Ніжна червона квасоля в його обіймах

Немов бджола, що смакує солодкий нектар квітки, Му Джи Мін заплющив очі й ніжно стиснув губи Ґу Хе Яня, водночас відчуваючи незручність і невпевненість.

 

Раптовий поцілунок змусив Ґу Хе Яня закам'яніти, а його тонкі губи залишилися щільно стиснутими, позбавивши його мови.

 

Обережно поцілувавши його ще двічі, Му Джи Мін трохи відсторонився й усміхнувся: 

 

— Злякався?

 

Несподівано, як тільки він закінчив говорити, Ґу Хе Янь вибухнув від хвилювання. Швидко перевернувши його, Ґу Хе Янь притиснув Му Джи Міна до себе й поклав свій лівий лікоть біля його вуха. Правою рукою Ґу Хе Янь схопив Му Джи Міна за щелепу й несамовито поцілував його.

 

Ґу Хе Янь був схожий на людину, що вмирає від спраги і яка щойно скуштувала рятівний нектар. Поцілунок був глибоким і дико шаленим, наче бурхливий вітер, що здуває хмари, які закривають останні промені сонця. Му Джи Мін навіть не встиг відреагувати, як відчув, що його рот захопили вуста і язик Ґу Хе Яня, що перехоплювали подих. Навіть усе тіло Му Джи Міна було пригнічене, і він не міг поворухнутися.

 

— Ммм… Ах… – уривчасті звуки ледве виривалися з вуст Му Джи Міна в тих небагатьох проміжках між їхніми сплетеними язиками. Му Джи Мін загубився в хаосі поцілунку, лише час від часу пасивно опираючись поцілункам Ґу Хе Яня, а потім піддаючись на його вимоги.

 

Через невідомо скільки часу Ґу Хе Янь нарешті відпустив Му Джи Міна й обійняв його обома руками. Поклавши голову на плече Му Джи Міна, Ґу Хе Янь важко дихав, весь час злегка торкаючись губами шкіри на шиї та мочці вуха іншого, ніби намагаючись вгамувати свої бажання.

 

Дихання Му Джи Міна ставало все важчим і швидшим, ніж у Ґу Хе Яня. Він навіть відчував, що задихається посеред поцілунку.

 

Му Джи Міну знадобилося багато часу, щоб його затуманений зір знову прояснився. Він облизав свої напухлі губи, кілька разів із силою ковтнувши. Зробивши глибокий вдих, Му Джи Мін обійняв Ґу Хе Яня й лагідно усміхнувся, сказавши: 

 

— Нам завтра рано вставати в дорогу. Тож поквапмося 1 ляжемо відпочивати, добре?

 

Ґу Хе Янь занурив голову глибше в шию Му Джи Міна і прошепотів: 

 

— ...Гаразд.

 

Му Джи Мін із надзвичайною ніжністю поплескав Ґу Хе Яня по спині й заплющив очі, усе ще обіймаючи його.

 

***

 

Наступного ранку Му Джи Мін ледь-ледь розплющив очі. Позіхнувши й поступово повністю прокинувшись, він виявив, що лежить у власному ліжку. На його здивування, Му Джи Мін не лише лежав у власному ліжку, але й був щільно загорнутий у ковдру, захищений від найменшої прохолоди в повітрі.

 

Якби не онімілі губи, Му Джи Мін міг би вирішити, що події минулої ночі йому просто наснилися. Він повернув голову й поглянув на порожнє й акуратно застелене ліжко Ґу Хе Яня, самого ж Ґу Хе Яня ніде не було видно в кімнаті.

 

Поки Му Джи Мін намагався розібратися в ситуації, двері кімнати зі скрипом відчинилися й Ґу Хе Янь увійшов із тазиком води. Побачивши, що Му Джи Мін уже прокинувся й сидить на ліжку, Ґу Хе Янь опустив погляд, поставив мідний таз на дерев'яний стіл і сказав:

 

— Вмийся.

 

— Звичайно. 

 

Му Джи Мін підвівся з ліжка, підійшов до столу і злегка торкнувся рукою води в мідному тазі. Вода була приємно теплою, не надто гарячою й не надто холодною.

 

Му Джи Мін подивився на Ґу Хе Яня, який був зайнятий пакуванням своїх речей біля ліжка, і з лагідною усмішкою на обличчі запитав: 

 

— Ти прокинувся раніше, щоб нагріти воду на кухні?

 

Почувши це, Ґу Хе Янь різко зупинився. 

 

— ...Швидше вмивайся. Нам треба йти, – закликав він.

 

Тон голосу Ґу Хе Яня був холодним, наче він нетерпляче закликав Му Джи Міна до дії.

