Схоже, він одружується

На околиці столиці розкинулося озеро Жиюе, кришталево чисті води якого мирно бриніли від вітру, а верби м’яко погойдувалися на піщаних берегах озера.

 

Раптом юнак, одягнений у шати кольору індиго, злетів у небо, ледь торкаючись ногами вербових гілок, від чого листя неминуче злегка торкнулося поверхні води, створюючи брижі.

 

Фігура юнака здавалася легкою і ґраціозною, як ластівка, коли він стрибнув до павільйону посеред озера, зрештою, рівно й елегантно приземлившись у ньому.

 

На кам’яному столі в павільйоні стояв запечатаний глиняний глечик із чудовим вином. Молодий чоловік у одязі кольору індиго поклав руку на глечик і тріумфально усміхнувся.

 

Невдовзі з’явився ще один юнак, одягнений у багряну військову мантію, який ширяв у повітрі. Так само, як і юнак у синьому, він приземлився в павільйоні, важко дихаючи, наче майже задихається.

 

— Ти знову програв, — промовив Вень Хе Їнь, беручи глечик із вином до рук, щоби потім підкинути його в повітря і вправно зловити. Сяючи від радості, Вень Хе Їнь сів на перила павільйону, поклав руку на коліно і сказав, — Цей глечик із чудовим вином належить мені!

 

Пей Хань Тан голосно розсміявся:

 

— Я визнаю свою поразку.

 

Вень Хе Їнь тримав глечик із вином, він стиснув губи, але потім грайливо облизав їх, виглядаючи так, ніби йому не терпиться скуштувати вино.

 

Пей Хань Тан сів поруч із ним і сказав з усмішкою:

 

— Якщо хочеш випити, просто відкрий. Я не буду намагатися вирвати його з твоїх рук.

 

— У тебе однаково немає жодних шансів проти мене, — Вень Хе Їнь надувся. — Крім того, у нас немає чашок. Було б непристойно пити прямо з одного глечика.

 

У цей момент в очах Пей Хань Тана з’явилася якась зловтіха. Він нахилився до Вень Хе Їня і з усмішкою сказав:

 

— Малечо, якщо ти хочеш чашку, я можу тобі її дати.

 

Вень Хе Їнь озирнувся, але виявив, що навколо нікого немає. Навіть магазину не було. Він перевів погляд на Пей Хань Тана й оглянув його з ніг до голови. Але незважаючи ні на що, не було ніяких ознак того, що той мав із собою чашку. Цікавість узяла гору над Вень Хе Їнєм, тож він не втримався і запитав:

 

— Звідки ти візьмеш чашку?

 

У Пей Хань Тана розширилася усмішка:

 

— А якщо я дістану дві чашки прямо зараз, ти хотів би розділити зі мною половину цього чудового вина?

 

Вень Хе Їнь підозріло подивився на Пей Хань Тана, але, трохи подумавши, кивнув:

 

— Гаразд, де чашки?

 

— Не будь нетерплячим, — Пей Хань Тан підвівся, усе ще усміхаючись, і підстрибнув у повітря. Він долетів аж до берега озера, зірвав два свіжі зелені листочки лотоса й повернувся до павільйону, потім склав листя кілька разів, поки в його долоні не з’явилися чашки з лотосового листя.

 

— Ось, візьми, — Пей Хань Тан усміхнувся і передав чашку з лотоса Вень Хе Їню.

 

Вень Хе Їнь був задоволений чашкою з лотосового листя, тому він узяв її в руки і сказав:

 

— Як ти її склав? Хто тебе цьому навчив?

 

Пей Хань Тан лукаво усміхнувся, похитав головою і відповів:

 

— Мене навчила жінка, прекрасна, наче фея.

 

Вень Хе Їнь:

 

—…

 

Вень Хе Їнь повернув Пей Хань Тану чашку з лотосового листя, передав йому глечик із вином і сказав:

 

— Я більше не хочу пити. Я йду.

