Він тобі подобається

Пей Хань Тан видав «тцк» і сказав: 

 

— Я все бачив! Нещодавно, коли я розмовляв з Му-ґондзи, твої очі були прикуті до нього.

 

Ґу Хе Янь:

 

— ...

 

Пей Хань Тан: 

 

— Крім того, знаючи твій темперамент, ти не той, хто втручатиметься в справи інших людей. То навіщо ж тоді ти притягнув мене сюди, щоб з ентузіазмом запитати про те, що тебе не стосується? Просто дай відповідь, правдива моя здогадка чи ні? Якщо ти не хочеш говорити, просто кивни головою і дай мені знати. Не хвилюйся, я ніколи нічого про це не скажу. Просто, як твій присяжний брат, я повинен знати, чого очікувати.

 

Ґу Хе Янь довго мовчав, але потім упевнено кивнув головою.

 

Пей Хань Тан вигукнув вголос: 

 

— Мати Василева! Він справді тобі подобається?!!!

 

Ґу Хе Янь поспішно закрив рота Пей Хань Тану.

 

Пей Хань Тан:

 

— Мг-гммм...

 

Ґу Хе Янь прибрав руку від рота Пей Хань Тана й махнув нею з холодною байдужістю.

 

— Добре. – Пей Хань Тан відчув, наче його душа потрапила на дев’яте небо, спостерігаючи великі зміни в горах, річках і морях. Пей Хань Тан навіть почав базікати дурниці, — Трясця твоїй матері! Я, бляха, справді цього не очікував! Я просто невимушено ляпнув про це, але я не можу повірити, що я, в біса, влучив прямо в ціль!

 

— Що він тобі щойно сказав? – знову запитав Ґу Хе Янь.

 

Пей Хань Тан схопив Ґу Хе Яня за плечі й розповів йому все те, що нещодавно сказав йому Му Джи Мін.

 

— Справа про труп зі слідами від батога й синцями? – Ґу Хе Янь нахмурився. — Справа покоївки чи жінки з борделю, яка померла в домі високопоставленого чиновника?

 

— Я так само здивований, як і ти. Я не очікував, що Му-ґондзи зацікавиться такими злочинами. – сказав Пей Хань Тан. — Він навіть так докладно їх описав! Наче такий упевнений, що все це станеться. Це якось дивно і лячно! *шипіння* – Пей Хань Тан потер руки.

 

Ґу Хе Янь:

 

— ...

 

Пей Хань Тан продовжив:

 

— З іншого боку, він тобі справді подобається... га? Гей! Не йди! Ти не збирався мене провести? Ґу Ю Ї! *зітхнув* Цей хлопець такий безжальний. Як тільки відповіли на його питання, він розвернувся й пішов.

 

***

 

Коли Ґу Хе Янь повернувся до головного залу, Вень Хе Їнь уже пішов. Му Джи Мін на самоті сидів на стільці тайші, повільно потягуючи чай з чистотілу з чашки. Почувши, що хтось входить, Му Джи Мін підняв голову, щоб зустрітися поглядом з Ґу Хе Янєм. 

 

Обоє мовчали. Зрештою, розмова, яку вони мали перед тим, як їх перервали, була не такою приємною, і ніхто з них не хотів говорити про це знову. Тому вони не знали, про що говорити. 

 

Тиша була перервана лише тоді, коли військовий лікар Ся Тянь Ву увійшов у двері та вклонився:

 

— Генерале, пора міняти пов’язки на руці.

 

Почувши це, Му Джи Мін підвівся й сказав: 

 

— Оскільки травми генерала ще не загоїлись, я не можу його надто турбувати. Я прийду в гості іншим разом.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Гмм.

 

Після того, як вони обоє попрощалися, Му Джи Мін покинув резиденцію Ґу на своїй кареті. Уже в кареті Му Джи Мін глибоко зітхнув і притулився головою до віконної рами. Потім він розплющив очі й ошелешено подивився на зовнішні краєвиди.

 

Насправді Му Джи Мін не звинувачував Ґу Хе Яня за те, що він запитав його, чи прийшов він до нього через короля Сянь чи короля Су.

 

Зрештою, Му Джи Мін і в цьому житті був глибоко втягнутий у підступне партійне суперництво, і він більше не може звільнитися від цього.

 

— Якби я був таким же, як у минулому житті... – пробурмотів собі під ніс Му Джи Мін. — Чи міг би я як нероба, що залишився далеко від столичних справ, наблизитися до нього…?

 

— Молодий господарю, про що ти бурмочеш? – запитав Вень Хе Їнь. — Чому здається, хоча ти прийшов сюди з великим ентузіазмом, тепер, коли тобі потрібно повернутися, ти маєш дуже пригнічений вигляд?

 

Му Джи Мін усміхнувся Вень Хе Їню, але нічого не відповів.

 

— Молодий господарю, – завагався Вень Хе Їнь, але він все ж спромігся сказати, — я постійно маю дивне відчуття, що ти завжди втомлений...

 

— Можливо, це тому, що я сьогодні встав трохи раніше, ніж зазвичай. – Му Джи Мін взявся за лоб.

 

— Ні, я не лише про сьогодні. – сказав Вень Хе Їнь. — А про останні два-три роки.

 

Му Джи Мін був настільки приголомшений, почувши це, що навіть скоса подивився на Вень Хе Їня.

 

Вень Хе Їнь додав: 

 

— Здається, ти завжди чогось боїшся. Час від часу ти раптово прокидаєшся посеред ночі, наляканий. Вчора ввечері ти раптово прокинувся і почав несамовито писати. Коли ти нарешті пішов спати, я прочитав це. Що ти мав на увазі під шлюбним контрактом, який зможе об’єднати когось із імперською армією? Під битвою в Білому місті? Під «використанням свого язика, як списа, і губ, як меча*» для захисту країни. Кому «йому» ти не даси загинути на полі бою? Що ти мав на увазі під помилковим звинуваченням у злочині? Чому ти повинен якнайшвидше вислати своїх батька й матір зі столиці під приводом того, що вони мають одужати від хвороби? І взагалі що ти мав на увазі під фразою, яку повторював знову й знову: «світ стає неспокійним, і ситуація в столиці швидко змінюється»?

 

*Китайська ідіома. Гарячий словесний обмін/дебати.

 

Му Джи Мін безпорадно відповів: 

 

— Хіба я не спалив усі ці папери? Як ти зміг їх прочитати? У будь-якому випадку, незалежно від того, що ти побачив, ти не повинен про це розповідати іншим.

 

Вень Хе Їнь:

 

— Молодий господарю, зрештою, ти...

 

Му Джи Мін з усмішкою перебив Вень Хе Їня: 

 

— Не питай. Мені дуже важко пояснити.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— О… гаразд.

 

Му Джи Мін: 

 

— Нічого не кажи.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Не хвилюйся, молодий господарю, будь певний, я буду мовчати.

 

Невдовзі карета проїхала над вивіскою резиденції Му. Щойно Му Джи Мін зійшов з карети, до нього відразу ж підійшов один слуга, щоб повідомити йому:

 

— Молодий господарю, ви нарешті повернулися! Його Королівська Високість король Су чекає на вас! Він відмовився піти, навіть знаючи, що вас немає вдома, тому він довго чекав у головній залі. Поспішіть, підіть подивіться!