Справа не в тактиці, справа в красі

Кілька днів по тому, рано-вранці, коли над безкрайньою й самотньою пустелею прокукурікали півні, лікар Ся знімав дерев'яну дошку із зап'ястя Му Джи Міна. Обережно стиснувши й помасажувавши зап'ястя молодого чоловіка, Ся Тянь Ву запитав: 

 

— Не відчуваєте тупого болю чи хрускоту в кістках?

 

Му Джи Мін похитав головою: 

 

— Ні.

 

Ся Тянь Ву кивнув: 

 

— Тоді дерев'яна дошка більше не знадобиться. Однак ви мусите пам'ятати, що не повинні докладати занадто багато зусиль рукою.

 

— Добре, дуже дякую, лікарю Ся, – Му Джи Мін кивнув на знак подяки.

 

Ся Тянь Ву попрощався з Му Джи Міном і відправився до свого намету. Повернувшись, Ся Тянь Ву побачив молодого солдата, який чекав на нього. Побачивши, що лікар повернувся, молодий солдат вигукнув: 

 

— Лікарю Ся, генерал послав мене...

 

— Знаю! – Ся Тянь Ву нетерпляче перебив молодого солдата. Відклавши вбік свою аптечку, лікар сказав: — Він щодня посилає тебе розпитувати, але сам не має сміливості прийти до нього в гості. Він могутній генерал, тож як може бути настільки сором'язливим? Передай генералу, що я вже зняв дерев'яні дошки із зап'ястя лорда Му, і що серйозних ушкоджень немає.

 

— Гаразд, я зрозумів, – молодий солдат стиснув кулак, перепросив і пішов.

 

Ся Тянь Ву безпорадно похитав головою, почуваючись водночас роздратованим і розваженим.

 

Молодий солдат повернувся до намету головнокомандувача, доповів про свою присутність і увійшов. Ґу Хе Янь випроставшись сидів за низьким столиком і спокійно слухав доповідь заступника генерала Вея про будівництво південно-західної оборонної лінії.

 

Закінчивши доповідь, заступник генерала Вей пішов, а молодий солдат повторив те, що сказав йому Ся Тянь Ву.

 

Почувши, що із зап'ястям Му Джи Міна все гаразд, Ґу Хе Янь розслабив свої насуплені брови й полегшено зітхнув. Однак саме в цей момент вартовий біля намету доповів: 

 

— Генерале, лорд Му просить аудієнції.

 

***

 

Щойно Му Джи Мін увійшов до намету головнокомандувача, Ґу Хе Янь одразу помітив, що він виглядав зовсім не так, як зазвичай. Цього разу Му Джи Мін одягнув нефритову корону, що прикрашала його волосся, й однотонне вбрання насичених кольорів. Вираз обличчя Му Джи Міна був серйозним, що свідчило про те, що він прийшов сюди не заради якоїсь дрібниці.

 

Як і очікувалося, Му Джи Мін шанобливо вклонився і став на коліна перед тим, як заговорити:

 

— Генерале, через п'ять днів я вирушаю до королівства Ґовдзі.

 

Ґу Хе Янь уже передбачав, що вони матимуть розмову на цю тему, тому не здивувався. Однак його серце однаково стиснулося: 

 

— Твоя рана щойно загоїлася.

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Саме тому, що рана заживала так довго, я не можу більше відкладати подорож.

 

Голос Ґу Хе Яня став глибшим: 

 

— Це небезпечний крок. Якщо ти наполягатимеш на тому, щоби піти зараз, то можеш не повернутися живим.

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Протягом усієї історії посланці без страху стикалися з небезпекою життя або смерті, навіть у країнах вовків і тигрів. Якби я боявся зброї королівства Ґовдзі, я б не запропонував Його Величності назначити себе посланцем.

 

Ґу Хе Янь замовк, відчуваючи пригніченість у грудях. Він був дуже розчарований, що не зміг переконати Му Джи Міна в тому, щоб той не ризикував своїм життям.

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь замовк, Му Джи Мін продовжив: 

 

— Генерале, я відправляюся в цю місію до королівства Ґовдзі сам. Якщо через 20 днів від мене не надійде звісток, будь ласка, сповістіть від мого імені імператора й попросіть його пробачити мені мою некомпетентність за те, що я не виправдав очікувань Його Величності.

 

— Що? – Ґу Хе Янь насупився. — Ти підеш сам?

