Він покликав його на ім'я із такою інтимністю

— Ґу-сьоне. – Му Джи Мін усміхнувся та вклонився, вітаючись. — Минуло два роки відколи ми розійшлися на кордоні. Коли я приїжджав сюди, я почув, що ти відмовляєшся отримувати вітальні подарунки від будь-кого, тому я хвилювався, що ти не захочеш, щоб хтось тебе відвідував. На щастя, Ґу-сьон був щедрий і впустив мене.

 

Ґу Хе Янь сказав із своєю звичною байдужістю: 

 

— Сідай.

 

Подякувавши Ґу Хе Яню, Му Джи Мін сів. У цей момент його погляд впав на людину, яку він помітив, досягнувши головного залу. Коли його погляд зустрівся з очима Пей Хань Тана, Му Джи Мін вклонився й усміхнувся: 

 

— Вітаю, лорде Пей. Я не очікував, що ви сьогодні будете тут. Сподіваюсь, я не перервав вашу зустріч.

 

— Звичайно, ні. – Пей Хань Тан відповів на привітання. — Але оскільки Му-ґондзи шукав Ю Ї, я піду першим. Я повернусь іншого дня.

 

Почувши слова Пей Хань Тана, очі Му Джи Міна непомітно здригнулися.

 

«Як він сміє називати Ґу Хе Яня цим ім'ям?»

 

«Навіть те, як він сказав «Ю Ї», було таким природним і інтимним».

 

Му Джи Мін повернув голову, щоб поглянути на Ґу Хе Яня, і побачив, що той виглядає таким же, як зазвичай. Наче Ґу Хе Яню було байдуже, що Пей Хань Тан так його називав. Наче вони були дуже близькі.

 

— Ю Ї, я йду. Проведи мене. – Пей Хань Тан підвівся, поправив рукава й підморгнув Ґу Хе Яню.

 

Ґу Хе Янь не зрозумів, що мав на увазі Пей Хань Тан, коли нахмурився й підморгнув йому, але оскільки він хотів піти, Ґу Хе Янь, природно, мав його провести.

 

Тому Ґу Хе Янь підвівся й сказав Му Джи Міну: 

 

— Зачекай хвилинку. 

 

Потім він вийшов з Пей Хань Таном з головного залу.

 

Коли вони залишились наодинці, Пей Хань Тан сказав Ґу Хе Яню: 

 

— Я не знаю, навіщо син герцога Янь прийшов сюди, тому більше нічого не скажу. Бережи себе, я прийду через кілька днів.

 

— Гм, бережи себе. – сказав Ґу Хе Янь.

 

Пей Хань Тан стиснув кулак і помахав на прощання. Коли Пей Хань Тан дійшов до входу в двір, він побачив молодого чоловіка, одягненого в форму охоронця кольору індиго. Схрестивши руки, він сперся на стіну в кутку двору й позіхав.

 

Пей Хань Тан подивився на нього, але потім відвів погляд.

 

Йдучи, Пей Хань Тан не міг не повернути голову, щоб знову поглянути на нього, ніби відчуваючи, що він звідкись знає цього молодого чоловіка. Коли Пей Хань Тан задумливо виходив із резиденції Ґу, йому раптом спало дещо на думку. Він повернувся й поспішно пішов до того молодого чоловіка...

 

***

 

У ту саму мить Му Джи Мін сидів сам у головній залі й чекав. Коли пані Дзюань принесла тістечка, Му Джи Мін усміхнувся й подякував їй. Але раптом він тихим голосом запитав: 

 

— Пані Дзюань, які стосунки між генералом Ґу та лордом Пеєм?

 

Пані Дзюань відповіла: 

 

— Наш молодий господар і Пей-ґондзи були найкращими друзями з дитинства. Вони побратими.

 

— Побратими... – тихо повторив Му Джи Мін, його очі були повні заздрості. — Щоб мати змогу подружитися з генералом Ґу...

 

Пані Дзюань сказала: 

 

— Му-ґондзи, ви вже знаєте темперамент нашого молодого господаря. Йому важко виражати свої емоції, тому важко заводити друзів. На щастя, у Пей-ґондзи велике серце, й він ніколи не переймався холодним виразом обличчя молодого господаря. Натомість Пей-ґондзи завжди дражнив його та вів грати й знайомитися з іншими людьми. Це таке щастя, що молодий господар зустрів Пей-ґондзи, інакше молодий господар не отримав би стільки радості в дитинстві.

