Розуміння глибини його прихильності

Прохолодний дотик пальців пробіг його обличчям, а сильний аромат трав наповнив ніздрі. Коли грубі, мозолясті пальці чаклуна злегка натиснули на куточки очей Ґу Хе Яня, він заплющив їх і мовчки чекав, поринувши у власні думки. У цей момент Ґу Хе Янь згадав випадок зі свого минулого життя, коли навесні, у травні, розквітав гранатовий цвіт. У день народження Му Джи Міна Ґу Хе Янь особисто відніс вітальний подарунок до резиденції герцога Яня. Му Джи Мін прийняв пару кинджалів Юаньян, а також мініатюрний кинджал*, і неодноразово дякував йому, вихваляючи їхню вишукану майстерність.

 

*柄鸳鸯携子匕首 bǐng yuān yang xié zǐ bǐ shǒu; Юаньян (鸳鸯 yuān yang) перекладається як «Мандаринові качки». Судячи з опису в тексті, йдеться про набір із трьох кинджалів. Два кинджали нормального розміру представляють пару качок-мандаринок (на кинджалах може бути орнамент качок-мандаринок), а мініатюрний кинджал – їхнє дитинча. У китайській культурі качки-мандаринки є символом любові, подружнього союзу та вірності.

 

Ґу Хе Янь знав, що Му Джи Мін полюбляв хитромудрі артефакти, тож, спостерігаючи за тим, як він грається з кинджалами, очі Ґу Хе Яня вигиналися від щастя. Він відчував неймовірне щастя всередині.

 

Однак наступної миті у двері вбіг Фу Ї: 

 

— Лі Джу, ось ти де.

 

Му Джи Мін одразу ж підняв голову, почувши голос, і як тільки він зустрівся поглядом із Фу Ї, на його обличчі з'явилася тепла усмішка. З того моменту він більше не дивився на кинджали Юаньян.

 

Саме в цей момент Ґу Хе Янь зрозумів: коли в чиємусь серці вже є людина, яка займає там вагоме місце, то в ньому вже не знайдеться місця для когось іншого.

 

***

 

Приблизно через дві години, коли трав'яний аромат поступово розвіявся, Ґу Хе Янь почув слова чаклуна: 

 

— Генерале, будь ласка, розплющте очі.

 

Коли Ґу Хе Янь знову розплющив очі й сів, чаклун запитав: 

 

— Генерале, чи відчуваєте ви якийсь дискомфорт на обличчі?

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь похитав головою, чаклун простягнув йому бронзове дзеркало і сказав: 

 

— Я бачив короля Су лише кілька разів, й оскільки за допомогою мистецтва маскування неможливо точно повторити обличчя іншої людини, я зміг зробити його схожим лише на п'ятдесят-шістдесят відсотків. Генерале, подивіться на себе в дзеркало.

 

Ґу Хе Янь узяв бронзове дзеркало й оглянув свою нову зовнішність. Хоча спочатку він побачив у дзеркалі незнайоме обличчя, придивившись уважніше, Ґу Хе Янь справді помітив невелику схожість із зовнішністю короля Су.

 

— Це підійде, дякую, – Ґу Хе Янь знав, що з точною копією обличчя Фу Ї, йому неможливо доїхати до королівства Ґовдзі, тож цієї легкої схожості було достатньо, щоб задовольнити його егоїстичні наміри.

 

***

 

Через пів години Вень Хе Їнь узяв поводи коня й супроводив Му Джи Міна до сторожової вежі перед табором армії Жон Янь.

 

— Молодий господарю, ти повинен благополучно повернутися, – промовив Вень Хе Їнь, демонструючи своє явне небажання розлучатися з Му Джи Міном.

 

Му Джи Мін узяв поводи коня й усміхнувся: 

 

— Я повернуся.

 

Його слова заспокоїли Вень Хе Їня.

 

Му Джи Мін додав: 

 

— Я довіряю тобі делегацію посланців, які тимчасово перебувають у таборі. Ти за все відповідаєш. Тож подбай про це замість мене.

