Разюча подібність із минулими подіями

У наметі, виділеному для посланця, Ґу Хе Янь ходив туди-сюди, його тривога проявлялася в неспокійних кроках.

 

Хоча Му Джи Мін відійшов зовсім нещодавно, але їхня присутність у чужій країні, де на них скрізь чатували потенційні небезпеки, не давала Ґу Хе Яню спокою. Кожна хвилина, проведена без Му Джи Міна, сповнювала його тривогою.

 

Через, здавалося, вічність вуха Ґу Хе Яня сіпнулися, насторожені звуком кроків, що наближалися. Обернувшись, він побачив, як солдат Ґовдзі розсунув завісу намету і, підтримуючи Му Джи Міна, що хитався, допомагав йому зайти до намету.

 

Серце Ґу Хе Яня закалатало в грудях, підштовхуючи його вперед, поки він не схопив Му Джи Міна в обійми. Його, зазвичай спокійні та безтурботні, очі тепер палали багряним сяйвом, гострі та невблаганні, як витягнутий меч, і були прикуті до солдата Ґовдзі.

 

Переляканий солдат заїкнувся: 

 

— Пане посланцю, будь ласка, відпочиньте. Я піду.

 

Намагаючись зберегти тверезість, Му Джи Мін зумів вимовити: 

 

— Так, так, дякую.

 

Після цього солдат Ґовдзі, охоплений страхом, поспішно втік із намету.

 

— Що вони з тобою зробили? – занепокоєно запитав Ґу Хе Янь, підтримуючи все ще нестійкого Му Джи Міна.

 

— Нічого, вони нічого не зробили, – Му Джи Мін відповів зі сльозами на очах. — Я просто випив трохи вина. А після того одразу повернувся.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Ти пив вино?

 

— Угу, – Му Джи Мін кивнув. — Я випив пів банки. Про яке чудове вино він говорив? Воно зовсім погане! Гм, я не повинен був його пити, але воно того варте. Воно того варте.

 

Помітивши, що Му Джи Мін уже почав говорити нісенітниці, Ґу Хе Янь нахилився, просунув руку під його коліна й підняв чоловіка на руки. Він поніс Му Джи Міна до ліжка, прикрашеного лисячим хутром і малиновими шовковими простирадлами. Обережно поклавши Му Джи Міна на м'яку постіль, Ґу Хе Янь тихо промовив: 

 

— Відпочинь трохи. Я принесу тобі миску гарячої води попити.

 

Однак, щойно Ґу Хе Янь зібрався розвернутися й піти, Му Джи Мін несподівано схопив його за руку, зупинивши на шляху до виходу: 

 

— Зачекай, мені здається, я зараз знепритомнію, тож я хочу спочатку віддати тобі це.

 

Тремтячими руками Му Джи Мін намацав у кишені позолочений срібний жетон і поклав його на руку Ґу Хе Яня. Його очі, наповнені туманом від сп’яніння, були повні радості. Він усміхнувся і сказав: 

 

— Нарешті, я повертаю одну з речей, які я тобі винен.

 

Ґу Хе Янь, вражений цим жестом, прийняв поясний жетон і кивнув: 

 

— Дякую.

 

— Не дякуй мені. Це ж я загубив його, – Му Джи Мін пробурмотів, усе ще смикаючи Ґу Хе Яня за руку: — Це я повинен просити вибачення. Ух… У мене болить голова. 

 

Простягнувши руку, Му Джи Мін вдарив себе по скроні.

 

Ґу Хе Янь нахмурився й ніжно схопив його за зап'ястя, щоб він не завдав собі ще більшої шкоди: 

 

— Лягай і відпочинь.

 

— Гаразд, – пробурмотів Му Джи Мін, слухняно лягаючи на бік. Стискаючи постільну білизну, чоловік і далі незв'язно бурмотів, його голос був невиразним і ледве розбірливим: — Мм, я майже п’яний. У мене низька толерантність до алкоголю, і я ніколи не пам'ятаю, що робив у п’яному стані, коли прокидаюся. Якщо я зроблю щось, що тебе потурбує, просто нокаутуй мене. Ти мусиш нокаутувати мене, нокаутувати мене...

 

Повторюючи фразу «нокаутуй мене» знову і знову, Му Джи Міна поступово стишував голос, а його повіки здригалися, відкриваючи дещо сонний погляд.

 

Ґу Хе Янь простягнув руку й ніжно погладив скроні Му Джи Міна, поправивши неслухняні пасма його довгого чорного волосся. Потім він підвівся й вийшов із намету, щоби принести миску з гарячою водою. Повернувшись, Ґу Хе Янь сів на край ліжка, обійняв Му Джи Міна за плечі, і допоміг йому підвестися, притиснувши до своїх грудей: 

 

— Випий трохи гарячої води, тобі стане легше. Тоді ляжеш спати.

 

Му Джи Мін протер очі тильною стороною долоні, подивився на Ґу Хе Янь і, немов у припадку божевілля, раптом змахнув рукою, вибиваючи миску з рук Ґу Хе Яня.

 

Дерев'яна миска з глухим звуком вдарилася об килим, розливши воду й забарвивши килим у глибокий червоний відтінок. Ґу Хе Янь застиг, на мить приголомшений несподіваною дією. Тим часом Му Джи Мін різко підвівся і, розставивши ноги, опустився на коліна Ґу Хе Яня, поклавши руки на його плечі й пильно подивившись у його вічі.

 

Молодий генерал Ґу був настільки наляканий, що відчув, як його тіло заклякло, а руки нерухомо повисли в повітрі.

 

Му Джи Мін опустив брови і благав тихим голосом: 

 

— Ти можеш усміхнутися мені? Я хочу бачити твою усмішку.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Доклавши певних зусиль, Ґу Хе Янь змусив куточки своїх губ трохи вигнутися, унаслідок чого з'явилася дещо моторошна усмішка.

 

Му Джи Мін простягнув руку й потер куточки рота Ґу Хе Яня: 

 

— Забудь. Не можеш усміхатися – не усміхайся. Я просто не розумію, чому у твоєму погляді завжди є відтінок смутку й розбитого серця, коли ти дивишся на мене. Я зробив щось не так?

 

Ґу Хе Янь відвів погляд, його голос був ледь чутний: 

 

— ...Ти не зробив нічого поганого. Це ж я...

 

Розгубленість Му Джи Міна поглибилася: 

 

— Ти? Що з тобою?

 

Голос Ґу Хе Яня був ледь чутний: 

 

— Це я, жадібний і ніколи не задоволений.

 

Почувши це, Му Джи Мін повернув собі самовладання і втупився поглядом у чоловіка перед собою. Слова Ґу Хе Яня справді його спантеличили. Дивлячись у цю пару знайомих очей, від яких йому ставало легше на серці, Му Джи Мін на мить замислився, а потім підняв руку, погладивши Ґу Хе Яня по щоках.

 

Під сріблястим місячним світлом і теплим мерехтливим світлом свічок Му Джи Мін нахилився вперед, ніжно поцілувавши Ґу Хе Яня в губи.