Він просто соромиться

Хмара запиленого піску була всюди, вона душила Му Джи Міна, поки він кілька разів перекотився по землі, перш ніж нарешті зупинитися. Спробувавши підвестися, Му Джи Мін  несамовито закашлявся й відчув гострий біль у лівому зап'ясті.

 

Вітер свистів у його вухах, змішуючись із пронизливими криками коня й низьким гарчанням диких вовків.

 

Затамувавши подих, Му Джи Мін  подивився вгору й побачив жахливу картину. Під яскравим місячним світлом його кінь упав на землю й борсався, у той час як його плоть безжально розривали чотири пащі вовків, розбризкуючи кров по землі. Вень Хе Їнь із мечем у руках вів запеклий бій із двома сірими вовками, ледве встигаючи захищатися.

 

У цей момент Му Джи Мін відчув у повітрі огидний сморід, і коли обернувся, щоб подивитися, звідки він йде, його кров застигла в жилах від жаху. Менш ніж за 10 дюймів від нього на Му Джи Міна дивився голодний зеленоокий вовк, готовий до нападу.

 

В одну мить усі звуки навколо, здавалося, зникли. Му Джи Мін чув лише власне прискорене дихання та гучний стукіт серця, яке, здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Му Джи Мін спостерігав за тим, як із гострих іклів вовка капає слина, поки той важко дихав, а потім побачив, як звір встромив передні пазурі в землю, злегка присів і зі швидкістю блискавки ринувся в бік Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін різко заплющив очі, але біль чомусь не з'явився. Хоча він відчував гострі пазурі вовка в декількох дюймах від себе, від чого волосся ставало дибки, наступної миті Му Джи Мін почув різкий свист стріли, що розсікає повітря, а потім глухий стукіт від голодного вовка, що впав на пісок.

 

З холодними руками й ногами Му Джи Мін повільно, з острахом, розплющив очі й побачив, що око вовка було пронизане стрілою. Одразу після цього стріла, що з'явилася з нізвідки, з люттю пронизала груди голодного вовка, притиснувши його до піщаної землі. Зрозумівши, що відбувається, Му Джи Мін швидко повернув голову.

 

По той бік безкрайніх гірських просторів, у безлюдній пустелі, у небі висів яскравий місяць, відбиваючи своє сріблясте світло на землю. У цей момент вдалині з'явився юнак, одягнений у біле, верхи на коні. Він натягнув лук і випустив кілька стріл, врятувавши Му Джи Міна від загибелі через вовків.

 

Застреливши голодного вовка поруч із Му Джи Міном, Ґу Хе Янь знову спокійно натягнув лук. З надзвичайною точністю ще одна стріла пронизала око вовка, що обплутав Вень Хе Їня, змусивши його зойкнути та завити в агонії. Коли впав альфа-вовк, решта зграї жалібно завила, схопила частину здобичі та втекла.

 

— Молодий господарю, – Вень Хе Їнь підбіг до Му Джи Міна й допоміг йому піднятися. — З тобою все гаразд?

 

— Зі мною все добре, а ти, А-Їню? Ти поранений? – Му Джи Мін був засипаний піском. Коли він підвівся, то трохи похитнувся через нестійкі ноги.

 

Вень Хе Їнь поплескав себе по грудях, усе ще відчуваючи тремтіння: 

 

— На щастя, я не поранений, але налякався до смерті.

 

Посеред їхньої розмови під'їхав Ґу Хе Янь і зіскочив зі свого рудуватого коня. Його очі були прикуті до Му Джи Міна, уважно оглядаючи його з голови до ніг, намагаючись зрозуміти, чи не поранений він.

 

— Хе Яню, дякую, що врятував мені життя. Я... *шипіння*... – Му Джи Мін спробував вклонитися на знак подяки, але коли він підняв ліву руку, то скривився від болю, а на його лобі виступили холодні краплі поту.

 

Помітивши це, Ґу Хе Янь насупився й голосно свиснув. Тоді його рудуватий кінь помчав до них, зупинившись біля нього.

 

— Твій кінь ще живий? – запитав Ґу Хе Янь у Вень Хе Їня.

