З усіх сил намагаюся зрозуміти його

У Білому місті, коли сутінки огорнули небо, люди почали запалювати свічки у своїх домівках, додаючи відтінок тепла не надто жвавій вулиці. Щойно бабуся Сю закінчила запалювати ліхтарі, що висіли перед її кондитерською, як до неї поспішило двоє людей.

 

Молодий чоловік, одягнений у форму імператорської гвардії кольору індиго, смикнув за рукав молодого дворянина з елегантною, вишуканою зовнішністю, одягненого у світло-блакитний парчевий одяг із візерунками кольору орхідеї. Ведучи його, юнак у формі імператорського гвардійця поспішив сказати: 

 

— Молодий господарю! Подивися, це та сама кондитерська!

 

— Що ці двоє ґондзи хотіли б купити? – бабуся Сю примружила очі й тепло усміхнулася. — Я щойно спекла свіжий пиріг із каштаном, він солодкий і ароматний. Хочете?

 

— Бабусю, – шанобливо вклонився Му Джи Мін у знак привітання й запитав: — Дозвольте запитати, чи не пам'ятаєте ви, хто приходив до вас сьогодні вранці, щоб купити кілька смажених булочок із кунжутом?

 

— Ох, було так багато покупців, як я могла їх усіх запам'ятати? – бабуся Сю неодноразово махнула рукою.

 

— Он як… гм… – Му Джи Мін ретельно обмірковував слова, відчуваючи себе так, ніби намагався знайти голку в копиці сіна: — Приблизно чотири роки тому, взимку, чи був хтось, хто приходив до вас купувати тістечка щодня вранці?

 

— Дитинко, події чотирирічної давнини ще більш далекі. Я вже надто стара, і пам'ять у мене вже не та, що раніше, – люб'язно відповіла бабуся Сю.

 

— Бабусю, будь ласка, спробуйте згадати. Це було під час першого снігопаду чотири роки тому, – благав Му Джи Мін. — Якщо ви добре подумаєте, можливо, зможете щось пригадати?

 

Бабуся Сю на мить замислилася, а потім безпорадно похитала головою, трохи вибачаючись: 

 

— Вибач, любий. Нічого не спадає на думку.

 

Му Джи Мін стиснув губи й зітхнув, його обличчя було сповнене розчарування.

 

Вень Хе Їнь заспокійливо поплескав Му Джи Міна по плечі: 

 

— Молодий господарю...

 

Раптом позаду них пролунав гучний і привітний голос: 

 

— Гей, дітки, горіхові торти бабусі Сю найкращі! Купіть їх, ви точно не пошкодуєте!

 

Му Джи Мін обернувся й побачив кремезного чоловіка з густою бородою, який ніс на спині в'язку дров.

 

— О, Да Ньове, ти тут, – усміхнулася бабуся Сю.

 

— Так, бабусю Сю. Я прийшов сюди, щоб доставити дрова, – сказав Да Ньов.

 

— Добре, добре, – бабуся Сю кивнула.

 

Да Ньов відніс дрова на подвір'я й поскладав їх. Коли він повернувся, то побачив, що Му Джи Мін усе ще стоїть перед кондитерською. Не в силах стриматися, Да Ньов сказав: 

 

— Хлопче, просто купи горіхові торти й перестань марнувати свій час. Запевняю тебе, вони дуже смачні. Ти знаєш знаменитого головнокомандувача армії Жон Янь, генерала Юліня? Навіть він вважає їх дуже смачними! Він приходив сюди щодня, щоб купити їх у бабусі Сю!

 

— Що? Що ви сказали? – Му Джи Мін раптом розхвилювався й запитав: — Коли він приходив їх купувати?

 

Здивований раптовим збудженням Му Джи Міна, Да Ньов сказав: 

 

— Гей, що з тобою, хлопче? Ти захоплюєшся генералом? Дай мені подумати… якщо я правильно пам’ятаю, це було приблизно чотири роки тому. Генерал Ґу приходив щоранку, і я бачив його доволі часто, коли приходив вранці приносити дрова бабусі Сю. Він приходив навіть у сильний снігопад, коли дув вітер і було дуже холодно, чекаючи біля кондитерської, поки бабуся Сю відчинить двері. Навіть якщо його засипало снігом від очікування, він однаково купував торти з горіхами. Дозволь мені сказати, що ці горіхові торти дуже смачні!

