Це питання обличчя

Того дня в резиденції Юань розгорнулася підступна і напружена ситуація.

 

Але зрештою Хво Сінь, голова Міністерства в'язниці, був змушений забрати своїх людей і піти.

 

Юань Баоде, не в змозі впоратися з тим, як розвивалися події, закричав:

 

— Дядьку, допоможіть мені!

 

Але перш ніж Юань Баоде встиг вигукнути щось ще, гвардійці Столичної префектури позбавили його свідомості одним ударом і замкнули в тюремному фургоні.

 

Вень Хе Їнь, який все ще підтримував Пей Хань Тана, поклав руку на його заніміле плече й запитав: 

 

— Як твоя травма? Дозволь віднести тебе до лікаря.

 

— Ти понесеш мене?! – Наче почувши щось дивне, Пей Хань Тан не знав, плакати йому чи сміятися.

 

— Так. Навіть якщо ти вищий за мене, я все ж можу тебе нести. – відповів Вень Хе Їнь і навіть був готовий покласти руку під коліна Пей Хань Тана, щоб підняти його.

 

— Ні! – Пей Хань Тан поспішно зупинив його. — Не потрібно.

 

— Чому? – Вень Хе Їнь випростався.

 

Пей Хань Тан подивився на нього з серйозним виразом обличчям і сказав: 

 

— Це питання збереження обличчя. Такі речі не можна робити без розбору.

 

— Якого обличчя? – запитав Вень Хе Їнь.

 

Пей Хань Тан пустотливо усміхнувся й промовив: 

 

— Нічого страшного, що ти не можеш зараз зрозуміти, але в майбутньому настане час, коли зрозумієш.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— ???

 

Пей Ю підійшов до них і гукнув Пей Хань Тану: 

 

— Вень Цьоне.

 

— Батьку. – Пей Хань Тан похитнувся і спробував зробити вітальний уклін, але Пей Ю швидко зупинив його.

 

Син сказав дещо винувато: 

 

— Батьку, я не міг повідомити вас про сьогоднішні події заздалегідь…

 

Пей Ю махнув рукою: 

 

— Того дня, коли я дізнався, що зі Столичної префектури викрали тіло жінки, я зрозумів, що щось не так. Потім мої підозри підтвердилися, коли дехто із Міністерства в'язниці викликав мене до резиденції Юань. Цьон-ере, ти вчинив правильно! Скоріше, я був тим, хто стояв на твоєму шляху…

 

— Батьку, я знаю, що ви грали мученика*. – поспішино сказати Пей Хань Тан.

 

*苦肉计 kǔ ròu jì; Означає дозволити себе катувати, щоб завоювати довіру ворога / щоб досягти кінця, терпляче переносячи тілесні страждання.

 

Батько і син переглянулися, потім усміхнулися, розуміючи один одного.

 

— До речі, Цьон-ере, твоя травма. – хвилювався Пей Ю.

 

— Зі мною все добре. Половина мого тіла вже відновила рухливість. – відповів Пей Хань Тан.

 

— Це добре. – полегшено зітхнув Пей Ю. — Тоді поспішай повернутися додому і відпочити, щоб швидше відновитися. Решту залиш батькові. Сьогодні ввечері я напишу звіт про справу, а завтра вранці подам його Імператору, щоб він засудив винуватця!

 

— Добре. – Пей Хань Тан кивнув, дивлячись, як Пей Ю підійшов до групи гвардійців Столичної префектури, сів у карету, а потім поїхав. Він нарешті відчув полегшення, ніби камінь з його серця нарешті впав на землю.

 

Вень Хе Їнь промовив: 

 

— Тепер, коли ти відновив рухливість половини свого тіла, тобі не потрібно продовжувати спиратися на мене, чи не так? Відпусти мене.

 

Потім Вень Хе Їнь спробував зняти руку Пей Хань Тана з плеча.

 

Той поспішив сказати: 

 

— Я не одужав! Я просто намагався заспокоїти свого батька!

 

Вень Хе Їнь зупинився і знову обійняв Пей Хань Тана. Однак цього разу Вень Хе Їнь тримав його ще міцніше.