 

— Він живий, і я все ще можу на ньому їздити, – відповів Вень Хе Їнь.

 

— Добре. Мій кінь швидший, тож я відвезу його до військового табору першим. Слідуй за нами.

 

Після того, як Ґу Хе Янь сказав це, він міцно обхопив Му Джи Міна за талію обома руками й без зусиль посадив його на свого коня. Потім Ґу Хе Янь скочив на коня і, притримуючи Му Джи Міна перед собою, міцно стиснув поводи й помчав галопом до табору армії Жон Янь.

 

Хоча Му Джи Мін щойно пережив небезпечну ситуацію й ледве уникнув смерті, він уже значно заспокоївся. Тримаючись неушкодженою правою рукою за сідло коня, він промовив: 

 

— Хе Яню, ти знову врятував мені життя, дякую. Я перед тобою у великому боргу.

 

Ґу Хе Янь нічого не відповів. Він втупив погляд у дорогу перед собою і просто зітхнув.

 

Му Джи Мін не розгубився і продовжував намагатися завести розмову з Ґу Хе Янем: 

 

— Але, Хе Яню, чому ти тут?

 

Ґу Хе Янь довго мовчав, поки нарешті набрався сміливості відповісти: 

 

— Було вже пізно, а ти все ще не повернувся до військового табору.

 

Му Джи Мін був дещо спантеличений і навіть повернув голову, щоб подивитися на Ґу Хе Яня: 

 

— То ти вирушив сюди тільки для того, щоб знайти мене?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Він залишався таким же мовчазним, як і раніше, а в глибині його очей відображалася порожнеча і спустошеність.

 

Зазвичай Му Джи Мін заспокоївся б і не наполягав, але сьогодні йому не хотілося. Сьогодні він хотів почути відповідь: 

 

— Хе Яню, ти хвилювався, що зі мною може статися щось погане через те, що я так пізно повертався?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— ...Ми майже доїхали до військового табору.

 

Му Джи Мін подивився на нього скоса і сказав: 

 

— Ти не відповів на моє запитання.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Му Джи Мін наполягав: 

 

— Тоді ти хвилювався за мене? Хвилювався? Хвилювався? Хвилювався?

 

Забувши про будь-який етикет, Му Джи Мін почав уперто галасувати. Ймовірно, через те, що вітер був доволі сильний, трохи піску потрапило до його рота, через що він нахилився, затулив рота й закашлявся.

 

Ґу Хе Янь насупився: 

 

— Вітер дме сильно, не розмовляй.

 

Му Джи Мін: 

 

— Ти не… *кашель*, *кашель*... ти не відповів мені *кашель*, *кашель*... тому я продовжуватиму питати *кашель*, *кашель*... Ти хвилювався?

 

— Так! – вигукнув Ґу Хе Янь. Після того, як він це сказав, навіть сам Ґу Хе Янь здивувався й застиг, перш ніж продовжити: — ...Так, я хвилювався. Припини говорити.

 

Му Джи Мін: 

 

— ...!!

 

Заспокоївшись, Му Джи Мін замовк, підтягнувши рукав так, щоб закрити обличчя від вітру та піску. Через деякий час він не втримався й усміхнувся, відчуваючи незрозумілу легкість. Однак незабаром чоловік знову почав хвилюватися й подумав: «Чи означає це, що відтепер мені доведеться носити із собою маленький мішечок із піском щоразу, коли я захочу, щоб Ґу Хе Янь у майбутньому відповів мені на запитання?»

 

Рудий кінь проскакав кілька десятків миль, поки нарешті не досяг табору армії Жон Янь. Ґу Хе Янь під'їхав прямо до намету військового лікаря Ся Тянь Ву, що змусило багатьох солдатів заінтриговано подивитися в його бік.

 

Намет був порожній, у ньому був лише лікар. Оскільки війна ще не почалася, поранених не було, тож Ся Тянь Ву доводилося лікувати лише солдатів, які приходили до нього, переважно з головним болем і лихоманкою. Коли Ґу Хе Янь із Му Джи Міном увійшли до намету, Ся Тянь Ву якраз розтирав ліки. Побачивши їх, лікар підвівся, вклонився на знак привітання й запитав, що сталося.

