. Вони обидва не наважувалися просити гроші в родини Ву, а також не наважувалися повідомити про це членам сім'ї. Врешті-решт, власник грального закладу погодився на те, щоб вони використали речі як заставу. Однак предметами застави повинні були стати три види зброї: Цвях із кістки Дракона, Флейта ув'язненого привида та Віяло з темної слонової кістки.

 

Коли Ву Ши та Ву Бо почули це, вони одразу ж запідозрили щось неладне у власнику грального закладу. Звідки ця людина знала, що їхня родина володіє такою зброєю? Але коли вони ще раз поміркували, то зрозуміли, що гральний заклад був місцем, де змішалися дракони та риби*. Власник грального закладу також мав багато зв'язків, тож не дивно, що він міг знати, що в них є така зброя. Отже, вони розвіяли свої підозри й пішли додому за магічною зброєю.

 

*Ідіома, що означає «як хороші, так і погані люди/речі змішуються разом».

 

Однак, уся зброя зберігалася в коморі, а щоб відчинити до неї двері, потрібно було мати ключ.

 

Ву Ши й Ву Бо терпляче чекали вдома протягом двох днів, поки нарешті не знайшли можливість, коли Ву Цяньбінь і Ву Цяньтон разом вийшли на огляд. Тоді вони знайшли привід попросити своїх матерів відчинити комори.

 

— Мамо, в академії всі потайки говорять, що я погано одягаюся, що в мене навіть немає пристойних аксесуарів*, що я навіть не можу зрівнятися з їхніми слугами. Тепер мені надто соромно** ходити в академію на заняття, – Ву Бо смикнув свою матір Дон Міндзі за руку й сказав у розпещеній манері: — Мамо, просто дозволь мені піти в комору й вибрати кілька рідкісних прикрас, щоб я міг погасити їхню зарозумілість.

 

*Під «аксесуаром» вони мають на увазі нефритові прикраси-підвіски, які в давнину зазвичай вішали на талію. У нефантастичному середовищі вони, як правило, є символами статусу або сигналізують про дозвіл від власника до власника. Наприклад, король/імператор міг подарувати нефритову підвіску своєму синові/принцу, щоб усі охоронці/слуги в палаці визнали, що цьому синові дозволено вільно входити або виходити з палацу за власним бажанням (оскільки вхід до палацу був обмежений навіть для принців). У цьому випадку ці прикраси в романі виконують ще й подвійну функцію: вони можуть бути зачаровані пасивними захисними заклинаннями чи ще чимось подібним. Здебільшого вони, схоже, зроблені з нефриту, але можуть бути вирізані у вигляді будь-якого візерунка чи форми.

 

**Тут Ву Бо насправді каже, що «не має обличчя», щоб ходити на заняття до академії, де «обличчя» – це не буквально його обличчя, а поняття поваги, гідності, гордості тощо.

 

— Наскільки гарно вдягнені твої танґе? – коли Дон Міндзі почула, що люди погано відгукуються про її улюбленого сина, вона одразу ж засмутилася. — Пам'ятаю, коли я востаннє була у твоїй академії, я не бачила багато людей, одягнених краще за тебе. Яке право вони мають тебе критикувати? Наприклад, прикраса, яку ти носиш на талії. Вона зроблена з білого нефриту вищого ґатунку вручну майстром зі столиці. Гей, куди вона поділася?

 

У погляді Ву Бо промайнуло трохи провини, звісно, він не наважився сказати їй, що всі цінні речі, якими він володів, були закладені в ломбарді: 

 

— Я залишив її у своїй кімнаті, вдягнувши її, я лише виставляю себе на посміховисько.

 

— Як це може виставити тебе на посміховисько, це ж...

 

Ву Бо перебив її: 

 

— Мамо, ти не знала, але танґе й тандзе із Західних і Східних головних маєтків зараз носять або старовинні нефритові браслети-підвіски, або зброю з нефритовими прикрасами. Усі вони кращі за мене.

