— Між небом і землею, Жон Air у першу чергу думають про своїх клієнтів, пілотуючи з серцем.
Рекламний слоган Жон Air, який протягом багатьох років глибоко вкорінився в серцях людей, вперше з’явився в короткометражному кліпі з Бай Ланом.
Короткометражка розповідала історію про восьмирічного хлопчика. Він з радістю сідав у літак, щоб відправитися за кордон на пошуки свого батька (не питайте, чому з ним не було жодного опікуна). Він стояв перед високими вікнами в підлогу в терміналі аеропорту, з хвилюванням дивлячись на численні літаки, що приземлялися й злітали, чекаючи свого часу на посадку. В цей час йому зателефонував батько, який був далеко за океаном. Хлопчик дуже зрадів і довго не хотів класти слухавку, вони багато про що говорили, але він не очікував, що через це запізниться на літак.
Маленький хлопчик був у паніці, настільки, що його очі почервоніли. Він не знав, що робити.
У цей час з'явився Бай Лан, одягнений у форму бортпровідника.
У Жон Air підкреслювали, що в повітрі вони ставляться до своїх клієнтів, як до членів власної родини. Політ на Жон Air був схожий на повернення додому. Бортпровідник Бай Лан заспокоїв хлопчика й допоміг йому зв'язатися з батьками. Він замовив для нього обід і разом з хлопчиком пішов рахувати літаки на вулиці. Він навіть подарував йому маленьку модель літака, поки вони чекали, коли Жон Air організує для нього посадку на наступний рейс.
Після цього Бай Лан супроводжував маленького хлопчика в перельоті через більшу частину океану.
І коли він особисто взяв маленького хлопчика за руку й передав його в руки батьку, який чекав на нього в аеропорту, хлопчик із вдячністю дивився на нього. Бай Лан лиш усміхнувся й махнув рукою на прощання. Потім на задньому плані з'явилося кілька членів знімальної групи, і разом зі слоганом компанії це стало головним іміджевим елементом короткого ролику для Жон Air.
***
Тож коли цей рекламний ролик був офіційно показаний на великих телевізійних та інтернет-майданчиках, одразу ж знайшлося чимало гострих на язик користувачів мережі, які висловили думку, що цей ролик є не просто одним з, а найбільш «безглуздим*» рекламним роликом цього року.
*В оригіналі пише, що цей ролик викликав безглузді усмішки/регіт.
Історія була абсолютно нелогічною, але вона однаково притягувала погляди людей, змушувала їх відчувати тепло в серці й усміхатися, дивлячись на екран. Це було так безглуздо, але змушувало вас усміхатися, тож якщо це не була реклама «безглуздої усмішки», то що?
Велику похвалу отримав і Бай Лан, який зіграв роль бортпровідника. Його гра була природною й не виглядала незграбною чи штучною. Він був одягнений у чисту білу уніформу та світло-сірі штани. З-під кашкета в офіцерському стилі сяяла сонячна усмішка, яка робила Бай Лана красивим і чистим, доброзичливим та інтимним, ніби повертаючись до його чистого образу з яким він дебютував.
Треба сказати, що, перепробувавши багато різних образів, цей все ж таки найбільше пасував аурі Бай Лана. Навіть Чов Цянь, коли вперше побачив його в уніформі, не зміг стриматися, щоб не схопити його на руки, несамовито торкаючись його. Не кажучи вже про жінок зі знімальної групи, коли Бай Лан нарешті вийшов зі своєї гримерки. Вони не могли стриматися, оточуючи його й несамовито фотографуючи на телефони для особистої колекції.
Однак у короткометражному кліпі була й інша зірка – маленький хлопчик, який запізнився на літак. Хлопчика, який зіграв його, не можна назвати вишукано красивим, проте з його густими бровами та великими очима він виглядав надзвичайно енергійним та милим. Його хвилювання, а також погляд довіри й залежності, всі його емоції виглядали щирими й зворушливими.
