Хто знає, що в голові генерала…

У наметі головнокомандувача Сю Джи Вей звітував перед Ґу Хе Янєм про різні питання, такі як будівництво стін і зберігання їжі. Ці справи були тривіальними і повторюваними. Однак, оскільки Сю Джи Вей щойно взяв на себе обов'язки, навіть якщо він повторював їх щодня, Ґу Хе Янь просив його повідомляти про них одну за одною, щоб уникнути помилок.

 

Коли Сю Джи Вей тільки почав говорити, раптом прийшов солдат і доповів: 

 

— Доповідаю генералу, дехто ззовні хоче вас бачити.

 

Ґу Хе Янь запитав: 

 

— Хто?

 

Молодий солдат відразу відповів: 

 

— Це чиновник з Міністерства обрядів, надісланий імператорським судом.

 

Очі Ґу Хе Яня тремтіли, і йому знадобився деякий час, щоб відповісти: 

 

— Зрозуміло.

 

Молодий солдат запитав: 

 

— Нам запросити Му-даженя?

 

Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Почекай. 

 

Потім юнак повернув голову і запитав Сю Джи Вея: 

 

— Ви закінчили свій звіт?

 

— Ще ні, – Сю Джи Вей подумав, що генерал Ґу спочатку дозволить Му-даженю увійти і послухає, що він хотів сказати...

 

Ґу Хе Янь несподівано сказав: 

 

— Тоді продовжуйте.

 

Сю Джи Вей був приголомшений, але поспішив продовжити репортаж. Однак, перш ніж чоловік встиг вимовити хоч слово, Ґу Хе Янь додав: 

 

— Закінчіть 10-ма словами.

 

Сю Джи Вей: 

 

— ...

 

«Я не можу розповісти все лише 10-ма словами!»

 

***

 

Стоячи поза наметом Му Джи Мін спостерігав за тим, як молодий солдат увійшов до намету, щоб повідомити про його присутність. Насправді він трохи нервував, тому що Му Джи Мін не знав, чи його раптовий прихід потурбує Ґу Хе Яня чи ні.

 

Поки йому було трохи неспокійно, з намету вийшов Сю Джи Вей. Побачивши Му Джи Міна, Сю Джи Вей стиснув кулак і сказав: 

 

— Му-даженю.

 

— Військовий раднику Сю, – відповів Му Джи Мін, — генерал Ґу зайнятий?

 

Очі Сю Джи Вея заіскрилися усмішкою: 

 

— Оскільки ви тут, навіть якщо генерал Ґу зайнятий, він обов'язково звільниться.

 

Му Джи Мін був приголомшений, почувши це, але перш ніж він міг зрозуміти значення цих слів, молодий солдат, який повідомив про його присутність, вийшов з намету: 

 

— Даженю, генерал запрошує вас до намету.

 

Му Джи Мін не наважився змушувати Ґу Хе Яня чекати. Попрощавшись із Сю Джи Веєм, і сказав Вень Хе Їню почекати його біля намету. Потім Му Джи Мін зайшов в середину. Він одразу побачив Ґу Хе Яня, який сидів прямо перед ним за довгим низьким столиком, на якому було кілька бамбукових планок* про військове мистецтво**. Му Джи Мін поспішив вклонитися і віддати честь: 

 

— Вітаю, генерале.

 

*Бамбукові планки – це довгі вузькі смужки бамбука, пов'язані разом, щоб утворити цілі сувої. Їх використовували для письма в стародавньому Китаї, починаючи з династії Цинь (221-207 рр. до н.е.) до Вей [220-265 рр. н.е.] і Дзінь [ 265-420 рр. н.е.] Династії. Вони були основним матеріалом, який використовували китайські предки для запису текстів і документів до винаходу паперу. Вони є одними з найстаріших засобів письма в Китаї.

 

**«Книга про військове мистецтво» – це стародавній китайський термін для книги, яка детально описує військові методики, яка згодом стала загальним терміном для військових творів. Найдавнішою відомою повною книгою про військову справу є "Мистецтво війни Сунь Дзи" (онук sūn zǐ) Сунь Цзи з періоду весни та осені [700-475 рр. до н.е.].

 

— Сідай, – Ґу Хе Янь показав на сидіння навпроти нього.

 

Сидіння було вкрите м'яким хутром білої лисиці, яке виглядало зовсім недоречним у цьому великому наметі, який майже не мав ніяких прикрас.

 

Му Джи Мін підняв низ вбрання і сів, дещо серйозно сказавши: 

 

— Мені є, що з тобою обговорити, генерале.

