Сумуєш за старим другом у столиці?

У минулому житті Ся Хов Ху здивовано запитав Му Джи Міна, чому він, столичний ґондзи, звиклий до розкішного життя, вирішив приїхати в цей пустельний і безплідний прикордонний край, щоб вивчати мову королівства Ґовдзі.

 

Тоді Му-ґондзи, сповнений юнацького запалу, відверто відповів: «Пізнай свого ворога, пізнай себе, і тобі не загрожуватиме небезпека протягом сотні битв. Вивчення мови інших країн – це один зі способів пізнати своїх ворогів».

 

Ця, здавалося б, незначна деталь раптом виникла в пам'яті Му Джи Міна, приголомшивши його, і на його спині виступив тонкий шар холодного поту.

 

«Причина, чому Ґу Хе Янь знає, що я сказав ці слова, надто очевидна.»

 

«Тому що Ґу Хе Янь теж переродився.»

 

«Це припущення зовсім не надумане.»

 

«Зрештою, якщо я й Фу Ї змогли переродитися, то чому Ґу Хе Янь не міг?»

 

***

 

Після того, як Вень Хе Їнь закінчив годувати коней, він повернувся до кімнати й побачив Му Джи Міна, який сидів біля ліжка, нахилившись уперед і притиснувшись чолом до долонь. Його груди піднімалися й опускалися у швидкому ритмі. Вираз обличчя чоловіка був сповнений цілковитої розгубленості.

 

— Молодий господарю, що з тобою? – здивовано запитав Вень Хе Їнь. — Чому ти виглядаєш так, ніби побачив привида?

 

Приголомшений Му Джи Мін раптово підняв голову: 

 

— У мене знову з’явилася загадка, яку я не можу розгадати.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— …

 

Відчуваючи роздратування, Вень Хе Їнь заревів: 

 

— Молодий господарю, хіба ти не почуваєшся виснаженим? Будь ласка, благаю тебе, дай своєму мозку трохи відпочити. Перестань на всьому зациклюватися.

 

Тепер Му Джи Мін бажав мати можливість негайно знехтувати всім і повернутися до табору армії Жон Янь. Він хотів схопити Ґу Хе Яня й засипати його запитаннями, тримаючи в полоні доти, доки не отримає чітких відповідей. Дивлячись на осяяну місячним сяйвом кімнату, оповиту туманом, Му Джи Мін важко зітхнув: 

 

— Я не можу не думати про це. Якби ж я мав крила, які б дали мені змогу полетіти назад до табору армії Жон Янь.

 

— Га?! – спантеличився Вень Хе Їнь. 

 

«Що, у біса, не так із молодим господарем? Схоже, він божеволіє.»

 

Насправді Му Джи Мін не божеволів. Просто, коли його серце перетнуло браму туги, для нього було цілком природно страждати через це.

 

***

 

Того дня, коли столицю вкрив перший сніг, до резиденції герцога Яня прибув лист, терміново доставлений прудким кавалеристом. Отримавши послання, слуга вибіг на подвір'я Східного крила й вигукнув: 

 

— Господарю, пані, молодий господар прислав листа!

 

Му Бо Жень, який разом зі своєю дружиною, пані Ґон, насолоджувався снігом і цвітінням слив у дворі, поспішно прийняв листа з рук слуги й розкрив його.

 

Пані Ґон із тривогою спостерігала, як Му Бо Жень тримав листа, ледве стримуючи бажання вирвати його в нього і прочитати самій: 

 

— Чоловіче, як там Лі Джу?

 

— У нього все добре, просто чудово, – відповів Му Бо Жень, побіжно глянувши на зміст листа. Потім він почав уважно читати кожне слово. — Він пише, що вже вирушив назад до столиці, що всі люди цілі й неушкоджені, і йому не загрожує ніяка небезпека.

 

Пані Ґон зітхнула з полегшенням, а потім запитала: 

 

— Як завершилася дипломатична місія до королівства Ґовдзі? Усе пройшло успішно?