 

З іншого боку, Му Джи Мін взяв мішечок з водою і повернув його Ґу Хе Яню.

 

Коли мішечок з водою опинився в руках Ґу Хе Яня, він помітив його вагу і злегка насупився.

 

Мішечок з водою залишався таким же важким, як і раніше, а це означало, що його взагалі не чіпали.

 

— Ти... – Ґу Хе Янь подивився на Му Джи Міна, завагався і нарешті тихо запитав, — Ти не пив воду?

 

— Звичайно, ні! – поклявся Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Му Джи Мін спантеличено запитав себе: «Я ж справді не пив. Тож чому у Ґу Хе Яня такий вираз обличчя? Він навіть спохмурнів. Я зробив його нещасним?»

 

— Хе Яню. – Му Джи Мін обережно промовив. — Ходімо перевіримо рани лорда Пея, добре?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …Мм-гмм.

 

Вони підійшли до Пей Хань Тана, і той, побачивши, що вони наближаються, насилу підняв свою все ще хвору руку, щоб подякувати їм обом.

 

Вень Хе Їнь скривився: 

 

— Гей! Припини гратися, коли тобі боляче, добре?

 

Пей Хань Тан засміявся:

 

— Малечо, неввічливо не подякувати їм двом. Звичайно, я повинен показати свою щирість. Як я можу бути таким поверхневим? – Пей Хань Тан подивився на Му Джи Міна з Ґу Хе Янєм, а потім промовив, — Дякую за вашу сьогоднішню допомогу, Ґу-сьоне, лорде Му.

 

Му Джи Мін вклонився у відповідь. 

 

— Лорд Пей справедливий і добре розуміє закони, тому не боїться нечесних дій. Ми лише забезпечували виконання справедливого рішення.

 

Ґу Хе Янь кивнув головою на знак згоди і запитав: 

 

— Тоді твоя травма...?

 

Пей Хань Тан продемонстрував, що нічого страшного не сталося: 

 

— Нічого страшного, просто незначна травма.

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Оскільки лорда Пея поранили, ми припинимо обговорення та попрощаємось. Лорд Пей повинен якнайшвидше повернутися додому, щоб одужати. – Говорячи це, Му Джи Мін раптом дещо згадав і сказав, — До речі, лорд Пей…

 

Однак, як тільки Му Джи Мін заговорив, він трохи завагався і його обличчя зблідло. Здавалося, що він обдумує, що сказати.

 

Пей Хань Тан: 

 

— Лорде Му, якщо ви маєте що сказати, просто скажіть це.

 

— Гаразд. – Му Джи Мін кивнув. — Будь ласка, вибачте мою грубість, але я думаю, що ми повинні уникати підозр в ці дні.

 

Ґу Хе Янь злегка нахмурився: 

 

— ...Уникати підозр?

 

Му Джи Мін: 

 

— Правильно. Напевно, нам варто просто не зустрічатися деякий час.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

— Хе Яню. – Му Джи Мін, раптово помітивши, що настрій Ґу Хе Яня погіршився, поспішив пояснити, — Ти давно живеш на кордоні, тож, напевно, мало що знаєш про поточні столичні схеми та політику…

 

— Зрозумів. – Ґу Хе Янь перебив Му Джи Міна та байдуже сказав, — Немає потреби пояснювати.

 

Зробивши коротку павзу, Му Джи Мін більше не заговорив. Замість цього він опустив очі й попрощався, а після покликав Вень Хе Їня до себе і попрямував до сімейного екіпажу.

 

Вень Хе Їнь допоміг Пей Хань Тану сісти на сходинки збоку: 

 

— Я повинен повернутися до Резиденції з моїм Молодим Господарем.

 

— Знаю, знаю. Йди і будь обережний в дорозі. – Пей Хань Тан усміхнувся, раптом йому дещо спало на думку, тож він поспішно схопив Вень Хе Їня, який вже розвернувся, щоб піти, за руку, зупинивши його, і відтягнув на крок назад. — Гей, зачекай. Цими днями, якщо матимеш вільний час, приходь до Столичної префектури, щоб знайти мене. Я візьму тебе покататися на човні по озеру. Що скажеш? Буде весело, правда, я не брешу.

