Твоя дружина в небезпеці, повертайся негайно!

Важку коротку перекладину перед дерев'яними дверима обережно підняли, відсунувши її тильною стороною ножа, який вставили в щілину у дверях. Посеред тихої ночі почулися різні нерівномірні стуки. Хоча звук був доволі тихим, він однаково легко спричиняв паніку.

 

Спочатку Вень Хе Їнь подумав, що це можуть бути звичайнісінькі злодії, тому він підвівся з ліжка й голосно закричав: 

 

— Хто там?! Звідки ти взявся і як наважився бути таким нахабним?

 

Намагаючись цим відлякати злочинців.

 

Після несамовитого крику Вень Хе Їня з того боку дверей настала коротка тиша. Однак, раптом, та людина почала сильно бити у двері ногами! Ніби відчайдушно намагаючись увійти. Потужний звук розбитих дверей порушив спокій ночі, яка тепер купалася в жахливих криках, що долинали із сусідньої кімнати, перетворюючи тихий заїжджий двір посеред гір на місце жаху.

 

І Вень Хе Їнь, і Му Джи Мін були налякані тим, що відбувалося. Вень Хе Їнь, який першим прийшов до тями, вихопив свій меч і підійшов до дверей.

 

Однак Му Джи Мін відтягнув його назад: 

 

— А-Їню, буде краще, якщо ми втечемо! Не вплутуйся в бійку з ними. Хто знає, скільки людей чекає на нас там. Ми навіть не знаємо, наскільки вони вправні!

 

— Гаразд.

 

Потім Вень Хе Їнь почав перетягувати меблі, такі як дерев'яний стіл і шафа, щоб заблокувати двері й цим затримати злочинців якомога довше. Після, вони підбігли до вікна. Поклавши руки на верхню дерев’яну раму, Вень Хе Їнь відштовхнувся ногами й безшумно перекинувся на черепичний дах. Закріпившись, він допоміг Му Джи Міну вибратися через вікно.

 

Як тільки Му Джи Мін закріпився на даху, він почув гучний звук вибитих дверей, а потім звук перекинутих столів і стільців, коли злочинці обшукували кімнату.

 

— Молодий господарю, ходімо, – прошепотів Вень Хе Їнь. 

 

Потім вони вдвох присіли й тихо перейшли з лівого боку даху на правий. Там Вень Хе Їнь нахилився, щоб поглянути. Переконавшись, що в кімнаті внизу нікого немає, він спершу спустився самостійно, а потім допоміг спуститися Му Джи Міну.

 

На цю кімнату явно щойно напали, оскільки кілька предметів були розкидані на підлозі, а столи і стільці перекинуті. Коли Му Джи Мін пройшов два кроки, він випадково перечепився через щось, а коли подивився вниз, у світлі сріблястого місячного сяйва, він побачив абсолютно жахливу картину. Йому довелося прикрити рот, щоб не закричати.

 

Це «щось», через що він спіткнувся, виявилося навіть не предметом, а трупом. Це був один із делегації, якому перерізали горло. Його бездиханне тіло лежало в калюжі власної крові, а колись ясні очі були затуманені й широко розплющені.

 

Якби Му Джи Мін і Вень Хе Їнь не розговорилися й пішли спати, як їм належало, вони, можливо, також стали б такими ж трупами, як і цей, що лежав тут.

 

Вигравши трохи часу, обійшовши дах, і залишившись непоміченими, Му Джи Мін і Вень Хе Їнь змогли знайти шлях до стайні. Однак, дійшовши до неї, вони побачили, що коней там більше немає, тож їм довелося тікати пішки. Тим часом у приміщенні заїжджого двору все ще тривала різанина. Вбивці не пощадили нікого: ні власника, ні послів. На деякий час повітря наповнилося відлунням криків і густим смородом крові.

 

Вень Хе Їнь витягнув Му Джи Міна із заїжджого двору й попрямував до гірського лісу. Через деякий час двоє вбивць помітили це та погналися за ними. Вень Хе Їнь штовхнув Му Джи Міна за спину, витягнув меч і зробив крок уперед, зіткнувшись із ними. Він був у меншості – два до одного.

 

Вони зійшлися в запеклій сутичці. Серед іскор мечів, Вень Хе Їнь руків'ям свого меча вдарив одного з убивць, чиї бойові навички були нижчими. Проте в ту коротку мить, коли він переводив подих, короткий кинджал просвистів у повітрі та глибоко пронизав його праве плече. Другий вбивця скористався можливістю напасти на нього, поки він на мить відволікся.