Коли ця реклама вийшла в етер, вона миттєво розпалила шквал балачок. Крім того, що він підкорив серця багатьох жінок середнього віку, він також був дуже популярним серед багатьох батьків. Кількість завантажень цього ролика з веб-сайту Жон Air сягнула кількох мільйонів за перший тиждень, що ще більше розширило охоплення цієї реклами.
Після цього люди закономірно запитували, хто цей маленький хлопчик у ролику?
Невдовзі шанувальники Бай Лана дістали свої дорогоцінні маленькі та великі фотографії трирічної давнини.
Неможливо було приховати, це був Чов Сяо Хай і його А-Бай.
***
Насправді зйомки Чов Сяо Хая в рекламному ролику Жон Air були випадковістю.
Оскільки день зйомок припав на вихідний, Чов Цянь не мав жодних зустрічей, а Чов Сяо Хай – занять, тому спочатку рідкісний вихідний цієї сім'ї з трьох осіб був перерваний роботою Бай Лана. Тож вони просто вирішили поїхати на знімальний майданчик в аеропорту разом і поставитися до цього як до сімейної прогулянки. Так чи інакше, Чов Сяо Хаю також подобалися літаки, а великий і сучасний аеропорт мав багато можливостей для шопінґу, розваг тощо. Тож вони не боялися, що він занудьгує.
Однак сім'я з трьох осіб тільки-но дійшла до зали очікування, яка була очищена для зйомок рекламного ролика, коли їм повідомили, що юний актор, який за контрактом мав грати роль маленького хлопчика, а також його мама запізнюються. Вони зателефонували й сказали, що застрягли в серйозному заторі, тому в знімальної групи не було іншого вибору, окрім як чекати.
Щодо заторів, то вони виникли через автомобільну аварію, яка нещодавно сталася на шосе, що веде до аеропорту. Її нелегко було б ліквідувати. Оскільки це був прикрий інцидент, який ніхто не міг контролювати, у всіх не було іншого вибору, окрім як співпрацювати й чекати.
За цей час Бай Лан вже переодягнувся у свою уніформу та в образі бортпровідника деякий час дражнився та бавився з Чов Цянєм. Але маленький актор так і не з'явився. Тож батько й син родини Чов, природно, супроводжували Бай Лана, щоб згаяти час.
Але вони чекали й чекали, минула година, потім друга… Маленький актор і його мати все ще застрягли в дорозі. Члени знімальної групи несамовито й неодноразово дзвонили їм, продюсер був настільки напружений, що у нього спітніла голова, знімальна група також була дуже стурбована й знервована. Зрештою, вони змушували двох великих богів Бай Лана й боса Чов сидіти й безцільно чекати, що було не дуже добре для їхнього здоров'я!
У цей час режисер Чень Бін потайки вказав на екран поруч з камерою й сказав продюсеру:
— Сяо Фу, насправді я вже досить багато відзняв. Знято майже чверть важливих кадрів.
Продюсер Фу Ю марно дивився на вхід, він абсолютно не звернув на це уваги й сказав:
— Вони ще досі не прийшли, як ти можеш знімати?
Чень Бін прошепотів:
— Бай Лан і той маленький хлопчик Чов. Можна використати кілька сцен... ні, насправді це той випадок, коли якщо не використати, то буде дуже прикро. Як ти думаєш, може нам просто…
Серце Фу Ю підскочило. Він одразу ж вмостився перед екраном і уважно переглянув кадри, які були щойно таємно зняті. Вони дійсно відповідали параметрам сценарію. Маленький хлопчик, який збуджено підстрибував перед вікном довжиною в підлогу, а також сцена, де Бай Лан супроводжував його, щоб порахувати кількість літаків… Кожна сцена була природною та зворушливою, кожен ракурс виглядав чудово. Чень Бін також доклав багато зусиль, щоб на жодному з кадрів не з'явився бос Чов. Це, це, це, дійсно використовувало величезну хоробрість собаки…
Тож очі Фу Ю спалахнули, але в його серці панував хаос.
— Хто запитає? Зрештою, це ж син боса Чов. Сьогодні ми вже змусили їх безцільно чекати, тепер навіть плануємо використати їхню дитину. Ти можеш хотіти померти, але я все ще хочу жити.