 

— Спершу тобі краще відновитися після поранень. Зараз ти практично блукаючий привид, але все ще хочеш покататися по озеру? – Вень Хе Їнь скривився і відсмикнув руку з долоні Пей Хань Тана.

 

Пей Хань Тан: 

 

— Я далеко не так серйозно поранений, як ти кажеш. Ця маленька рана заживе до завтра.

 

Вень Хе Їнь деякий час скиглив, відмовляючись давати відповідь.

 

— Якщо ти не даси мені відповіді, я вважатиму, що ти прийняв моє запрошення. Не забудь прийти за мною! – Пей Хань Тан засміявся. — Джентльмен дотримується свого слова. Малечо, ти повинен прийти до мене.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Зрозумів.

 

Сказавши це, він розвернувся і поспішно попрямував до карети сім'ї Му.

 

Спостерігаючи, як карета резиденції Му від'їжджає, Пей Хань Тан підвівся і, похитуючись, попрямував до Ґу Хе Яня, який також дивився на карету, навіть не кліпаючи.

 

— Ю Ї. – Пей Хань Тан поклав руку на плече Ґу Хе Яня, ніжно поплескав його і сказав, — Не злися. Гадаю, твій маленький ґондзи має рацію. Він син герцога Яня, і він не тільки родич короля Сяня, але й один з його людей. Зараз у нас виник конфлікт з Міністерством в'язниці, яке має зв'язки з кронпринцем. Якщо ми не уникнемо підозр, то можемо стати наступною ціллю. Особливо ти. Хіба не ти відмовлявся приймати подарунки та гостей, бо хотів залишитися осторонь політичного конфлікту? Твій маленький ґондзи думає про нас обох. Так, я визнаю, що недооцінював його раніше, і забираю свої слова, сказані про нього, назад. Якби він мав найменшу хибну думку, він міг би легко заручитися підтримкою генерала Юлін, але він цього не зробив. Навпаки, він сам проявив ініціативу, щоб уникнути будь-яких підозр у співпраці. Видихни, твій маленький ґондзи дійсно щирий до тебе!

 

Ґу Хе Янь був спантеличений: 

 

— Я не злюся.

 

— Тоді чому ти сказав «немає потреби пояснювати»? – Пей Хань Тан був ще більше спантеличений. — Хіба ти не був настільки розлючений, що навіть не хотів вислухати його пояснення?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Я просто довіряю йому, тому йому не потрібно нічого пояснювати.

 

— Боже мій! – Пей Хань Тан ляснув себе по стегну. — Ґу Ю Ї, хіба ти помреш, якщо просто щось скажеш? Твій маленький ґондзи, мабуть, неправильно зрозумів! Хіба ти не бачив вираз його обличчя? Через те, що ти не дав йому нормально пояснити, його обличчя зблідло, наче сніг! Вай, він зараз напевно засмучений! Мабуть, думає, що ти сердишся! І, напевно, думає, що тобі байдуже, бачиш ти його чи ні, тому ти і не хотів почути його пояснення!

 

Ґу Хе Янь:

 

— …

 

Іноді Пей Хань Тан ненавидів невмілість Ґу Хе Яня. Він похитав головою і сказав: 

 

— Цк, ти зазвичай балакучіший з іншими людьми. Навіть якщо не багато говориш, ти все ж даєш зрозуміти, що хочеш донести. Чому, коли твій маленький ґондзи опиняється поруч, ти раптом забуваєш, як розмовляти?

 

Ґу Хе Янь:

 

— Я…

 

Пей Хань Тан:

 

— «Я»? Що «Я»? Якщо ти не вирішиш цю проблему, в майбутньому з тобою неодмінно трапиться щось погане.

 

Ґу Хе Янь на мить замовк, а потім прошепотів: 

 

— Так тому і бути.

 

Пей Хань Тан крикнув:

 

— Так тому і бути?! Ґу Ю Ї, ти казав мені не бути боягузом, то чому б тобі не прислухатися до власної поради і не перестати бути ним?!

