Дякую за твою турботу

Наступного дня, коли Му Джи Мін нарешті прокинувся, небо було яскравим. 

 

Він повернув голову і побачив, що Ґу Хе Яня уже не було в кімнаті. Після цього він повільно сів на ліжку й притиснув ліву руку до чола. Коли він нарешті почав відчувати, що його розум повернувся до тіла він сердито постукав по голові.

 

Перша думка, яка з'явилась в його голові після пробудження, була: «Я хочу померти».

 

Адже все тіло відчувало незручність, страшенно боліла голова, і хоча шлунок був явно порожній, відчувалося, що він бурліє.

 

Друга думка була: «Я все ще хочу померти».

 

З огляду на те, що він не міг згадати, що сталося минулої ночі, останнє, що Му Джи Мін пам’ятав, це те, що він попросив Ґу Хе Яня нокаутувати його.

 

Третя думка була: «Я дуже, дуже хочу померти».

 

Хоча Му Джи Мін не пам’ятав, що сталося минулої ночі, але він знав, що, мабуть, зробив щось божевільне в п’яному стані.

 

Коли Му Джи Міну було 12 років, він випив реальгарське вино* на бенкеті возз'єднання на Святі середини осені**.  Прокинувшись наступного дня, він виявив, що вкритий чорнильними плямами. Цай Вей розповіла, що він напився і копіював правила дисципліни, як божевільний.  Ніхто не зміг його зупинити.

 

*Реальгарське вино або лікер реальгар – це тип лікеру, приправлений реальгаром над дистильованим спиртним або ферментованим вином. 

 

**Свято середини осені, також відоме як Свято Місяця або Фестиваль місячних тортів, – традиційне свято, яке відзначається в китайській культурі. Історія свята середини осені налічує понад 3000 років і проводиться в 15-й день 8-го місяця китайського місячно-сонячного календаря, що відповідає середині вересня - початку жовтня григоріанського календаря. У цей день вважається, що Місяць має найяскравіший і найповніший розмір, що збігається з часом збору врожаю в середині осені.

 

Справа в тому, що він писав не на папері, а на стінах, столах, одязі, ковдрах і вазах. Там, де він міг писати, він не писав, а де він не повинен був писати – писав.

 

Відтоді Му Джи Мін рідко торкався до алкоголю. У випадках, коли йому доводилося бути присутнім на зборах, де багато випивали, Му Джи Мін завжди стежив, щоб пити якомога менше, щоб не напитися.

 

Несподівано, цього разу Му Джи Мін надто захопився алкоголем і втратив контроль.

 

«І це ще мало статися перед Ґу Хе Янєм.»

 

Стиснувши голову обома руками, Му Джи Мін впав на ліжко, намагаючись згадати, що сталося минулої ночі.  Проте, як він не старався, його голова все ще була порожньою.

 

Якраз коли Му Джи Мін плакав у своєму серці, двері кімнати відчинилися, і в кімнату спокійно увійшов Ґу Хе Янь.

 

Здивований, Му Джи Мін підвів очі й зустрів погляд Ґу Хе Яня. Після тривалого часу молодий генерал першим відвів погляд, підійшов до ліжка й обережно поклав річ у руку Му Джи Міна.

 

Це була миска теплої, солодкої та клейкої пшоняної каші, щоб підживити шлунок. Це саме те, чого найбільше потребував Му Джи Мін, у якого було похмілля й болів живіт.

 

— Ах… Дякую. – Му Джи Мін поспішив йому подякувати.

 

Ґу Хе Янь кивнув і не вагаючись сказав: 

 

— Випий.

 

Му Джи Мін взяв ложку і, обережно помішуючи пшоняну кашу, сором'язливо сказав: 

 

— Хе-сьоне, я був… п’яний минулої ночі?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Гм.

 

Му Джи Мін незграбно усміхнувся: 

 

— Я не зробив нічого незвичайного, правда? Я... нічого не пам'ятаю...