 

— Молодий господарю, не хвилюйся, – Вень Хе Їнь поплескав себе по грудях. — До речі, хіба той генерал не повинен був супроводжувати тебе? Чому його тут немає?

 

Щойно Вень Хе Їнь закінчив говорити, здалеку почувся тупіт кінських копит. У полі зору з'явився чоловік із дорожньою сумкою, який прибув верхи на коні. Зійшовши з коня на невеликій відстані від місця, де перебували Му Джи Мін і Вень Хе Їнь, він попрямував до них, тримаючи в руках поводи.

 

Му Джи Мін оглянув його з ніг до голови, відчуваючи, що його обличчя виглядає дещо знайомим. Тільки він не міг сказати, чому воно виглядало таким знайомим. Проте в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, у глибині цих крижаних очей Му Джи Мін побачив ніжність, яка перевершувала м'якість і витонченість гілок верби, що гойдаються на вітрі. 

 

Му Джи Мін впевнено вигукнув: 

 

— Хе Яню!

 

— Гм, – Ґу Хе Янь кивнув.

 

Вень Хе Їнь був настільки вражений, що в нього відвисла щелепа, а коли він прийшов до тями, він вигукнув: 

 

— Ого! Ця техніка маскування справді дивовижна! Він виглядає, як зовсім інша людина.

 

— Давним-давно я чув, що у Великій Дзіні живе людина, яка опанувала неперевершену техніку маскування. Сьогодні, побачивши її на власні очі, я щиро вважаю, що вона справді надзвичайна, – Му Джи Мін був сповнений захоплення. — До речі, Хе Яню, під час цієї подорожі ти будеш використовувати той самий псевдонім, що й у минулому? Хе Ї?

 

*赫熠 hè yì; Хе (赫 hè) від Хе Янь (赫炎 hè yán), і Ї (熠 yì) від імені Ґу Хе Яня, Ю Ї (煜熠 yù yì).

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— Так.

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Чи є хтось, з ким ти хочеш попрощатися перед від'їздом?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— Ні. Я попросив своїх сьонді не приходити мене проводжати.

 

— Добре, – Му Джи Мін усміхнувся. — Тоді ходімо.

 

***

 

Хоча Му Джи Мін і Ґу Хе Янь залишили табір армії Жон Янь, вони не попрямували прямо до кордону, де стояла армія королівства Ґовдзі. Натомість вони поїхали на схід до знайомого місця: маленького села, захованого серед безкрайніх жовтих пісків.

 

Опинившись там, Му Джи Мін знайшов шлях до будинку із жовтої глини біля старої зали предків, де він зустрівся з бабусею Фен.

 

Дізнавшись про мету подорожі Му Джи Міна, бабуся Фен простягнула свою стару зморшкувату руку, щоб зняти із зап'ястя браслет із вісімнадцяти кривавих намистин. Передаючи його Му Джи Міну, вона сказала: 

 

— Дитино, візьми його й забери із собою. Поверни звук верблюжих дзвіночків із глибин далекої пустелі. Поверни їх назад.

 

У простій, але бездоганній внутрішній кімнаті, де гармонійно поєдналися орнаменти обох країн, Му Джи Мін став на коліна й віддав шану, отримавши браслет із вісімнадцяти кривавих намистин, які в минулому були свідками обміну доброї волі за щирість.

 

Попрощавшись із бабусею Фен, оскільки було вже пізно, вони вирішили залишитися на ніч у селі. Хоча їм усе ще треба було дістатися до місця розташування армії королівства Ґовдзі, Му Джи Мін та Ґу Хе Янь побоювалися небезпечної подорожі пустелею вночі, тож планували вирушити на північ вранці.

 

Що ж до того, де вони заночували, то, звісно ж, вони зупинилися в єдиній корчмі в селі.

 

Побачивши Му Джи Міна, власник корчми одразу впізнав його й тепло привітався: 

 

— Ґондзи, це справді ти!

 

— Корчмарю, ви ще пам'ятаєте мене? – Му Джи Мін здивувався й з усмішкою сказав: — Ваша пам'ять на диво хороша.