 

— Лі Джу нічого не згадував про це в листі, – відповів Му Бо Жень, ще раз швидко переглянувши вміст, перш ніж скласти папір. У цей момент налетів вітерець, здуваючи сніг із гілок сливи і злегка зволожуючи папір листа.

 

— Невже дипломатична місія провалилася? З огляду на те, що це майже нездійсненне завдання укласти мирний договір до початку війни, ми й не сподівалися, що Лі Джу повернеться зі славою. Нашим єдиним бажанням було його безпечне повернення, щоб він жив щасливим і мирним життям, – пані Ґон простягнула руку і змахнула холодний сніг із плеча Му Бо Женя.

 

— Пані, – раптом сказав Му Бо Жень, — минуло багато років відтоді, як ми востаннє відвідували твоє рідне місто в префектурі Мін. Я сумую за нашими предками і старими друзями. Як щодо того, щоб ми вирушили туди і провели там кілька місяців?

 

Пані Ґон відповіла трохи здивовано: 

 

— Це чудова ідея, але тепер, коли Лі Джу от-от повернеться до столиці, хіба ми не повинні дочекатися його повернення, перш ніж планувати від’їзд?

 

Му Бо Жень обвів поглядом подвір'я, переконуючись, що вони залишилися наодинці, а потім знизивши голос, пояснив: 

 

— Насправді про це просив мене Лі Джу. Хоча він не розкрив своїх причин, я дав йому слово. Тож, шановна пані, будь ласка, поїдь зі мною до префектури Мін.

 

***

 

Тим часом у Східному палаці столиці Хво Сіня, керівника Міністерства в'язниці, терміново викликав до себе наслідний принц імперії. Вони зустрілися у внутрішній залі. Наслідний принц відпустив усіх слуг. Кинувши документ перед Хво Сінем, Фу Ці з блідим обличчям зціпив зуби: 

 

— Му Джи Мін готується повернутися до столиці, і ходять чутки, що він успішно домовився про мирний договір із королівством Ґовдзі.

 

Хво Сінь підняв документ, його язик на мить паралізувало. Від приголомшення чоловік почав заїкатися: 

 

— З огляду на нинішню напружену ситуацію між королівством Ґовдзі та Великою Дзіню, як йому це вдалося?

 

Погляд Фу Ці палав ледь стримуваним гнівом: 

 

— Не має значення, як йому це вдалося! Якщо це правда, то, щойно він ступить у столицю, його підтримають сотні чиновників, а батько обсипле його вдячністю й навіть нагородить! Він підніметься в ранзі й здобуде владу, а це означає, що наш вплив при імператорському дворі не зможе зрівнятися з впливом Фу Дзі Яня!

 

— Не хвилюйтеся, наслідний принце, – Хво Сінь спробував заспокоїти його. — Ви законний спадкоємець престолу. Навіть якщо король Сянь здобуде певний вплив при імператорському дворі, одного дня трон обов’язково стане вашим.

 

— Вони завжди кажуть «одного дня», але як довго я маю чекати?! – Фу Ці, охоплений люттю, більше не міг контролювати свої емоції, він грюкнув кулаком по столі й заревів: — Я що, маю просто сидіти, склавши руки, і чекати? З дитинства я завжди був свідком того, як мій батько віддавав перевагу Фу Дзі Яню. А тепер же я повинен спостерігати, як родина Му здобуває владу і втручається в політику? Спостерігати, як Фу Дзі Янь монополізує всю владу у своїх руках? І що далі? Стояти осторонь і безпорадно спостерігати, як великий і улюблений король Сянь захопить всю імперію?

 

Хво Сінь поспішно стиснув кулаки і став на одне коліно: 

 

— Наслідний принце, я прошу вас зберігати спокій.

 

Зробивши кілька глибоких вдихів, щоб вгамувати лють, яка палала в його грудях, Фу Ці заговорив глибоким голосом: 

 

— Я зупинив надходження всіх документів з-за кордону. Імператор наразі нічого не знає про результати місії.