 

У минулому Му Джи Мін поспішив би вмитися без подальших розмов, однак цього разу, помітивши легкий рум'янець на вухах Ґу Хе Яня, він усміхнувся ще ширше і сказав: 

 

— Відтепер тобі не потрібно прокидатися раніше, щоб нагріти для мене воду. Тобі треба відпочивати трохи довше. Я не настільки тендітний, щоб не витримати холодної води. До того ж ми подорожуємо, немає потреби в таких формальностях.

 

Ґу Хе Янь мовчав, його погляд був прикутий до Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін опустив голову, продовжуючи усміхатися.

 

Ґу Хе Янь опустив голову й почав пакувати свій багаж, промовляючи спокійним тоном: 

 

— Останнім часом ти мені часто усміхаєшся.

 

Під «останнім часом» Ґу Хе Янь насправді мав на увазі той час, відколи він одягнув маску.

 

— Щось не так? – Му Джи Мін не зрозумів, що саме не так, тож запитав: — Хіба в цьому є щось погане?

 

Ґу Хе Янь потягнувся до меча, що висів біля ліжка, і пристебнув його до пояса. Коли він знову розкрив долоню, на ній залишилися червоні сліди від того, що він занадто сильно стиснув руків'я. Це свідчило про те, як сильно він тримав руків'я меча, поки говорив. Ґу Хе Янь відповів: 

 

— ...Ні.

 

«Я знаю, що це помилка, що це марна трата часу. Але, зрештою, я не можу встояти перед спокусою ніжної червоної квасолі* у його обіймах, заради якої я здатний ігнорувати той факт, що моє кохання нерозділене.»

 

*Червона квасоля також відома як насіння акації. Вона є синонімом любовної туги. 

 

***

 

Закінчивши приготування і спакувавши речі, вони спустилися сходами й попрямували до передпокою корчми, щоб поснідати. Коли Му Джи Мін кришив млинець у пшоняну кашу, його осяяла одна думка, і він звернувся до Ґу Хе Яня.

 

— Я чув, що хану королівства Ґовдзі лише 21 рік, це правда? – запитав Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь кивнув. 

 

— Так.

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Ти коли-небудь зустрічався з ним на полі бою?

 

Ґу Хе Янь похитав головою. 

 

— Ні.

 

Людина, яка в минулому зібрала військо для вторгнення на їхні кордони, була дядьком нинішнього хана королівства Ґовдзі. Ходили чутки про жорстоку боротьбу за владу в їхній королівській родині, що призвела до кровопролиття в палаці. Шість місяців тому раптово помер попередній хан, що дало змогу молодому новому хану зійти на трон. Три місяці тому він наказав розмістити двісті тисяч воїнів Ґовдзі на кордоні, хоча причини цього залишилися невідомими.

 

— Такий молодий, а вже хан… – роздумував Му Джи Мін, перш ніж замовкнути, зосередившись на сніданку.

 

Вгамувавши голод, вони попрощалися з господарем корчми й вирушили на північ. На повній швидкості двоє перетнули перевал Чанмін, в'їхавши на територію королівства Ґовдзі. Після ще одного дня подорожі вони врешті-решт прибули до місця розташування табору армії.

 

З наближенням ночі Му Джи Мін та Ґу Хе Янь натрапили на караван Ґовдзі. Му Джи Мін підійшов до їхнього ватажка й заговорив із ним мовою Ґовдзі. 

 

Після того, як він договорив, Му Джи Мін повернувся до Ґу Хе Яня: 

 

— Ми підемо за караваном. Завтра вранці вони приведуть нас до передньої частини військового табору Ґовдзі. У такий спосіб ми зможемо подорожувати вночі, не боячись вовків у пустелі й не хвилюючись, що нас обстріляють стрілами ще до того, як ми дійдемо до табору.

 

Ґу Хе Янь виглядав спантеличеним: 

 

— Чому вони хочуть нам допомогти?

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Гроші можуть вирішити багато проблем.

 

Вони слідували за караваном, поки той рухався пустелею. Спочатку члени каравану з обережністю ставилися до Му Джи Міна та Ґу Хе Яня. Однак, весела і приязна поведінка Му Джи Міна поступово завоювала їхню прихильність. Він починав розмови, а також пропонував руку допомоги, позичаючи свого коня, щоб перевезти їхній багаж. Згодом ставлення членів каравану до них потеплішало, і вони навіть надали їм невеликий вітрозахисний намет для відпочинку.

 

Намет, хоч тонкий і вузький, забезпечував кращий притулок, ніж сон просто неба. Він був зроблений із кількох дерев'яних жердин, достатньо великий, щоб двоє людей могли лягти, і достатньо високий, щоб одна людина могла сидіти.

