Поки ви можете вести розмову

Коли Му Джи Мін відсунув завісу й вийшов із намету, він побачив Ґу Хе Яня, що стояв біля палаючого багаття. Полум'я багаття відбивалося в його очах, танцюючи так само елегантно, як дракон. Коли цей погляд зупинився на ньому, вогонь в очах Ґу Хе Яня стрибнув прямо в серце Му Джи Міна, з граціозністю сполоханого лебедя.

 

Оскільки навколо нікого не було, Му Джи Мін насмілився покликати Ґу Хе Яня на ім'я, але з відтінком стриманості: 

 

— Хе Яню, ти... тут. Ти закінчив свої військові справи?

 

Ґу Хе Янь крок за кроком підійшов до Му Джи Міна. Насупившись, з роздратованим виразом обличчя, Ґу Хе Янь похмуро сказав: 

 

— Це не обов'язково.

 

Му Джи Мін злегка здивовано моргнув: 

 

— Що?

 

Ґу Хе Янь продовжив: 

 

— Тобі не обов'язково їхати посланцем до королівства Ґовдзі.

 

— О… – насправді Му Джи Мін не здивувався, почувши ці слова від Ґу Хе Яня, він просто ухилився від теми й розсміявся: — Хе Яню, ми не бачилися кілька днів, і все, про що ти хочеш поговорити тепер, коли ми знову зустрілися, – це офіційні справи? Хіба ми не можемо просто зустрітися під місячним сяйвом і прогулятися, розмовляючи про звичайні речі?

 

Ґу Хе Янь залишався рішучим із непохитним переконаннями: 

 

— Перебування в столиці дасть тобі сотню, навіть тисячу способів просунутися по службі. Чому ти став посланцем? Ти хоч знаєш, наскільки небезпечно представляти нашу країну на чужині перед війною?

 

Хоча він мав холодну і красиву зовнішність, зрештою, Ґу Хе Янь залишався генералом, який побував на полі бою, тримаючи в руках закривавлений меч. Навіть трішки суворості від нього, природно, перетворювалася на моторошну ауру, яка змушувала людей тремтіти від страху.

 

Якби хтось інший зіткнувся з такою страхітливою аурою, він би, напевно, дуже перелякався. Однак Му Джи Мін був тим, хто може піддатися переконанню, але не примусу. Побачивши похмурий і холодний погляд Ґу Хе Яня, Му Джи Мін придушив початкове хвилювання від возз'єднання з коханим, спокійно запитавши: 

 

— Тоді, генерале, ти думаєш, що я став посланцем тільки заради того, щоб отримати славу й захопити владу? Виходить, що в серці генерала я ніхто інший, як людина, спрагла до слави й репутації*?

 

*沽名钓誉 gū míng diào yù; китайська ідіома. Означає: шукати слави та репутації різними способами (з наміром привернути до себе увагу або отримати похвалу). Ця фраза має негативний відтінок, оскільки припускає, що хтось намагається здобути визнання чи пошану поверховим або нещирим способом, тому її часто використовують для критики людей, які надають перевагу власній репутації, а не справжнім досягненням чи чеснотам.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Голос Му Джи Міна став холодним: 

 

— Я був призначений на цю місію імператорським указом. Така воля Його Величності. Якщо генерал має якісь заперечення, ви можете подати петицію Імператору. Однак, щоб доставити послання звідси до столиці, знадобиться щонайменше пів місяця, а на той час я вже буду в королівстві Ґовдзі.

 

Вираз обличчя Ґу Хе Яня став серйозним, і після хвилинної мовчанки він повернувся, щоб піти.

 

Му Джи Мін закричав: 

 

— Зачекай!

 

Му Джи Мін думав, що Ґу Хе Янь занадто розлючений, щоб розмовляти з ним, і без вагань піде геть.

 

Але на його подив, як тільки це слово вилетіло з вуст Му Джи Міна, Ґу Хе Янь одразу ж зупинився й подивився на нього.

 

Му Джи Мін глибоко вдихнув, заспокоюючи свої емоції, і дістав з-за пазухи нефритовий кулон із червоного агату, який носив із собою весь цей час, делікатно загорнутий у чисту шовкову тканину. Му Джи Мін передав нефритовий кулон Ґу Хе Яню і сказав: 

 

— Тітка Лян просила мене принести його тобі.

 

— … – Ґу Хе Янь, здавалося, був трохи здивований, побачивши нефритовий кулон, і кивнув із суворим виразом обличчя, коли отримав його: — Дякую.

 

Дивлячись на Ґу Хе Яня, Му Джи Мін не зміг стриматися, і запитав те, що мучило його всю дорогу, не даючи спати по ночах: 

 

— Хе Яню, ти все ще пам'ятаєш випадок, який стався сім років тому під час Весняного полювання на горі Дзьовцю? Після того, як ти врятував мене, коли я впав у гірський ставок, ти хотів подарувати мені цей кулон. Ти пам'ятаєш?