 

Хво Сінь спантеличено запитав: 

 

— Що ви маєте на увазі?

 

Фу Ці стиснув щелепу, його обличчя закам'яніло, а в очах з'явився вбивчий блиск: 

 

— Ми не можемо дати змогу Му Джи Міну повернутися до столиці живим.

 

Сказавши це, Фу Ці просвітив Хво Сіня про план, який він хотів, щоб той виконав.

 

Хво Сінь був приголомшений пропозицією, навіть завагався: 

 

— Але, наслідний принце... хоча цей план має потенціал повністю викорінити родину Му, якщо Його Величність виявить найменші деталі, столітня репутація Міністерства в'язниці буде безповоротно заплямована. До того ж це може розпалити нові конфлікти між двома народами, що призведе до непередбачуваних наслідків на кордоні...

 

— Це те, про що тобі варто турбуватися?! – Фу Ці грубо перебив Хво Сіня. — Твій племінник Юань Баоде все ще ув'язнений у храмі Далі, чекаючи на страту. Твоя рідна сестра плаче день і ніч, намагаючись накласти на себе руки за кожної нагоди. Хіба це не те, про що ти повинен турбуватися? Хво Сіню, добре подумай. Ліквідація родини Му послабить владу Фу Дзі Яня. І великий глава храму Далі схилиться переді мною! А з храмом Далі в моїх руках звільнення твого племінника стане легкою справою.

 

Хво Сінь глибоко вклонився, встав і відступив на три кроки, перш ніж впасти на землю.

 

Він керував Міністерством в'язниці понад десять років, і роки, що минули, закарбувалися на скронях Хво Сіня у вигляді сивого волосся. Гострим мечем імператорської влади він вичистив зрадників і корупціонерів, а також позбавив титулів кількох вірних підданих. Але ця людина, яка ніколи не викликала підозри, яку ніколи не поглинали бурхливі та мінливі течії імператорського двору, тепер виявилася пов'язаною родинними зв'язками, роблячи одну помилку за іншою.

 

Зі своєї позиції на землі Хво Сінь заговорив: 

 

— Прошу вас, наслідний принце, врятуйте життя молодшого сина родини Юань. Цей старий віддячить за вашу доброту серцем і душею, не пошкодувавши своїх зусиль.

 

Після того, як Хво Сінь покинув Східний палац, наслідний принц покликав слугу: 

 

— Приготуй карету! Я віддам шану своїй імператриці-матері в палаці Ціжень.

 

План, щоб позбутися родини Му, не зможе бути здійсненим без допомоги його матері-імператриці.

 

***

 

Перший зимовий мороз тихо спускався на землю. Заховавшись у скромному заїжджому дворі, розташованому в лісі, далеко від головної дороги, Му Джи Мін сидів за дерев’яним столом і читав книгу під мерехтінням маленької свічки. Раптом у вікно подув крижаний вітер, який змусив його чхнути.

 

Вень Хе Їнь, який лежав на даху й рахував зірки, повернувся через вікно й підійшов до багажу. Він дістав товсту вовняну мантію й підійшов до Му Джи Міна, простягнувши її йому: 

 

— Одягни.

 

— Не потрібно, – з усмішкою відповів Му Джи Мін. Побачивши, як насупився Вень Хе Їнь, він швидко пояснив: — Я скоро піду спати. Завтра на нас чекає довга подорож.

 

— Хм, варто відпочити, – погодився Вень Хе Їнь, повісивши мантію на дерев'яну вішалку біля ліжка замість того, щоб спакувати її назад у багаж, а потім почав розправляти постільну білизну.

 

Му Джи Мін відклав книгу, узяв підсвічник і підійшов до ліжка. Він подивився на Вень Хе Їня з усмішкою на обличчі та сказав: 

 

— Ми прибудемо до столиці через три дні. Ти сумуєш за м'яким ліжком і теплими ковдрами в резиденції герцога Яня? А як щодо смачних печених булочок на Східній вулиці?

