Світські справи і важкі турботи

Наказавши Му Джи Міну негайно повернутися до столиці, Ґу Хе Янь повернувся до намету головнокомандуючого. Однак молодий генерал провів весь день з туманними очима і був повністю розсіяний.

 

Наступного ранку Сю Джи Вей попросив аудієнції, і Ґу Хе Янь дозволив йому увійти до свого намету.

 

Щойно Сю Джи Вей увійшов до намету головнокомандувача, він сказав: 

 

— Генерале, Му-дажень...

 

Ґу Хе Янь тихо перебив його: 

 

— Немає потреби це говорити. Я вже знаю.

 

«Я знаю, що Му Джи Мін, не попрощавшись, вчора покинув казарму.»

 

— Генерале, ви знаєте? – Сю Джи Вей приголомшився.

 

— Мм-гм. – Ґу Хе Янь кивнув.

 

Сю Джи Вей поспіхом сказав:

 

— Генерале! Вам слід поспішити туди!

 

Ґу Хе Янь був спантеличений: 

 

— Поспішити? Куди?

 

Сю Джи Вей подумав: «Хіба ти не казав, що знаєш? Ти нічого не знаєш!»

 

— Карета лорда Му чекає біля входу в казарми! Генерале, ви не підете його проводжати?

 

Ґу Хе Янь раптом підвівся і завмер, перш ніж встиг пробурмотіти: 

 

— Він ще не поїхав?

 

Сю Джи Вей: 

 

— Ще ні!

 

Ґу Хе Янь поспішно зробив два кроки й раптом зупинився. Він завагався: 

 

— Мені... мені краще не йти. Можеш провести його за мене.

 

Хоча Ґу Хе Янь не знав, чому Му Джи Мін не пішов у люті напередодні, як у минулому житті, він все одно вірив, що його холодні слова розлютили Му Джи Міна.

 

Але насправді Ґу Хе Янь не мав наміру сказати те, що сказав. Просто він не знав, як повідомити Му Джи Міну, що йому слід негайно повернутися до столиці, тому що холодна зима на кордоні була дуже суворою. Якби Му Джи Мін залишився надовше, його хвороба точно погіршилася б.

 

Сю Джи Вей був здивований: 

 

— Генерале, чому б вам самому не відправити лорда Му?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Вчора між нами відбувся невеликий конфлікт. Він не повинен хотіти мене бачити в цей час.

 

Якби не той факт, що Сю Джи Вей хвилювався про смерть, тому що Ґу Хе Янь був його головнокомандувачем, Сю Джи Вей закричав би на все горло те, що він кричав у своєму серці: «Що сталося з людиною, яка випускає свою вбивчу ауру перед ворогом на полі бою, не моргнувши оком?! Приведіть його сюди! Ти не зможеш отримати дружину з таким ставленням, розумієш? Йди швидше!!!»

 

Однак військовий радник Сю сказав: 

 

— Генерале, подумайте над цим ще раз. Є речі, про які, якщо ви не зробите зараз, то будете шкодувати все своє життя!

 

***

 

У цей час біля сторожової вежі військового табору біля карети, тихо чекаючи Ґу Хе Яня, стояв Му Джи Мін. Однак він уже давно чекав.

 

Коли нещодавно їх прийшли провести Сяо Хов Ху та Сю Джи Вей, Му Джи Мін подякував їм, а потім обережно запитав: 

 

— Чому генерал Ґу ще не прийшов? Він сьогодні вранці надто зайнятий військовими справами, і йому незручно прийти?

 

Сяо Хов Ху сказав: 

 

— Генерал Ґу був досить зайнятий. Він...

 

Сю Джи Вей голосно перебив його: 

 

— Ні! Він зовсім не зайнятий!!!

 

«Чому ти не можеш розібратися в ситуації?! Відчуй це довбаним серцем! Проковтни всі ці кляті почуття у свій довбаний шлунок, собако!»

 

Сю Джи Вей додав: 

 

— Оскільки Му-дажень чекав тут так довго, я думаю, що генерал Ґу забув про час. Я піду перевірю. 

 

Після цього Сю Джи Вей поспішно потягнув Сяо Хов Ху до намету головнокомандувача.

 

Потім Му Джи Мін став збоку карети і знову мовчки чекав, дивлячись у бік військового табору, прагнучи побачити Ґу Хе Яня.

 

Вень Хе Їнь, який був збоку, не міг більше терпіти: 

 

— Тцк, що за «забув про час»? Той генерал явно не хоче приходити! Молодий господарю, припиняймо чекати. Ми не дочекаємося на нього. Ми повинні повернутися до столиці. Вже пізно.

 

Недовго розмірковуючи, Му Джи Мін раптом рушив до військового табору.

 

— Гей, гей! Куди ти йдеш?! – Вень Хе Їнь поспішив за Му Джи Міном.

 

Му Джи Мін сказав: 

 

— Навіть якщо я не піду, він не зможе прийти до мене*?

