Двоє закоханих знову зустрічаються на 7-й день 7-го місячного місяця

Пей Хань Тан був шокований: 

 

— Твоєму молодому господарю дійсно хтось подобається?!

 

«*зітхнув* Як шкода, мій добрий брате! Ти ще не зізнався в своїх почуттях, а шлях до роману вже руйнується».

 

— Так, – відповів Вень Хе Їнь. — Моєму молодому господарю подобається багато людей.

 

Пей Хань Тан: 

 

— ???? Лорду Му… подобається багато людей? Ну, тоді він… має багато енергії, га? *шипіння* Але я ніколи не чув таких чуток про лорда Му.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Яких чуток?

 

Пей Хань Тан: 

 

— Про розпусника-ґондзи, який плаває через безліч «квітів» і затримується в хтивих місцях.

 

Вень Хе Їнь був вкрай здивований: 

 

— Що ти верзеш?! Моєму молодому господарю подобаються пані, пан, Його Королівська Високість король Сянь, з яким вони близькі друзі, і Благородна дружина Нян-Нян, яка ставився до нього з надзвичайною добротою! Яке все це має відношення до хтивих ситуацій, га?

 

Пей Хань Тан:

 

— …

 

Саме в цю мить чорна тінь різко й спритно пробіглась по даху перед ними. Пей Хань Тан миттєво відреагував і крикнув: 

 

— Ловіть його!!!

 

У мить ока декілька гвардійців, одягнених у все чорне, вийшли з-за рогу й побігли туди, куди тікав злодій. Оскільки навички ціґона Вень Хе Їня були досить хорошими, він опинився попереду групи гвардійців, які на повній швидкості бігли по черепичним дахам.

 

Злодій, усвідомивши в якій складній ситуації він опинився, поспішив кинути частину коштовностей, золота та срібла, які він викрав кілька хвилин тому, а потім кинувся тікати так швидко, як тільки міг. Вень Хе Їнь, помітивши це, відштовхнувся від високої стіни й підстрибнув на кілька метрів у повітря до місця, де був злодій, зумівши схопити його за руку і почав з ним битися.

 

Коли Пей Хань Тан прибув на місце події, злодій з біллю на обличчі катався по землі, прикриваючи інтимні місця обома руками. В той же час Вень Хе їнь глузував з нього: 

 

— Ну що ж, біжи, біжи, біжи, якщо зможеш!

 

Підійшовши, щоб поглянути, Пей Хань Тан запитав Вен Хе Їня: 

 

— Ти вдарив його ногою по…?

 

Вень Хе Їнь з гордістю відповів: 

 

— Так! Це техніка удару ногою, яка очищає розум.

 

Пей Хань Тан: 

 

— *шипіння*.

 

«Мені боляче, просто дивлячись на це.»

 

Охоронці Столичної префектури прибули один за одним. Коли злодія нарешті зв’язали, усі зітхнули з полегшенням, подумавши: «Нарешті ми його спіймали».

 

Коли проблему було вирішено, Вень Хе Їнь сказав Пей Хань Тану: 

 

— Я зловив для тебе злодія, тож якщо більше немає роботи, я піду. До побачення.

 

— Зачекай-зачекай! Не йди так поспішно! – Пей Хань Тан нахилився над Вень Хе Їнєм, схопив його за плечі й потягнув назад. Він з усмішкою продовжив, — Я все ще повинен належним чином подякувати тобі за внесок у справу Столичної префектури.

 

— Як ти хочеш мені віддячити? – з підозрою запитав Вень Хе Їнь.

 

— Ну… – Пей Хань Тан на мить задумався, а потім усміхнувся від вуха до вуха. — Як щодо того, щоб сходити до вежі Дзуйхва, щоб насолодитися місяцем і випити вина із західних регіонів?

 

Вень Хе Їнь ненадовго задумався, а потім кивнув: 

 

— Добре.