 

Корчмар із гордістю відповів: 

 

— Це так! Усі хвалять мене за мою пам'ять! Ґондзи, не те щоб я хвалився перед тобою, але я справді пам'ятаю майже все, починаючи з п'яти років! – говорячи це, корчмар навіть пожартував: — Ґондзи, цього разу ти ж не привів із собою групу солдатів Ґовдзі, щоб налякати нас усіх?

 

Му Джи Мін засміявся: 

 

— Ні, ні, не хвилюйтеся. Цього разу ми не залишимося надовго. Ми підемо завтра вранці.

 

— А, ясно. І що ж? Молодий чоловік, який подорожував із тобою минулого разу, не приїхав. Тож ти взяв із собою когось іншого, – прокоментував корчмар, коли його погляд зупинився на Ґу Хе Яні.

 

Му Джи Мін просто усміхнувся й нічого не відповів.

 

— Вам підійде та ж кімната, що й минулого разу? – запитав корчмар. — Та що з двома ліжками в одній кімнаті.

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Так.

 

Оскільки вони зупинилися в тій самій кімнаті, що й минулого разу, їм не потрібно було, щоб їх проводжали. Тож вони просто пішли прямо на другий поверх.

 

Коли вони відчинили двері, то побачили, що в кімнаті було чисто і прибрано. Востаннє, коли вони були тут, солдати Ґовдзі залишили після себе безлад, але тепер, коли вони повернулися, кімната була в ідеальному стані. Першим, що вразило їх обох, були два односпальні ліжка без жодних прикрас, які виглядали так само, як і в минулому.

 

Оскільки наступного ранку їм треба буде виїздити рано-вранці, а дорога буде довгою, для них обох вкрай важливо зберегти сили та зарядитися енергією. Розуміючи важливість цього, вони обидва заснули, не промовивши ані слова й не переодягнувшись.

 

Однак, можливо, через те, що він відправився на місію в чужу країну й почувався через це неспокійно, а можливо, через завивання пустельного вітру, що турбував його слух, Му Джи Мін прокинувся посеред ночі.

 

Прокинувшись від сильної спраги та відчуття дискомфорту в горлі, Му Джи Мін схопив свій одяг і піднявся. Сріблясте місячне світло, що проникало крізь вікно, тьмяно освітлювало кімнату, що дозволяло Му Джи Міну розгледіти, що було всередині. Коли його погляд впав на інше ліжко, він побачив, що Ґу Хе Янь міцно спить, а його дихання спокійне й рівне.

 

Протягом цих днів у дорозі, коли вони спали просто неба, Ґу Хе Янь завжди чергував біля вогнища. Хоча Му Джи Мін хотів розділити з ним чергування й чергувати по черзі, але Ґу Хе Янь ніколи його не будив. Тому під час подорожі Ґу Хе Янь рідко мав час для відпочинку. Тепер, коли Му Джи Мін побачив, що він мирно спить, він відчув значне полегшення.

 

Підійшовши якомога тихіше до дерев'яного столу, Му Джи Мін побачив, що порцеляновий горщик порожній. Поміркувавши, він вийшов із кімнати й попрямував до колодязя на подвір'ї.

 

Хоча ночі в пустелі були холодними, до цього часу вітер трохи вщух, що зробило холод терпимішим. Під яскравим місяцем, що висів у небі, на подвір'ї, де стояла тиша, Му Джи Мін став біля колодязя, намагаючись здогадатися, як витягти воду.

 

Як то кажуть: «Навіть якщо я не їв свинини, я бачив, як свині бігають*». Після хвилини роздумів Му Джи Мін підняв конопляну мотузку біля колодязя, закріпив маленьке дерев'яне відерце й кинув його в колодязь. Почувши «плюх», Му Джи Мін повільно підняв відро й поставив його на край колодязя.