 

Груди Му Джи Міна сильно здійнялися. Він мовчки швидко закліпав очима, розгублено озираючись довкола, не знаючи, на чому зупинити погляд, наче він був вкрай спантеличений.

 

— Молодий господарю, з тобою все гаразд? – Вень Хе Їнь ніколи не бачив Му Джи Міна таким і відчув себе трохи наляканим.

 

— Все гаразд, – Му Джи Мін кілька разів махнув рукою й уривчасто сказав: — А-Їню, купи горіхового торта й ходімо.

 

— Гаразд, – Вень Хе Їнь поспішив виконати його вказівки.

 

Двоє повели своїх коней, щоб знайти тихе місце на околиці міста, де світло було дещо тьмяним, а трава, здавалося, була підморожена інеєм. Там Му Джи Мін відкрив маслянистий пакет і поклав до рота шматок горіхового торта. Ретельно пережувавши його і проковтнувши, він здивовано пробурмотів: 

 

— Смак точно такий самий... Ті тістечка справді були із цієї кондитерської... Але чому? Чому...? І це також сталося в моєму минулому житті… у минулому житті...

 

— Молодий господарю, що з тобою? Ти поводишся, як одержимий уже деякий час, – занепокоєно промовив Вень Хе Їнь. — Це страшно.

 

— Я просто... просто… – однак, не в змозі висловити те, що він відчуває, Му Джи Мін глибоко зітхнув і сказав: — Я не розумію.

 

— Гаразд, – Вень Хе Їнь склав руки і сказав: — Якщо це те, чого ти не можеш зрозуміти зараз, і не зможеш зрозуміти пізніше, навіть якщо намагатимешся зрозуміти з усіх сил, то який сенс так боротися?

 

Му Джи Міна розвеселила спроба Вень Хе Їня підбадьорити його, тож він не зміг втриматися, щоб не розсміятися.

 

— Забудь про це. У будь-якому разі це не означає, що я зможу одразу все зрозуміти, і це не вирішить моїх сумнівів, – Му Джи Мін подивився на темне нічне небо і сказав: — Темнішає, нам краще поспішити назад до військового табору.

 

Потім вони сіли на коней і поскакали в напрямку табору армії Жон Янь, поки місячне світло освітлювало їхній шлях. Думки Му Джи Міна все ще були в сум'ятті. Як він не намагався, він не міг зрозуміти, чому ставлення генерала Ґу Хе Яня до нього таке суперечливе.

 

«Якщо я запитаю його, Ґу Хе Яня, чи скаже він мені правду?»

 

«Однозначно ні, як тоді, коли Ґу Хе Янь уникнув питання про нефритовий кулон із червоного агату».

 

Сидячи верхи на коні, що мчав на великій швидкості, поки вітер завивав у вухах, Му Джи Мін поступово ухвалював рішення: «Оскільки зараз я не можу зрозуміти наміри Ґу Хе Яня, мені доведеться докласти всіх зусиль, щоб зрозуміти його. Можливо, колись я навіть зможу зрозуміти його ставлення до мене, яке іноді коливається між палкою пристрастю і крижаною холодністю.»

 

— Молодий господарю! Обережно!

 

Несподівано пролунав панічний крик Вень Хе Їня, який повернув Му Джи Міна до реальності, подалі від його безладних думок.

 

— Що сталося? – Му Джи Мін розгублено озирнувся, споглядаючи Вень Хе Їня. Однак наступної миті з темряви пустелі вискочив лютий звір і вкусив за шию коня, на якому їхав Му Джи Мін.

 

Запах крові заполонив повітря, кінь заіржав в агонії, перш ніж нарешті впасти на землю. Му Джи Мін впав на пісок.

 

Посеред метушні Му Джи Мін почув страхітливе виття вовків.