 

— Він поранений, – лаконічно промовив Ґу Хе Янь.

 

Ся Тянь Ву подивився на Му Джи Міна й запитав: 

 

— Лорде Му, де ви поранені?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— На мене напала зграя вовків і я впав із коня.

 

— Що!? – здивувався Ся Тянь Ву. — Лорде Му, вас покусали вовки?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Ні, я просто не можу підняти ліву руку.

 

Тоді Ся Тянь Ву попросив Му Джи Міна сісти на м'який повстяний килимок й обережно підняв його ліву руку. Під час ретельного огляду він виявив, що навколо зап'ястя Му Джи Міна був набряк і почервоніння, воно також було зігнуте неприродним чином. Тоді Ся Тянь Ву простягнув руку й помасажував цю ділянку.

 

Му Джи Мін затамував подих, зціпив зуби й терпів біль, міцно стиснувши праву руку в кулак.

 

Ґу Хе Янь насупився: 

 

— Будь обережнішим.

 

Ся Тянь Ву швидко відсмикнув руку і сказав: 

 

— Лорде Му, у вас вивихнуте зап'ястя. На щастя, це не дуже серйозно. Я вправлю кістку, а потім знерухомлю ваше зап'ястя дерев'яною дошкою. Якщо ви будете дбайливо доглядати за рукою протягом декількох днів, вона швидко зростеться.

 

— Тоді я мушу вас потурбувати, – Му Джи Мін кивнув на знак подяки.

 

— Без проблем, але… – Ся Тянь Ву обережно подивився на вираз обличчя Ґу Хе Яня і сказав: — Вправлення кістки може бути дуже болючим.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

— Все гаразд, я зможу це витримати, – Му Джи Мін глибоко вдихнув. — Лікарю Ся, будь ласка, зробіть це.

 

Ся Тянь Ву продовжував дивитися на Ґу Хе Яня, і коли побачив, що той кивнув, Ся Тянь Ву сказав: 

 

— Гаразд, тоді я почну.

 

Ся Тянь Ву знову підняв руку Му Джи Міна й торкнувся трохи набряклого зап'ястя, шукаючи правильне місце, щоб вправити кістку. Однак Ся Тянь Ву просто обмацував, нічого не роблячи, що змусило Му Джи Міна неймовірно нервувати, через що м'язи руки напружитися.

 

— Генерале, – раптом вигукнув Ся Тянь Ву. — Будь ласка, поговоріть із лордом Му. Йому так незручно, що як тільки я застосую силу, він може несвідомо почати зі мною битися. Буде погано, якщо він поворухнеться, поки я намагатимусь вправити йому кістку.

 

— .... – Ґу Хе Янь затнувся. — Я... ви...  добре...

 

Му Джи Мін не знав, сміятися йому чи плакати: 

 

— Лікарю Ся, ви надто ускладнюєте справи своєму генералу.

 

— Тоді зробімо так, – у Ся Тянь Ву виникла інша ідея. — Генерале Ґу, обійміть лорда Му. Підтримуйте його верхню частину тіла і стежте, щоб він не рухався.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Ся Тянь Ву: 

 

— Генерале Ґу?

 

— ...Зрозумів, – Ґу Хе Янь опустився на одне коліно, вирівнявшись із Му Джи Міном, і подивився на нього нерішучим поглядом.

 

Му Джи Мін скривив губи в ледь помітній усмішці та простягнув праву руку в бік Ґу Хе Яня.

 

Ґу Хе Янь трохи заспокоївся й обійняв Му Джи Міна, натиснувши на неушкоджену ділянку його лівого плеча, не даючи тому поворухнути рукою через біль.

 

Ся Тянь Ву продовжував мацати зап'ястя Му Джи Міна. Коли він зрозумів, що Му Джи Мін почав розслаблятися після того, як його обійняв Ґу Хе Янь, Ся Тянь Ву сказав: 

 

— До речі, лорде Му, я чув, що ви з генералом Ґу заручені. Це правда?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Му Джи Мін: 

 

— Так... Ах!

