Що це за ліки?

Мелодійні звуки флейти Цян*, відлунюючи за межами кордонів, несли звістку про мир. Му Джи Мін, вірний посланник із важливою місією, наважився проникнути в саме серце іноземного військового табору, що розташувався в обіймах пустелі. Він повернувся з дзвінкими верблюжими дзвіночками – символом надії серед пісків. Своїми красномовними словами він заспокоїв бурхливі води війни, що насувалася, врятувавши тисячі людей від пазурів хаосу і смерті. У такий спосіб він також відвернув загибель Ґу Хе Яня на полі бою.

 

*羌笛 qiāng dí; флейта Цян – традиційний китайський музичний інструмент, що асоціюється з народом Цян, етнічною групою в Китаї.

Після десяти років непохитної відданості та незліченних безсонних ночей настав довгоочікуваний Му Джи Міном день, схожий на променистий схід сонця.

 

Залишивши мирний договір, довірений йому імператором як символ єдності, Му Джи Мін попрощався з великим ханом Бужи Ґуде й нарешті покинув військовий табір Ґовдзі. Коли він у супроводі Ґу Хе Яня вирушив на південь до Великої Дзіні, вони випадково зустріли караван, з яким подорожували раніше. Ця ненавмисна зустріч викликала сплеск радості, спонукаючи ватажка каравану тепло запросити їх приєднатися до компанії й забезпечити їхній безпечний перехід через перевал Чанмін.

 

На безкрайніх просторах пустелі, де лише жовті піски та безмежне небо простягалися скільки сягало око, товариство було бажаним благословенням. Му Джи Мін із вдячністю прийняв пропозицію каравану приєднатися до їхньої подорожі.

 

Оскільки вони вже були знайомі, члени каравану простягнули Му Джи Міну теплу, привітну руку й почали розповідати про звичаї та фольклор Ґовдзі. Му Джи Мін старанно вбирав кожну деталь, а згодом поділився найцікавішими з Ґу Хе Янем.

 

Цікаво, що ніхто з них більше не зачіпав теми тієї п'яної ночі, і вони продовжували насолоджуватися товариством один одного, як і раніше. Однак відтоді Му Джи Мін не раз замислювався над одним питанням: «Чому маска Ґу Хе Яня мала дивовижну схожість з обличчям Фу Ї?»

 

Глибокої ночі, під зоряним небом пустелі, Му Джи Мін сидів біля тріскучого багаття, ліниво крутячи між пальцями суху гілочку. І знову його думки були поглинуті цією бентежною загадкою.

 

Пам'ятаючи, що чарівник був не зі столиці, Му Джи Мін відкинув можливість того, що він коли-небудь зустрічався з королем Су.

 

«Якщо це справді збіг обставин, то чи міг він справді випадково досягти такої дивовижної схожості?»

 

Погляд Му Джи Міна був прикутий до мерехтливого полум'я багаття,тоді як його розум загубився в лабіринті думок. Спокій раптово порушив звук чобіт, що хрускотіли по пустельному піску та морозній траві пустелі. Му Джи Мін підняв очі й побачив, що до нього розміреним кроком наближається Ґу Хе Янь. Чоловік підійшов до Му Джи Міна і простягнув руку, показуючи маленьку порцелянову пляшечку, що лежала на його долоні.

 

— Ммм? Що? – запитав Му Джи Мін із ноткою цікавості, обережно взявши пляшечку з рук Ґу Хе Яня.

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— Ліки.

 

— Ліки? – здивування Му Джи Міна поглибилося. — Які ліки? І для чого?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Щоб вилікувати твої стегна...

 

Коли Му Джи Мін зрозумів, що він мав на увазі, він швидко відреагував, прикриваючи рот рукою, оскільки його охопив напад нервового кашлю, а обличчя почервоніло: 

 

— *Кашель*, *кашель*, *кашель*! Гаразд, гаразд, годі про це говорити. Я зрозумів.