 

У холодній, безлюдній пустельній ночі яскраво горіло багаття, відкидаючи мерехтливі тіні на землю. Потріскування сухих гілок у вогні дивно заспокоювало й, у супроводі мелодійного потоку іноземної мови в повітрі, створювало відчуття, ніби думки пливуть Чумацьким Шляхом.

 

Щоб увійти до намету, Му Джи Мін мусив нахилитися, і потрапивши всередину, він залишився сидіти. Помітивши, що Ґу Хе Янь усе ще сидить біля багаття, поклавши одну руку на коліно, Му Джи Мін гукнув: 

 

— Ти не збираєшся відпочивати?

 

Ґу Хе Янь подивився на Му Джи Міна й похитав головою.

 

— Заходь, – закликав Му Джи Мін.

 

Після хвилини вагань Ґу Хе Янь підійшов до намету й нахилився, щоб увійти.

 

Коли вони обоє опинилися всередині, намет став ще більш тісним і переповненим, ніж раніше. Проте, він усе ще був достатньо просторим для того, щоб розмістити їх двох.

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Чому ти не хочеш спати?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— ...Пильную.

 

Му Джи Мін: 

 

— У каравану є своя охорона. Ти їм не довіряєш?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Гм.

 

— Ну, тоді… – почав Му Джи Мін, повільно лягаючи. — Ти можеш спостерігати зсередини намету. Вітер у пустелі занадто сильний, він аж пісок піднімає.

 

Ґу Хе Янь завагався, зауваживши: 

 

— ...Він вузький.

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Ночі в пустелі занадто холодні. Краще притиснутися один до одного, щоб зігрітися.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Му Джи Мін подивився на нього: 

 

— Ти справді не збираєшся спати?

 

Ґу Хе Янь похитав головою.

 

Му Джи Мін знову усміхнувся, несподівано наблизившись і поклавши голову на груди Ґу Хе Яня. У цьому положенні Му Джи Мін відчув, як Ґу Хе Янь напружився, затамувавши подих, і тихо хіхікнув: 

 

— Солодких снів. Якщо ти втомишся й захочеш прилягти, можеш відштовхнути мене. Не хвилюйся за мене, я міцно сплю.

 

Із цими словами Му Джи Мін заплющив очі, швидко занурюючись у сон.

 

Ґу Хе Янь довго не міг розслабитися, і лише потім наважився поглянути на мирно спляче обличчя чоловіка, що притулився до нього. Його погляд пом'якшав, і він зосередився на пильнуванні протягом усієї ночі.

 

***

 

Наступного дня, коли задзвонили верблюжі дзвіночки, а багаття згасло, залишивши по собі лише чорний попіл, прокинувшись, Му Джи Мін виявив, що все ще перебуває в обіймах Ґу Хе Яня, обличчям до його обличчя. Щойно Му Джи Мін заворушився, прокинувся й Ґу Хе Янь.

 

Му Джи Мін усміхнувся і сказав: 

 

— Доброго ранку.

 

Ґу Хе Янь відпустив його, очима обшукуючи кожен куточок намету, але не затримуючись на Му Джи Міні ні на секунду. Він тихо відповів: 

 

— ...Гм.

 

Після пробудження, вони почали розбирати намет і прибирати попіл із багаття, а потім, разом із караваном, продовжили свій шлях на північ. Після цілого дня подорожі вони зупинилися на безлюдному схилі пагорба. Звідти вони вдивлялися в далечінь, де в небо здіймалися клапті диму. Коли сонце почало сідало за довгу річку, вони побачили перед собою військовий табір Ґовдзі.

 

Однак, попри те, що вони були з тієї ж країни, караван не міг легко наблизитися до військового табору Ґовдзі. Коли караван наважився підійти ближче, з казарм вийшли солдати, озброєні мечами та сокирами.

 

Поки ватажок каравану розмовляв із солдатами, Му Джи Мін звернувся до Ґу Хе Яня зі словами: 

 

— Що б не сталося, не рухайся. Довірся мені.

 

Його тон був спокійним, а погляд рішучим. Проте він ніколи не здавався зарозумілим чи поблажливим.

 

Ґу Хе Янь, природно, довіряв йому, тож відповів: 

 

— Гаразд.

 

Закінчивши розмову з ватажком каравану, солдати Ґовдзі звернули свою увагу на Му Джи Міна. Му Джи Мін зробив крок уперед і заговорив із солдатами мовою Ґовдзі. Однак, як тільки він почав, солдат підняв свій меч і приставив його до горла Му Джи Міна.

 

Придушуючи бажання зробити крок уперед і втрутитися, Ґу Хе Янь міцно впирався ногами в пісок пустелі.

