Він нарешті дізнається

За одну ніч новина про заручини генерала Юліня і сина герцога Яня облетіла всі вулиці й провулки столиці.

 

Якийсь час ходило багато бурхливих дискусій, чуток та навіть підозр.

 

Дехто казав, що Му Джи Мін, який підтримував короля Сяня, намагається здобути військову владу, що перебувала в руках генерала Юліня.

 

Інші ж говорили, що генерал Юлінь з першого погляду закохався в незрівнянного сина герцога Яня.

 

Цей випадок викликав переполох у всій столиці. Усього за три дні про це дізналася навіть Благородна дружина, що мешкала в глибині імператорського палацу.

 

Почувши про це, вона дуже здивувалася: 

 

— Як міг мій старший брат погодитися на це?

 

Насправді припущення Благородної дружини було зовсім не хибним.

 

Герцог Янь, Му Бо Жень, не погодився на такі заручини. Він був настільки розлючений, що крутив бороду, гнівно витріщаючись і суворо лаючи Му Джи Міна за те, що той діяв, не порадившись з ним: 

 

— Ти дуже зухвалий! Мало того, що не порадився зі свахою, так ще й без дозволу батьків влаштував собі шлюб!

 

Му Джи Мін, який знав, що зробив щось не так, просто стояв з похиленою головою, слухаючи, як Му Бо Жень його лає.

 

— Ні, я не згоден із цим, – Му Бо Жень рішуче тріпнув своїм рукавом.

 

Му Джи Мін занепокоєно сказав: 

 

— Батьку…

 

Му Бо Жень вказав на нього й сердито сказав: 

 

— Ти ще маєш нахабство називати мене «батьком»? Я повинен був вилаяти тебе, як тільки ти почав вплутуватися в політичні суперечки! Поколіннями наша сім'я Му трималася осторонь від боротьби за владу, але тобі... треба було вплутатися в політичну суперечку між королем Сянем і наслідним принцом, приєднавшись до партії короля Сяня! Тепер, заради отримання влади, ти здійснив такий скандальний і бунтівний вчинок! Ти син-спадкоємець герцога Яня. Навіть якщо ти не хочеш продовжувати рід сім'ї Му, я можу з цим змиритися, але ти хочеш одружитися з генералом Юлінь! Дозволь запитати тебе, з його великою владою і статусом, одружившись з ним, хіба ти не будеш нижче? Який титул він тобі дасть? Ти будеш його дружиною чи наложницею? Му Лі Джу, тобі не здається, що ти змушуєш мене втрачати обличчя?

 

Му Джи Мін заплющив очі, його коліна сильно вдарилися об землю, коли він впав на них і тихим голосом сказав: 

 

— Батьку, я не знаю, які чутки ви чули, але я роблю це не для того, щоб отримати якусь владу.

 

— Лі Джу! – пані Ґон була сповнена страждань, дивлячись на нього. Вона спробувала потягнути Му Джи Міна, щоб той підвівся, але оскільки сама не могла цього зробити, покликала Му Бо Женя: — Чоловіче, нумо спокійно поговоримо з дитиною. Не треба так гніватися.

 

Му Бо Жень був настільки розлючений, що тільки й зміг сказати: 

 

— Не ставай більше переді мною на коліна, просто йди геть!

 

Му Джи Мін тричі вклонився Му Бо Женю, а потім підвівся на ноги, щоб піти.

 

Пані Ґон зітхнула й пішла втішати Му Бо Женя, розтираючи йому спину. Передавши йому чашку прозорого чаю, пані Ґон сказала: 

 

— Чоловіче, сім'я Му велика й процвітаюча, з багатьма гілками, повними нащадків. Якщо нам не потрібно дбати про продовження роду, то чому нашому синові не можна влаштувати власний шлюб? Чому ти так гніваєшся?

 

Му Бо Жень взяв чашку з чаєм і сказав з деякою стурбованістю в голосі: 

 

— Моя пані, ти не розумієш. З раннього дитинства Лі Джу був надзвичайно задумливим і проводив свої дні, хвилюючись про щось. Відтоді, як він став чиновником, він робить усе можливе, щоб досягти влади, тому я боюся, що навіть зараз він затіяв це все лише заради влади, і в підсумку зробить дурну помилку! Ходять чутки, що генерал Юлінь холоднокровний і безсердечний, що він не дуже хороша людина. Якщо справді настане день, коли генерал матиме кілька дружин і наложниць, хоча для мене, Му Бо Женя, втрата обличчя є незначною справою, для Лі Джу це буде великим приниженням!