 

Му Джи Мін кивнув: 

 

— Якщо ця місія вдасться, для неї буде достатньо й однієї людини. Якщо ж вона зазнає невдачі – не варто ризикувати невинними життями інших людей.

 

Ґу Хе Янь залишався непохитним: 

 

— Ні!

 

— Генерале, – спокійно промовив Му Джи Мін. — Я тут не для того, щоб обговорювати з тобою цю справу. Я прийшов, щоби проінформувати тебе.

 

Ґу Хе Янь нахмурився і скрипнув зубами, його тон став холодним, як лід, коли він стурбовано сказав: 

 

— Ти завжди був розумним, але зараз засліплений владою. Ти знаєш, що якщо місія провалиться, ти перетворишся на безіменну купу кісток? Ти не здобудеш ні репутації, ні честі. Ти не отримаєш нічого.

 

Його слова гучно пролунали в мовчазному наметі головнокомандувача.

 

Ці пронизливі слова надовго закарбувалися у свідомості обох, повільно просочуючись у серце Му Джи Міна, наче делікатний сувій, заплямований чорнилом, завдаючи йому такого сильного болю, що він втратив дар мови.

 

Насправді Ґу Хе Янь зрозумів, що сказав неправильні слова, як тільки їх вимовив. Хоча він знав, що Му Джи Мін не з тих, хто шукає слави, мала бути причина, чому він захотів зголоситися посланцем, і Ґу Хе Янь думав, що знає, для кого це було зроблено.

 

«Я не можу зрозуміти, чому король Су дозволив Му Джи Міну наражати себе на таку небезпеку», – думав Ґу Хе Янь.

 

«Але я не можу. Я не можу просто стояти на місці й дивитися, як Му Джи Мін йде на смерть».

 

«Тож, якщо ці різкі слова зможуть змусити його відступити, я не побоюся їх сказати».

 

Тишу, що запанувала в наметі, врешті-решт порушило зітхання Му Джи Міна.

 

Змусивши себе усміхнутися, Му Джи Мін з обережністю подивився на Ґу Хе Яня й безпорадно промовив: 

 

— Хе Яню, моє рішення стати посланцем не має нічого спільного з прагненням до влади. Ти можеш не повірити, але...

 

Му Джи Мін зробив коротку павзу, намагаючись заспокоїти свої емоції, перш ніж продовжити: 

 

— Я зголосився на цю місію в королівство Ґовдзі заради тебе.

 

Коли Ґу Хе Янь почув ці слова, крига в його очах, здавалося, розкололася, залишивши по собі недовіру.

 

Му Джи Мін продовжував м'яким тоном: 

 

— Я зрозумію, якщо ти мені не повіриш. Адже ти – звитяжний полководець, хоробрий і вправний у бою. А твоя величезна сила здатна вселити страх у серця ворожих військ. Однак, генерале, з історії відомо, що доля як переможців, так і переможених солдатів є мінливою. Жахи війни, з її мечами та кровопролиттям, призводять до незліченних жертв. Якщо королівство Ґовдзі й наша Велика Дзінь вступлять у війну, світ стане свідком спустошення і страждань. Не тільки наша країна буде вкрита жертвами, але й генерал...

 

У цей момент Му Джи Мін глибоко вдихнув. Придушивши тремтіння в голосі, він сказав: 

 

— Але, генерале, чи не означає це, що й ти можеш не повернутися додому?

 

Сказавши ці слова, Му Джи Мін не захотів більше нічого говорити. Він просто підвівся і вклонився, бажаючи піти.

 

Однак саме тоді, коли Му Джи Мін збирався підняти завісу намету, щоб вийти, він раптом почув, як Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Принаймні дозволь мені піти з тобою.

 

Кроки Му Джи Міна різко зупинилися, і він здивовано подивився на Ґу Хе Яня: 

 

— Що?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Дозволь мені супроводжувати тебе під час твоєї місії в королівстві Ґовдзі.

 

Му Джи Мін був приголомшений, і йому знадобилося багато часу, щоби прийти до тями: 

 

— Генерале, ти – могутній і славетний командувач армії Жон Янь! Кожен у королівстві Ґовдзі впізнає твоє обличчя!

 

Ґу Хе Янь відповів надзвичайно швидко: 

 

— Я можу замаскуватися.

 

Му Джи Мін завагався: 

 

— Але це теж не спрацює. Як може велика армія залишитися без свого лідера…?

