Ти справді забуваєш про старого друга, коли бачиш свого коханого

Цілу ніч йшов дощ, лише рано вранці прояснилося. Денний вітер трохи прохолоджував, підхоплюючи літню спеку, тоді як земля була ще вологою від роси.

 

Ґу Хе Янь і Пей Хань Тан зустрілися віч-на-віч біля воріт резиденції герцога Янь.

 

Пей Хань Тан:

 

— О! Гей, привіт!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Пей Хань Тан: 

 

— Гей, не дивись на мене так. Твій маленький ґондзи надіслав мені повідомлення, що справа про жіночий труп прогресує, тож я прийшов зустрітися з ним.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Знаю, мені теж.

 

Пей Хань Тан: 

 

— Тоді чому ти все ще так дивишся на мене?!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Жодного конфлікту.

 

Пей Хань Тан був настільки розлючений, що тицьнув у нього пальцем: 

 

— Ну-ну, Ґу Ю Ї! Ти справді забуваєш про старого друга, коли бачиш свого коханого!

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Гмм.

 

— О Боже, ти ще смієш так впевнено відповідати! – Пей Хань Тан удав, що роздратований.

 

Ґу Хе Янь проігнорував його, розвернувся і пішов до резиденції Му.

 

— Гей, зачекай мене! – Пей Хань Тан риссю побіг за ним, щоб наздогнати, простягнув руку й обійняв його за плечі. — Чесно кажучи, мене зовсім не цікавить твій маленький ґондзи. Скоріше мене цікавить маленький охоронець біля нього… Гм, він дуже кумедний.

 

Як тільки вони увійшли до резиденції Му, назустріч їм одразу вибіг слуга. Дізнавшись їх особи, слуга чемно повів їх до кабінету в Східному дворі.

 

Му Джи Мін і Вень Хе Їнь вже чекали на них там.

 

— Хе Яню, лорде Пей, будь ласка, сідайте. – Му Джи Мін вклонився й запросив їх сісти. Тоді Му Джи Мін дістав мішечок з парчовим візерунком, який він отримав учора від коронера, і передав його Пей Хань Тану.

 

— Що це? – не розуміючи запитав Пей Хань Тан.

 

Му Джи Мін: 

 

— Лорде Пей, не хвилюйся. Будь ласка, уважно вислухайте те, що я збираюся сказати.

 

Потім Му Джи Мін детально розповів про те, що сталося минулої ночі.

 

Коли Ґу Хе Янь почув, що Му Джи Мін і Вень Хе Їнь самі ходили до дому коронера, він насупився й подумки сказав собі: «Надто небезпечно».

 

Коли черга дійшла до частини про бійку між Вень Хе Їнєм і чоловіком у чорному, Пей Хань Тан подивився на Вень Хе Їня і запитав: 

 

— Малечо, ти поранений? Як ти міг подумати ганятися за цим чоловіком, коли вас було лише двоє? Ти занадто безрозсудний.

 

Вень Хе Їнь зневажливо відповів: 

 

— Поранений? Ти думаєш, що людина з такими посередніми навичками справді заподіє мені шкоди? Ха!

 

— Я радий, що ти не постраждав. – Пей Хань Тан скривив губи, а потім сказав, – Лорде Му, продовжуйте.

 

— Добре. – Му Джи Мін кивнув головою і продовжив свій переказ.

 

Почувши, що коронер хоче отримати фінансову вигоду, Пей Хань Тан навіть пожартував: 

 

— Я б ніколи не подумав розслідувати в справі власних підлеглих.

 

Однак, коли Му Джи Мін згадав прізвище сім’ї Юань та ім’я «Юань Баоде», з обличчя Пей Хань Тана майже відразу зникла усмішка.

 

— Тому вбивцею повинен бути син глави Міністерства юстиції Юань Баоде. Грошовий мішечок та каблучку з нефриту для великого пальця можна вважати доказами.

 

Коли Му Джи Мін закінчив говорити, він подивився на Пей Хань Тана.

 

Той, зі свого боку, стояв, опустивши голову, мовчки дивлячись на парчовий мішечок для грошей, який тримав у руці. Довгий час він не говорив.

 

Вень Хе Їнь не зміг стриматися: 

 

— Ти...

