Сніг перестав падати, і небо прояснилося

Вень Хе Їнь нахилився ближче до Му Джи Міна. Коли він побачив теплого супника в його руках, Вень Хе Їнь здивувався:

 

— Як таке може бути у військовому таборі? Але він справді ідеальний для такого типу погоди. Я думав поїхати в сусіднє місто, щоб купити два. Але це врятувало мене від подорожі.

 

Наче прокинувшись від сну, Му Джи Мін підвівся і спробував покинути намет.

 

— Гей! Що ти робиш?! Надворі все ще падає сніг! – Вень Хе Їнь поспішив відтягнути Му Джи Міна назад, не дозволяючи йому зробити жодного кроку.

 

— Я піду за тим солдатом. – одразу сказав Му Джи Мін.

 

— Чому ти хочеш піти за ним? – Вень Хе Їнь був розгублений.

 

— Я хочу запитати його, хто прислав мені цей супник. – сказав Му Джи Мін.

 

— Не вставай! Я піду! – Вень Хе Їнь змусив Му Джи Міна повернутися до ліжка і поспішив надвір.

 

Через кілька хвилин Вень Хе Їнь повернувся, відчуваючи холод. Му Джи Мін змахнув сніг з його плечей і запитав: 

 

— Ти дізнався?

 

— Дідько! Ти ніколи не вгадаєш, хто його надіслав! – Вень Хе Їнь був настільки здивований, що не міг перестати говорити, з широко розплющеними очима.

 

Му Джи Мін, навпаки, впевнено сказав: 

 

— Генерал Ґу.

 

Вень Хе Їнь був надзвичайно шокований: 

 

— *шипить*... Звідки ти знаєш?! Ти чув, як ми розмовляли?!

 

Очі Му Джи Міна злегка тремтіли: 

 

— Це справді він?

 

Вень Хе Їнь кивнув:

 

— Так! Я зрозумію, якщо ти не можеш в це повірити, тому що я теж не можу в це повірити! Я навіть двічі перепитав того солдата, але обидва рази він сказав, що це крижаний генерал Ґу просив його принести тобі той горщик! Чи може бути в цьому горщику отрута? Невже цей генерал так тебе ненавидить, що аж хоче вбити?!

 

Му Джи Мін міцно стиснув теплу посудину в руках, піджав губи, а потім усміхнувся: 

 

— Він мене не ненавидить, ти неправильно його зрозумів. Я також... – Му Джи Мін заплющив очі й пробурмотів тихим голосом, — Я також колись думав, що він холодна і відсторонена людина, але це було тому, що я не знав його достатньо добре, щоб зрозуміти...

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Чому ти так усміхаєшся?!

 

Му Джи Мін: 

 

— Як?

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Як дурень.

 

Му Джи Мін: 

 

— ...

 

Вень Хе Їнь:

 

— Це просто каструля з гарячою водою. То й що, якщо він потрудився попросити когось принести її? Не будь дурним, щоб бути купленим за таку дрібну послугу, добре?

 

Му Джи Мін закотив очі й тихо усміхнувся: 

 

— Навіть якщо намір невеликий, він все одно дуже уважний. Я повинен бути задоволений цим.

 

Вень Хе Їнь помахав рукою і сказав: 

 

— Добре, добре... Ми можемо йти спати?

 

— Давай спати. – Му Джи Мін обійняв маленький горщик і поклав його під ковдру. Тієї ночі він спав в теплі, і не відчував холоду.

 

***

 

Зранку наступного дня вітер нарешті вщух, сніг перестав падати, було по-зимовому тепло, тому мороз почав танути. Вень Хе Їнь вийшов із намету, щоб подивитися. Коли він повернувся, він був готовий до розмови. Однак Му Джи Мін раптом підняв руку, щоб зупинити його:

 

— Зачекай. Я знаю, що ти знову хочеш наполягати на поверненні до столиці, але нам все одно потрібно підготуватися до поїздки, чи не так?

 

Коли Вень Хе Їнь збирався заговорити знову, Му Джи Мін негайно додав:

 

— Я знаю, ти хочеш сказати, що нема чого готуватися, але ми у військовому таборі Жон Янь. Про все треба доповісти Головнокомандувачу. Це не мій дім, ми не можемо заходити та виходити, коли і як нам заманеться.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— Ні...