 

Саме тоді, коли Му Джи Мін збирався відповісти, його зап'ястя раптово пронизав гострий і нестерпний біль. Йому було настільки боляче, що Му Джи Мін голосно закричав, а його тіло затремтіло. Права рука Му Джи Міна, яка спочатку невагомо лежала на спині Ґу Хе Яня, тепер міцно стискала його одяг.

 

Ґу Хе Янь поспішив посилити хватку на лівій руці Му Джи Міна. Водночас його очі наповнилися неконтрольованим болем.

 

— Ось і все, – Ся Тянь Ву відпустив зап'ястя Му Джи Міна. — Тепер воно на місці.

 

Почувши це, Ґу Хе Янь відпустив Му Джи Міна й відступив на пів кроку назад.

 

Му Джи Мін глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїти свій розум і витримати миттєвий біль. Відчувши, що зап'ястя оніміло й поколює, він зітхнув і сказав: 

 

— Дякую, лікарю Ся. Але якщо буде наступний раз, будь ласка, дайте мені знати заздалегідь. Для мене було б надто принизливо знову так кричати.

 

Ся Тянь Ву приніс дві дерев'яні дощечки й марлю, щоб зафіксувати зап'ястя Му Джи Міна: 

 

— Це не соромно. За всі роки, що я вправляю кістки, люди щоразу кричать, коли я це роблю. Один крик для одного суглоба, два крики для пари.

 

Му Джи Мін засміявся, його очі вигнулися: 

 

— Справді?

 

Ся Тянь Ву кивнув: 

 

— Серйозно. Чому це не може бути правдою? Ті люди, що кричали, були хоробрими воїнами, які наважилися вийти на поле бою, а ви, молодий столичний ґондзи, тож що поганого в тому, щоб кричати? Ну, а тепер, лорде Му, роздягайтеся, і я перевірю, чи немає на вас синців і подряпин від падіння. Можливо, мені доведеться нанести на них мазь.

 

— Гаразд, – Му Джи Мін кивнув і розв'язав свій пояс.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Ґу Хе Янь обернувся і сказав холодним голосом: 

 

— Оскільки вже все гаразд, я піду першим.

 

— Хе Яню, куди ти? – запитав Му Джи Мін.

 

Обличчя Ґу Хе Яня було беземоційним: 

 

— Я зайнятий військовими справами.

 

Побачивши його таким, Му Джи Мін відчув розгубленість і занепокоєння: 

 

— Дякую за сьогодні, я справді тебе потурбував. Я більше ніколи не покину військовий табір вночі без дозволу.

 

Ґу Хе Янь холодно хмикнув, підняв завісу намету й пішов геть.

 

Дещо пригнічений Му Джи Мін схилив голову і продовжив роздягатися. Ся Тянь Ву підійшов до нього із цілющою маззю для покращення кровообігу та усунення застою крові й весело сказав: 

 

— Я вперше бачу нашого генерала таким сором'язливим!

 

Му Джи Мін був спантеличений його словами і здивовано закліпав очима: 

 

— ...Що? Сором'язливим?

 

— Так! – Ся Тянь Ву впевнено кивнув.

 

Му Джи Мін: 

 

— Лікарю Ся, ви, мабуть, жартуєте. Генерал Ґу ніяк не міг бути сором'язливим хвилину тому. Зовсім навпаки, він виглядав розлюченим.

 

Ся Тань Ву: 

 

— Зовсім навпаки? Еге ж? Ви очікували, що генерал Ґу буде червоніти й поводитися надто сором'язливо?

 

Му Джи Мін спробував на мить уявити собі це й ніяково кашлянув: 

 

— Насправді ні… просто він явно виглядав розлюченим.

 

Му Джи Мін подумав, що, пішовши рятувати його, він відклав виконання своїх військових обов'язків, і саме тому Ґу Хе Янь відчував роздратування.

 

Ся Тянь Ву притулив мазь до синців на руці Му Джи Міна й запитав: 

 

— Лорде Му, ви не помітили?

 

— Не помітив що?

 

— Мочки вух генерала Ґу були повністю червоні!