 

— Аргх!!!

 

Вень Хе Їнь застогнав від болю, прикриваючи плече та відступаючи на кілька кроків назад. Кров, тепла й насиченого багряного кольору, просочилася крізь його пальці, капаючи на бур'яни. Обличчя Вень Хе Їня зблідло.

 

— А-Їню! – у паніці вигукнув Му Джи Мін.

 

Вбивця, який спочатку планував скористатися ситуацією і вбити Вень Хе Їня, почувши крик Му Джи Міна, миттєво розвернувся й кинувся на нього з піднятим мечем.

 

Але дехто виявився швидшим. Саме тоді, коли меч вбивці був лише в кількох сантиметрах від грудей Му Джи Міна, тонке лезо пронизало горло вбивці.

 

Цей вбивця був занадто необережним, недооцінивши навички цінґона Вень Хе Їня, який поспішив ризикнути життям заради свого молодого господаря. На щастя, він зміг врятувати Му Джи Міна в потрібний момент.

 

З рани на шиї вбивці хлинула гаряча кров, забризкавши тіло та обличчя Му Джи Міна, змусивши його затремтіти. Однак витерти із себе кров – це було останнє, про що він міг думати в цей момент. Занепокоєний, відчуваючи, що його серце б'ється, як барабан, Му Джи Мін кинувся вперед, підтримуючи пораненого Вень Хе Їня: 

 

— А-Їню! З тобою все гаразд?!

 

— Молодий господарю, ходімо швидше, – Вень Хе Їнь зціпив зуби. — Я чую кроки інших вбивць. Судячи зі звуку їхніх хаотичних голосів, схоже, що їх значно більше.

 

Незграбними кроками обидва заглибилися в ліс. Раптом вони натрапили на глибокий гірський ставок, що перегородив їм шлях. Вень Хе Їнь збирався піти в обхід, але Му Джи Мін зупинив його: 

 

— А-Їню, сховаймося в ставку! Якщо ми й далі тікатимемо, нас зловлять! Це ризик, але він вартий того, щоб на нього піти.

 

— Що?! – Вень Хе Їнь був вражений. — Молодий господарю, я можу затримувати дихання надовго, тому що я практикую бойові мистецтва. Але не ти!

 

— Я також можу! – наполягав Му Джи Мін. — Ти вже забув, що я практикувався цьому в молодості? Досить базікати, нумо швидше у воду!

 

***

 

Місяць висів високо в небі, розливаючи сріблясте світло по безкрайньому ландшафті, що простягався на тисячі миль, а проблиск життя ховався в глибині ставка, вода якого була настільки холодною, що могла пробирати до кісток. Саме завдяки йому Му Джи Мін і Вень Хе Їнь змогли втекти від вбивць, що переслідували їх.

 

Однак, хоча вони змогли сховатися від вбивць, у них був повністю промоклий одяг у холодну ніч у горах, що могло призвести до загибелі обох. Проте свобода дається дорогою ціною. 

 

Промоклі до нитки, тремтячи від холоду, вони йшли гірською дорогою, чіпляючись за життя в обіймах холодної ночі. Поки вони йшли гірською стежкою, Вень Хе Їнь знепритомнів через велику втрату крові. Не маючи іншого вибору, Му Джи Мін проніс його решту шляху, тримаючись і борючись з усіх сил. Нарешті, на світанку, вони, на щастя, дісталися до входу в невелике село біля підніжжя гори. Не маючи сили більше триматися, Му Джи Мін впав на землю, потягнувши за собою Вень Хе Їня, який досі був без тями. На щастя, кілька добросердих селян, що проїжджали повз по гірській дорозі, побачили їх і врятували.

 

Му Джи Мін і Вень Хе Їнь залишилися в селі на три дні, намагаючись якомога швидше відновитися після поранень. Протягом цього часу Му Джи Мін обмірковував ситуацію, навіть смутно здогадуючись, хто підіслав убивць. Знаючи, що найкращою стратегією буде швидке повернення до столиці, щоб доповісти про інцидент імператору, вони мусили продовжити свою подорож, незважаючи на те, що рана на плечі Вень Хе Їня все ще не повністю загоїлася, а також на те, що хвороба легенів Му Джи Міна знову загострилася після різкої зміни температури, через що він безперервно кашляв. Проте вони обидва наполягали на продовженні своєї подорожі та знову вирушили до столиці.