 

Почувши це, у погляді Ґу Хе Яня на мить з'явився натяк на паніку. Швидко опустивши голову, він загорнув нефритовий кулон із червоного агату в тканину. Скориставшись миттєвою павзою, щоби приховати свої збентежені думки, Ґу Хе Янь знову підняв голову. Його погляд тепер був холодним, а очі спокійними, як тиха вода: 

 

— Не пам'ятаю.

 

Му Джи Мін, не бажаючи здаватися, наполягав: 

 

— Ти не пам'ятаєш? Це сталося біля того глибокого ставка...

 

Ґу Хе Янь перебив Му Джи Міна й повторив: 

 

— Гм, я не пам'ятаю.

 

— … – в очах Му Джи Міна повільно темніло, як місячне світло, що затуляється хмарами. Почуваючись пригніченим, він ніяково усміхнувся: — А, ну що ж, зрештою минуло сім років. Можливо, я щось не так запам'ятав...

 

— Генерале! А! Ось ви де! Нарешті я вас знайшов! – раптом підбіг солдат. — Заступник генерала Вей терміново шукає вас.

 

— Зрозумів. Я зараз же попрямую до намету командира, – відповів Ґу Хе Янь, а потім повернувся до Му Джи Міна: — Щось ще?

 

— Ні, більше нічого. Вибачте, що потурбував вас, генерале, – Му Джи Мін схилив голову й віддав честь.

 

Ґу Хе Янь кивнув, потім повернувся й пішов.

 

Му Джи Мін дивився йому в спину, поки Ґу Хе Янь йшов, дивлячись на холодне місячне світло, що падало на нього, потім протяжно зітхнув і повернувся до свого намету.

 

Побачивши, що він повернувся, Вень Хе Їнь сказав: 

 

— Молодий господарю, я вже приготував постільну білизну. Як тільки закінчиш митися, можеш відразу йти відпочивати.

 

Му Джи Мін не відповів. Натомість він незрозуміло прокоментував: 

 

— Відповідь на вчорашнє запитання така: не подобається.

 

— Га? Що? – Вень Хе Їнь не зрозумів, що мав на увазі Му Джи Мін.

 

— Неважливо, – Му Джи Мін махнув рукою. — Ходімо спати.

 

***

 

Метаючись всю ніч на ліжку без сну, з вітрами, що пронизували прикордонні землі і вдиралися в його сни, Му Джи Мін прокинувся рано-вранці. Вставши й переодягнувшись, він написав рапорт, у якому повідомив, що прибув до табору армії Жон Янь. Після цього він написав листа батькам, щоб повідомити їм, що він у безпеці. Му Джи Мін передав ці два листи Вень Хе Їню й наказав йому відправити їх на поштову станцію. Коли він закінчив справи, був уже полудень.

 

Опівдні молодий солдат приніс кілька страв. Їжа, яку він отримував у таборі армії Жон Янь, була схожа на ту, яку він їв кілька років тому. Такий самий товстий шар олії, сильний запах баранини, що пронизував м'ясний бульйон і булочки. Після виснажливої подорожі Му Джи Мін відчував дискомфорт від сильного запаху їжі, тому не зміг пити м'ясний бульйон. На щастя, у коробці з їжею також була тарілка хрустких і запашних булочок із кунжутом.

 

Му Джи Мін дістав хрустку кунжутну булочку, відламав шматочок і почав ретельно жувати, насолоджуючись її ароматним смаком.

 

Саме в цей момент до них у гості завітав Ся Хов Ху. Увійшовши до намету Му Джи Міна, Ся Хов Ху весело усміхнувся: 

 

— Маленький сьонді, ти їси?

 

Му Джи Мін підвівся і привітався із Ся Хов Ху, запросивши його сісти з ним за низький столик: 

 

— Кілька хвилин тому я дописав листи, які зайняли в мене багато часу, тому я тільки починаю їсти.

 

— Айя, хіба цей бульйон із бараниною вже не остиг? Якщо він охолоне, то зверху з'явиться кірка білого жиру, як ти можеш його після цього їсти? – сказав Ся Хов Ху, дивлячись на коробку з їжею, як раптом розсміявся, ніби побачив щось нове.

 

Збентежений, Му Джи Мін запитав: 

 

— Чому ви смієтеся, лейтенанте Ся Хове?

 

— Нічого особливого, – Ся Хов Ху махнув рукою. — Я просто не очікував, що ти візьмеш із собою на кордон власні закуски!

 

Му Джи Мін ще більше спантеличився словами Ся Хов Ху:

 

— Візьму власні закуски? Що ви маєте на увазі?

 

Ся Хов Ху вказав на коробку з їжею: 

 

— Ця тарілка смажених булочок із кунжутом! Хіба ти не привіз їх?

 

Му Джи Мін пояснив: 

 

— Ці смажені булочки з кунжутом мені доставили разом з обідом у коробці з їжею.

 

— Маленький сьонді! Якщо ти привіз із собою закуски, значить ти їх привіз! Тут нема чого соромитися! Не використовуй цю відмовку, щоб обдурити мене! – Ся Хов Ху голосно розсміявся. — Подумай сам, наш військовий табір наповнений грубими чоловіками. Як ми можемо мати такі делікатні та вишукані закуски?!