Серйозно, зніми його

— Генерале, зніми свій одяг.

 

Щойно Му Джи Мін це сказав, Ґу Хе Янь, що стояв біля ліжка, наче проігнорував його слова. Спина Ґу Хе Яня була пряма, як сосна, а голова трохи нахилена до вікна, дивлячись назовні. Однак було невідомо, на що саме дивився чоловік. Можливо, він навіть ні на що не дивився.

 

Тому Му Джи Мін був змушений крикнути, щоб привернути його увагу: 

 

— Генерале?

 

Ґу Хе Янь прийшов до тями, подивився на Му Джи Міна й негайно відвів свій погляд. Він схилив голову й почав роздягатися своєю єдиною неушкодженою рукою.

 

— Ой… – Помітивши проблему, Му Джи Мін швидко відреагував, простягнувши руку, щоб допомогти йому. – Я такий дурень. Я не подумав, що через поранену руку генерала йому буде незручно самому роздягатися. Генерале, дозволь мені допомогти.

 

Ґу Хе Янь:

 

— …

 

Му Джи Мін: 

 

— Генерале, простягни, будь ласка, ліву руку.

 

Ліва рука Ґу Хе Яня була настільки напруженою, що, переклавши її вбік, вона залишалася у звисаючому положені в повітрі, і він не знав, що з нею робити.

 

Му Джи Мін розреготався: 

 

— Генерале, не потрібно так нервувати. Хоча я ніколи не прислуговував іншим, я не настільки незграбний, щоб не могти обережно зняти твій одяг.  Все гаразд, я не торкатимусь твоєї рани й не змушуватиму тебе відчувати біль.

 

Ґу Хе Янь:

 

— …

 

Му Джи Мін допоміг іншому зняти верхню мантію, поклав її на дерев’яний каркас ліжка й почав розв’язувати пояс середнього одягу. Потім повільно й дуже обережно Му Джи Мін зняв праву половину одягу. Ґу Хе Янь уже сидів на краю ліжка. Половина його грудей, поперек і живіт були загорнуті в марлю, а права рука була безпорадно скручена на грудях. Марля вже була забарвлена кров’ю та ліками, втративши свій первинний білий колір.

 

Загалом, постава Ґу Хе Яня була високою та прямою, що робило його струнким. Якби він тримав віяло, прикрашене картинами намальованими тушшю, ніхто б не втримався, щоб не зітхнути від прекрасного виду, елегантної зовнішності та дивовижної граційності молодого пана. Однак, роздягнувши його, Му Джи Мін оголив тіло Ґу Хе Яня, сповнене бадьорості та життєвих сил від занять бойовими мистецтвами протягом багатьох років.

 

Але це бліде тіло… було вкрите шрамами.

 

На ньому були шрами від поранень мечами, колотих ран, від стріл і ран, які Му Джи Мін навіть не міг упізнати.

 

Ці численні шрами символізували труднощі та страждання, через які довелося пройти Ґу Хе Яню за останні п’ять років. Але ці страждання, викликані його сильним характером і надзвичайною відданістю, можуть навіть не залишитися в хроніках історії.

 

Му Джи Мін, не в силах приховати свого невдоволення, опустив голову й глибоко зітхнув у серці. 

 

Потім Му Джи Мін сів поруч із Ґу Хе Янєм і обережно підняв поранену руку, щоб розв’язати марлю. Незважаючи на те, що минув деякий час, рана, здавалося, не гоїлася, через що все ще закривавлена ​​та липка рана прилипла до марлі, ускладнюючи її видалення. Му Джи Мін уважно оглянув рану й, намагаючись уникати болю, почав потроху розмотувати марлю. Але видалення марлі, роблячи це таким чином, займає багато часу.

 

Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Тобі не потрібно цього робити.

 

Щойно сказавши це, він підняв ліву руку й спробував самостійно здерти марлю. 

 

Однак Му Джи Мін поспішив схопити Ґу Хе Яня за зап’ястя, зупиняючи його від цього: 

 

— Генерале, можливо, твій власний біль не хвилює тебе, але мене – так.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— …

 

Му Джи Мін відвів ліву руку Ґу Хе Яня й продовжив обережно знімати марлю з його пораненої руки. Через деякий час марлю нарешті повністю зняли. Зробивши довгий глибокий вдих, Му Джи Мін узяв маленьку баночку й зачерпнув трохи мазі, щоб дуже обережно нанести її на рану Ґу Хе Яня.