 

Ґу Хе Янь твердо відповів: 

 

— В армії Жон Янь шістнадцять генералів, усі вони сміливі та винахідливі. Крім того, тут служить побратим мого батька, заступник генерала Вей Лін Юнь. Нам немає про що турбуватися.

 

Му Джи Мін і далі хитав головою: 

 

— ...Це занадто небезпечно.

 

— Саме тому, що це небезпечно, я хочу супроводжувати тебе, – Ґу Хе Янь підвівся й підійшов на кілька кроків уперед, поки не опинився перед Му Джи Міном. Безстрашний генерал, який наводив жах на вовків і тигрів на кривавих полях битв, тепер тихо благав: — Дозволь мені піти з тобою.

 

Серце Му Джи Міна відразу ж пом'якшало.

 

Му Джи Мін стиснув губи й на мить задумався. Раптом йому спала на думку гарна ідея й він знайшов для Ґу Хе Яня вихід.

 

Якщо мирні переговори справді зазнають невдачі та їхні життя опиняться під загрозою, він скаже, що Ґу Хе Янь родом із маленького села неподалік кордону та нащадок благодійника хана. У такий спосіб Ґу Хе Янь зможе втекти неушкодженим.

 

Му Джи Мін розплющив очі та сказав: 

 

— Гаразд, давай разом вирушимо до королівства Ґовдзі.

 

Очі Ґу Хе Яня вмить загорілися.

 

— Однак ти повинен пообіцяти мені, що як тільки ми опинимося в межах королівства Ґовдзі, ти будеш слухати мене в усьому, – підкреслив Му Джи Мін: — Ти повинен робити все, що я тобі скажу, і якщо я попрошу тебе піти, ти не вагаючись це зробиш.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Му Джи Мін: 

 

— Якщо ти не згоден, навіть не думай йти зі мною.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Гаразд, я обіцяю.

 

Му Джи Мін зітхнув із полегшенням й усміхнувся, сказавши: 

 

— Генерале Ґу, слово благородної людини подібне до обіцянки, і його не можна забрати назад. Тому ти повинен дотримати свого слова.

 

Після того, як це питання було вирішено, наступне, що вони повинні були зробити, це повідомити інших генералів армії Жон Янь.

 

Як і очікувалося, інші генерали армії Жон Янь виступили проти й намагалися всіма силами відмовити Ґу Хе Яня. Розлючений генерал авангарду навіть пішов прямо до намету, де розташувалася делегація, вказав на Му Джи Міна й зажадав відповідей: 

 

— Ви використовуєте імператорський указ, щоб змусити нашого генерала супроводжувати вас у цій місії!? Дозвольте мені сказати вам, що ви самі шукаєте смерті! Не тягніть нашого генерала за собою!

 

— Заспокойся! Що за нісенітницю ти несеш!? – інші генерали армії Жон Янь намагалися стримати його, щоб запобігти погіршенню ситуації.

 

— Що це за місія така!? – гнів охопив генерала авангарду. Не в змозі тверезо мислити, він гнівно подивився на Му Джи Міна і сказав: — Дозвольте мені сказати вам, що ми не боягузи! Ми не боїмося битися і, звичайно, не боїмося смерті! Коли стотисячна залізна кіннота королівства Ґовдзі вторглася на нашу територію, нам знадобилося лише три місяці, щоб вони почали втікати, піджавши хвости! Але тепер ви хочете, щоб генерал вклонився народу Ґовдзі та благав про мир!? Можливо, ви, хлопці, можете це терпіти, але я не можу!

 

Му Джи Мін не розгнівався і зберіг спокій з усмішкою на вустах. Віддавши шану, він заговорив: 

 

— Генерале, вести переговори про мир не означає бути покірним. Ведучи переговори від імені нашої країни, ми, природно, повинні стояти твердо й обстоювати свою позицію, захищаючи гідність Великої імперії Дзінь, не будучи водночас ні покірними, ні владними.

 

Гнів генерала авангарду трохи вщух. Але оскільки він усе ще був розлючений, він сказав: 

 

— Що ж, я не збираюся обговорювати це з вами. Але якщо хочете їхати в чужу країну, їдьте самі. Навіщо вам використовувати імператорський указ, щоб змушувати генерала їхати з вами?

 

Му Джи Мін із невинним обличчям відповів: 

 

— Я не використовував імператорський указ, щоб змусити генерала Ґу поїхати зі мною.

