Чому ти все ще брешеш у такий час?!

— Цей жіночий труп… може щось сказати…

 

Почувши це, Вень Хе Їнь був настільки вражений, що відскочив назад, здригаючись, через що зрештою вдарився головою об маленьке віконце карети:

 

— Ах! Що?!!! Жіночий труп може щось сказати?!!!

 

— Ох, дідько. Як ти так вдарився головою? Будь обережнішим. – Злий Му Джи Мін міг лише сміятися не зважаючи на це. Але потім він потягнувся вперед, щоб взяти в руки голову Вень Хе Їня й оглянути її, — Сильно вдарився?

 

— Молодий господарю, все не так погано. Але чому б трупу говорити? – запитав Вень Хе Їнь.

 

Му Джи Мін простягнув руку, щоб потерти болюче місце на голові Вень Хе Їня, сказавши:

 

— Я мав на увазі, що на трупі повинна бути якась підказка, яку раніше не знищили. Ця підказка мала бути дуже очевидною, настільки, що вбивця, не вагаючись, увірвався вночі до Столичної префектури, щоб викрасти труп тієї жінки.

 

— Зрозумів, – Вень Хе Їнь задумливо кивнув.

 

Му Джи Мін тихо пробурмотів: 

 

— Але що це може бути за підказка…?

 

— Дідько, – стурбовано сказав Вень Хе Їнь. — Молодий господарю, не думай про це. Той жіночий труп уже вкрали. Навіть якби підказка була такою очевидною, ми не можемо дізнатися. Немає сенсу ламати голову над цим.

 

— Ні… – пробурмотів Му Джи Мін. – Це не те, що я не можу зрозуміти.

 

— Тоді що ще може статися? – запитав Вень Хе Їнь.

 

У цю мить очі Му Джи Міна раптово спалахнули. Поглянувши на Вень Хе Їня, він запитав:

 

— А-Їню, ти знаєш, де живе коронер зі Столичної Префектури?

 

Вень Хе Їнь, який раніше допомагав Пей Хань Тану розкрити справу, дійсно знав, де живе коронер: 

 

— Так, знаю.

 

— Швидше, давайте  знайдемо коронера! Вкажи візнику дорогу! – поспішив сказати Му Джи Мін.

 

Вень Хе Їнь був приголомшений:

 

— Га?

 

Му Джи Мін стурбовано промовив:

 

— Піздно пояснювати. Ходімо, швидше.

 

— О, о! Гмм. – Вень Хе Їнь негайно підняв завісу карети і вийшов показати візнику дорогу.

 

Му Джи Мін кілька разів глибоко вдихнув, поки його очі поступово не заспокоїлися.

 

«Якщо підказка справді була такою очевидною, чому її не виявив коронер?»

 

«Невже він цього не побачив?»

 

«Чи...  він побачив і просто не захотів нічого говорити...?»

 

***

 

Коронер Столичної Префектури жив на околиці столиці, у віддаленому містечку. Через невдачу він не мав ні дружини, ні дітей, тож жив сам. Навіть його будинок був напівзруйнованим дерев’яним будинком, без сусідів.

 

Му Джи Мін і Вень Хе Їнь підійшли до передньої частини дерев’яного будинку, коли раптово почули звук бійки та крики про допомогу, що лунали зсередини.

 

Му Джи Мін крикнув: 

 

— А-Їню!

 

Вень Хе Їнь миттєво кинувся вперед і відчинив ногою дерев’яні двері. У цей момент він побачив розкидані по підлозі старий стіл і стільці. Чоловік у чорному, притискав до підлоги заплаканого коронера, а у його правій руці лежав кинджал, який був притиснутий до шиї жертви. Чоловік погрожував йому, змушуючи замовкнути.

 

У найкритичніший момент Вень Хе Їнь підбіг і схопив чоловіка в чорному за зап’ястя, блокуючи його удар ножем. Відразу після цього він скрутив цьому чоловікові руку, щоб відтягнути його від коронера.

 

Вони кілька разів вдарили один одного, але коли чоловік у чорному помітив, що він не може приборкати Вень Хе Їня, він вирішив більше не возитися з ним, штовхнув юнака, щоб дистанціюватися, і втік через вікно. Вень Хе Їнь хотів піти за ним, але в цю мить його покликав Му Джи Мін:

 

—  А-Їню! Не женися за ним, це надто небезпечно!

 

Вень Хе Їнь негайно зупинився і побіг назад до Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін підняв руки й схопив Вень Хе Їня за плечі, оглянувши його зверху-вниз:

 

— Ти десь поранений?

 

— Ні! – Вень Хе Їнь високо підняв голову, виглядаючи досить гордовитим.

 

— Добре, – видихнув Му Джи Мін.

 

Тоді обидва повернули голови, щоб поглянути на коронера, який згорнувся в кутку, тремтячи від страху.

 

Спочатку Му Джи Мін прийшов з наміром залякати коронера та поставити йому запитання. Але звідки він міг знати, що ненавмисно врятує життя цього чоловіка?

 

Проте вбивця наважився вчинити ще один злочин і спланувати вбивство людини на околиці столиці. Він був настільки зарозумілим і безрозсудним, що викликав у Му Джи Міна гнів і образу.

 

Вони  підійшли, щоб допомогти чоловіку, і знайшли для нього в напівзруйнованому будинку склянку води. Продовжуючи тремтіти, коронер випив воду. Лише тоді він оговтався від шоку й схлипнув: 

 

— Я нікого не ображав, навіщо комусь мене вбивати? Що мені тепер робити?

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Коронере, ви пам'ятаєте жіночий труп, який оглядали вчора?

 

Голос коронера тремтів, коли він уривчасто промовив: 

 

— Від-відповідаю л-лорду, я па-пам'ятаю.

 

Му Джи Мін продовжував запитувати: 

 

— Ви щось приховали?

 

Коронер завмер, він опустив голову й подивився вниз:

 

— Я не знаю, про що, про що говорить лорд. Як, як я міг приховати інформацію про труп?

 

Вень Хе Їнь люто заявив: 

 

— Тебе мучить совість?! Чому ти все ще брешеш у такий час?!

 

Коронер запнувся й похитав головою.

 

Му Джи Мін на мить задумався й спитав: 

 

— Це було золото й срібло чи коштовності?

 

Коронер раптом підвів очі й подивився на Му Джи Міна.

 

Той люб'язно порадив: 

 

— Вийміть. Навіщо ховати, коли вас мало за це не вбили? Незважаючи на те, що ви винні у приховуванні інформації, я заступлюся за вас перед лордом Пеєм у Столичній префектурі.

 

Коронер на мить завагався, але зрештою, хитаючись, підійшов до великої дерев’яної скриньки з відсутнім кутом. Він простягнув руку, щоб відчинити дерев’яну скриньку, дістав парчовий мішечок з грошима всередині та простягнув його Му Джи Міну.

 

Му Джи Мін узяв парчовий мішечок, розкрив його й побачив усередині срібло й золото. Була також каблучка з нефриту, на якій було вигравірувано слово «Юань». Коли Му Джи Мін збирався дістати каблучку, щоб ближче розглянути, Вень Хе Їнь раптом підійшов до нього і здивовано промовив: 

 

— Га? Цей мішечок з грошима виглядає знайомим. Мені здається, я вже десь його бачив…