 

Му Джи Мін рухався з надзвичайною ніжністю, ніби він захищав ніжний і крихкий скарб. Однак це лише змусило Ґу Хе Яня почуватися трохи нервово та дивно.

 

Ніколи раніше до нього не ставилися з такою увагою. Коли він був молодим, він завжди отримував травми, під час занять бойовими мистецтвами, але навіть тоді він завжди наносив мазі самостійно. Пізніше, коли він уже був частиною армії, Ґу Хе Янь ставився до своїх ран ще більш необережно, аж до того, що наважувався приймати холодний душ, навіть якщо на його тілі все ще були рани від стріл.

 

Коли людина вже звикла переживати такі труднощі, вона, природно, почуватиметься трохи дивно, коли хтось раптово почне до неї ставився з такою ніжністю.

 

Ґу Хе Янь, який почувався трохи ніяково, на мить завагався, перш ніж сказати: 

 

— Не треба бути таким обережним. Мені не боляче.

 

У цю мить Му Джи Мін зупинився, підвів очі й глянув на Ґу Хе Яня. Коли на його обличчі з’явилася безпорадна усмішка, Му Джи Мін схилив голову, щоб продовжити наносити ліки на травму. Однак цього разу його рухи стали ще легшими.

 

Ґу Хе Янь був здивований усмішкою Му Джи Міна, але перш ніж він встиг подумати, той скривив губи й сказав:

 

— Коли мені було 6 років, на Новий рік я пішов з батьками до храму Десяти тисяч Будд, щоб спалити ладан і поклонитися Будді. Коли ми йшли до храму, я спіткнувся об поріг воріт і впав на землю. У мене навіть коліна кровоточили. Обличчя моєї матері та Цай Вей зблідли від переляку. Всі оточили мене, обіймали і втішали.

 

Поки Му Джи Мін говорив, він наніс всю мазь із маленької баночки на рану Ґу Хе Яня. Коли це було зроблено, Му Джи Мін підвівся, приніс трохи чистої білої марлі та продовжив:

 

— Мій батько завжди мав суворий характер, тому, побачивши, як я плачу, він почав мене лаяти: «У тебе таке гарне життя, інші тебе завжди захищають і балують, тож тобі нема чого плакати.» Тоді я був ще зовсім малий і не знав жодного етикету. Оскільки я не знав, як мені поводитися, я сказав перше, що мені спало на думку. – Поки Му Джи Мін обережно обертав білу марлю навколо рани Ґу Хе Яня, він продовжав. — Я сказав батькові: «Навіть якщо мене хтось балує і захищає, я однаково поранений. Рана кровоточить і болить!»

 

Коли молодий син герцога Янь підняв очі, його усмішка була такою ж яскравою, як місяць ранньої осені, і набагато захоплюючою, ніж будь-яка квітка, що залишилася у світі:

 

— Генерале, я знаю, що рана болить навіть тоді, коли тебе хтось захищає і балує. Тож як вона може не боліти, коли тебе ніхто не захищає?

 

Прохолодний вітерець похитував дерева, а очеретянки та ластівки літали крізь білі хмари. Ґу Хе Янь подивився в гарні блискучі очі Му Джи Міна, зітхнув і подумав: «Усе життя я буду відчувати, що день без тебе, як минувші три осені*.»

 

*Метафора про те, що хоча час розлуки між двома людьми досить короткий, створюється відчуття, ніби вони не бачилися роками.

 

Коли Му Джи Мін тримав Ґу Хе Яня за руку, щоб зав’язати марлю навколо рани, він раптом почув, як той заговорив: 

 

— А потім?

 

— Потім? – Му Джи Мін був спантеличений.

 

Ґу Хе Янь запитав більш чітко: 

 

— Що сталося після того, як ти впав?

 

Му Джи Мін не очікував, що той так зацікавиться його дитинством, але, припустивши, що їм двом буде трохи незручно і нудно мовчати, він вирішив продовжити.

 

«Крім того, розмовляючи, я можу змусити Ґу Хе Яня більше не зосереджуватися на болі в руці.»

 

Му Джи Мін сказав: 

 

— Отже, е-е...  Дай мені згадати… Я гадаю, пізніше мої батьки все ж пішли поклонитися Будді та спалити пахощі. І оскільки я не міг легко рухатися, бо боліли коліна, я сів у залі медитації з Цай Вей, щоб відпочити. Побоюючись, що я залишуся голодним, Цай Вей попередила мене, щоб я не тікав і тримався тихо, й вийшла купити фрукти на шампурах, щоб я поїв. Невдовзі до залу для медитацій увійшов старий чернець. З добрим обличчям він усміхнувся мені й сказав: «Дитино, це ти». Я, з іншого боку, збентежено запитав: «Ми знайомі?»