 

*З поеми《国风·郑风·子衿》з Книги пісень (诗经 shī jīng). Цей вірш розповідає про нерозділене кохання та зображує жінку, яка сумує за людиною, у яку вона закохана. Кожного разу, коли вона бачить щось зеленуватого кольору, жінка згадує одяг і кулон із зеленого нефриту, який носив чоловік, якого вона кохає. Вона часто піднімалася на вежу міської брами, щоб побачити тінь коханого. Якщо одного разу вона не зможе його побачити, вона почуватиметься так, ніби її розлучили з людиною, яку вона кохає, на три місяці.

 

Вень Хе Їнь був збентежений: 

 

— Про що ти говориш?

 

Му Джи Мін відповів: 

 

— Я сам його знайду, щоб попрощатися.

 

Вень Хе Їнь крикнув: 

 

— Ти з глузду з'їхав?!!!

 

Му Джи мін голосно розсміявся і відповів: 

 

— Так, ти можеш думати, що я збожеволів!

 

Щойно Му Джи Мін сказав ці слова, здалеку почувся стукіт кінських копит. Му Джи Мін повернув голову, щоб подивитися, звідки лунає звук, і побачив силует.

 

Так само, як коли вони обидва знову зустрілися на кордоні, юний генерал, одягнений у біле, зупинив свого коня здалеку. Потім різко, але гарно зістрибнув.

 

Цього разу Му Джи Мін не чекав на місці, він крокував до нього.

 

Коли дикі гуси летять на південь*, а північний вітер підмітає землю, спричиняючи згортання білої трави**. Коли вони двоє стояли віч-на-віч, очі Му Джи Міна яскраво сяяли від захоплення. Він вклонився та віддав честь: 

 

— Генерале Ґу, ти тут.

 

*Можливо це згадка з поеми《古從軍行》 (李颀 lǐ qí) Лі Ці з династії Тан [618-907]. Переклад уривка з поеми: «Земля на кордоні – це нескінченна пустеля, лише цей самотній військовий табір, де не видно цитаделі. Дощ і сніг заповнювали небо разом із землею, з'єднуючи небо з пустелею. Дикі гуси летіли на південь, і їхнє жалібне голосіння ніч за ніччю розбивалося по небу прикордоння. Хоча дикі гуси могли повернутися на південь, люди на кордоні не могли. Оскільки солдати не могли стримати сліз, що капали з їхніх очей, пустеля стала безлюдним місцем». Це відсилка до МДМ (дикого гусака), який повертається до столиці (південь), тоді як ҐХЯ має залишитися на кордоні (тепер без МДМ він бачить пустелю як «безлюдне місце», і його сльози не можуть перестати падати).

 

**З поеми《白雪歌送武判官归京》(岑参 cén shēn) Цень Шеня з династії Тан [618-907]. Вірш зображує чудові пейзажі снігопадів, що випадають восени в західних регіонах, виражаючи почуття прощання та проводів гостей у снігу за фортецею, а також виражаючи смуток від'їзду, а також тугу за домом. Зміна засніженого пейзажу в поемі використовується як підказка для розповіді про процес відправлення посланця, який повертається до столиці.

 

Ґу Хе Янь подивився на нього очима, які навіть на секунду не хотіли кудись дивитися: 

 

— Мм-гм.

 

Му Джи Мін зітхнув із легким сумом: 

 

— Раніше я був тим, хто проводжав тебе на околиці столиці, а тепер ти проводжаєш мене на кордоні. Хоча це довга подорож через гори та ріки, буде час, коли ми знову зустрінемося в майбутньому.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Будь обережним, повертаючись до столиці.

 

Му Джи Мін: 

 

— Буду. Генерал Ґу також повинен подбати про себе на кордоні. Цікаво, чи є у генерала Ґу якісь повідомлення, які він хотів би, щоб я доставив до столиці?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Передай від мене «вітання» тітці Лян та іншим.

 

Му Джи Мін: 

 

— Генерале, будь певний. Я передам їм твоє повідомлення.

 

Після ввічливих слів обидва якусь мить дивилися одне на одного в повній тиші. 

 

Нарешті Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Тобі... краще вже вирушати.

 

Ґу Хе Янь сказав ці кілька слів дуже легко, ніби він хвилювався, що може засмутити Му Джи Міна. А може, це було тому, що він був серйозно стурбований справами світу.

 

Му Джи Мін ще раз відсалютував Ґу Хе Яню та пішов. Коли він нарешті повернувся до карети, Вень Хе Їнь не зміг утриматися від того, щоб сказати: 

 

— Ти чекав його півгодини під вітром, який дув тобі у обличчя, просто щоб сказати ці два чи три слова?

 

— Гм, це було того варте. – Му Джи Мін опустив очі й усміхнувся.

 

Вень Хе Їнь жахнувся: 

 

— Коли ми повернемося, я покличу лікаря Квана, щоб він оглянув твою голову!

 

Му Джи Мін не відповів йому і лише усміхнувся.

 

Потім карета попрямувала на південь і поїхала по жовтому піску пустелі, залишивши на своєму шляху кілька глибоких слідів. А в далечині стояла постать, яка дивлясь на сліди, помічені на піску, відмовляючись піти, доки їх не приховає цей самий пісок, зрушений вітром пустелі. 

 

Лише тоді ця людина розвернулась і пішла.