 

Му Джи Мін тихо слухав пані Дзюань, усмішка осяяла його обличчя. Однак на серці його було незбагненно тривожно. Му Джи Мін обережно запитав:

 

— Отже, хоча генерал Ґу завжди виглядає холодним і байдужим, він насправді любить бавитися?

 

— Ах, скільки років тоді було нашому молодому господарю? У всіх дітей грайлива душа. А зараз... – пані Дзюань ретельно подумала. — Тепер я не дуже впевнена. Але якщо Му-ґондзи зможе частіше приходити до нашого молодого господаря, будь ласка, зробіть це. Наш молодий господар був дуже зайнятий на кордоні, але тепер, коли він повернувся до столиці, він повинен відпочити, і йому більше нічого робити. Ах, він, мабуть, відчуває себе дуже незручно.

 

Му Джи Мін лагідно кивнув, ніби про щось думаючи.

 

Пані Дзюань пішла, розклавши тістечка, саме тоді, коли Ґу Хе Янь повернувся до головної зали. Му Джи Мін і Ґу Хе Янь, які не бачились два роки, подивилися одне одному в очі, відчуваючи себе незнайомцями. 

 

Тоді погляд Му Джи Міна зупинився на правій руці Ґу Хе Яня, яка була зігнута в положенні спокою: 

 

— Генерале Ґу, твоя рана...

 

— Все добре. – сказав Ґу Хе Янь. — Все заживе за кілька днів.

 

— Кілька днів? – безпорадно запитав Му Джи Мін. — Я не буду цього приховувати від генерала. Я був учора в імператорському департаменті лікарів. Імператорський лікар, який оглядав твою рану, сказав, що ви були отруєні отрутою Ґовдзі, а у Великій Дзіні не знайдено протиотрути. Без протиотрути ти повинен відпочити кілька місяців, щоб одужати.

 

Ґу Хе Янь не очікував, що Му Джи Мін так сильно переживатиме за його травму. Після приголомшення Ґу Хе Янь вимовив «гм» і більше не згадував про травму. Натомість він запитав: 

 

— Чому ти прийшов до мене сьогодні?

 

— Чому я прийшов? – це запитання збентежило Му Джи Міна, змусивши його здивовано повторити. 

 

Ґу Хе Янь спокійно запитав: 

 

— Ти тут від імені короля Сяня... чи короля Су?

 

Му Джи Мін:

 

— ...

 

Почувши таке запитання, очі Му Джи Міна потемніли, і він втратив дар мови. Після тривалого мовчання Му Джи Мін подивився на Ґу Хе Яня з гіркою усмішкою на обличчі:

 

— Я ніколи не думав, що генерал Ґу, який так довго жив на кордоні, почує про партійні суперечки в столиці.

 

«Крім того, я ніколи не думав, що в очах Ґу Хе Яня я буду людиною, яка прагне чіплятися за владу.»

 

— Тоді генерал Ґу думає, що я прийшов сюди сьогодні через військову владу, якою володіє генерал? – риторично запитав Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь нахмурився.

 

Причина, чому Ґу Хе Янь поставив це запитання, полягала в тому, щоб зрозуміти, чому Му Джи Мін хотів вплутатися в каламутні води суперництва між сторонами за трон. Чи не краще було бути багатим і безтурботним ґондзи?

 

Але відповідь Му Джи Міна ще більше збентежила Ґу Хе Яня.

 

«Якщо він не прийшов через короля Сяня або короля Су, то чому Му Джи Мін прийшов до мене сьогодні?»

 

Двоє чоловіків деякий час мовчали, замислившись. В цей момент до головної зали раптом вбіг чоловік, налякавши їх обох. 

 

Вень Хе Їнь схопив Му Джи Міна за руку: 

 

— Молодий господарю, все погано! Йдемо, йдемо, йдемо!!! Прийшов демон!!!

 

Пей Хань Тан прибіг ззовні, сміючись: 

 

— Малечо, кого це ти називаєш демоном?