 

Вень Хе Їнь відповів: 

 

— Мабуть, трохи.

 

Му Джи Мін усміхнувся, піднявши брову: 

 

— Зовсім трохи?

 

Вень Хе Їнь просто кивнув у відповідь: 

 

— Мг.

 

— Тоді… – усмішка Му Джи Міна поглибилася, а його очі вигнулися в куточках, коли чоловік почав тягнути слова: — А як щодо твого старого друга в столиці? Ти сумуєш за ним? Він коли-небудь спадає тобі на думку?

 

Вень Хе Їнь різко застиг, його рука зупинилася на півдотику до ковдри. Після довгої павзи він нарешті спромігся відповісти вимушеним, неприродним тоном: 

 

— Молодий господарю, про що ти говориш? Який старий друг у столиці? Я не розумію.

 

Му Джи Мін пустотливо усміхнувся: 

 

— Хто розуміє, той зрозуміє. Тих, хто не розуміє, немає потреби питати. Що стосується тих, хто розуміє, але вдає, що не розуміє... що ж, чи варто пояснювати?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— ...

 

Му Джи Мін кілька разів засміявся, перш ніж припинив дражнитися: 

 

— Гаразд, досить балачок. Ходімо відпочивати.

 

Приготувавшись до сну, вони задули свічки і вклалися у свої ліжка. Ніч була прохолодна, а в кімнаті було тихо і спокійно. Але щойно Му Джи Мін поринув у сон, Вень Хе Їнь простягнув руку й ніжно потиснув його плече, а потім пошепки запитав: 

 

— Молодий господарю, як ти дізнався?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Ми з тобою разом із дитинства. Чого я не знаю про тебе?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— ...О.

 

Після короткої тиші, коли Му Джи Мін збирався заснути, Вень Хе Їнь знову тихо прошепотів: 

 

— Насправді це не те, що ти думаєш.

 

Му Джи Мін, частково прокинувшись, перевернувся й відповів тихим голосом: 

 

— Я ж нічого не сказав про те, що я думаю, чи не так?

 

Вень Хе Їнь знову замовк. Му Джи Мін розслабив кінцівки, намагаючись нарешті заснути. Однак, як тільки він почав дрімати, його співрозмовник знову заговорив: 

 

— Гаразд, молодий господарю, я визнаю це. Усе саме так, як ти думаєш. Останніми днями мені дуже його не вистачало.

 

Му Джи Мін:

 

— …

 

Оскільки його сон постійно переривався, Му Джи Мін не міг не подумати: «Що ж, я сам накликав на себе цю біду.»

 

Му Джи Мін сказав: 

 

— Не зациклюйся на ньому так. Коли ти заплющиш очі й поринеш у світ снів, ти зможеш зустріти його там.

 

Вень Хе Їнь був настільки наляканий однією лише думкою про це, що сів і надовго задумався, перш ніж лягти назад, а потім буркнув: 

 

— Гм, хто хоче зустріти його уві сні?

 

Му Джи Мін зітхнув: 

 

— Гаразд, гаразд. Я той, хто хоче потрапити у світ снів. А-Їню, спи. Завтра нам рано вставати й вирушати в дорогу.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— О, добре. Час спати.

 

Нарешті, Му Джи Мін отримав хвилину спокою. Він полегшено зітхнув і заплющив очі, готовий до відпочинку.

 

Можливо, через постійні переривання Му Джи Мін довго не міг заснути. Однак через невідомий проміжок часу, усе ще перебуваючи в стані напівдрімоти, він знову почув тихий голос Вень Хе Їня: 

 

— Молодий господарю.

 

Цього разу, однак, у словах Вень Хе Їня відчувався поспіх, що свідчило про тривогу й занепокоєння. Він швидко додав: 

 

— Здається, я чув кроки на вулиці.

 

— Що? – спантеличився Му Джи Мін. — Кроки?

 

Перш ніж Му Джи Мін зміг запитати, тишу прорізав звук дверної клямки, яку майстерно відчинили…