 

Пей Хань Тан голосно розсміявся: 

 

— Чудово, тоді вирішено!

 

***

 

Протягом 7-го місячного місяця можна відчути атмосферу літа через прекрасні сонячні дні, які дозволяють на мить подумати, що світ став спокійним і все прекрасно.

 

Того ж літа учений в чорному мундирі наполегливо навчався, день за днем, повністю налаштований на те, щоб  отримати почесті й славу, задля одруження зі своєю коханою.

 

Цай Вей, яка тужила за цим ученим, завжди ввечері, коли була вільна від справ, притулялася до вікна, щоб покрутити носовичок і подумати про нього, хвилюючись про те, в який час він пішов спати минулої ночі.

 

Вень Хе Їнь, який саме повертався до резиденції, пройшов повз вікно, де схилилася Цай Вей. Побачивши її, він запитав: 

 

— Сестро Цай Вей, чому ти завжди сидиш тут, замислившись?

 

Збентежена Цай Вей почервоніла, трохи відкашлялася і, ухиляючись від питання, запитала його у відповідь: 

 

— Чому ти сьогодні не з молодим господарем?

 

Почуваючись трохи винним, Вень Хе Їнь тихо зізнався:

 

— Шаоїнь Столичної префектури попросив у мене допомогти в одній справі. Я запитав у молодого господаря, і він дозволив мені піти.

 

Оскільки Цай Вей не збиралася звинувачувати Вень Хе Їня, вона тихо запитала: 

 

— А як щодо Столичної префектури? Робота важка і небезпечна?

 

— Це не важко, і не небезпечно. – поспішив відповісти Вень Хе Їнь. — До речі, куди пішов Молодий господар? Він випадково не поїхав до резиденції генерала Ґу?

 

Цай Вей усміхнулася й відповіла: 

 

— Так, він їздить туди кожен день.

 

Протягом двадцяти чотирьох днів гість, який відвідував резиденцію, ворушив пелюстки квітів своїми стопами, в той час як стукіт копит коней проникав глибоко в серце власника резиденції.

 

У ці дні Му Джи Мін спочатку рано вранці ходив до палацу, щоб відвідати імператорський суд, і доповістись перед імператором відповідно до закону. Потім опівдні він повертався до своєї резиденції, щоб відпочити півгодини, а далі їхав до резиденції генерала Ґу, щоб нанести ліки на рану Ґу Хе Яня.

 

День за днем не було ніяких змін у цій рутині.

 

Наносячи ліки, Му Джи Мін розповідав Ґу Хе Яню анекдоти своєї молодості та чутки про спільноту Дзянху. Му Джи Мін завжди був обережним, і ніколи ніяк не згадував про імператорський суд чи партійну боротьбу. 

 

Коли Му Джи Мін відчував, що його безперервна балаканина може набриднути іншому, він починав питати його. Ґу Хе Янь ніколи не брав ініціативи у розмові, але коли Му Джи Мін починав у нього щось запитувати, чоловік з усією щирістю починав йому відповідати. Навіть коли деякі запитання були оманливими і дивними, сказані Му Джи Міном лише для того щоб подражнити Ґу Хе Яня.

 

— Генерале, як ти познайомився з лордом Пеєм?

 

— Ґу-сьоне, у тебе були коли-небудь у молодості труднощі у навчанні бойових мистецтв?

 

— Хе Янь-сьоне, ти знаєш, як грати в шахи? Якщо знаєш, чи міг би ти навчити мене, коли у тебе з'явиться вільний час?

 

— Хе Яню, щоб ти вибрав між десятком гірких коренів і десятком дикого часнику, якби мусив їсти лиш щось одне з них протягом усього життя?

 

Час летів настільки швидко, як стріла, що свистить у повітрі. В цей день, коли сяйво сутінків впало на карнизи, Му Джи Мін закінчив м'яко обмотувати білу марлю навколо руки Ґу Хе Яня. З ніжною усмішкою він промовив: 

 

— Хе Яню, завтра – останній день.