 

— О боже, о боже… – пані Ґон також відчувала занепокоєння.

 

Потягуючи прозорий чай, Му Бо Жень раптом згадав кілька жартівливих слів, якими він обмінявся зі старим генералом Ґу кілька років тому.

 

«Здається, цей жарт справдився,» – Му Бо Жень зітхнув: «У таємничих діях долі, схоже, дійсно є заздалегідь визначений план».

 

***

 

Другою людиною, яка обговорила це питання з Му Джи Міном, був Фу Дзі Янь, король Сянь.

 

Як тільки вони зустрілися в резиденції короля Сянь, Фу Дзі Янь вигукнув: 

 

— Му-ґеґе, ти справді дивовижний! Ти вразив світ своїм блискучим виступом*!

 

*一鸣惊人 yī míng jīng rén; китайська ідіома. Мається на увазі, коли хтось раптово стає видатним/досягає неабиякого успіху, дивуючи інших своїм винятковим талантом/досягненнями. Зазвичай використовується як комплімент.

 

— Ти також думаєш, що я хочу одружитися з генералом Ґу, щоб здобути владу? – запитав Му Джи Мін.

 

Фу Дзі Янь відповів досить стурбовано: 

 

— Не має значення, що я думаю, головне – що думає наслідний принц Фу Ці. Му-ґеґе, цей крок надзвичайно небезпечний для тебе. Якщо ти справді одружишся з генералом Ґу... Ні, навіть якби ти не одружувався, а це були лише чутки, наслідний принц Фу Ці неодмінно спробує позбутися вас обох. Ти, як ніхто інший, знаєш, наскільки безжальними й порочними можуть бути його методи. Я хвилююся.

 

Му Джи Мін похитав головою і м'яко перебив його: 

 

— Не хвилюйся. Хоча це може бути хибним шляхом, я, Му Джи Мін, не з тих, хто буде просто сидіти й чекати, поки прийде смерть.

 

Зрештою, Фу Дзі Янь все ще був трохи наївним. Обговоривши без особливої глибини приховані наміри певних людей, він згадав фразу про «красу квітів вдень і місячних ночей*» і запитав: 

 

— Ви вже вибрали сприятливу дату для вашого весілля з генералом Ґу?

 

*花朝月夕 huā cháo yuè xī; китайська поетична фраза, яка описує прекрасний пейзаж квітів, що цвітуть вдень, і чарівність місяця, що сяє вночі. Часто використовується для зображення мальовничої та романтичної атмосфери, описуючи сцену красивої природи та спокою.

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Ні. Само собою зрозуміло, що ці часи хаосу й заворушень не підходять для весілля, та й мій батько також ще не дав згоди на цей шлюб. Але це не страшно. З того моменту, як я вирішив одружитися з Ґу Хе Янєм, я знав, що дорога буде нелегкою. Але я обов'язково подолаю всі труднощі й перешкоди одну за одною. Просто... Ґу Хе Янь скоро поїде зі столиці, тож навіть якщо я дуже хочу одружитися з ним, це поки не можливо.

 

— Він поїде зі столиці? – Фу Дзі Янь був спантеличений. — Куди ж поїде генерал Ґу?

 

***

 

Тієї ж ночі до столиці швидким галопом примчав кінь з прикордоння з терміновим військовим донесенням.

 

Королівство Ґовдзі зібрало 200-тисячну армію, яка перебувала на кордоні між двома країнами, розпалюючи полум'я неминучої війни.

 

У своєму попередньому житті генерал Юлінь не гаяв часу й вирушив у дорогу, як тільки отримав імператорський указ, подорожуючи вдень і вночі без затримок.

 

Однак у цьому житті Ґу Хе Янь, який вже підготувався до цього дня, не поїхав, як тільки отримав імператорський указ. Натомість він провів цілу ніч без сну.

 

Наступного дня, коли місяць почав сідати, а зорі поступово згасали в ранковому небі, перед резиденцією Ґу стояли десятки воїнів армії Жон Янь, які повернулися до столиці разом з Ґу Хе Янєм. Кожен із них, сидячи на коні, з нетерпінням чекав команди Ґу Хе Яня, щоб без перепочинку вирушити на повній швидкості до кордону.

 

Тримаючи поводи свого рудого коня, Ґу Хе Янь дивився на порожню вулицю, вимощену блакитним каменем, перед собою, мовчки чекаючи на щось.