 

— А-Їню. – Однак Му Джи Мін обережно перервав його й похитав головою.

 

Вень Хе Їнь замовк і більше не вимовив жодного слова.

 

— Юань Баоде. – Пей Хань Тан відкрив парчовий мішечок і побачив усередині нефритовий перстень. — Його дядько – керівник Міністерства в'язниці Хво Сінь.

 

— Правильно. – Му Джи Мін м'яко кивнув головою. При цьому подумки зітхнув: «Насправді, я можу зрозуміти, чому лорд Пей мовчить. Чиновництво схоже на п’єсу.  Хоча вітер і хмари підступні*, темний приплив продовжує підніматися**».

 

*风云诡谲 fēng yún guǐ jué;  Китайська ідіома, яка описує бурхливу ситуацію/щось гротескне та мінливе.

 

**暗潮涌动 àn cháo yǒng dòng;  Це відноситься до таємного потоку, який назрівав до точки формування більш певного руху зсередини тіні/темряви, яка вже назрівала та сформувала більш очевидний рух.

 

Пей Хань Тан міг негайно відвести своїх людей до резиденції Юань і заарештувати Юань Баоде…

 

Але хіба Столична префектура витримає образу керівника Міністерства в'язниці?

 

Навіть батько Пей Хань Тана, Столичний магістрат, не наважиться виступити проти Хво Сіня.

 

Тож як міг Пей Хань Тан, який лише заступник магістрату Столичної префектури, наважитися виступити проти Міністерства в'язниці?

 

У кабінеті більше ніхто не говорив. Було так тихо, що якби голка впала на підлогу, її одразу ж почули б. Через час, який необхідний на згоряння приблизно половини ароматичної палички, Пей Хань Тан раптово підняв голову і сказав: 

 

— Я вирішив.

 

— Що ти вирішив?! – раптово закричав Вень Хе Їнь, ніби не міг стриматися.

 

Пей Хань Тан, схоже, не очікував, що Вень Хе Їнь буде настільки схвильованим через це, тому він на мить завмер, а потім розсміявся: 

 

— Я візьму своїх людей, щоб заарештувати винного.

 

Почувши ці слова, Вень Хе Їнь протяжно зітхнув:

 

— Я мав рацію щодо тебе!!!

 

— Що? Рацію щодо чого? Малечо, будь ласка, конкретніше. – поцікавився Пей Хань Тан.

 

Му Джи Мін перервав розмову, повільно сказавши:

 

— Лорде Пей, щодо Міністерства в’язниці…

 

— Знаю, – Пей Хань Тан підняв руку, щоб перервати слова Му Джи Міна, й сказав, — Му-ґондзи, я не менше за вас знаю про темні й сумнівні наміри у серцях чиновників. Однак я не ігноруватиму несправедливість.

 

Му Джи Мін раптово підвівся, щоб негайно вклонитися Пей Хань Тану.

 

— Му-ґондзи, що ти робиш?! – Пей Хань Тан злякався і запанікував, він поспішно підвівся із стільця, щоб допомогти Му Джи Міну піднятися.

 

Очі Му Джи Міна були злегка почервоніли: 

 

— Якби у світі було трохи більше мудрих і справедливих людей, таких як лорд Пей, несправедливості було б менше.

 

— Му-ґондзи, будь ласка, швидше вставай! – випалив Пей Хань Тан, почуваючись безпорадним.

 

«Якщо ти не встанеш, Ю Ї відрубає мені голову!»

 

Пей Хань Тан:

 

— Я не гідний. Хоча я сповнений рішучості пролити світло на несправедливість, я однаково не наважуюся протистояти Міністерству в’язниці. Я щойно це вирішив, тож думаю про контрзахід.

 

— Отже, ти думав про контрзахід? – запитав Вень Хе Їнь.

 

— М-гмм. – Пей Хань Тан кивнув і спокійно сказав, — Сьогодні ввечері я скористаюся комендантською годиною, щоб проникнути в резиденцію Юань і захопити Юань Баоде зненацька. Після його арешту та доставлення до Столичної префектури я напишу імператору меморіал і повідомлю про цю справу. Після того, як справу закриють і винесуть вирок, навіть якщо Міністерство в’язниці намагатиметься створити проблеми, все буде марно.