 

По правді кажучи, хоча внутрішня поверхня стегон справді була почервонілою, ступінь тяжкості був далекий від тривожного. В ідеальному випадку для зцілення вистачило б одного дня відпочинку. Однак від моменту від'їзду з військового табору Ґовдзі вони вже кілька днів подорожували верхи на конях. Тертя й постійне навантаження на стегна Му Джи Міна, спричинені рухами коня, не давали саднам загоїтися самостійно.

 

Попри дискомфорт, Му Джи Мін стоїчно переносив біль, ніколи не показуючи свого становища. Він не міг не запитувати себе, як Ґу Хе Янь здогадався про його стан.

 

Одначе ліки принесли довгоочікуване полегшення. Під час їхньої подорожі з караваном некваплива їзда верхи на конях давала Му Джи Міну змогу терпіти дискомфорт у стегнах. Однак перспектива завтрашнього від'їзду з перевалу Чанмін, звідки вони продовжать свій стрімкий шлях до Великої Дзіні, сповнювала Му Джи Міна побоюванням. Одна лише думка про майбутню подорож спричиняла в нього сироти на шкірі.

 

Висловивши свою подяку, Му Джи Мін обережно сховав пляшечку з ліками в рукав. Піднявши очі, він помітив, що Ґу Хе Янь розвертається, щоб піти, тож, не вагаючись, простягнув руку і схопив його за рукав, запитуючи: 

 

— Куди ти йдеш?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь не відповідає, Му Джи Мін зрозумів, що йому насправді нічого робити. Му-ґондзи усміхнувся, у його очах віддзеркалився далекий Чумацький Шлях, і промовив: 

 

— Приєднуйся до мене, поговоримо, гаразд?

 

Ґу Хе Янь кивнув і вмостився поруч із Му Джи Міном. Поклавши лікоть на зігнуте коліно, він мовчки дивився на багаття, чекаючи, коли інший заговорить.

 

Му Джи Мін повернувся до нього й запитав: 

 

— Звідки в тебе ці ліки?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— Купив у людей із каравану.

 

— Ммм? – Му Джи Мін був вражений. — У каравані є хтось, хто розмовляє мовою Великої Дзіні?

 

Ґу Хе Янь похитав головою.

 

— Тоді… – Му Джи Мін відразу подумав про інший варіант, його очі розширилися від здивування. — Га? Ти розмовляєш мовою Ґовдзі?!

 

Ґу Хе Янь кивнув: 

 

— Я її розумію. Я не дуже добре розмовляю, але можу сказати кілька основних слів.

 

Му Джи Мін: 

 

— Я вперше про це чую. Ти вивчав її під час служби на кордоні?

 

— Угу. 

 

З настанням ночі в безкрайній пустелі температура знизилася, через що мороз пробирав аж до кісток. Ґу Хе Янь узяв суху гілочку з руки Му Джи Міна й ворухнув вогнище, від чого воно почало горіти трохи яскравіше.

 

— Чому ти вирішив вивчити мову Ґовдзі? – Му Джи Міну було дуже цікаво. Зважаючи на складні військові обов'язки Ґу Хе Яня, вивчення іноземної мови вимагало цілеспрямованих зусиль у вільний від служби час.

 

Ґу Хе Янь замислено дивився на вогонь, перш ніж заговорити: 

 

— Ти казав про це.

 

— Я казав? – здивовано перепитав Му Джи Мін. — Що я сказав? Я справді щось сказав?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— Пізнай свого ворога, пізнай себе, і тобі не загрожуватиме небезпека протягом сотні битв. Вивчення мови інших країн – це один зі способів пізнати своїх ворогів.

 

— Що? – Му Джи Мін втратив усмішку від цих слів. — Я справді тобі це казав? Коли? Я не пам'ятаю!