Чень Бін також мав деякі сумніви, тому й знімав таємно:
— Але це може бути гарною можливістю. Я знімав таємно протягом тривалого часу. Цей малий Чов, здається, дуже чіпляється до Бай Лана. Можливо, він погодиться?
Почувши це, Фу Ю також був приголомшений:
— Але ж все вирішує бос Чов. Ти впевнений?
Чень Бін знову подивився на Чов Сяо Хая й Бай Лана на екрані. Раптом його охопило імпульсивне відчуття, що цей короткий ролик мав бути знятий саме з цими двома людьми. Його серце запалало, він випрямив спину й промовив:
— Якщо ти боїшся попросити, тоді це зроблю я! Це саме та можливість, яка випадає раз в житті, і я повинен міцно за неї вхопитися!
Фу Ю навіть не встиг подумати про це, коли побачив, як Чень Бін схопив свого режисерського капелюха, поклав його на голову, а потім якнайпряміше випростався й попрямував до них трьох.
Щелепа Фу Ю на деякий час відвисла. Після внутрішньої боротьби з самим собою, він не покликав Чень Біна. Водночас він втішав себе думкою, що він точно не тримається осторонь через боягузтво. Якби режисер дійсно розлютив боса Чов, він підніметься й спробує всіх заспокоїти. Тож зараз на ньому лежить важлива відповідальність. Він повинен втриматися заради загальної картини. Це те, що він повинен зробити…
Однак, побачивши, як Чень Бін підходить і говорить кілька слів, а Бай Лан хитає головою, йому не потрібно було чути їхньої розмови, просто з мови тіла було зрозуміло, що їм відмовили. Фу Ю, який спостерігав за цим, не міг не розчаруватися. Проте він не забував дивитися на боса Чов і відчувати полегшення від того, що вони не змусили його втратити самовладання.
Але в цей момент маленький хлопчик став нещасним. Він обійняв Бай Лана за талію й якийсь час сперечався, здавалося, він висловлював свою згоду. В серці Фу Ю знову з'явилася надія, проте Бай Лан продовжував потискати руку Чень Біну, рішуче відмовляючись. Оскільки бос Чов досі мовчав, Фу Ю завагався, розмірковуючи, чи варто йому підійти, щоб допомогти Чень Біну.
Однак в цей момент ситуація різко змінилася. Маленький хлопчик Чов, здавалося, розлютився, затупотів ногами й раптом закричав:
— А-Бай – дурень!!!
А потім побіг до іншого кутка й сердито присів навпочіпки.
Цей крик, разом з ефектом відлуння у великому й просторому залі очікування, природно, привернув погляди усіх членів знімальної групи.
Це одразу викликало дискусію. Адже всі дійшли висновку, що якщо Бай Лан і Чов Цянь були разом, то хіба він не став «мачухою» маленького хлопчика Чов? Коли мачуха карає сина, але син відмовляється йому це дозволяти, на чиєму боці буде стояти бос Чов? Не дивно, що весь цей час бос Чов мовчки сидів і не висловлював своєї думки, тьху-тьху, хіба це не сцена домашньої драми...
Вогняна буря пліток розпалювалася й кружляла у всіх у животі.
Цього разу серце Фу Ю по-справжньому підскочило від жаху. Він злісно подивився на Чень Біна, який стояв поруч, безпорадно тримаючи капелюха в руках. Він хотів, щоб він піднявся та врятував його? Зараз він навіть спричинив домашню сварку! Як він міг його врятувати в такій ситуації?! З давніх-давен державному службовцю було дуже важко судити про сімейні справи, чи не так?
У той момент, коли атмосфера була досить напруженою, похмурий Чов Сяо Хай раптом повернув голову й знову закричав:
— Яка різниця, якщо інші дізнаються! Я татів син, але я також син А-Бая! Що в цьому поганого?!
Бай Лан, який знаходився на деякій відстані, раптом здриґнувся.
У цей час Чов Цянь нарешті поплескав Бай Лана по спині.
— Він давно був готовий стояти поруч з тобою.
Бай Лан, здавалося, все ще був у заціпенінні. Однак він злегка зробив крок.
