Ти коли-небудь був у борделі?

На площі Канпін були яскраво освітлені та вишукано прикрашені будівлі, в яких перебували «такі типи» жінок. На озері стояли прикрашені човни, що приховували красивих жінок, які піснею змушували молодих чоловіків змагатися між собою, щоб отримати їх прихильність.

 

Коли четверо прибули до місця призначення, вони побачили гамірні вулиці, що тягнулися на кілометри. Атмосфера вирувала від сміху, ігор, танців і нескінченної музики.

 

Вень Хе Їнь запнувся: 

 

— Виявилося, це бордель…

 

— Просто кажучи, що «це бордель», показує яке ти маєш обмежене уявлення про те, чим являється це місце насправді. – Пей Хань Тан усміхнувся й обійняв Вень Хе Їня за плечі, — Ця музика, ці пісні, ці танці, ці прогулянки на човнах по озеру, все це є розквітом глибокого, незвичайного виду мистецтва та літератури.

 

Вень Хе Їнь скривив рот і промовив: 

 

— У будь-якому випадку… у будь-якому випадку, це місце дозвілля та розпусти!

 

Пей Хань Тан підморгнув йому і сказав: 

 

— Хіба немає приказки, яка говорить про те, що людина, яка не насолоджується задоволеннями життя, нічого не варта?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Руки геть!

 

Пей Хань Тан злякався і відвів руку: 

 

— Йой, чому так люто?

 

У той момент, коли Вень Хе Їнь підійшов до Му Джи Міна, очі Пей Хань Тана впали на нього. Побачивши, що той з цікавістю розглядає високі павільйони та обидві сторони вулиці, Пей Хань Тан усміхнувся й запитав:

 

— Оскільки Му-ґондзи прожив у столиці все своє життя, це не перший раз, коли ви відвідуєте площу Канпін, чи не так?

 

Му Джи Мін усміхнувся й чітко промовив: 

 

— Звичайно...!

 

Ґу Хе Янь напружено на нього подивився.

 

Му Джи Мін: 

 

— …Я тут вперше.

 

Ґу Хе Янь мовчки відвів погляд.

 

Му Джи Мін додав: 

 

— Коли я був молодим, у моїй родині було досить суворо і чітко обумовлено, що я не можу відвідувати розпусні вулиці або перебувати поблизу них. Пізніше, коли я став чиновником, від мене вимагалося дотримуватись закону в Імператорському дворі, який стверджує, що чиновникам вище 3-го рангу не дозволяється займатися сексом з повіями. Тож так, я дійсно вперше відвідую таке місце.

 

Пей Хань Тан похвалив його: 

 

— Му-ґондзи діє з чеснотою праведного джентльмена.

 

Му Джи Мін усміхнувся й віддав честь: 

 

— Лорде Пей, ви надто щедрий у своїй похвалі.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Варто уже почати розслідувати цю справу.

 

***

 

Хоча четверо чоловіків прийшли на площу Канпін, знаючи, що їм слід шукати підказки, але у цьому місці була незліченна кількість публічних будинків, і зрозуміти з чого почати було справжнім головним болем.

 

Зрештою, вони мовчки узгодили один варіант. Після чого чоловіки пішли шукати жінок і по черзі їх розпитувати про те, чи останнім часом не зникала безвісти якась повія. Або чи знали вони якусь панянку, яка вправно володіла цитрою або піпою, і не поверталася на площу Канпін близько трьох днів.

 

Однак навіть після того, як вони провели таке опитування в п'яти різних місцях вони так і не змогли знайти жодних підказок. На щастя, панянки були досить співпрацюючими, тому вони не витрачали занадто багато часу. Хоча насправді все це було пов’язано з Пей Хань Таном. Як тільки він показував свою поясну підвіску Столичної Префектури, панянки кричали «Лорде!» й поспішали відповісти на всі питання, які їм задавали.

 

Шосте місце, яке вони відвідали, - це семиповерховий павільйон, який стояв прямо перед блакитним озером. На ньому були масивні карнизи, які нагадували пташині крила, прикрашені червоним шовком. Павільйон був наповнений ароматом вина. Коли чоловіки прибули до його дверей, вони усвідомили, що це місце відрізняється від решти. У той час як в інших борделях були красиві жінки, що стояли біля входу, щоб залучити клієнтів, це місце здавалося тихішим і елегантнішим.

 

— Це місце має високу репутацію в столиці. – Пей Хань Тан схилив голову і тихо зітхнув, — Я чув, що дівчата тут вправні з цитрою, шахами, каліграфією та живописом. Я також чув, що вони такі ж красиві, як небесні феї, тому це місце часто відвідують багато представників знаті, князів та вельмож.