 

— Нісенітниця! Якби не воля Його Величності імператора, як би ви могли змусити нашого генерала Ґу так вчинити!? Як би він міг піти на такий абсурдний вчинок? – генерал авангарду зробив пів кроку вперед, але його зупинили інші генерали. 

 

Вень Хе Їнь, який перебував поруч, не витримав і спробував захистити Му Джи Міна. Однак Му Джи Мін похитав головою й потягнув його назад.

 

Му Джи Мін озирнувся, помітивши, що хоча генерали стримували генерала авангарду, але вони всі дивилися на нього з презирством і зневагою.

 

«Вони всі, мабуть, думають, що я використав якийсь підлий метод, щоб залякати Ґу Хе Яня».

 

Му Джи Мін ледь помітно усміхнувся і сказав: 

 

— Ваша правда. Рішення генерала Ґу дійсно безрозсудне й абсурдне, ще й може коштувати йому життя, але мені не вдалося його зупинити. Якщо хтось із вас зможе його переконати, я буду дуже вдячний.

 

Генерал авангарду вибухнув гнівом: 

 

— Якими нечестивими засобами ви скористалися!?

 

Му Джи Мін усміхнувся ще ширше: 

 

— Я не використовував ніяких хитрощів. Усього лише вісімнадцять ящиків подарунків для генерала на заручини.

 

Генерали: 

 

— ...Гммм!!?

 

Му Джи Мін продовжив: 

 

— Всі знають, що генерал Ґу заручений, так? Правда полягає в тому, що та людина, з якою він заручений, ... *кашель*, вибачте, ніхто інший, як я.

 

На довгий час у наметі запанувала мертва тиша. Було настільки тихо, що можна було почути, як на підлогу впала шпилька.

 

Тишу, яка, здавалося, тривала вічність, обірвали чиїмось криком: 

 

— Генерал Ґу тут!

 

Тоді до намету увійшов Ґу Хе Янь. Він озирнувся навколо, його обличчя було надзвичайно холодним, а очі похмурими. Його аура змусила всіх присутніх опустити голови, не наважуючись говорити. Холодним, як лід, голосом Ґу Хе Янь запитав: 

 

— Хто створює проблеми?

 

Усі здригнулися від страху й не наважувалися вимовити ані звуку. Усі, крім...

 

Му Джи Мін поспішно ступив уперед: 

 

— Хе Яню, ніхто не хотів створювати проблеми. Просто ці генерали почувалися трохи неспокійно й були спантеличені дипломатичною місією, тому прийшли за роз'ясненнями. Я вже пояснив їм суть місії.

 

Ґу Хе Янь подивився на Му Джи Міна і сказав м'якшим голосом: 

 

— Справді?

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Так.

 

Ґу Хе Янь запитав:

 

— Гм. До речі, твоя рука…

 

— Завдяки вмілим рукам лікаря Ся, усе добре, – сказав Му Джи Мін. — Зараз зі мною все гаразд і я не відчуваю болю.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Це добре.

 

Усі: 

 

— ...

 

«О ні! Наш генерал одержимий!?»

 

***

 

Після того дня, хоча генерали все ще не погоджувалися з від'їздом генерала Ґу до королівства Ґовдзі, кількість людей, які відкрито виступали проти цього, значно зменшилася. Ґу Хе Янь, з його блискавичною ефективністю, залізною рукою керував військовими справами. Він навіть розробив надійний план, який гарантував, що все, що потребувало б його уваги під час його відсутності, було б зроблено, не залишаючи місця для критики.

 

Через три дні до військового табору армії Жон Янь прибув вправний у мистецтві маскування чаклун із Великої Дзіні, який увійшов до намету Ґу Хе Яня.

 

Чаклун вимив руки й запропонував генералу Ґу лягти. Потім він впевнено сказав: 

 

— Будьте спокійні, генерале. Я гарантую вам, що жителі королівства Ґовдзі нічого не помітять. Крім того, маскування не змиє навіть вода, і воно може протриматися три місяці. Я можу створити вам будь-яку зовнішність, яку ви тільки забажаєте.

 

Хоча в словах чаклуна не було жодного прихованого наміру, почувши їх, Ґу Хе Янь заінтриговано завагався: 

 

— Будь-яку зовнішність, яку я тільки забажаю?

 

— Саме так, – кивнув чаклун. — У генерала є якісь побажання?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Після короткого мовчання Ґу Хе Янь раптом запитав: 

 

— Ви коли-небудь бачили короля Су?