Очі Чов Сяо Хая почервоніли. Він засмучено подивився на Бай Лана й сказав дещо слабким голосом:
— ...чи А-Бай не хоче мене?
Ці слова змусили обличчя Бай Лана змінитися. Він швидко кинувся до Чов Сяо Хая й одним рухом підхопив маленького хлопчика. Чов Сяо Хай відразу ж притиснувся до нього, обхопивши його всіма кінцівками.
У цей час, дивлячись на міцні обійми, інші могли приблизно здогадатися, які саме обіцянки й відповіді говорив Бай Лан на вухо Чов Сяо Хаю. Однак вони однаково шкодували, що не змогли почути слова сповіді Бай Лана.
Однак Чов Сяо Хай кілька разів шморгнув носом, а потім голосно допоміг відповісти на цікавість у серцях людей.
— Ага. Я завжди буду сином А-Бая.
— Навіть якщо А-Бай більше не захоче тата, це не зміниться.
Настала черга Чов Цяня бути незадоволеним. Він підійшов до них:
— Ей, негіднику, ти що, розбираєш міст, коли вже перейшов його?
Потім він підняв руки, огорнувши їх своїми обіймами.
Так сім'я воз'єдналася.
***
Зрештою, не тільки Чов Сяо Хай взяв участь у зйомках, але навіть Чов Цянь з'явився на короткий проміжок часу.
В оригінальному сценарії батько, який чекав маленького хлопчика в аеропорту, був його «матір'ю», але після того, як Чов Цянь зробив запит, режисер негайно змінив персонажа на «батька». І хоча в короткому ролику Чов Цянь показав лише пару рук і сцену зі спини, де він обіймав сина, але це однаково можна вважати участю в зйомках, тож його не виключили з цієї сімейної діяльності.
Тож чи можна вважати це дебютною роботою Чов Сяо Хая?
Що ж, можливо, це було занадто дале
ким майбутнім. Зрештою, зараз Чов Сяо Хай все ще був простодушною дитиною.
Жон Дзань не міг бути більш впевненим у цьому.
Далі
Розділ 63 - Додатковий розділ 2 (Про Жон Дзаня та Чов Сяо Хая)
Вперше Жон Дзань заговорив з Чов Сяо Хаєм у перший день навчання в дитячому садку. Причина була дуже проста: вони сиділи за одною партою. Однак перше враження, яке Чов Сяо Хай справив на Жон Дзаня, було не дуже гарним. Тому що він не взяв із собою олівці, необхідні для ранкового уроку малювання. Коли вихователька попросила усіх дістати олівці, обличчя Чов Сяо Хая було сповнене розгубленості, він дивився то вліво, то вправо. На той час Жон Дзань не був знайомий з Чов Сяо Хаєм. Тому, хоча він і помітив, що з ним щось не так, він не звернув на це уваги й просто відкрив свій пенал. Доки вихователька не помітила, що Чов Сяо Хай витріщився на неї. Вона підійшла, нахилилася й запитала: — Твоя мама не спакувала їх для тебе? Вихователька написала про це в листі. У цей час Чов Сяо Хай лише широко розплющив очі, похитав головою й нічого не відповів. Вихователька також не ставила багато запитань. Вона погладила Чов Сяо Хая по голові й попросила Жон Дзаня, який сидів по сусідству, поділитися з ним, щоб вони малювали разом. Це був перший день у дитячому садку, тому Жон Дзань не звик ділитися з іншими. Його родина виховувала його як дорогоцінний скарб; усі іграшки, книжки та малюнки, які він мав, належали лише йому. Жон Дзань насупився й відчув себе трохи нещасним. Він подумав, що якщо цього разу мама Чов Сяо Хая забула про це, то потрібно буде наступного разу їй нагадати. Жон Дзань, який з дитинства був дуже суворим до всього, трохи подумав, а потім відчув полегшення й спокійно продовжив малювати. От тільки коли настала друга половина дня, після обіду, і настав час полуденного сну, вихователька виявила, що Чов Сяо Хай також не взяв з собою й ковдру. Про це було зазначено в листі