 

Вень Хе Їнь запитав: 

 

— Ти був тут раніше?

 

Пей Хань Тан усміхнувся й запитав: 

 

— Я схожий на того, хто міг бувати тут раніше?

 

Вень Хе Їнь кивнув: 

 

— Так.

 

Пей Хань Тан якоюсь безпорадно промовив:

 

— …Малечо, здається, ти маєш про мене якесь хибне уявлення.

 

Перше, що вони помітили, зайшовши у середину, – це надзвичайний аромат збуджуючих пахощів. Вони почули мелодійну та приємну музику, а потім побачили декілька реалістичних картин, що висіли на яскраво-червоних стінах. Здавалося, наче вони увійшли в уявний світ.

 

Коли витончено одягнена дівчина підійшла, щоб їх привітати, Пей Хань Тан витягнув поясну підвіску і сказав:

 

— Я Пей Хань Тан, шаоїнь Столичної префектури. Ми прийшли сюди розслідувати справу. Цього не потрібно оприлюднювати, просто попросіть панянок прийти і поговорити з нами, будь ласка.

 

— О… – Дівчина була дещо здивована і перелякана, тому заїкалася, поки говорила, — Л-Лорди, почекайте, почекайте хвилинку. Сідайте, сідайте і почекайте хвилинку…

 

Як тільки дівчина закінчила говорити, вона поспішила піти. Невдовзі після цього до них звернулася адміністраторка, одягнена в темно-червонувато-фіолетовий одяг з червоним поясом і плетеним волоссям. Вона запропонувала чотирьом чоловікам сісти на першому поверсі, за нефритовим екраном, вирізаним із засніженої гори Куньлунь, щоб насолодитися виставою. Вона також наказала принести їм чай та блюдце з фруктами, щоб показати свою ґречність. 

 

Поки вони чекали, Пей Хань Тан знудився і озирнувся, оглядаючи очима вишукані меблі в павільйоні. Все навколо нього було сліпуче й гарне, коли раптом очі Пей Хань Тана зупинилися на певному місці. Здавалося, наче він побачив щось дивне, і через це довго дивився в тому напрямку.

 

Після цього Пей Хань Тан підійшов до Ґу Хе Яня й прошепотів:

 

— Ю Ї, подивися на третю картину симпатичних повій, що висять на стіні зліва.

 

Ґу Хе Янь повернув голову, щоб подивитися на згадану картину. У той же час він почув, як Пей Хань Тан прошепотів:

 

— Тож, думаєш, вона схожа?

 

— Що? – Ґу Хе Янь не розумів, про що він.

 

— Уважно придивися. – наполягав Пей Хань Тан, — Ці брови та очі, ти не думаєш, що вона має певну схожість з …

 

Ґу Хе Янь все ще був дуже розгублений: 

 

— З ким?

 

Му Джи Мін раптом перервав їх розмову: 

 

— Зі мною.

 

Пей Хань Тан здивовано подивився на Му Джи Міна, який дивився на них з посмішкою на обличчі. Оскільки Му Джи Мін уже чув, про що вони шепотіли між собою, Пей Хань Тан збентежено стиснув кулак:

 

— Му-ґондзи, я перепрошую за проявлену неповагу. Я не намагався порівняти вас з повією.

 

— Ні, нічого. Лорд Пей просто сказав правду, – Му Джи Мін відповів так, наче йому було абсолютно байдуже.

 

— Про яке порівняння ви говорите? Хто з ким схожий? – Вень Хе Їнь також повернув голову, щоб подивитися. Коли він це зробив, він був настільки приголомшений, що закричав, — Молодий господарю! Ця дівчина на картині насправді виглядає точнісінько, як ти! Але хіба вона не одна з дівчат з павільйону?

 

Му Джи Мін ввічливо усміхнувся й промовив: 

 

— Мені також цікаво. Чому б нам не знайти когось, щоб про неї розпитати?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Так, так!

 

Саме в цей момент трапилося так що дівчинка одягнена в зелене пройшла повз них, тому Му Джи Мін покликав її та запитав про картину.

 

Дівчина сказала: 

 

— А, колись вона була королевою квітів* у нашому павільйоні. Півроку тому в неї закохався дворянин і викупив її. Відтоді вона жила в тій дворянській резиденції, і більше ніхто її не бачив.

 

*Воно має кілька значень, наприклад: найкрасивіша квітка, незрівнянна краса, а також використовувалося для позначення найпопулярнішої куртизанки/повії.