 

Очі Ґу Хе Яня злегка затремтіли, коли він запитав: 

 

— Ти не пам’ятаєш?

 

— Ні, не пам'ятаю. – Му Джи Мін уважно подивився на обличчя Ґу Хе Яня. — Я з дитинства легко напиваюся і починаю робити божевільні речі, а потім не пам’ятаю, що робив у стані алкогольного сп’яніння, після того як прокидаюся наступного дня. Я налякав тебе минулої ночі? Я зробив щось, що виходить за рамки?

 

Ґу Хе Янь прошепотів: 

 

— Ні.

 

— Я все одно прошу вибачення. – сказав Му Джи Мін. — Дякую, що піклуєшся про мене.

 

— Якщо не поспішиш випити кашу, вона охолоне. – сказав Ґу Хе Янь.

 

— Я зараз вип’ю. – Му Джи Мін поспішно опустив голову, щоб випити кашу. Краєм ока він подивився на Ґу Хе Яня. Він виглядав так само спокійно, як завжди, і не виявляв до нього ніякої неприязні чи дискомфорту, тому Му Джи Мін подумав: «Чи можливо, що минулої ночі я справді не збожеволів і заснув одразу після того, як напився?»

 

Після випитої каші в шлунку Му Джи Міна стало набагато комфортніше. Тому він разом з Ґу Хе Янєм почали обговорювати свою наступну подорож.

 

Тепер, коли, завдяки каменю, вони знайшли відповіді на всі питання, які їх цікавили, логічно було б повернутися до казарми. Проте була одна річ, яка все ще не покидала розум Му Джи Міна.

 

— Хе-сьоне, ти пам'ятаєш молоду жінку, з якою ми зустрілися, коли вперше прибули до села? Ту, яка несла воду. – запитав Му Джи Мін.

 

— Мм-гм. – кивнув Ґу Хе Янь.

 

— Вона згадувала про стареньку. Тоді вона сказала, що ця  жінка єдина в селі, хто знає, чому камінь захистить село від пограбування королівством Ґовдзі. – сказав Му Джи Мін. — Я хочу з нею зустрітися. Думаю, вона може щось знати, з того, що нам потрібно.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Тоді ми підемо до неї.

 

***

 

Спочатку вони пішли шукати ту дівчину, яка того дня випадково їм зустрілася. Дівчина захоплено розповіла, що старенька живе в кінці села і її звати Фен. Подякувавши, вони пішли в кінець села, де побачили старий храм предків, оточений сандаловими пахощами й зеленим димом. На відкритому просторі перед ними було кілька дітей, які гралися з камінням.

 

Му Джи Мін з усмішкою підійшов вперед: 

 

— Чи можу я запитати, чи хтось із вас знає бабусю Фен?

 

Хлопчик з косичками подивився на нього: 

 

— Ти шукаєш мою бабусю?

 

— Бабуся Фен твоя бабуся? – коли очі Му Джи Міна впали на маленьку дитину, він присів біля нього, щоб бути на одному рівні. З ніжною усмішкою Му Джи Мін продовжив — Ти можеш відвести мене до неї?

 

— Добре. – хлопчик кивнув і повів Му Джи Міна та Ґу Хе Яня до жовтого лесового будинку, який був поруч із храмом предків. Вони не встигли дійти до подвір’я, як маленький хлопчик побіг вперед з криками:  

 

— Тату, мамо! Дехто хоче бачити бабусю!

 

Люди в селі були дуже привітні, і ця родина не стала винятком. Привітавши Му Джи Міна та Ґу Хе Яня, вони запросили їх в будинок та запитали про мету візиту.

 

Му Джи Мін вклонився і сказав: 

 

— Ми приїхали сюди записати місцеві звичаї, і нас дуже цікавить каліграфія та розпис на великому камені перед селом. Ми почули, що ваша бабуся знає, що вони означають, тому прийшли, щоб попросити поради.