заздалегідь. Оскільки ковдри були особистими речами, в інтересах дотримання гігієни, хоча дитячий садок надавав ковдри для продажу, він не ніс відповідальності за догляд за ними або їхнє чищення. Тож щопонеділка дитячий садок вимагав від батьків приносити свіжовипрану ковдру. Оскільки це був перший день, ковдра, звісно, мала бути новою. Але батькам однаково потрібно було купити її заздалегідь і принести до дитячого садка на зберігання. Тоді вихователька знову нахилилася й промовила лагідним голосом: — Ти не приніс ковдру? Вчителька все написала в листі. Сьогодні, коли прийдеш додому, нагадай мамі, щоб вона ще раз переглянула його. Оскільки це був перший день, такі невеликі інциденти були не рідкістю. У Жон Дзаня, який сидів поруч з Чов Сяо Хаєм і слухав, одразу ж посерйознішало обличчя. В цей час Жон Дзань внутрішньо нахмурився, думаючи про те, чи не доведеться йому позичати ковдру? Крім мами й тата, він ніколи раніше не спав з іншими людьми, чи може він сказати виховательці, що не хоче цього робити…? Але Чов Сяо Хай почухав обличчя. Він неспокійно крутився й повертався. — Я не знаю, в мене немає мами. Коли він сказав це, не тільки обличчя виховательки трохи змінилося, але навіть погляд Жон Дзаня також перекинувся на нього. П'ятирічний Жон Дзань вже знав досить багато слів. Оскільки сім'я Жон високо цінувала освіту, Жон Дзань вже почав читати позакласні книжки, тож він знав, що кожен повинен мати тата й маму, а якщо когось із них немає, це дуже, дуже погано. Коли він намагався подумати про це, Жон Дзань не міг уявити, яким би було його життя, якби не було його тата чи мами. Однак у Чов Сяо Хая насправді не було мами... Жон Дзань подивився на невгамовного Чов Сяо Хая, і чомусь йому стало якось шкода його. Згадавши про своє таємне нещастя, цього разу він не став чекати, поки вихователька відкриє рота, і раптом сказав: — Ми можемо поспати разом. Обличчя Чов Сяо Хая трохи посвітлішало й він кивнув головою. — Ага! У цей час підійшла вихователька, обійняла Чов Сяо Хая й заспокійливо промовила: — Не хвилюйся, вчителька дасть тобі запасну ковдру. Сьогодні ввечері вчителька зателефонує тобі додому й поговорить про це, тобі нема про що хвилюватися. Чов Сяо Хай відчув полегшення. Він слухняно кивнув головою й усміхнувся виховательці, а після того, як вона пішла, повернувся й усміхнувся Жон Дзаню. — Я, мене звати Чов Сяо Хай. А тебе як? — Жон Дзань, – Оскільки Жон Дзань був добре вихований, він відповів формально, — Жон від «Жон Ці», а Дзань від «Дзань Мей». Чов Сяо Хай зробив павзу, після чого поспішив сказати: — Тоді моє – це Чов від «Чов Сяо Хая», а Сяо Хай – від «Чов Сяо Хая»! — …Ага. *** Після цього, можливо, через те, що в Чов Сяо Хая не було мами, Жон Дзань став більш толерантним до нього. Зрештою, Жон Дзань мав приватного репетитора вдома, в родині Жон. Прихід до школи був суто з метою навчання соціальним навичкам. Порівняно з іншими дітьми, Жон Дзань мав гарне обличчя, а також знав набагато більше. По відношенню до Чов Сяо Хая Жон Дзань вже відчував співчуття й хотів піклуватися про нього. Він не був схожий на інших дітей свого віку, які з невинною цікавістю й підозрілістю продовжували бігати й питати щось на кшталт: «Чому твоя мама не прийшла за тобою?» В іншому випадку, зважаючи на суворий темперамент Жон Дзаня, було дуже ймовірно, що він несхвально поставиться до того, що Чов Сяо Хай постійно забуває вказівки виховательки, їсть їжу, не витираючи рук, і дрімає, не