 

*没吃过猪肉但见过猪跑 méi chīguò zhū ròu dàn jiàn guò zhū pǎo; Китайське прислів'я, яке зазвичай використовується для метафоричного опису ситуацій, коли люди не пережили щось особисто, але чули про це, були свідками цього або мають певні знання про це. Це означає обмежене розуміння, отримане непрямим шляхом.

 

Дерев'яне відро було наполовину наповнене прозорою водою з колодязя, а слабкі брижі відбивали місячне світло. Му Джи Мін нахилився й зачерпнув трохи води в руки, піднісши її до губ. Відчувши прохолоду води, його губи й зуби затремтіли, але він змусив себе проковтнути її, відчуваючи, як холод пробіг по його горлі аж до шлунку. Коли Му Джи Мін випростався, він почув звук кроків позаду себе. Обернувшись, він побачив, що до нього йде корчмар.

 

— Ґондзи, чому ти не спиш о такій порі? – спантеличено запитав корчмар.

 

— Ах, я прокинувся з відчуттям сильної спраги, тому прийшов попити води, – відповів Му Джи Мін. — Корчмарю, а чому ви не спите о такій порі?

 

Корчмар відповів: 

 

— Мій син прокинувся й заплакав, бо йому стало холодно, тому я прийшов, щоби принести йому додаткову ковдру. Але ґондзи, хіба варто пити холодну воду? Вода з колодязя занадто холодна для тебе.

 

— Ммм? – Му Джи Мін був приголомшений. 

 

— Босе, чому ви думаєте, що я не можу пити холодну воду?

 

— О, я всього лише припустив, – з лагідною усмішкою на обличчі поспішив відповісти корчмар. — Просто молодий чоловік, який зупинявся тут із тобою раніше, у перший день вашого перебування  тут попросив у мене дозволу користуватися кухнею. Кожного дня він вставав дуже рано й кип'ятив воду. Мені було цікаво, що він робить, і я запитав його, навіщо він це робить. Він відповів, що в тебе слабкі легені та шлунок, тому тобі не рекомендується пити холодну воду. У той момент я був по-справжньому вражений. Подумати тільки, що він буде таким уважним до тебе, ґондзи!

 

Му Джи Мін застиг на місці, як укопаний, перш ніж спромігся невиразно вимовити:

 

— Ах, це так? Це правда?

 

Корчмар хіхікнув: 

 

— Ґондзи, я піду принесу ковдри для мого сина. Тобі також варто повернутися й відпочити.

 

Му Джи Мін кивнув: 

 

— Гм.

 

Попрощавшись із власником корчми, Му Джи Мін повернувся до кімнати, яку ділив із Ґу Хе Янем. Відчуваючи, як на серці стає страшенно важко, Му Джи Мін відчував, що кожен крок, який він робить, здається, надзвичайно перевантажує його. З кожним кроком він відчував, як його серце опускається все нижче й нижче.

 

«Як я міг раніше не помітити глибоку прихильність, приховану за його кількома словами й мовчанням?»

 

«Якщо подумати, то все було так очевидно із самого початку.»

 

Му Джи Мін миттєво все зрозумів і подумав про біль, який день за днем відчував Ґу Хе Янь, вірячи в те, що його кохання було нерозділеним.

 

Му Джи Мін відчув розчарування та злість на власну сліпоту. Злість на те, що пішов хибним шляхом.

 

«Ґу Хе Янь висловив свої давні почуття й бажання на цьому порожньому аркуші червоного паперу. Але замість того, щоб побачити це, я заплющив на це очі, залишивши по собі лише відчуття віддаленості та гіркоти, а також плач двох життів.»

 

***

 

Коли Му Джи Мін нарешті повернувся до кімнати, його розум був затьмарений, а серце в тривозі, і він не міг заснути.

 

Підійшовши до краю ліжка, де спав Ґу Хе Янь, Му Джи Мін нахилився й тихо присів, дивлячись на його спляче обличчя. Хоча Ґу Хе Янь змінив свою зовнішність, доки в його серці жили ці почуття, він усе ще залишався для Му Джи Міна Ґу Хе Янем.