 

Ґу Хе Янь задумливо дивився на Му Джи Міна. Коли він почув, його слова, він повернувся зі свого трансу: 

 

— Останній день чого?

 

— Останній день, коли я завітаю до тебе, щоб допомогти застосувати ліки. – усміхнувся Му Джи Мін. — На щастя, ці ліки дійсно високоефективні, і твоя рана повністю зажила. Це ж добре, чи не так?

 

Вираз обличчя Ґу Хе Яня різко змінився.

 

Однак Му Джи Мін не зміг помітити цих змін, оскільки опустив голову. Після обережного процесу перев’язки руки Ґу Хе Яня він прибрав баночку, а також марлю, яку він використав вчора, і звернувся до Ґу Хе Яня з яскравою усмішкою на обличчі:

 

— Мені вже пора їхати, але завтра повернусь.

 

Ґу Хе Янь:

 

— …Мм-мгг.

 

Не кажучи нічого більше, Ґу Хе Янь провів Му Джи Міна до виходу з резиденції. Він спостерігав за тим, як чоловік сідав у свою карету, а потім довго стояв перед воротами своєї резиденції, дивлячись у далечінь з невідомими думками, що засіли в його голові. 

 

Коли Вень Джон Чен повернувся до резиденції Ґу, він побачив свого молодого господаря, який стояв перед головними воротами, погладжуючи рану на руці, на якій вже сформувався струп. Погляд Ґу Хе Яня, здавалося, був сповнений туги, але коли Вень Джон Чен послідував поглядом у сторону поля зору чоловіка, він зміг побачити лише вулиці столиці та метушливих пішоходів, що проходили час від часу.

 

— Молодий господарю, що ви тут робите? – запитав Вень Джон Чен.

 

Ґу Хе Янь не відповів. Він похитав головою і відвів погляд. У той момент він помітив, що Вень Джон Чен тримав у своїй руці ліхтар у формі кролика, білого, як сніг, очі якого були намальовані яскраво-червоною фарбою. В іншій руці Вень Джон Чен тримав шпильку з ніжною маленькою квіточкою.

 

— Що це у твоїх руках? – запитав Ґу Хе Янь.

 

Щоки Вень Джон Чена різко почервоніли. Почухавши голову, він прошепотів: 

 

— Ну, завтра 7-й день 7-го місячного місяця*, а Дзюань-ер любить зайчиків. Завтра я запалю для неї декілька ліхтарів, я впевнений, що вона здивується, коли їх побачить…

 

*七月 七 qī yuè qī; Традиційний китайський фольклорний фестиваль, який проводиться на 7-й день 7-го місячного місяця. Його також називають «фестиваль Цісі» (七夕节 Qī Xī Jié; подвійний сьомий фестиваль). З плином часу люди почали святкувати в цей день «День китайського Святого Валентина», згадуючи легенду про двох закоханих, які могли зустрітися лише раз в рік. Оскільки ця урочистість відзначається за місячним календарем, дата в григоріанському змінюється щороку.

 

Ґу Хе Янь не міг зрозуміти:

 

— 7-й день 7-го місячного місяця?

 

Вень Джон Чен безпорадно відповів: 

 

— Молодий господарю! Це ж фестиваль Цісі! Хмари в небі розсіються, міст, утворений птахами, що пролетіли в Чумацькому Шляху і двоє закоханих, які знову зустрінулися після таких довгих ночей розлуки*! 

 

*Історія про роман між (织女 zhī nǚ) Джіну та (牛郎 niú láng) Ньовланом. Оскільки у них було заборонене кохання, так як Джіну була феєю, а Ньовлан – людиною, їх вигнали на протилежні сторони Небесної річки (символізує Чумацький Шлях). Раз на рік, на 7-й день 7-го місячного місяця, зграя птахів утворювала міст через Чумацький Шлях, щоб возз'єднати закоханих на один день.