 

«Ця цитата походить із розділу про військову стратегію й тактику в “Мистецтві війни”. Цитування її комусь на кшталт Ґу Хе Яня, який володіє глибоким розумінням війни і стратегії, хіба не те ж саме, що й висміювання самого себе?»

 

— Ти не сказав цього прямо мені, – зізнався Ґу Хе Янь, примружившись. — А лейтенанту Ся Хову, який…

 

Його слова різко обірвалися, наче його осяяло раптове усвідомлення істини. Закривши рота, Ґу Хе Янь нервово забігав очима, і вираз його обличчя трохи змінився.

 

— Гмм? Лейтенанту Ся Хову? Чому ти зупинився? Будь ласка, продовжуй, – закликав спантеличений Му Джи Мін.

 

— Це все, – Ґу Хе Янь підвівся, уникаючи погляду Му Джи Міна. — Піду встановлювати намет.

 

— Що? Це все? – Му Джи Мін залишився спантеличеним, не тямлячи, чи то йому бракувало розуміння, чи то слова Ґу Хе Яня були надто лаконічними. — Як так вийшло, що ти вже закінчив? Я не зрозумів.

 

Ґу Хе Янь пішов геть довгими кроками, не звертаючи уваги на заклик Му Джи Міна, ніби боявся, що його зловить розлючений звір.

 

— Нічого страшного, – пробурмотів Му Джи Мін, підперши голову рукою. — Я просто надокучатиму йому, поки він не скаже.

 

Однак наступного дня, коли караван наблизився до околиць перевалу Чанмін, вони були змушені продовжити свій шлях на південь, до кордону Великої Дзіні. Обидва почали мчати верхи на конях, що не залишало їм жодної можливості для неквапливої розмови.

 

Першочергово Му Джи Мін та Ґу Хе Янь відвідали прикордонне село й повернули браслет із вісімнадцяти кривавих намистин бабусі Фен. Почувши новину про успішні мирні переговори, на її оточені зморшками очі навернулися сльози. Вона міцно стиснула руки Му Джи Міна, не бажаючи їх відпускати.

 

Сердечно попрощавшись із бабусею Фен, Му Джи Мін і Ґу Хе Янь поспішили назад до табору армії Жон Янь, куди вони прибули через кілька днів. Їхнє благополучне повернення всі в таборі зустріли з величезним полегшенням.

 

Звістка про успішні мирні переговори й подальший відхід армії королівства Ґовдзі, що стояла на кордоні, приголомшила солдатів Жон Янь.

 

«Що, не треба битися?»

 

«Як це, у біса, не треба битися?»

 

«Може, тут є якийсь обман?»

 

Ся Хов Ху був спантеличений усією цією ситуацією й невпинно переслідував Му Джи Міна, вимагаючи розповісти, як той досягнув неможливого.

 

З пустотливим блиском в очах молодий Му-ґондзи відповів:  

 

— Генерал Ґу пообіцяв мені, що якщо я зможу успішно домовитися про мир із королівством Ґовдзі, він одружиться зі мною, тому я так старався.

 

Ся Хов Ху: 

 

— ???..

 

«Маленький сьонді, я думаю, що ти мене дуриш.»

 

Му Джи Мін усміхнувся і сказав: 

 

— Я не брешу. Тільки подумайте, з такою винятковою зовнішністю, як в генерала Ґу, хто б не потягнувся до нього, не запропонував би йому своє серце й душу й не мріяв би одружитися з ним?

 

Імпозантна постать генерала Ґу, його суворе й холодне обличчя, схоже на грізного лорда Яму, з’явилося в голові Ся Хов Ху, проте він відчував повну незацікавленість.

 

— Ах, так, – Му Джи Мін раптом дещо згадав і повернувся до Ся Хов Ху: — Лейтенанте Ся Хове, чи пам'ятаєте ви, як я колись цитував: «Пізнай свого ворога, пізнай себе, і тобі не загрожуватиме небезпека протягом сотні битв»?