 

— Ти кохав мене в нашому минулому житті? – Му Джи Мін подивився на нього почервонілими очима, а потім додав тихим голосом: — Я нарешті розумію, чому ти раптом почав плакати, коли ми зустрілися на мосту Найхе. Насправді у той час моє зап'ястя зовсім не боліло. Але, Хе Яню, чому ти просто відмовляєшся зізнатися мені у своїх почуттях? Чому ти так навмисно уникаєш показувати їх мені? Що тебе турбує?

 

Уже відчуваючи себе спокійніше, Му Джи Мін замовк і почав роздумувати над останнім запитанням. Однак, попри постійні роздуми, він так і не зміг прийти до відповіді. Коли місячне світло сховалося за хмарами на небі під час глибоких роздумів та спантеличення Му Джи Міна, Ґу Хе Янь повільно розплющив очі.

 

Ґу Хе Янь, який перебував у напівсонному стані, подивився на Му Джи Міна, що сидів навпочіпки біля його ліжка, сонними очима. Він, здавалося, не здивувався цьому видовищу і просто витріщився на нього.

 

Му Джи Мін, відчуваючи деяке збентеження від такого пильного погляду, прошепотів: 

 

— Хе Яню...

 

Щойно Му Джи Мін тихо вимовив його ім'я, Ґу Хе Янь різко простягнув руку, схопив його за зап'ястя, потягнув до ліжка й обійняв. Потім Ґу Хе Янь притулився головою до шиї та плеча Му Джи Міна, пестячи його в ніжній манері.

 

Хоча Му Джи Мін спочатку був наляканий цим раптовим рухом, коли він прийшов до тями, він просто усміхнувся й обійняв Ґу Хе Яня у відповідь, ніжно поплескуючи його по спині.

 

Вони залишалися в обіймах один одного невідомо скільки часу. Однак, коли Ґу Хе Янь поступово почав приходити до тями, він відчув, що щось не так.

 

Чоловік у його обіймах був теплим і твердим, це точно не було ілюзією чи сном.

 

У цю мить холодний піт миттєво пробіг його спиною. Переляканий до нестями, Ґу Хе Янь схопив Му Джи Міна за плечі й м'яко відштовхнув його на відстань витягнутої руки.

 

Дихання Ґу Хе Яня прискорилося. Він не пам'ятав, що сталося, поки він спав, і не розумів, чому він обіймав Му Джи Міна. 

 

«Можливо, я зробив щось, чого не повинен був, перебуваючи в стані розгубленості?»

 

— Хе Яню? – спантеличено покликав його Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь пробурмотів: 

 

— Вибач, я… я думав... я думав...

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Ти думав, що це тобі сниться?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Гм.

 

Побачивши нервовий і засмучений вираз обличчя Ґу Хе Яня, Му Джи Мін не зміг стримати думки про те, що хоче подражнити його, тож він нахилив голову, підняв рукою підборіддя Ґу Хе Яня і прошепотів: 

 

— Твоя правда, ти спиш.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

— Просто цікаво, чи це Джвандзи мріє бути метеликом*, – Му Джи Мін присунувся ще ближче до Ґу Хе Яня, його теплий подих торкнувся обличчя, коли він промовив ще нижчим і хрипшим голосом: — Чи ж це метелик, мріє бути Джвандзи.

 

*庄周梦蝶 zhuāng zhōu mèng dié; Китайська ідіома, яка походить від відомої філософської історії з творів даоського філософа Джвандзи. У цій історії Джвандзи сниться, що він метелик, який літає в повітрі, не усвідомлюючи своєї людської сутності. Прокинувшись, Джвандзи постає перед питанням, чи він справді Джвандзи (який мріяв бути метеликом), чи він насправді метелик, якому сниться, що він Джвандзи. Фраза часто використовується для ілюстрації ідеї сновидної або ілюзорної реальності, відображаючи невизначеність і сюрреалістичність ситуації, припускаючи, що не можна бути впевненим, чи живеш ти насправді, чи уві сні.

 

Щойно він закінчив говорити, Му Джи Мін поцілував Ґу Хе Яня.