 

— Це справді так? – коли Дон Міндзі подумала про те, що її любий син був одягнений убого порівнюючи з іншими, їй стало погано на серці. Вона не хотіла, щоб із неї сміялися невістки, тому випросталася й пішла у внутрішню кімнату за ключем від комори: — Ходімо, йди за мною до комори.

 

План Ву Бо увінчався успіхом, і він був внутрішньо дуже задоволений. Він пішов до комори разом із Дон Міндзі й вибрав три рідкісні прикраси, які підходили для чоловіків. Потім він знову прикинувся розпещеним перед матір'ю й попросив її дозволити йому оглянути таємну кімнату, де зберігалася зброя.

 

Серце Дон Міндзі було м'яким, тож вона відчинила потаємну кімнату й дозволила йому зайти.

 

Ву Бо скористався нагодою, коли мати не звертала на нього уваги, і непомітно запхав у рукави Флейту ув'язненого привида та Віяло з темної слонової кістки. Коли вони вийшли з комори, він поспіхом знайшов привід покинути двір Шутон і пішов чекати в кареті біля головного входу, де він домовився зустрітися з Ву Ши.

 

Коли минуло приблизно пів шичена, Ву Ши також сів у карету.

 

Ву Бо занепокоєно запитав: 

 

— Дзьовґе, як усе пройшло? Ти його дістав?

 

— За кого ти мене маєш, як я міг його не дістати? – Ву Ши усміхнувся, задоволений собою: — Це ж я придумав, щоб наші мами відкрили нам комори, пам'ятаєш?

 

Ву Бо щасливо усміхнувся, але невдовзі знову бездушно опустив очі: 

 

— Дзьовґе, якщо мій батько дізнається, що я вкрав магічну зброю для застави, він точно зламає мені обидві ноги.

 

Усмішка Ву Ши потьмяніла: 

 

— Не хвилюйся, останнім часом мій батько й Сяошу не використовували зброю. Ми просто повинні повернути її до того, як вони здогадаються, і все буде добре.

 

— Але де ми знайдемо стільки грошей, щоб відіграти зброю? О, точно, моя мама щойно дала мені три рідкісні прикраси. Ми можемо закласти їх і виплатити борг.

 

Ву Ши закотив очі: 

 

— Ти що, дурний? Ти мусиш носити ці прикраси на собі щодня. Якщо вони зникнуть, як ти поясниш це мамі?

 

— Це правда. Тоді де ми візьмемо гроші, щоб викупити зброю?

 

— Хіба зараз не Новий рік? Прийде час, отримаємо червоні конверти*, тоді й будемо мати гроші, щоб віддати борг.

 

*Коротке пояснення про червоні конверти/хонбао: це червоний конверт із грошима всередині, який дарують під час китайського/місячного Нового року (а також у деяких інших випадках), де дарувальник надсилає свої найкращі побажання одержувачу.

 

— А, точно, – Ву Бо усміхнувся й захіхікав: — Дзьовґе такий розумний.

 

Коли двоє людей прибули до грального закладу, вони поспішно піднялися на третій поверх.

 

Там було особливо багато людей, які грали в азартні ігри, люди приходили і йшли, тож навколо було дуже жваво.

 

Коли Ву Ши та Ву Бо забігли на другий поверх, вони раптом зіткнулися із чоловіком, який саме збирався спуститися сходами. Після цього зі звуком «бам» із рукава Ву Бо випала чорно-синя нефритова флейта.

 

Ву Бо злякався й поспішно підняв Флейту ув'язненого привида, сердито промовивши: 

 

— Ти ходиш без очей? Якщо ти зламав мою зброю, коли врізався в мене, як ти збираєшся відшкодувати мені збитки?

 

— Шиді, – Ву Ши занепокоївся, що той влаштує сцену, і поспішив зупинити його: — Все гаразд, зброя не зламана. Ми поспішаємо на зустріч із власником Ю.