 

На світанку здалеку раптом почувся звук настирливого тупоту кінських копит. Побачивши коней, що наближалися, Ґу Хе Янь не зміг втриматись і перевів погляд у тому напрямку.

 

Му Джи Мін та Вень Хе Їнь прискакали на своїх конях. Помітивши, що Ґу Хе Янь ще не поїхав, Му Джи Мін не втримався і ледь чутно зітхнув з полегшенням. Він зіскочив з коня і поспішно попрямував до Ґу Хе Яня.

 

Це був перший раз, коли вони побачилися після того, як розв’язали питання свого шлюбу.

 

Хоча скандал з їхніми заручинами ще не був вирішений, їм довелося зіткнутися з нерозв'язним смутком розлуки, не знаючи, чи це добре, чи погано.

 

Вони мовчки дивилися одне на одного, аж поки Му Джи Мін не розгорнув те, що весь цей час тримав у руках. Це була накидка з чорного шовку, вишита візерунками хмар і полум'я. Вона була неймовірно вишуканою, її краса не мала собі рівних, і з першого погляду можна було сказати, що накидка не була звичайною.

 

Му Джи Мін вийшов вперед і накинув накидку на плечі Ґу Хе Яня, а потім нахилився, щоб зав'язати ремені.

 

Ґу Хе Янь на мить був приголомшений, але потім знову опанував себе. Його погляд повільно ковзнув по бровах Му Джи Міна, поки нарешті не зупинився на його очах. У цей момент він нерішуче запитав: 

 

— Щодо заручин…

 

— Якщо генерал Ґу думає відступити, ти маєш добре подумати. Зрештою, генерал був першим, хто запропонував мені одружитися з порожнім листом-пропозицією і єдиним подарунком на заручини. Розірвати заручини зараз було б несправедливо й аморально. Сподіваюся, генерал двічі подумає, перш ніж прийняти рішення, – Му Джи Мін голосно й впевнено перебив його.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Я просто не розумію, чому ти так вчинив.

 

Му Джи Мін не відповів. Натомість він запитав: 

 

— Ну, генерале, як ти думаєш, чому я міг зробити щось подібне?

 

Ґу Хе Янь замовк.

 

Незалежно від причини, за кілька місяців Ґу Хе Янь загине на полі бою проти королівства Ґовдзі. Так само як і в минулому житті.

 

З тієї простої причини, що це була небезпечна військова експедиція, шанси на успіх якої були вкрай низькими.

 

Крім того, Му Джи Мін, який переродився, дуже добре знав, що після того, як Ґу Хе Янь піде, дуже ймовірно, що він більше ніколи його не побачить.

 

Цей нездійснений шлюб для них обох, зрештою, був схожий на швидкоплинну ілюзію, велику мрію, яка закінчиться порожнечею.

 

Ґу Хе Янь довго мовчав, перш ніж нарешті промовив: 

 

— Я повинен йти.

 

Му Джи Мін вклонився на прощання і сказав: 

 

— Я не можу провести й попрощатися занадто далеко від столиці, тому прошу генерала подбати про себе в дорозі.

 

Ґу Хе Янь кивнув і сів на коня. Глибоко й урочисто подивившись на Му Джи Міна, він міцніше натягнув повіддя і поїхав геть разом із солдатами.

 

Му Джи Мін залишався нерухомим, дивлячись, як Ґу Хе Янь їде геть.

 

Вень Хе Їнь зробив кілька кроків вперед і став поруч із Му Джи Міном: 

 

— Молодий господарю, не сумуй.

 

Му Джи Мін розгублено запитав: 

 

— Не сумувати?

 

Вень Хе Їнь сказав: 

 

— Так, востаннє, коли ти розлучався з ним на кордоні, ти довго сумував.

 

Му Джи Мін ледь помітно усміхнувся: 

 

— Цього разу все буде інакше. За кілька днів я відправлюся до кордону на його пошуки.

 

Вень Хе Їнь вигукнув: 

 

— Га?! Поїдеш його шукати? Як…?

 

Му Джи Мін лише усміхнувся і нічого не відповів, з незбагненним поглядом.

 

Саме тоді, коли Вень Хе Їнь хотів запитати ще дещо, вони раптово почули звук кінських копит, що наближався здалеку. Коли Вень Хе Їнь підняв голову, щоб перевірити, він здивувався, побачивши, що Ґу Хе Янь повернувся з невідомої причини.

 

Ґу Хе Янь здалеку натягнув поводи коня, зіскочив з нього й попрямував до Му Джи Міна. Вень Хе Їнь, зрозумівши ситуацію, тихо відійшов убік.