 

Гостре лезо було прямо перед його шкірою, але Му Джи Мін не виявив страху. Натомість він спокійно промовив ще кілька слів.

 

Солдат на мить підозріло подивився на Му Джи Міна, але потім повернувся й вигукнув два слова. Незабаром інші солдати принесли конопляні мотузки, надійно зв'язавши Му Джи Міна й Ґу Хе Яня. Після цього вони супроводили їх до військового табору Ґовдзі.

 

Привівши їх до військового табору, Му Джи Міна й Ґу Хе Яня замкнули в наметі, заповненому різними предметами. Му Джи Мін не втрачав самовладання протягом цього випробування, навіть знайшов зламаний ящик, щоби присісти на ньому, поки розмовляв із Ґу Хе Янем. Вони обговорювали безліч тем, у тому числі смачну баранину, яку караванники засмажили напередодні ввечері.

 

Приблизно через годину повернулися солдати Ґовдзі, піднявши завісу намету й повівши їх до центру військового табору. Незабаром у полі зору з'явився незвичайний намет. Округлий верх намету був пофарбований у яскраво-червоний колір, прикрашений зображенням палаючого сонця, а його форма нагадувала ребра парасольки. Намет випромінював атмосферу могутності та величі, здатний вмістити щонайменше тисячу людей.

 

Усередині намету з кожного боку було виставлено по кілька списів і мечів, розташованих перед низькими столами. За кожним низьким столиком сиділи генерали та чиновники королівства Ґовдзі, що вирізнялися своєю екзотичною зовнішністю: високі, як ведмеді, з лютим виразом обличчя та дикими довгими бородами.

 

У центрі, на платформі, до якої ведуть дерев'яні сходи, сидів молодий чоловік у нефритовій короні. Цей юнак із золотистим волоссям і яскраво-блакитними очима був одягнений у вишукані шати королівства Ґовдзі, пофарбовані в глибокий блакитний колір.

 

Це був нинішній великий хан королівства Ґовдзі, Бужи Ґуде.

 

Молодий хан прикипів поглядом до Му Джи Міна й Ґу Хе Яня, що стояли в наметі, його погляд був гострим і нещадним, схожим на погляд лютого вовка.

 

Му Джи Мін зустрів його погляд зі спокійною врівноваженістю, вираз його обличчя був безтурботним і лагідним.

 

Коли шум стих, член королівської родини Ґовдзі, що сидів ліворуч від Бужи Ґуди, підвівся й запитав: 

 

— Хто ви й чому прийшли до нашого військового табору?

 

Му Джи Мін відповів спокійно й неквапливо: 

 

— Мене звати Му Джи Мін, я помічник міністра Міністерства обрядів у Великій імперії Дзінь. Я прибув сюди як посол, щоб вести переговори про мир між нашими народами.

 

Щойно він закінчив говорити, навколо нього вибухнув глузливий сміх. 

 

— Переговори про мир? Невже Велика Дзінь так боїться нас, що не наважується воювати?

 

Му Джи Мін не поспішав із відповіддю, натомість він зосередив свій погляд на хані Бужи Ґуді. Помітивши не презирство, а заінтригований блиск в очах хана, Му Джи Мін терпляче чекав.

 

Після того, як сміх вщух, великий хан Бужи Ґуде нарешті заговорив. Однак його питання відхилилося від попередньої теми: 

 

— Ти доволі добре розмовляєш мовою Ґовдзі. Ти жив раніше в королівстві Ґовдзі?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Я ніколи тут не жив. Однак, як посланцю, мені вкрай важливо опанувати вашу мову. Але, великий хане, невже ви справді хочете вчинити такий акт несправедливості та безчестя?

 

— Ммм? – Бужи Ґуде заінтриговано підняв брову: — Що ти маєш на увазі?

 

Му Джи Мін продовжував: 

 

— Традиційно до посланців ставляться як до представників своїх народів. Колись королівство Ґовдзі та імперія Дзінь уклали договір про дружбу тривалістю в сто років, з рівноправ'ям між народами. Однак зараз, коли я стою перед вами, мене зв'язали мотузками і ставляться до мене з презирством. Хіба це справедливо й не безчесно? Хіба це не є неповагою до честі ваших предків?

 

— Стули свій рот!!! – розлючено вигукнув член королівської родини Ґовдзі. — Що за нісенітницю ти верзеш? Ти хочеш померти?!

 

Побачивши розлючену реакцію члена королівської родини Ґовдзі, Бужи Ґуде, замість того, щоб розсердитися, пустотливо усміхнувся і, пирхнувши, байдуже сказав: 

 

— Розв'яжіть їх.