Як думаєш, з ким я був учора?

Поки карета шумно погойдувалась, подорожуючи вулицями столиці, обличчя Му Джи Міна здавалося надзвичайно блідим, коли він злегка пощипував лоб.

 

— Молодий господарю, все добре? – стурбовано запитав Вень Хе Їнь. 

 

Сьогодні, коли він зайшов у крилову кімнату, щоб знайти його, Хе Їнь побачив, що Му Джи Мін, який повинен був зробити перерву на обід, затамувавши подих, сидів на своєму ліжку. В той момент лоб юнака був вкритий холодним потом. 

 

— Зі мною все гаразд. – Му Джи Мін неохоче усміхнувся, а потім продовжив заплющуючи очі.

 

Однак, як тільки Му Джи Мін це зробив, картини сну, який він бачив під час обідньої перерви, одна за одною почали його переслідувати.

 

Йому наснилося, що він повертається у вигнання, іде по холодному снігу з розпатланим волоссям і скованими зап’ястками. Холод був настільки сильним, що сковував його кістки, а біль, який він відчував, був таким неймовірним, що навіть розривав його кишки.

 

З кожним кроком Му Джи Мін бачив нову людину. Спочатку він побачив свого батька, розрізаного навпіл. Тоді він побачив свою матір, яка замерзла до смерті, а її шкіра стала фіолетовою. Потім Цай Вей, яка лежала в калюжі власної крові, все ще вагітна…

 

Нарешті він побачив Вень Хе Їня.

 

А-Їнь, який був одягнений у лахміття, з розпатланим волоссям, синцями та ранами від батога по всьому тілу. Стоячи на снігу, він  знову і знову повторював:

 

— Молодий господарю, я знайду когось, хто тебе врятує. Я обов'язково знайду.

 

Однак Вень Хе Їнь почав плакати й кричати:

 

— Молодий господарю, боляче! У мене болить все тіло, ааааа...!!!

 

Му Джи Мін, просочений потом, прокинувся від кошмару, коли почув, як тихо відчинилися двері його кімнати. Коли він побачив Вень Хе Їня, який стоїть перед ним неушкодженим, він був шокований.

 

З іншого боку, Вень Хе Їнь, побачивши Му Джи Міна в такому стані, стурбовано запитав:

 

— Молодий господарю, що з тобою?

 

— А-Їню! – тремтячим голосом крикнув Му Джи Мін.

 

Вень Хе Їнь підійшов до ліжка. Му Джи Мін поспішив схопити його за зап’ястя, міцно його стиснув і наблизився до нього. Коли він відчув, що його шкіра тепла й справжня, він поступово почав заспокоюватися.

 

— Молодий господарю… – збентежено сказав Вень Хе Їнь, — Я не…

 

— Так, так, – Му Джи Мін не знав, сміятися йому чи плакати. – Я знаю, що я тобі не подобаюся таким. Піди і принеси мені склянку води.

 

— О, – Почувши це, Вень Хе Їнь поспішив подати Му Джи Міну чашку теплої води.

 

Той повільно випив, глибоко вдихнув і спробував заспокоїтися. Тоді він запитав:

 

— Чому ти прийшов до мого крила, мене хтось шукає?

 

— Гм, так. – лише тоді Вень Хе Їнь згадав мету свого візиту.

 

Учора Столичною префектурою був знайдений безіменний жіночий труп, вбитий надзвичайно жахливою смертю.

 

Тіло жінки було вкрите гематомами, на спині були незліченні поранення, а спереду на талії були сліди від опіку. Через це неможливо було розпізнати обличчя жертви.

 

Ці травми відповідали тому образу трупа, який раніше Му Джи Мін описав Пей Хань Тану.

 

Зацікавившись, Вень Хе Їнь запитав: 

 

— Молодий господарю, як ти дізнався, що з’явиться такий труп?

 

Му Джи Мін подивився нього й відповів надзвичайно тихим голосом: 

 

— Якби я сказав тобі, що вгадав, ти б мені повірив?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Так, я повірю всьому, що ти скажеш.

 

Му Джи Мін усміхнувся.

 

Це тому, що він насправді просто здогадувався.

 

Хоча Му Джи Мін знав, чому кожен із його найближчих родичів і друзів помер у попередньому житті, він нічого не знав про смерть Вень Хе Їня.

 

У попередньому житті Му Джи Міна Вень Хе Їнь сказав йому, що піде шукати когось, хто може йому допомогти. Після цього він зник на два дні і дві ночі. На третій день його лежаче тіло знайшли мертвим на вулиці.

 

Хоча вони розійшлися на два дні, лише два дні, під кінець вони опинилися на межі між життям та смертю.

 

Були дві причини, чому Му Джи Мін припускав, що вбивця наважиться бути таким сміливим. З одного боку, побачивши жалюгідний стан, в якому знаходилася родина Му, він, мабуть, повірив, що ніхто не попіклується про охоронця цієї родини. З іншого боку, вбивця міг бути серійним злочинцем, тож це означало, що А-Їнь, можливо, був не першою жертвою, яка померла від його рук.

 

Тому, коли Му Джи Мін того дня побачив Пей Хань Тана, шаоїня Столичної префектури, він згадав, що він керував кримінальними справами та безпекою столиці і тому запитав про це.

 

Навіть тоді Му Джи Мін не очікував, що сліди вбивці з’являться так швидко.

 

Але насправді це було непогано. Смерть Вень Хе Їня в попередньому житті Му Джи Міна завжди була тим терном, який болісно застряг у його серці. Якщо він зможе скористатися цією можливістю і дістатися до вбивці, Му Джи Мін вважав, що у нього більше не буде стільки кошмарів щодо смерті Вень Хе Їня в майбутньому.