 

Вдень Му Джи Мін і Вень Хе Їнь наважувалися подорожувати лише переповненими офіційними дорогами, а вночі жертвували кількома годинами сну, щоб мандрувати безлюдними стежками, обманюючи переслідувачів. Нарешті, після трьох безперервних днів подорожі, вони досягли околиць столиці в сутінках.

 

Страшенно виснажений дорогою, Му Джи Мін несамовито кашляв протягом більшої частини шляху. Прийшовши до чайної лавки на околиці столиці, він згорбився на дерев'яному табуреті та трясся, як лист, кашляючи так сильно, що йому здавалося, ніби його легені ось-ось вискочать із рота. Побачивши це, Вень Хе Їнь поспішив знайти власника, щоб попросити чашку гарячого чаю. Передавши паруючу чашку чаю Му Джи Міну, Вень Хе Їнь висловив своє занепокоєння: 

 

— Молодий господарю, почекай ще трохи. За пів дня ми дійдемо до столиці та зможемо повернутися додому. Тоді ми вистежимо того, хто за цим стоїть, і дамо йому добрячого прочухана!!!

 

— А-Їню, – Му Джи Мін ледь чутно покликав його, тримаючи чашку в руках.

 

— Молодий господарю, що сталося? – занепокоєно запитав Вень Хе Їнь.

 

Му Джи Мін: 

 

— Як твоє плече?

 

По правді кажучи, травма Вень Хе Їня не тільки не повністю загоїлася, але навіть мала ознаки погіршення через тривале напруження після важкої подорожі. Однак Вень Хе Їнь зціпив зуби й відповів: 

 

— Молодий господарю, рана на моєму плечі вже загоюється.

 

Му Джи Мін: 

 

— Гаразд. Слухай мене уважно, я повернуся до столиці сам. Не йди за мною.

 

Почувши це, Вень Хе Їнь схопився з табурета й запитав: 

 

— Чому?!

 

— А-Їню, послухай мене, – Му Джи Мін запропонував йому сісти і продовжив шепотіти: — Послати вбивць, щоб знищити процесію посланця – це смертний злочин, який карається знищенням трьох поколінь. Прийнявши таке рішення, той, хто стоїть за ним, мав подбати про те, щоб не залишилося жодних живих. Через це вбивці вбили всіх присутніх, а не тільки членів делегації. Тож, зважаючи на все це, як вони могли так легко дати нам змогу повернутися до столиці? Очевидно, вони чекають на наше повернення. Це пастка.

 

Вень Хе Їнь вигукнув: 

 

— Тоді це ще одна причина, чому я повинен піти з тобою! Що буде з тобою, якщо вони почнуть діяти?

 

Му Джи Мін похитав головою: 

 

— Якби вони мали намір діяти, вони б уже це зробили. З наближенням до столиці ймовірність відкритого замаху зменшується ще більше. Їх стратегія, найімовірніше, включатиме приховані спроби перешкодити нам. А-Їню, довірся мені. Я знаю, що роблю, у мене є план.

 

Вень Хе Їнь неохоче стиснув губи і, після тривалої хвилини мовчання, відповів: 

 

— Гаразд. Я послухаю тебе.

 

— Не хвилюйся. Будь певний, що я, Му Джи Мін, ніколи не потрапив би в таку очевидну пастку, – з доброю усмішкою запевнив Му Джи Мін. — А-Їню, піди запитай у власника, чи є в нього чорнило, папір і пензлик, які ми можемо позичити.

 

Вень Хе Їнь кивнув і підійшов до кількох людей, що стояли поруч, з проханням позичити чорнило, папір і пензлик. Повернувшись, він передав ці речі Му Джи Міну. Взявши в руки папір, Му Джи Мін розстелив його на столі, вмочив пензлик у чорнило й почав писати. Переконавшись, що чорнило достатньо висохло, він склав папір і передав його Вень Хе Їню, сказавши: 

 

— А-Їню, коли я піду до столиці, ти таємно повернешся з іншого місця і сховаєшся в резиденції лорда Пея. Якщо... якщо зі мною щось трапиться...

 

Вень Хе Їнь перебив його: 

 

— Молодий господарю?!

 

— Якщо зі мною щось трапиться, – наполягав Му Джи Мін, завершуючи те, що хотів сказати. — Відкрийте цього листа й дотримуйтесь інструкцій до кінця. Зрозуміло?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Я розумію, але ти...

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Не хвилюйся, А-Їню. Довірся мені. А тепер поверни чорнило та пензлик.

 

Вень Хе Їнь не міг сперечатися з Му Джи Міном. 