 

Ву Бо холодно пирхнув, люто подивився на чоловіка, який врізався в них, а потім пішов за Ву Ши на третій поверх. Вони пройшли до внутрішньої кімнати й отримавши дозвіл охоронця, увійшли до кабінету власника Ю.

 

Чоловік, який наштовхнувся на Ву Бо, був ніхто інший, як Хей Ґань, якому наказали прийти сюди, щоби простежити за Ву Ши й Ву Бо. Побачивши, що двері до кімнати на третьому поверсі зачинилися, він розвернувся й також пішов за ними на третій поверх, а за ним йшли шестеро охоронців.

 

— Власнику Ю, ми принесли магічну зброю, яку ви просили.

 

Ву Ши та Ву Бо дістали зброю.

 

Власник Ю усміхнувся і сказав: 

 

— Дев'ятий молодий господар і десятий молодий господар справді дотримали свого слова, принісши мені магічну зброю на заставу в обумовлений термін.

 

Він простягнув їм руку: 

 

— Дайте їх мені, щоб я міг перевірити, чи це та зброя, яку я просив.

 

Ву Ши підняв руку, щоб перешкодити Ву Бо віддати зброю: 

 

— Власнику Ю, перш ніж ви подивитеся на цю зброю, я хотів би знати, чому ви назвали саме ці три одиниці зброї як заставу.

 

Погляд власника Ю трохи спалахнув: 

 

— Я не боюся розповісти вам про це. Нещодавно в мене з'явився друг, який хоче зловити великого яо. Йому потрібно кілька видів магічної зброї, які мають високу якість та особливі властивості, тільки тоді він зможе досягти успіху. Однак у нього немає такої зброї. Коли я порозпитував, то з'ясував, що йому підходить тільки зброя вашої родини Ву, але він не має знайомих серед ваших родичів. Тож він звернувся до мене по допомогу, а я, за збігом обставин, мав дещо, із чим мені потрібна була його допомога. Я думав про те, що я міг би зробити, щоб допомогти йому позичити цю зброю, але я не думав, що ви… – він розсміявся: — Ну, а решту ви й так знаєте.

 

Погляд Ву Ши потемнів: 

 

— Ви ж не навмисно зробили так, щоб ми програли, тільки щоб позичити зброю, чи не так?

 

Усмішка повільно зійшла з обличчя власника Ю, і він суворо подивився на Ву Ши: 

 

— Дев'ятий молодий господарю, ти думаєш, що я така людина? Якби я справді зробив це, хто б наважився прийти в гральний заклад у майбутньому?

 

Ву Ши подумав, що він має рацію, і віддав зброю.

 

Після того, як власник Ю ще раз перевірив і підтвердив, що це саме та зброя, яку він хотів, він попросив їх підписати письмове зобов'язання, а потім поставити печатку, що підтверджувало, що ця магічна зброя була передана йому в заставу.

 

Ву Ши сказав: 

 

— Зброя передана вам у заставу, але ви повинні гарантувати, що коли ми повернемо її назад, вона буде неушкодженою.

 

— Звичайно, – власник Ю привітно усміхнувся, його очі перетворилися на півмісяці. Він підняв письмове зобов'язання й подивився на нього. — Дев'ятий молодий господарю, десятий молодий господарю, оскільки ще рано, чи не хотіли б ви спуститися вниз і зробити ставку на кілька раундів, щоб перевірити свою удачу?

 

Ву Ши холодно засміявся: 

 

— Боюся, якщо я і далі гратиму, мені доведеться закласти ще дві одиниці магічної зброї, щоб покрити свій борг.

 

Він потягнув за собою Ву Бо й розвернувся, щоб відчинити двері кімнати, коли побачив, що чоловік, який щойно врізався в них, заблокував вхід.

 

Ву Бо гнівно сказав: 

 

— Геть із дороги.