 

***

 

Коли карета прибула до в’їзду в Ямень* у Столичній префектурі, Пей Хань Тан прийшов, щоб особисто привітатися з Му Джи Міном. 

 

*Ямень був адміністративним офісом та/або резиденцією місцевого бюрократа в імперському Китаї. Однак Ямень також може бути будь-якою державною установою чи бюро, яке очолює посадова особа.

 

Після привітань Му Джи Міна запросили в Ямень:

 

— Му-ґондзи, я справді не очікував, що те, про що ви запитали мене деякий час тому, дійсно станеться. Якби я вам не довіряв, я б, звичайно, хотів би запитати, чи ця справа випадково якось не стосується вас.

 

— Про що ви говорите…?

 

Однак, перш ніж Му Джи Мін хотів щось сказати на свій захист, Вень Хе Їнь підскочив і сердито проговорив: 

 

— Якби ця справа справді мала відношення до мого молодого господаря, чому б він проявив ініціативу запитати тебе про це?  Хіба це не було б все одно, що здатися?

 

Пей Хань Тан засміявся й відповів:

 

— Малечо, я просто пожартував. Чому ти завжди так прагнеш захистити свого молодого господаря? – сказавши це, Пей Хань Тан глянув на Му Джи Міна й додав, — Я був легковажним, сподіваюся, Му-ґондзи не звинувачуватиме мене.

 

Му Джи Мін вклонився йому й сказав: 

 

— Я також маю подякувати лорду Пею за бажання повідомити мене про цю справу. Чи не могли б ви мені сказати, що сталося з жіночим трупом?

 

Пей Хань Тан сказав:

 

—  Труп знайшли у висушеному ставку напівзруйнованого храму на околиці міста. Оскільки там ніхто не живе й все давно перетворилося в руїни, туди більше ніхто не ходить. На щастя, мандрівний чернець, який проїжджав через столицю, зупинився відпочити біля храму і виявив там тіло. Інакше про цю несправедливість ніколи б не дізнались.

 

Почувши це, Му Джи Мін задумливо кивнув.

 

— Коронер ще не закінчив огляд тіла, тому ми все ще в невідомстві й не маємо жодних підказок. – Пей Хань Тан подивився на нього й запитав, – Му-ґондзи, оскільки ви знали, що буде вбивство такого характеру, чи можете ви мені ще щось сказати?

 

Му Джи Мін похитав головою: 

 

— Я знаю не більше, ніж ви.

 

— От як… – Пей Хань Тан припустив, що Му Джи Мін міг знати більше, але, почувши його відповідь, розчарувався.

 

— Лорде Пей, – Му Джи Мін стиснув кулак, набрався мужності й сказав, – Є дещо, про що я сміливо благаю лорда Пея. Будь ласка, дозвольте мені разом з вами розслідувати цю справу, мені життєво важливо знайти винуватця всього цього. Я обіцяю не турбувати лорда Пея, і я обов’язково протягну вам руку допомоги, як зможу.

 

Пей Хань Тан спантеличено подивився на Му Джи Міна. Він щиро не міг зрозуміти, чому така молода людина, як Му Джи Мін, так цікавиться подібними справами. Подумавши мить, Пей Хань Тан сказав: 

 

— Му-ґондзи, ви повинні знати, що всі ми в Столичній префектурі завжди діяли згідно з правилами.  Недоречно дозволяти іншим втручатися у справу…

 

Почувши це, Му Джи Мін відразу ж засмутився. Проте Пей Хань Тан поспішив продовжити: 

 

— Незважаючи на це, охоронець Му-ґондзи зробив великий внесок в одну зі справ Столичної префектури, затримавши злодія раніше. Навички цього охоронця дивовижні, і я вірю, що з його допомогою в цій справі все так само буде добре, як з допомогою від Неба. Звичайно, оскільки він є охоронцем Му-ґондзи, для нього цілком природно слідувати за своїм молодим господарем.

 

Очі Му Джи Міна спалахнули, одразу зрозумівши, на що натякав Пей Хань Тан. Потім він поспішно вклонився й стиснув кулак на знак подяки.

 

— Ні-ні-ні! – Пей Хань Тан кинувся простягнути руку, щоб зупинити його – Визначити причину смерті цієї жінки складно, тому я боюся, що сьогодні коронеру буде неможливо зробити висновок. Му-ґондзи може повернутися завтра вдень.

 

— Добре, сьогодні я піду. – Му Джи Мін попрощався і пішов з Вень Хе Їнєм.

 

***

 

Наступного ранку ранкова роса м'яко просочила листя крон дерев. У цей час у резиденції Ґу кипіла активність.

 

Коли Ґу Хе Янь снідав у своїй кімнаті, до нього раптом увірвався Пей Хань Тан, який нетерпляче, великими кроками, увійшов у середину, проявивши великий ентузіазм:

 

— Ю Ї, як думаєш, з ким я був учора?

 

Ґу Хе Янь, який не міг розділити хвилювання Пей Хань Тана, байдуже запитав: 

 

— З ким?

 

Пей Хань Тан пересунув круглий дерев'яний табурет, сів перед Ґу Хе Янєм і вперся ліктями на стіл. Потім він нахилився ближче, підморгнув йому й промовив:

 

— З тим, кого ти прагнеш. Сином герцога Яня, помічником міністра Міністерства обрядів, єдиним і неповторним Му Джи Міном.

 

Ґу Хе Янь:

 

— …