знімаючи сорочки. Однак, хоча Чов Сяо Хай був повільним у певних аспектах, його особистість була невинною та прямолінійною. Простіше кажучи, якщо хтось ставився до нього добре, він також ставився до цієї людини дуже, дуже добре, а якщо хтось ставився до нього погано, він помстився би йому, не зважаючи на слова виховательки. У перший день Жон Дзань позичив Чов Сяо Хаю свої олівці та ковдру (останнє не вдалося). Наступного дня Чов Сяо Хай приніс іграшкову машинку, яку йому подарував тато, щоб погратися з Жон Дзанєм. Згодом, коли він зрозумів, що Жон Дзань не любить співати, Чов Сяо Хай ставав перед ним і співав голосніше. Жон Дзань не любив, коли люди говорили, що він схожий на маленьку дівчинку, тому, якщо хтось робив такий коментар, Чов Сяо Хай допомагав йому лаятися у відповідь. Так поступово Жон Дзань втратив своє співчуття й жалість до Чов Сяо Хая і думав лише про те, що вони двоє дуже щасливі разом. Але якщо Чов Сяо Хай знову щось забуде, це не має значення. Він допоможе йому надолужити згаяне. Не минуло багато часу, як Жон Дзань і Чов Сяо Хай стали не просто друзями, а найкращими друзями. Аж допоки на телебаченні не з'явився «Дзян Сінь Чен». *** Після того, як Чов Сяо Хай кілька разів згадав ім'я Дзян Сінь Чена, Жон Дзань пішов дивитися серіал. У іншому випадку правила сім'ї Жон полягали в тому, що час прийому їжі був суворо визначений для того, щоб їсти в тиші. Вони не могли вийти з-за обіднього столу, тому, звичайно, не було звички їсти, дивлячись телевізор. Тож одного разу Жон Дзань швидше закінчив вечерю й чекав біля телевізора, щоб подивитися, що ж там за справа з цим Дзян Сінь Ченом. Те, що він побачив, змусило його одразу зрозуміти, чому Чов Сяо Хай так любив його. Тому що Дзян Ле в серіалі був таким же, як Чов Сяо Хай – у нього не було мами. В серіалі він щасливо жив зі своїм батьком Дзян Сінь Ченом. Жон Дзань знав, що Чов Сяо Хай від щирого серця бажав цього, він хотів жити разом зі своїм татом. Тож одного дня, коли Жон Дзань почув, як його молодший дядько згадав, що Дзян Сінь Чен був їхнім сусідом, а також за збігом обставин через кілька днів Чов Сяо Хай побачив, як вихователька, яка стежила за їхнім полуденним сном, читала газету з фотографією Дзян Сінь Чена в машині його тата, і схвильовано повідомив про це Жон Дзаню, Жон Дзань трохи подумав і з легкістю зв'язав ці дві інформації воєдино. Того ж дня він доставив схвильованого до смерті Чов Сяо Хая до дверей квартири Дзян Сінь Чена. Спочатку Жон Дзань хотів піти з ним, але його сімейний водій не погодився, щоб він кудись йшов до того, як повернеться додому. Тож Жон Дзань не мав іншого вибору, окрім як висадити Чов Сяо Хая та поїхати додому, щоб повідомити батькам, перш ніж знову вирушити на пошуки. Однак він не очікував, що коли він прийде трохи пізніше, Чов Сяо Хай їстиме млинці з цибулею й захоплено розповідатиме йому, який чудовий Дзян Сінь Чен. Якщо бути до кінця відвертим, окрім здивування, Жон Дзань також відчував себе трохи нещасним. Він не думав, що це був лише початок. Починаючи з наступного дня, Чов Сяо Хай радісно йшов до дитячого садка, тримаючи Дзян Сінь Чена за руку. З його портфеля більше не зникали ні кольорові олівці, ні ковдри. І не тільки це, але й щоденне додавання ланч-боксу, повного красивих маленьких білих булочок, які можна з’їсти, коли зголоднієш. І з його рота лунало нескінченне «А-Бай», «А-Бай», «А-Бай». Хоча Жон Дзань не відчував неприязні до вродливого дядька