 

— Гей, гей, гей! — Пей Хань Тан однією рукою пристискав глечик із вином, а іншою взяв руку Вень Хе Їня, — Не йди. Чому ти так раптово не хочеш пити вино? Не весело пити на самоті.

 

— Я не в настрої. Іди випий із тією чарівною, красивою жінкою, — Вень Хе Їнь випростався і смикнув рукою, бажаючи, щоби Пей Хань Тан відпустив його, але той не збирався цього робити.

 

Пей Хань Тан міцно тримав Вень Хе Їня і щиро розсміявся:

 

— Але моя мама не вміє пити.

 

Вень Хе Їнь:

 

—…

 

— Йди сюди, — Пей Хань Тан підвівся і натиснув на плечі Вень Хе Їня, просячи його знову сісти на перила. Потім зняв глиняну печатку з глечика, налив трохи вина в чашку з лотосового листя і передав її Вень Хе Їню. Пей Хань Тан вигнув очі в усмішці і сказав:

 

— Хіба не шкода було б змарнувати це чудове вино? Якщо воно вже є в нас під рукою, давай насолоджуватися ним і пити його.

 

Вень Хе Їнь узяв чашку з лотосового листя і зробив ковток, відчуваючи, що п’є нектар із нескінченним післясмаком.

 

Вони підняли свої чашки і випили разом. Спираючись на перила, їхні погляди блукали вдалину, де вода й небо, здавалося, зливалися воєдино. Навколо них віяв легкий вітерець, а над озером співали журавлі. У цей момент Пей Хань Тан запитав:

 

— Малечо, яка твоя тварина за зодіаком*?

 

*Це стосується китайського гороскопу, який складається з 12 зодіакальних тварин у наступному порядку: Щур, Бик, Тигр, Кролик, Дракон, Змія, Кінь, Коза, Мавпа, Півень, Собака і Свиня.

Вень Хе Їнь, не розуміючи, запитав:

 

— Чому ти про це питаєш?

 

Пей Хань Тан пустотливо усміхнувся:

 

— Ти повіриш, якщо я скажу, що я можу складати листя лотоса не лише в чашки, а й у форми тварин зодіаку?

 

— Я вірю тобі, — Вень Хе Їнь випив вина із чаші з лотосового листя і сказав: — Але я не знаю своєї тварини-знаку зодіаку. Якщо я вже й маю дати відповідь, то хочу, щоб вона була такою ж, як у мого молодого господаря.

 

— Що це за відповідь? — Пей Хань Тан був не задоволений. — Які твої вісім ієрогліфів*?

 

*八字 bā zì; Також відома як «вісім ієрогліфів народження». Китайська астрологічна система, заснована на даті та часі народження людини, які посідають важливе місце в китайських народних віруваннях і здебільшого використовуються у ворожіннях.

 

— Я не знаю, — відповів Вень Хе Їнь.

 

Пей Хань Тан, усе ще не вірячи йому, запитав:

 

— Як ти можеш не знати? Хіба твої батьки не сказали тобі, коли ти народився?

 

Вень Хе Їнь подивився на Пей Хань Тана, потім перевів погляд на яскраво-синє озеро і спокійно відповів:

 

— У мене немає батьків. Мене знайшла й підібрала пані по дорозі до храму, коли йшла поклонитися Будді.

 

У цю мить тон голосу Пей Хань Тана став нервовим:

 

—… Це, це моя вина. Прошу вибачення за те, що я вперто розпитував тебе про це.

 

— Все гаразд, — Вень Хе Їнь, здавалося, зовсім не хвилювався. — Зараз мені добре живеться.

 

Пей Хань Тан подивився на нього пильним поглядом, і коли він помітив із виразу обличчя Вень Хе Їня, що той, схоже, не прикидався, що йому байдуже, він полегшено зітхнув. Раптом Пей Хань Тан нахилився ближче й поклав руку на плече Вень Хе Їня.