 

Хей Ґань проігнорував його гнів, просуваючись уперед, змушуючи Ву Бо й Ву Ши повернутися в кімнату.

 

Ву Ши відчував, що це не звичайна людина. За ним навіть слідували шість охоронців. Він поспішно відтягнув Ву Бо назад, не даючи йому говорити, на випадок, якщо вони випадково образять когось, кого вони не могли собі дозволити образити.

 

Хей Ґань пішов прямо до власника Ю, взявши зброю, що лежала на столі, і байдуже промовив: 

 

— Ця зброя – подарунок на заручини, який наш господар послав нашому фуженю. Як вона опинилася у твоїх руках?

 

Коли Ву Ши та Ву Бо почули це, їхні обличчя зблідли.

 

Лайно!

 

Ця людина насправді була із сім'ї Хей.

 

Чи не означає це, що Ву Жво дізнався про те, що їхні батьки вкрали його подарунки на заручини?

 

Якщо люди з родини Хей прийдуть, щоби протистояти їм, їм двом би не тільки зламали ноги.

 

Ву Бо міцно стиснув руку Ву Ши, злякано запитуючи: 

 

— Дзьо-дзьовґе*, що нам робити?

 

*Я просто хотіла б пояснити, що це не якийсь новий термін, Ву Бо просто заїкається, коли звертається до Ву Ши.

 

— З-звідки мені знати, – Ву Ши також був дуже наляканий. За віком він був не набагато старший за Ву Бо й не мав великого досвіду в розв’язанні проблем. Тож, зіткнувшись із такою ситуацією, він, природно, також запанікував.

 

Коли власник Ю почув ці слова, він уже знав, хто ця людина, але однаково вдав, що розсердився, і сказав:

 

— Хто ви всі такі? Як ви посміли вдертися до мого кабінету? Чи знаєте ви, що весь цей гральний заклад – моя територія? Що ви робите? Віддайте мені письмове зобов'язання! Охорона! Охороно, швидше!

 

Хей Ґань вихопив три одиниці зброї й письмове зобов'язання прямо в нього, запхавши їх у кишеню свого верхнього плаща. Він розвернувся й наказав охоронцям: 

 

— Заберіть їх.

 

Почувши це, Ву Ши та Ву Бо поспішно розвернулися й побігли, але їм перегородили шлях охоронці. Їхня духовна енергія була не такою високою, як у охоронців, тому їх миттєво повалили на землю.

 

Власник Ю злякався, що вони щось зроблять із ним, і поспішно сказав: 

 

— Не бийте, я піду з вами.

 

Щоб не привертати уваги, Хей Ґань узяв їх і стрибнув вниз прямо з вікна, вийшовши із заднього двору грального закладу й повернувшись до садиби Хей.

 

Коли Ву Жво побачив, що Хей Ґань схопив їх і приніс до нього, він здивовано підняв брови.

 

Раніше він доручив Ши Дзьову відправити когось до грального закладу, щоби простежити за ними, а потім схопити злочинців разом із краденим. Але ніколи не міг подумати, що Ши Дзьов попросить Хей Ґаня виконати це завдання.

 

Хей Ґань поклав на стіл три одиниці магічної зброї та письмове зобов'язання: 

 

— Фуженю, двоє із цих магічних артефактів справді були зроблені господарем. Щодо третього...

 

Ву Жво підняв Віяло з темної слонової кістки й подивився на нього, кивнувши головою: 

 

— Це магічна зброя моєї матері.

 

Він поклав Віяло з темної слонової кістки, а потім підняв письмове зобов'язання. На ньому стояли не лише підписи та відбитки пальців Ву Бо та Ву Ши, але й печатка родини Ву. Письмове зобов'язання також не мало жодних лазівок. Задоволений, він відклав папір і подивився на Хей Сіня.

 

Хей Сінь одразу зрозумів значення погляду Ву Жво. Він злегка усміхнувся, вийшовши вперед, і запитав: 

 

— У фужень є якісь вказівки?