 

— Лорде Пей, я маю попросити вас про одну послугу. – Му Джи Мін розтулив рота.

 

Пей Хань Тан: 

 

— Будь ласка, говоріть.

 

Му Джи Мін благав: 

 

— Сьогодні ввечері, коли ви підете арештовувати Юань Баоде, чи можу я супроводжувати вас разом із загоном Столичної префектури?

 

— Це… – Обличчя Пей Хань Тана виглядало складним — Пане Му, ви не знаєте бойових мистецтв, якщо щось трапиться…

 

— О, хіба ти не можеш цього пообіцяти моєму молодому господарю?! – стурбовано запитав Вень Хе Їнь. — Через усе цю справу мій молодий господар погано їв і взагалі не спав. Не хвилюйся, я особисто подбаю про захист свого молодого господаря. Я заберу його, як тільки щось станеться! Ти ж знаєш, що я дуже швидко бігаю! Ми точно не обтяжуватимемо!!!

 

Пей Хань Тана потішила ця фраза «Я дуже швидко бігаю», тож він кивнув: 

 

— Добре, тоді я обіцяю.

 

Після цього четверо чоловіків довго будували плани в кабінеті резиденції Му. Узгодивши план, а також підтвердивши, що не повинно виявитися помилок, Ґу Хе Янь і Пей Хань Тан попрощалися й пішли.

 

Опинившись поза межами резиденції Му, Ґу Хе Янь подивився на Пей Хань Тана, наче бажаючи щось сказати, але стримувався.

 

Пей Хань Тан, з іншого боку, поплескав його по плечу та з усмішкою промовив: 

 

— Я знаю про що ти думаєш. Ти турбуєшся про те, що твій маленький ґондзи піде, чи не так? Сьогодні ввечері, о годині хай*, ми зустрінемося перед Яменєм у Столичній префектурі.

 

*亥时 hài shí; з 9 до 11 вечора за системою двогодинних підрозділів, яка використовувалася в давнину.

 

Ґу Хе Янь кивнув: 

 

— Добре.

 

***

 

У сутінках присмеркове сяйво забарвило небо в червонуватий відтінок, наче залило кров’ю. У внутрішньому залі Міністерства в'язниці на стіні був висічений величний Б'янь*, який пильно дивився на людей у ​​залі.

 

*狴犴 bì àn; У китайській міфології Б'янь – один із дев'яти синів короля-дракона. Він має вигляд тигра, мудрий, могутній, справедливий і здатний визначити, хто добрий, а хто злий. Через це Б'янь часто висічений на дверях і стінах в’язниць, щоб продемонструвати сильне почуття справедливості, а також діяти як переконливий засіб для тих ув’язнених, які, можливо, все ще думають про втечу або новий злочин.

 

Хво Сінь, керівник Міністерства в'язниці, сидів перед столом з чорного дерева і переглядав файли. Раптом увірвався імперський гвардієць, одягнений у чорно-фіолетовий мундир. Він шанобливо віддав честь, стиснув кулак і став на одне коліно, сказавши: 

 

— Лорде Хво.

 

— Гмм? – Хоча Хво Сіню було лише трохи більше сорока років, волосся на його скронях уже посивіло. Коли він підняв погляд, в його очах була холодна темрява.

 

Імператорський гвардієць підвівся, підійшов до Хво Сіня та прошепотів йому щось на вухо. У цю мить папка впала на стіл, а його голос був жахливим, як кровожерливий клинок, коли чоловік сказав: 

 

— О, це так?

 

Імператорський гвардієць прошепотів: 

 

— Лорде Хво, щодо змісту листа, надісланого людиною, яку ми відправили в резиденцію Му, чи хочете ви надіслати повідомлення в резиденцію Юань?

 

— Вже дуже пізно… – Хво Сінь різко закотив очі. Через мить, він продовжив холодним голосом — Піди і зв'яжися з нашими сьонді з Міністерства слова і Міністерства знань. Зберіть їх перед дверима внутрішнього коридору.

 

Імператорський гвардієць стиснув кулак, віддаючи честь, й рішуче відповів: 

 

— Слухаюсь!