 

Му Джи Мін почувався так само розгублено. Вираз його обличчя свідчив про деяке здивування, коли він запитав Ґу Хе Яня, який підійшов до нього: 

 

— Генерале, чому ти повернувся?

 

Ґу Хе Янь подивився на нього, злегка прискорено дихаючи. Від хвилювання його руки, що висіли по боках, були стиснуті в кулаки. Ґу Хе Янь прошепотів: 

 

— Коли я обернувся, я побачив, що ти все ще дивишся на мене. Що ти ще не пішов.

 

Му Джи Мін хіхікнув: 

 

— Це цілком природно, я хотів провести генерала.

 

Очі Ґу Хе Яня злегка затремтіли.

 

— Якщо це справді прощання і ми… ми справді заручені. Тоді… – Ґу Хе Янь глибоко вдихнув. — Може, я можу…?

 

Му Джи Мін трохи нахилився вперед, наблизившись до Ґу Хе Яня, і запитав: 

 

— Що? Що ти «можеш»? Генерале, я тебе погано розчув.

 

Ґу Хе Янь на мить завагався, але нарешті спромігся запитати: 

 

— Я... можу... тебе обійняти?

 

Му Джи Мін застиг на місці, спантеличений таким обережним ставленням Ґу Хе Яня.

 

Побачивши, що Му Джи Мін мовчить і не відповідає йому, Ґу Хе Янь подумав, що йому відмовили, тому він опустив голову й сказав: 

 

— ...Я перепрошую за те, що був надто самовпевненим...

 

— Ні! – Му Джи Мін повернувся до реальності й поспішно сказав: — Так, звичайно, ти можеш мене обійняти.

 

Очі Ґу Хе Яня на мить загорілися, і він зробив крок вперед. Обережно обхопивши Му Джи Міна руками, наче скарб, Ґу Хе Янь ніжно обійняв його, не наважуючись стискати надто міцно.

 

За мить Ґу Хе Янь відпустив Му Джи Міна й прошепотів: 

 

— Я йду.

 

Тепло обіймів миттєво згасло, і хоча Му Джи Мін не хотів із ним розлучатися, однак все, що він зміг зробити, це сказати: 

 

— Щасливої дороги.

 

Ґу Хе Янь кивнув і розвернувся, щоб піти. Цього разу, однак, він знову не зупинився.

 

Му Джи Мін дивився, як постать Ґу Хе Яня зникає вдалині, аж поки він не зник повністю. Однак навіть тоді Му Джи Мін не ворухнувся, залишаючись нерухомим на місці протягом тривалого часу. У якийсь момент до нього під'їхав Вень Хе Їнь на коні й сказав: 

 

— Молодий господарю, час повертатися до резиденції.

 

— Ммг, – Му Джи Мін кивнув і взяв поводи коня з рук Вень Хе Їня.

 

У цей час тітка Лян стурбовано вибігла з резиденції Ґу: 

 

— Молодий господар… о ні! Молодий господар вже поїхав? О, Боже!

 

— Тітонько Лян? – Му Джи Мін підійшов до неї і запитав: — Що трапилося?

 

— Му-ґондзи, – зітхнула тітка Лян. — Молодий господар так поспішав, що забув дещо важливе!

 

— Дещо важливе? – спантеличився Му Джи Мін. — Що ж він забув?

 

Тітка Лян розкрила долоню і простягнула її Му Джи Міну, щоб він побачив.

 

Коли Му Джи Мін подивився вниз, він побачив шматок шовкової тканини, розстелений у руці тітки Лян, на якому лежав кулон із червоного агату.

 

Тітка Лян зітхнула: 

 

— Це нефритовий кулон, реліквія його матері. Молодий господар так поспішав, що забув його!

 

Му Джи Мін сказав: 

 

— Він, напевно, не знає, що це реліквія його матері, тому випадково залишив її. Це зрозуміло.

 

Тітка Лян збентежено відповіла: 

 

— Му-ґондзи, молодий господар завжди знав, що цей нефритовий кулон належав його матері. Коли молодому господарю було шість років, господар подарував його йому й сказав, що це пам'ять про його матір, тому він повинен завжди носити його з собою і добре оберігати.

 

Му Джи Мін був приголомшений: 

 

— Шість років? Але... але...

 

«Але того року, після того, як я впав у воду й він мене врятував, коли я вказав на нефритовий кулон, Ґу Хе Янь без вагань вирішив подарувати його мені.»