Чи є у твого молодого господаря хтось, хто йому подобається?

Вночі через комендантську годину вулиці столиці були абсолютно порожніми. Цієї ночі яскраве місячне сяйво практично сховало зірки, а безперервний і гучний звук цикад тривожив слух. Дах будівлі на східній вулиці, був повністю прихований у темряві, тож якщо не прислухатися уважно, ніхто б навіть не зміг почути чиєсь дихання.

 

Але насправді це місце вже було повністю оточене гвардією Столичної префектури.

 

Усі були налаштовані затримати злодія цієї ночі.

 

У той самий момент Вень Хе Їнь і Пей Хань Тан ховалися разом у досить затишному провулку. Оскільки очікувати появи злодія було нудно, Пей Хань Тан більше не міг стримувати свою цікавість. Стишивши голос, наскільки міг, Пей Хань Тан запитав Вень Хе Їня: 

 

— П’ять років тому тим молодим чоловіком справді був ти, так?

 

Вень Хе Їнь не відповів, а натомість запитав у відповідь: 

 

— Що ти будеш робити, якщо відлякаєш злодія свої базіканням?

 

Пей Хань Тан безтурботно відповів: 

 

— Все добре, не хвилюйся. Буквально мить тому мій сьонді побачив, як злодій вдерся до резиденції маркіза Сюань Піна, тому ми просто почекаємо, щоб зловити черепаху в банку*.

 

*瓮中捉鳖 wèng zhōng zhuō biē;  Це китайська ідіома, яка використовується як метафора для опису людини, яка опинилася в скрутному становищі та не може втекти / Те, що хтось хоче зловити, вже в його руках / Йти за легкою здобиччю. Від《李逵负荆》від (康进之 kāng jìn zhī) Кан Дзіньджі з династії Юань [1279-1368].

 

Вень Хе Їнь із сумнівом запитав: 

 

— Чому б його просто не зловити, як тільки він буде поміченим у проникненні в резиденцію?

 

Пей Хань Тан уточнив: 

 

— Ти не розумієш. Коли він вийде з резиденції маркіза, він буде набитий золотом, сріблом та іншими скарбами, а це означає, що його тіло матиме додаткову вагу. Таким чином, він не зможе легко використовувати ціґон, і нам буде легше його зловити.

 

Вень Хе Їнь:

 

— О, це дуже розумно.

 

— А тепер перестань ухилятися від мого запитання. – Пей Хань Тан відмовився закрити цю тему. – Той молодий чоловік п’ять років тому, це ти чи ні?

 

Вень Хе Їнь насупився й відмовився відповідати.

 

Пей Хань Тан на мить задумався й знову запитав: 

 

— Скажи мені, чому ти так прислухаєшся до слів помічника міністра Міністерства обрядів, гм?

 

Вень Хе Їнь, не задумуючись ні на мить, прямо відповів: 

 

— Я належу своєму Молодому господарю.

 

Пей Хань Тан:

 

— *кашель* *кашель* *кашель*

 

Гвардійці Столичної префектури: 

 

— Тссс!!

 

Пей Хань Тан обурився: 

 

— Світ справді руйнується! Людські серця вже не такі, як колись! Я справді не очікував, що Му Джи Мін буде «такою» людиною! *зітхання*

 

«Ґу Ю Ї, ти, трясця, такий сліпий! Як можна бути настільки сліпим, щоб закохатися в таку людину?!»

 

— Про що ти говориш? За кого ти себе вважаєш, що лаєш мого Молодого господаря? – Вень Хе Їнь точно не був щасливим.

 

Пей Хань Тан схрестив руки на грудях і холодно засміявся: 

 

— Гм, він зарозумілий «джентльмен».

 

Вень Хе Їнь: 

 

— З якого переляку мій Молодий господар – «зарозумілий» джентльмен?

 

Пей Хань Тан сердито сказав: 

 

— Він тримає тебе у своїй резиденції у ролі домашнього улюбленця! Це по твоєму нормально?!

 

Вень Хе Їнь подивився на Пея Хань Тана, як на дурня: 

 

— Про якого «домашнього улюбленця» ти говориш? Ей, чому ти такий брудний?

 

Пей Хань Тан вибухнув: 

 

— Я брудний? Це ти сказав, що ти «його»!

 

Вень Хе Їнь скривився: 

 

— Що в цьому поганого? Хіба твої сьонді зі Столичної префектури також не належить тобі?

 

Гвардійці Столичної префектури:

 

— …

 

«Що ти в біса верзеш?! Навіть якщо ти можеш їсти без розбору, це не означає, що ти можеш і говорити все що надумаєш!»

 

Пей Хань Тан стримався, відновив самовладання й запитав, почуваючись дещо збентеженим: 

 

— Почекай, коли ти кажеш, що ти «належиш йому», ти насправді маєш на увазі, що ти «один із його людей», як, наприклад, його охоронець?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Звичайно. Що ж іще?

 

Пей Хань Тан:

 

— …

 

Вень Хе Їнь додав, щоб прояснити ситуацію: 

 

— Мій Молодий господар дуже добрий до мене, і він завжди ставить себе на місце інших людей. Звичайно, я завжди буду його слухатись.

 

Пей Хань Тан міркував: 

 

— Ось чому…

 

— До речі, мій Молодий господар сьогодні згадував про тебе. – Вень Хе Їнь згадав, що йому сказав Му Джи Мін, коли ховав коробку з сандалового дерева після того, як вийняв одну з маленьких баночок селадону.

 

— Згадував про мене? – Пей Хань Тан здивувався. – Навіщо йому згадувати про мене?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Він сказав мені навчичися від тебе певного принципу.

 

Пей Хань Тан запитав: 

 

— Що? Якого принципу?

 

«Невже мій елегантний стиль розмови та благородна особистість привернули увагу молодого сина герцога Яна? Хе-хе-хе.»

 

Вень Хе Їнь щиро відповів: 

 

— Мій молодий господар сказав: «Тобі, можливо, як і цьому чоловікові, доведеться час від часу поводитися безсоромно».

 

Пей Хань Тан: 

 

— …Чому це я безсоромний?!

 

Вень Хе Їнь знизав плечима, демонструючи, що він також не знає.

 

Після короткої хвилини мовчання Пей Хань Тан знову відчув незручність. Зрештою він нахилився, щоб схопити Вень Хе Їня за плечі, щоб запитати його: 

 

— Малечо, ти був поруч зі своїм молодим господарем ще з дитинства, чи не так?

 

Вень Хе Їнь кивнув: 

 

— Так.

 

Пей Хань Тан: 

 

— Тоді ти повинен знати все про свого молодого господаря, так?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Це так.

 

На обличчі Пей Хань Тана з'явилася пустотлива усмішка, коли він сказав: 

 

— Я спитаю тебе дещо дуже важливе, і ти повинен відповісти мені абсолютно щиро.

 

— Що за питання?

 

Пей Хань Тан запитав: 

 

— Чи є у твого молодого господаря хтось, хто йому подобається?

 

Коли Вень Хе Їнь почув це запитання, він не замислюючись, абсолютно впевнено відповів: 

 

— Звичайно!