 

Ся Хов Ху почухав підборіддя, на мить замислившись: 

 

— Пізнай свого ворога, пізнай себе, і тобі не загрожуватиме небезпека протягом сотні битв? Я не пам'ятаю, щоб ти коли-небудь говорив мені такі слова.

 

— Подумайте ще раз. Ви впевнені, що я ніколи не цитував цього? – наполягав Му Джи Мін.

 

— Гмм... Якщо подумати, то я не пригадую, щоб ти коли-небудь говорив щось подібне, – почухавши голову, відповів Ся Хов Ху. — Маленький сьонді, чому ти питаєш мене про це?

 

— Нічого. Це просто випадкове запитання, – Му Джи Мін доброзичливо усміхнувся, розглядаючи можливість того, що Ґу Хе Янь міг просто неправильно запам'ятати. Можливо, він навіть не згадував Ся Хов Ху тієї ночі, і Му Джи Мін просто чітко не розчув його.

 

— Маленький сьонді, ти… – Ся Хов Ху на мить завагався, але потім наважився запитати: — Ти справді хочеш одружитися з нашим генералом?

 

— Звичайно! – зі щирим сміхом заявив Му Джи Мін. — Я, Му Джи Мін, присягаюся, що моя щирість чиста, як Небо, земля, сонце й місяць! У цьому житті я одружуся ні з ким іншим, як із Ґу Хе Янем!

 

Хоча Ся Хов Ху відчував, що слова Му Джи Міна не можна сприймати серйозно, проте це не суперечило його балакучій натурі.

 

Через три дні Вей Лін Юнь, побратим Ґу Мова, дядько Ґу Хе Яня, і високопоставлений генерал армії Жон Янь, прийшов до намету головнокомандувача і, побачивши Ґу Хе Яня, вигукнув: 

 

— Я чув, що ти продався.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Вей Лін Юнь драматично зітхнув: 

 

— Ах, Сяо-Яню, ти ж головнокомандувач армії Жон Янь! Як ти міг так просто віддати своє життя? Як ти міг бути таким імпульсивним і безрозсудним?!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Поки в солдатів і генералів армії Жон Янь був подвійний шок: «більше не потрібно воювати» і «їхній головнокомандувач одружується», Му Джи Мін ретельно готувався до повернення в столицю. Він був готовий супроводжувати делегацію й повідомити радісну новину імператору.

 

Незважаючи на тривале відчуття безпорадності та небажання розлучатися, день прощання врешті настав.

 

Холодний вітер пронісся над краєвидом, а самотній дикий гусак мовчав. Цього разу попрощатися з Му Джи Міном прийшов лишень Ґу Хе Янь. Інші солдати, після лекції військового радника Сю про повагу до глибокого зв'язку між молодятами, вирішили, що недоречно турбувати закоханих під час їхнього емоційного прощання.

 

— Як тільки я повідомлю імператора про мирне врегулювання з королівством Ґовдзі, він викличе всіх вас назад до столиці. Тоді ж ми зможемо як годиться обговорити питання нашого шлюбу.

 

Сказавши це, Му Джи Мін вклонився Ґу Хе Яню, попрощався й сів у карету.

 

Генерал Ґу стояв перед дерев'яним сторожовим постом і дивився, як карета з Му Джи Міном усе віддалялася й віддалялася. Як і раніше, він залишився стояти на місці, не бажаючи робити ані кроку.

 

***

 

Після прощання на північному кордоні, під осіннім сонцем, делегація зіткнулася з втомою від подорожі човном і каретою, і врешті-решт прибула до гірського заїжджого дому біля струмка.

 

Увійшовши, Вень Хе Їнь і Му Джи Мін шукали кімнату для відпочинку. Коли Вень Хе Їнь поставив свій багаж, його погляд зупинився на жирних ієрогліфах, накреслених на стіні попереднім відвідувачем. Від мазків струменіла жива енергія, нагадуючи танцюючих драконів і феніксів.