 

Му Джи Мін: 

 

— Ні? Що «ні»? Оскільки вітер і сніг вщухли, в наступні дні має потепліти. До того ж, як ти бачиш, я вже не так сильно кашляю. Я знаю, що нам треба повернутися до столиці, але не варто поспішати.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— ...Ти...

 

Му Джи Мін закрив вуха і сказав: 

 

— Я не слухаю, я не слухаю.

 

Вень Хе Їнь: 

 

— ...Генерал Ґу...

 

Почувши це ім'я, Му Джи Мін негайно опустив руки: 

 

— Генерал Ґу? Що генерал Ґу?

 

— Я намагався тобі сказати, що генерал Ґу чекає біля намету. Ти хочеш його бачити чи ні? – стомлено запитав Вень Хе Їнь.

 

Почувши це, Му Джи Мін занепокоївся: 

 

— Чому ти не сказав цього раніше?!

 

Вень Хе Їнь був ще зліший за нього: 

 

— Я намагався! Але ти постійно мене перебивав!!!

 

Му Джи Мін проігнорував його: 

 

— Поспіши, поспіши його запросити.

 

***

 

Коли Ґу Хе Янь увійшов до намету, Му Джи Мін негайно встав, щоб його привітати. З широкою усмішкою на обличчі Му Джи Мін вклонився та віддав честь Ґу Хе Яню:

 

— Генерале Ґу, цікаво, яка це термінова справа виникла, щоб ви прийшли відвідати мене так рано вранці?

 

Вираз обличчя Ґу Хе Яня був холодним, як зазвичай. Легким тоном він сказав:

 

— Після завершення будівництва веж-маяків і стіни цей військовий табір завтра переміститься на схід. Оскільки наш графік щільний і терміновий, ми не можемо займатися різними справами. Ти приїхав сюди за наказом вивчити мову Ґовдзі та дослідити причини війни. Оскільки ти вже маєш позитивні результати в обох справах, тобі більше не потрібно тут залишатися. Я надіслав листа Його Величності, тому тобі не має потреби йому повідомляти, коли повернешся. Повертайся до столиці завтра. Не зволікай.

 

Му Джи Мін був трохи приголомшений. Через деякий час він стиснув кулак і прошепотів: 

 

— Я розумію.

 

Ґу Хе Янь кивнув. Без зайвих слів він розвернувся й пішов.

 

Вень Хе Їнь мовчки почекав якусь мить, а потім відкрив завісу намету, щоб подивитися на нього. Переконавшись, що Ґу Хе Янь далеко й не зможе його почути, Вень Хе Їнь повернувся, щоб поскаржитися:

 

— Подивися! Він вважає твою роботу «різними справами»! З лютим і холодним ставленням, яке він продемонстрував щойно, ти справді все ще віриш, що він тебе не ненавидить? Хто в це повірить?! – чим більше Вень Хе Їнь говорив, тим більше злився. — Тебе прислав імператорський двір! Цей генерал не має повноважень тебе проганяти! Чому ти нічого не сказав? Молодий господарю, чому ти такий мовчазний? Тобі не сумно?

 

Му Джи Мін тупо подивився на Вень Хе Їня, будучи все ще в трансі: 

 

— Хіба ти щойно його не чув? Він сказав мені так багато слів.

 

Вень Хе Їнь був наляканий: 

 

— Му Джи Міне, ти збожеволів?!

 

Той легенько усміхнувся: 

 

— Можливо, я й справді божевільний.

 

У його попередньому житті Ґу Хе Янь сказав йому теж саме. На той час Му Джи Мін уже закінчив вивчати мову Ґовдзі з Ся Хов Ху і був більш ніж готовий повернутися до столиці. Ґу Хе Янь, якого Му Джи Мін не бачив цілий місяць, раптом підійшов до нього і сказав йому ці слова. 

 

Молодий син герцога Янь у своєму попередньому житті був дуже зарозумілим і йому здалося, що слова Ґу Хе Яня були надзвичайно різкими, тому він відчував себе так, ніби його вкололи шилом. Му Джи Мін був настільки розлючений, що того ж дня покинув казарму, навіть не попрощавшись. 

 

Однак у цьому житті розум молодого сина герцога Яня був сповнений: 

 

«Ого! Він сказав стільки слів! До мене! Багато слів злетіло з його вуст! Яка рідкість!»

 

«Хм, сніг перестав падати, і небо нарешті прояснилося. Це справді чудовий і прекрасний день!»