 

— Гм…

 

Повернувши чорнило й пензлик їхньому власникові та висловивши йому свою вдячність, Вень Хе Їнь розвернувся й побачив, що Му Джи Мін уже покинув чайну лавку, сів на коня, якого вони позичили в селі, і поскакав у напрямку столиці.

 

— Молодий господарю! 

 

Вень Хе Їнь ніколи б не подумав, що Му Джи Мін діятиме так рішуче, поїхавши, навіть не попередивши його. Він закричав і спробував побігти за ним, але рана на його плечі була настільки болісною, що він ледве зміг просунутися на пару кроків. Усе, що міг зробити Вень Хе Їнь, – це схопити себе за плече й дивитися, як Му Джи Мін галопом мчить у далечінь.

 

— Молодий господарю! – уже пошепки, з відтінком скарги, вигукнув Вень Хе Їнь. Стиснувши губи, злегка почервонівши і шморгаючи носом, Вень Хе Їнь опустив голову, дбайливо ховаючи в одязі лист, який Му Джи Мін передав йому. Потім він повернувся всередину, сів і поринув у роздуми.

 

***

 

У цей самий момент у тихих залах Східного палацу Хво Сінь нахилився до наслідного принца Фу Ці та прошепотів: 

 

— Ваша Високосте, Му Джи Мін прибуде до столиці за пів дня.

 

— Чудово. Повіяв східний вітер*, тож пора ловити черепаху в банку**, – губи Фу Ці скривилися в жорстокій посмішці. — Дійте за планом.

 

*东风已至 dōng fēng yǐ zhì; Метафора приходу сприятливих змін, нового початку або початку позитивного розвитку. Коли дме східний вітер, він приносить тепло й сигналізує про кінець зими, символізуючи прихід нового сезону й позитивних змін.

 

**瓮中捉鳖 wèng zhōng zhuō biē; Китайська ідіома, що використовується як метафора для опису людини, яка опинилася в скрутному становищі й не може втекти / Те, що хтось хоче зловити, уже перебуває в його руках.

 

Хво Сінь кивнув, віддав честь, стиснувши кулак, і вийшов.

 

Через пів години в палаці Сіжень імператриця отримала таємного листа від наслідного принца. Її тендітні пальці розгорнули папір, а очі пробіглися його вмістом. Після хвилини роздумів вона з тихим зітханням згорнула його.

 

Покоївка, яка була поруч, підійшла й помасажувала імператриці плечі: 

 

— Що сталося, імператрице? Що вас турбує?

 

— Я просто не можу зрозуміти. Як можна відмовитися від народження дитини Імператора? Невже вона може бути такою зарозумілою тільки тому, що має його прихильність? Забудь про це, ми продовжимо виконувати план наслідного принца, – сказала імператриця й підвелася. — Приготуйте карету, я поїду до палацу Фен’ї.

 

Через кілька хвилин у залі Сюаньде імператор отримав листа з-за кордону. Хоча він був коротким, його слова несли в собі трепет, здатний потрясти Небо й Землю.

 

У листі йшлося про те, що дипломатична місія провалилася, а делегація була вбита королівством Ґовдзі. Очільник процесії Му Джи Мін, намагаючись врятувати власне життя, зрадив імперію Великої Дзіні й таємно співпрацював із ворогом, повідомляючи йому про місцеперебування припасів армії Жон Янь. Повернувшись до країни, він обманом вдав, що місія була успішною, маючи намір обдурити всіх і повернутися до столиці.

 

Імператор спочатку не повірив цим словам, тому терміново викликав до палацу Хво Сіня, керівника Міністерства в'язниці й людину, якій він довіряв. Після його прибуття імператор наказав Хво Сіню провести подальше розслідування цієї справи.

 

Однак не встиг Хво Сінь покинути залу Сюаньде й вирушити в дорогу, як зчинився ще один переполох. До зали вбіг слуга, він вклонився і прошепотів до імператора: 

 

— Ваша Величносте, імператриця щойно прибула до палацу Фен’ї, стверджуючи, що Благородна дружина Нян-Нян переховує іноземні ліки, і звинувачуючи її в тому, що вона йде проти намірів Його Величності, порушуючи мир Шістьох палаців*. Імператриця наказала провести ретельний обшук у палаці Фен’ї.

 

*六宫 liù gōng; Мається на увазі шість палаців або шість відділів у складі Імператорського палацу. Кожен палац має різні функції або призначення, і в імператорській системі цей термін часто асоціюється із житловими приміщеннями дружин імператора.

 

— Що?! – імператор підвівся в гніві, як тільки почув це. — Приготуйте карету, я їду до палацу Фен’ї!