 

Вень Хе Їнь витріщився на написи, намагаючись прочитати їх вголос: 

 

— Танці на... річці Ї... Танці…

 

Незважаючи на всі зусилля, Вень Хе Їнь так і не зміг зрозуміти, що там.

 

Му Джи Мін, піднявши голову, простежив за поглядом Вень Хе Їня і глянув на напис на стіні: 

 

— Танець дощу на річці Ї*.

 

*沂水舞雩 yí shuǐ wǔ yú; Китайська ідіома. Вона означає вміння жити в гармонії зі зміною пір року і знаходити радість у простих життєвих задоволеннях. Ця ідіома походить з «Аналітики Конфуція», де Конфуцій запитує про прагнення своїх учнів. Дзен Дянь відповідає, що наприкінці весни він одягав легкий одяг, збирав друзів і вирушав до річки Ї.

 Там вони купалися в освіжаючій воді, співали пісень на зворотному шляху і, нарешті, сушилися на височині. Конфуцій захоплюється поглядами Дзен Дяня, інтерпретуючи їх як розуміння важливості жити відповідно до пори року та цінувати прості радощі життя. 沂水 (yi shui) річка в провінції Шаньдон, Китай. 舞雩 (wǔ yú) стародавня жертовна церемонія або танець дощу, що виконується для молитви про дощ під час посухи.

 

— О! – вигукнув Вень Хе Їнь, відчуваючи раптовий спалах розуміння.

 

Му Джи Мін засміявся: 

 

— Хіба я не вчив тебе цього раніше? Ти вже забув?

 

— Ні, – Вень Хе Їнь захищався. — Молодий господарю, ти ніколи не вчив мене цьому.

 

— Як так? – здивовано запитав Му Джи Мін. — Я чітко пам'ятаю, що навчав тебе цього під час нашого попереднього перебування тут.

 

— Молодий господарю, якщо ти хочеш мене обдурити, то мусиш придумати кращу історію, – заперечив Вень Хе Їнь. — Ми ніколи раніше тут не були!

 

— Як це не були тут... раніше? – Му Джи Мін почав було заперечувати, але потім зупинився, його раптово осяяло усвідомлення.

 

«Хвилинку... те, що я щойно сказав, здається, є спогадом із мого попереднього життя.»

 

— Очевидно, що ми вперше відвідали цю корчму, – невпинно наполягав Вень Хе Їнь.

 

— Так, це моя помилка. Я неправильно запам'ятав, – з посмішкою визнав Му Джи Мін.

 

Отримавши відповідь, на яку він чекав, Вень Хе Їнь припинив свою балаканину й вийшов запитати, де розташовується найближчий колодязь, з якого він міг би набрати води.

 

Му Джи Мін залишився сидіти на краю ліжка, прикипівши поглядом до розбитого дерев'яного вікна. Надворі холодна, ясна ніч мерехтіла під сріблястим сяйвом місяця, відкидаючи на підлогу танцюючі тіні від бамбука. Мовчання навколо запрошувало його розум до мандрів.

 

Понад сім років минуло відтоді, як він прокинувся в цьому новому світі, відродившись. Час пролетів в одну мить. Дивно, але Му Джи Мін іноді помічав, як стираються межі між спогадами про його минуле життя й переживаннями теперішнього.

 

— Попереднє життя… – пробурмотів Му Джи Мін, не знаючи, куди ведуть його думки. Він повторив собі під ніс: — Пізнай свого ворога, пізнай себе, і тобі не загрожуватиме небезпека протягом сотні битв...

 

Раптом тіло Му Джи Міна сильно здригнулося, зіниці його очей звузилися до розміру кінчика голки, а рот роззявився, лише вдихаючи, але не видихаючи.

 

«Я справді сказав цю цитату Ся Хов Ху.»

 

«Але це було не в цьому житті.»

 

«А в попередньому.»