 

— Чому тобі так подобається обіймати інших людей за плечі? — Вень Хе Їнь потиснув плечима, щоби Пей Хань Тан відпустив його, але так і не зміг позбутися його руки. Єдине, що міг зробити Вень Хе Їнь, — це відсунутися вбік. Однак через це його тіло опинилося притиснутим до стовпа, тому йому не було куди сховатися.

 

— Не ховайся. — Пей Хань Тан, на відміну від Вень Хе Їня, поводився з більшою легкістю і природною врівноваженістю. Тому він переклав руку з одного плеча Вень Хе Їня на інше, обійнявши його і пригорнувши до себе, — Малечо, дозволь мені дещо з тобою обговорити.

 

Вень Хе Їнь:

 

— Про що?

 

Пей Хань Тан з усмішкою промовив:

 

— Невже тобі зовсім не цікаво знати, яка в тебе тварина зодіаку?

 

Вень Хе Їнь:

 

— Ну, так. Яка різниця, та й що це може змінити?

 

Пей Хань Тан:

 

— Тоді, відтепер, коли хтось запитає тебе про твою зодіакальну тварину, ти можеш сказати, що ти з року Мавпи. Домовилися?

 

Вень Хе Їнь:

 

— Чому?

 

— Тому що, ну… — Пей Хань Тан пустотливо усміхнувся і чесно відповів: — Тому що я народився в рік Змії.

 

Вень Хе Їнь дедалі більше дивувався:

 

— Ну, і що з того? Який стосунок це має до мене?

 

Пей Хань Тан:

 

— Дивись, рік Змії починається на три роки раніше за рік Мавпи. Оскільки ти виглядаєш на три роки молодшим за мене, а я народився в рік Змії, то ти можеш бути з року Мавпи. Хіба це не чудово?

 

Вень Хе Їнь:

 

— Ні! У тебе, мабуть, погані наміри!

 

Пей Хань Тан нахилився ближче і промовив:

 

— Просто пообіцяй мені. Це невелика справа.

 

Вень Хе Їнь:

 

— Ні.

 

Пей Хань Тан знову безсоромно нахилився ближче до Вень Хе Їня, оточив його й поклав руки на стовп:

 

— Ти справді відмовишся?

 

Вень Хе Їнь усе ще не помічав, у якому невідповідному становищі вони опинилися, тому рішуче похитав головою і сказав:

 

— Я не згоден.

 

Поки вони сперечалися, практично злипнувшись тілами, повз них пропливав на човні літній рибалка. Побачивши їх, чоловік гнівно зробив їм зауваження:

 

— Що ви двоє робите, так непристойно поводитеся на людях!

 

Вень Хе Їнь:

 

—…

 

Пей Хань Тан:

 

—…

 

Пей Хань Тан:

 

— Ти це чув? Він сказав, що ми ідеально підходимо один одному.

 

Вень Хе Їнь розлютився від збентеження і вигукнув:

 

—… Відпусти мене!

 

— Гаразд, гаразд! — побачивши, що долоні Вень Хе Їня стиснулися в кулаки, Пей Хань Тан поспішно відпустив його. Широко усміхаючись, він відступив на кілька кроків. — Я жартую, не гнівайся.

 

Вень Хе Їнь:

 

— Гмпг.

 

— Пий, продовжуй пити. — Пей Хань Тан підняв чашку з лотосового листя і налив вина. — До речі, лорд Му був дуже зайнятий останнім часом? Уникати підозр — це одне, але це не означає, що ми не можемо зустрічатися взагалі, чи не так?

 

Вень Хе Їнь:

 

— Хочеш побачити мого молодого господаря?

 

Пей Хань Тан:

 

— Я прошу від імені декого іншого.

 

Вень Хе Їнь:

 

— Ах… Мій молодий господар останнім часом… дуже зайнятий. Схоже, він одружується.

 

Коли Пей Хань Тан почув ці слова, у нього затремтіла рука, і вино із чашки з лотосового листя розлилося по підлозі:

 

— Що?! Одружується?!