 

— От як. – господар кивнув і якось ніяково додав — Сьогодні бабусі погано, у неї легкий головний біль, тож вона щойно пішла відпочивати. Чому б вам двом не повернутися завтра вдень?

 

— Такий поганий збіг обставин. – із жалем сказав Му Джи Мін. — Тоді ми прийдемо в гості завтра.

 

Після того, як вони попрощалися з родиною, Му Джи Мін і Ґу Хе Янь мовчки повернулися до корчми. Коли вони підійшли ближче, Му Джи Мін не втримався і запитав: 

 

— Невже я… не зробив нічого дивного минулої ночі?

 

Коли Ґу Хе Янь глянув на Му Джи Міна, він побачив, що обличчя його було сповнене гіркоти від того, що він не знав, що він насправді робив, коли був п’яний: 

 

— Ти піднявся на браму на в’їзді в село.

 

Му Джи Мін: 

 

— ...Що? На браму? Я на неї піднявся? Га? Як я туди потрапив?

 

Ґу Хе Янь похитав головою.

 

Відчуваючи себе безпорадним, але веселим, Му Джи Мін запитав: 

 

— Тоді як я спустився?

 

Після короткого вагання Ґу Хе Янь нарешті сказав: 

 

— Я поніс тебе на спині.

 

Му Джи Мін був приголомшений, але, відреагував, і поспішив вклонитися: 

 

— Дякую за турботу про мене, Хе-сьоне.

 

Ґу Хе Янь тихо відповів: 

 

— Нічого.

 

Му Джи Мін зітхнув із полегшенням, коли нарешті дізнався, що він зробив, але відразу після цього відчув невеличке роздратування.

 

«Чому я не можу цього згадати? Чи не буде це марним, якщо я навіть не пам’ятаю, що зробив Ґу Хе Янь, щоб вмовити мене і понести на спині?»

 

Му Джи Мін і Ґу Хе Янь увійшли до корчми, але як тільки вони ступили всередину, обидва завмерли на місці.

 

У маленької корчми, яка давно не приймала гостей, з’явився новий клієнт. Чоловік був схожий на мечника, одягнений у щільний темно-сірий бавовняний одяг.  Він сидів біля вікна і, почувши звук із дверей, озирнувся. Побачивши Му Джи Міна та Ґу Хе Яня, в очах загадкового чоловіка було трохи здивування.

 

Зрештою, війна щойно закінчилася, а це село було надто близько до королівства Ґовдзі. Прості люди не наважилися б поки що приїжати в це глухе село.

 

Коли чоловік подивився на Ґу Хе Яня та Му Джи Міна, він здивовано підняв брови. Однак незабаром він із байдужістю відвів погляд.

 

Му Джи Мін, з іншого боку, був шокований, побачивши обличчя цього чоловіка. Боячись викрити свої думки, Му Джи Мін подивився на землю. У паніці він раптом розучився ходити і завмер на місці.

 

— Щось не так? – тихо запитав Ґу Хе Янь, відчувши, що щось не так.

 

— Нічого, ходімо до нашої кімнати. – Му Джи Мін усміхнувся Ґу Хе Яню.

 

Ґу Хе Янь більше не ставив жодних запитань і пішов за ним на другий поверх. Му Джи Мін пішов вперед. Усмішка на його губах повільно зникла.

 

У попередньому житті Му Джи Мін зустрів його одного разу. Тоді він відчув, що ця людина жадібна і вважає гроші найважливішою річчю в  житті. Му Джи Мін навіть запитав Фу Ї, чому у нього є така людина, як таємний охоронець. Фу Ї відповів: «Поки я даю йому гроші, він буде виконувати свою роботу належним чином. Не хвилюйся.»

 

«Чому Сяо Жень на кордоні? Невже це пов'язано з Фу Ї?»