Бая, проте постійні балачки Чов Сяо Хая про А-Бая дещо дратували його. Тому що він дійсно повторювався занадто багато разів. У той час Жон Дзань ще не був знайомий з поняттям «ревнощі». Він лише думав, що радість Чов Сяо Хая дещо зашкалювала. У ті дні щоразу, коли він дивився на усміхнене обличчя Чов Сяо Хая, Жон Дзань відчував себе трохи ніяково. Аж до одного дня, коли Чов Сяо Хай несподівано підійшов до нього й сказав: — Дякую. Він розповів, що зараз він, тато та А-Бай живуть разом. Це все завдяки допомозі А-Дзаня. Він любив А-Дзаня найбільше! Кілька простих слів повністю усунули ніяковість в серці Жон Дзаня. Відтоді, коли Чов Сяо Хай відчував себе щасливим, Жон Дзань також відчував себе щасливим разом з ним. Тому що, зрештою, він був людиною, яку Чов Сяо Хай любив найбільше. Він навіть ділився з ним своїми найулюбленішими булочками, приготованими на пару. *** І ось одного разу вихователька поставила запитання «кого ви найбільше любите вдома». Того дня Чов Сяо Хай сказав, що А-Бая, який «цілує мене, обіймає й спить з татом». У той самий час, коли Жон Дзань був трохи незадоволений після прослуховування першої половини, Чень Джень Джень раптом сказала: — Це те, що робить мама. Ця фраза раптом увімкнула лампочку в голові Жон Дзаня. Якби А-Бай перетворився на маму Чов Сяо Хая, то в майбутньому людиною, яку Чов Сяо Хай любитиме найбільше, безумовно, буде він. Тому що тато, мама й людина, яку ти любиш найбільше, не можуть бути однією й тією ж людиною. Тато й мама були татом і мамою, а людина, яка найбільше подобається, тією, з ким ти одружишся. Йому напередодні про це розповіла вчителька. Тож... Жон Дзань кліпнув очима й подивився на Чов Сяо Хая, який в цей момент сперечався з Чень Джень Джень про те, «чи може А-Бай бути його мамою». Він простягнув руку й смикнув Чов Сяо Хая за одяг, після чого тихо прошепотів йому на вухо. Почувши це, Чов Сяо Хай енергійно закивав. — Ага! А-Бай точно погодиться! Жон Дзань подивився на Чов Сяо Хая й мовчки кивнув головою. Зараз він відчував себе неймовірно щасливим у своєму серці. *** Життя непередбачуване, і Жон Дзань ніколи не думав, що одного дня він розлучиться з Чов Сяо Хаєм. Але раптом одного ранку місце поруч з Жон Дзанєм раптово спорожніло. Тихо, без попередження. Лише через кілька днів Жон Дзань дізнався про те, що батько Чов Сяо Хая постраждав і що той поїхав за кордон, щоб відвідати його. Тоді він думав, що Чов Сяо Хай з'явиться через деякий час. День за днем Жон Дзань спостерігав за дверима класу. Він сподівався, що Чов Сяо Хай прибіжить і стрибне до нього перед початком уроку. Але його очікування тривало півроку. Через півроку, одного вечора, мама передала йому телефон і сказала, що Сяо Хай хоче з ним поговорити. Дивлячись на телефон, Жон Дзань одночасно відчував здивування та раптову злість. Він був настільки розлючений, що фактично відхилив телефонний дзвінок. Однак, коли мама дійсно поклала слухавку, Жон Дзань раптом відчув глибокий жаль і смуток. Тієї ночі він потайки плакав під ковдрою на самоті. Він ніколи раніше цього не робив. На щастя, через кілька днів Сяо Хай зателефонував знову. Цього разу Жон Дзань вихопив телефон з рук матері. Він тільки-но сказав «Алло», як з іншого боку почувся гучни й крик Чов Сяо Хая. Після цього Жон Дзань зовсім забув про гнів. З того дня Жон Дзань дуже рідко сердився на Чов Сяо Хая. Тому що він більше не хотів знову сумувати на самоті.
Читати
Відгуки
Можна кричати? Бо я все ще кричу!