 

Ґу Хе Янь не відповів. Натомість він підвів голову, щоб подивитися на трохи темне сутінкове небо, яке виглядало ще більш широким і безмежним. Це нічне небо було так схоже на те, яке він бачив того разу в маленькому містечку в пустелі.

 

«Хоча ми жили на одній землі протягом багатьох років, ми попрощаємося один з одним у цьому житті так само, як і в минулому. Бо, незважаючи ні на що, я ніколи не зможу конкурувати з його "Ї-ґеґе"».

 

«Зрештою, один день в розлуці – це однаково, що три осені. Коли цей час настане, я сподіваюся, що він буде щасливим і здоровим до кінця своїх днів, проводячи гармонійне подружнє життя зі своїм коханим.»

 

***

 

Через три дні у вишуканому Внутрішньому залі Східного палацу з'явився низький столик з червоного сандалового дерева з різьбленням Цьовлоня*, а на столику – нефритовий ароматичний ароматизатор**. Там, абсолютно на самоті, сиділи віч-на-віч наслідний принц Фу Ці та Хво Сінь, в кімнаті більше нікого не було.

 

*虬龙 qiú lóng; Вид дракона, який визначається як «молодий рогатий дракон», що інтерпретується як молодий/незрілий дракон.

 

**

 

Хво Сінь глибоко вклонився у ввічливому вітанні: 

 

— Ваша Високосте, щодо справи, про яку я згадував нещодавно, я хотів би дізнатися, чи...

 

— Ви можете бути впевнені. – Фу Ці махнув рукою. — Я скажу кілька слів моєму Імператорському батькові щодо вас у справі родини Юань. Це не вплине на ваше офіційне становище.

 

— Ні, ні, ні. Ваша Високосте, це не те, про що турбується ваш старий підданий. – поспішив сказати Хво Сінь. — Чи можу я попросити наслідного принца звернутися до Його Величності з проханням запобігти смерті сина сім'ї Юань...?

 

— Хво Сіню. – Фу Ці насупився і перебив його вдруге. — Можливо, ви не належним чином керуєте Міністерством в'язниці, оскільки постійно займаєтеся справами, які вас не стосуються?

 

— Ваша Високосте. – Хво Сінь раптом підвівся, зробив кілька кроків назад і вклонився до землі. — Мої батьки померли в ранньому віці, і я, Хво Сінь, не мав дітей. З дитинства я завжди піклувався про свою сестру, тому у нас сильний сімейний зв'язок. У моєї сестри лише один син. Тепер через нього вона щодня витирає обличчя від сліз, і її постать стає все тоншою… Якщо щось трапиться з її сином, моїй сестрі буде дуже важко продовжувати жити в цьому світі. Якщо це станеться, цей старий підданий не зможе зустріти своїх батьків після смерті.

 

Фу Ці нетерпляче «цокнув» і злегка промовив: 

 

— Зрозуміло. Я піду благати мого Імператорського Батька про милість від вашого імені.

 

— Дякую, Ваша Високосте. Дякую, Ваша Високосте. – Хво Сінь кланявся знову і знову.

 

— До речі, чи справді Му Джи Мін, син герцога Яня, і великий генерал армії Жон Янь, Ґу Хе Янь, зупинили вас того дня? – запитав наслідний принц Фу Ці.

 

Хво Сінь відповів: 

 

— Це правда.

 

— Му Джи Мін, знову цей Му Джи Мін. – холодно промовив Фу Ці. — Деякий час тому він намагався здобути прихильність, а з нею і владу генерала Юліня. Якщо він дійсно переманив на свій бік генерала Юліня, чи не означає це, що Фу Дзі Янь може легко зійти на трон? Гмм…з дитинства мій імператорський батько завжди віддавав перевагу Фу Дзі Яню. Якщо той ще й отримає військову міць армії Жон Янь, то навіть мій титул наслідного принца і цей Східний палац можуть перейти в його руки…

 

Фу Ці зціпив зуби, в його очах з'явився глибокий вбивчий намір. Настільки потужний, що міг навіть викликати сироти у кожного, хто на нього дивився.

 

— Я нічого не можу зробити проти генерала Юліня, але герцог Янь… Добре…