 

Поки він говорив, Му Джи Мін перев’язав поранену руку Ґу Хе Яня. Потім обережно взяв його за руку й прискіпливо подивився на неї з боку в бік і задоволено кивнув головою, подумавши: «На щастя, я навчився кільком прийомам перев’язки від лікаря Квана. Якби пов’язка виглядала потворно, це було б надто принизливо.»

 

— Він тебе знав? – Раптом почувся голос Ґу Хе Яня. 

 

Коли Му Джи Мін підвів очі, він побачив, що інший дивиться на нього з легким хвилюванням, нетерпляче чекаючи, коли Му Джи Мін продовжить історію.

 

— Е… так! – Му Джи Мін поспішив продовжити розповідь. — Тоді старий чернець сказав мені: «Я бачив, як ти впав біля воріт храму. Багато людей оточило тебе, щоб захистити», тоді я гордо відповів: «Так! Вони всі до мене добрі». Старий чернець відповів: «Дитино, ти не повинен приймати те, що інші роблять з обов’язку, за доброту». Хоча я тоді не розумів, що мав на увазі старий чернець, я все ж кивнув головою. Тоді він сказав мені: «Ти маєш бути вдячним лише тим, хто добре до тебе ставиться від щирого серця, а не лише тому, що це їхній обов’язок.»

 

— Тоді я запитав його: «Як я дізнаюся, що інші люди добрі до мене від щирого серця?». Старий замислився над цим на мить, а потім відповів мені: «Ти дізнаєшся. Усі ці люди, чиї щирі почуття до тебе накопичувалися роками, зрештою будуть знайдені тобою.»

 

— Це все. – Му Джи Мін усміхнувся. — Генерале, дозволь мені допомогти тобі одягнутися.

 

Ґу Хе Янь повернувся з трансу, легенько кивнув і сказав: 

 

— Дякую.

 

Спочатку Му Джи Мін зав’язав пояс середнього одягу Ґу Хе Яня, а потім підняв верхній одяг, який залишився на дерев’яній рамі ліжка. Му Джи Мін схопив вбрання за комір, підтягнув рукава й простягнув їх, щоб Ґу Хе Янь одягнув.

 

За весь цей час Ґу Хе Янь не сказав жодного слова: коли Му Джи Мін попросив його простягнути руки і Ґу Хе Янь зробив це; коли Му Джи Мін попросив його підняти голову, він теж це зробив; коли Му Джи Мін зав’язав нефритовий пояс навколо талії Ґу Хе Яня, й він не міг не подумати: «Чому мені здається, що він дуже мило поводиться?»

 

«Ні-ні-ні. Му Джи Мін, ти з глузду з'їхав?!  Як ти смієш використовувати слово «мило», щоб описати дії Ґу Хе Яня?»

 

«Мені справді здається, що настав час попросити лікаря Квана вставити акупунктурні голки в мій мозок!»

 

— Гаразд, ось так. – Му Джи Мін допоміг йому одягнутись, і гордо помахав руками вперед і назад. — Генерале, якщо тобі здається, що ти неправильно одягнений, або почуваєшся некомфортно, тобі доведеться потурбуватися пані Дзюань, щоб виправити це.

 

Ґу Хе Янь пробурмотів:

 

— Все добре.

 

— Тепер, коли я закінчив свою роботу, я піду. – Му Джи Мін усміхнувся та віддав честь Ґу Хе Яню, стиснувши кулак. — Гм, мені доведеться повернутися завтра, щоб знову потурбувати генерала.

 

Ґу Хе Янь запитав: 

 

— Ти... ти повернешся завтра?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Ці ліки потрібно застосовувати протягом двадцяти чотирьох днів, тому не тільки завтра, але й протягом наступних двадцяти чотирьох днів я приходитиму до резиденції. Якщо генерал уже втомився від мене…

 

Голосу Ґу Хе Яня було майже нечутно, коли він поспішив відповісти: 

 

— Зовсім ні.

 

Му Джи Мін усміхнувся й продовжив: 

 

— Тоді все гаразд. Але навіть якби я набрид генералу, я б однаково попросив тебе потерпіти. Адже твоє здоров’я зараз найголовніше.