 

Ґу Хе Янь, який, здається, не очікував, що Му Джи Мін прийде до нього по службових справах, виглядав трохи приголомшеним і спантеличеним: 

 

— Що таке?

 

— Оскільки я прибув сюди за імператорським указом, щоб вивчити мову Ґовдзі, а також з'ясувати причину, чому воно раптово напало, я почув, що в Білому місті, яке не так далеко, можуть бути якісь підказки. Я хотів попросити у генерала Ґу письмовий дозвіл, щоб полегшити мій в'їзд і виїзд з військового табору, – благав його Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь почувши це, зняв зі свого пояса позолочену срібну пластину* і поклав її на стіл, штовхаючи до Му Джи Міна.

 

*Ідентифікаційний жетон, який носили стародавні чиновники, який використовувався як перепустка для перевірки при вході або виході з Імператорського палацу чи військового табору. Його також можна було використовувати як декоративний предмет. Здебільшого виготовлявся з дорогоцінного дерева, бронзи, золота, срібла та нефриту, форма та текстура яких були пов'язані зі статусом чиновника.

Коли Му Джи Мін подивився на неї, він побачив викарбувані слова «Генерал армії Юлінь».

 

— За допомогою цього ти можеш входити та виходити з військового табору, – сказав Ґу Хе Янь.

 

— Це, це-це було надано тобі імператором... – заїкався Му Джи Мін. Зрештою, він хотів лише запечатаного дозволу, звідки він міг знати, що Ґу Хе Янь дасть йому такий цінний предмет?

 

— Так. Коли підеш до Білого міста, не забудь взяти з собою охоронців.

 

— Ґу-сьоне, я щиро дякую за довіру. – Му Джи Мін глибоко вдихнув і з вдячністю взяв поясну пластину, тримаючи її в руках. — Я добре подбаю про нього і поверну таким, яким ти мені його дав.

 

Вони вирішивши головне питання, але Ґу Хе Янь не міг відірвати очей від Му Джи Міна. Він промовив тихим голосом: 

 

— Чи хочеш ти... наздогнати мене зараз?

 

Му Джи Мін подивився на безладну купу документів і подумав: «Лейтенант Ся Хов згадував, що Ґу-сьон відповідає як за основні, так і за незначні справи в армії. Крім того, військовий радник Сю недавно розмовляв з ним. Я гадаю, Ґу-сьон зараз має бути дуже зайнятий. То як я можу його турбувати?»

 

Му Джи Мін нарешті відповів: 

 

— Ні, ні, ні, я прийду потурбувати Ґу-сьона іншим разом, коли ти будеш вільний. А зараз піду.

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Гм.

 

Ґу Хе Янь спостерігав, як Му Джи Мін виходить з намету, а потім опустив очі. Почуваючись розгубленим, юнак довго сидів у повній тиші, не рухаючись.

 

***

 

Після того, як Му Джи Мін отримав поясну пластину, він кілька днів поспіль їздив до Білого міста, щоб знайти підказки.

 

Поїздка на кареті від військового табору до Білого міста тривала більше години. Раніше це було жвавим і процвітаючим прикордонним містом. На жаль, після початку війни вже не було видно його колишньої слави. Однак після того, як ситуація на кордоні стабілізувалася, багато людей, які мусили виїхати звідти, вже повернулися до своїх домівок, ожививши це безлюдне місце.

 

Му Джи Мін і Вень Хе Їнь пішли на ринок, про який згадував Ся Хов Ху, але сьогодні було відкрито лише кілька магазинів, де продавалися лікарські трави, тканини та інші предмети для буденного користування. Більшість інших будівель були занедбані, напівзруйновані, вкриті павутиною. Дивлячись на вулицю, можна було смутно уявити суматоху старих часів.

 

Му Джи Мін відвідував місто кілька днів поспіль, але, незважаючи ні на що, так і не зміг нічого знайти. Однак він помітив, що коли згадував про королівство Ґовдзі, літні жителі Білого міста, здавалося, реагували спокійно, наче не ненавиділи їх. Насправді вони навіть ностальгували за минулим, коли дружили з людьми з королівства Ґовдзі.

 

Цього дня Му Джи Мін знову прийшов на ринок і почав розпитувати людей на вулиці. Побачивши, що наближаються сутінки, а він так і не може нічого дізнатися, Му Джи Мін не міг не відчувати розчарування. Але раптом юнак щось помітив і рушив вперед.

 

В кінці ринкової вулиці, за пагодою з червоного дерева, стояла дошка оголошень, на якій було розклеєно багато старих і пошарпаних оголошень.

 

Му Джи Мін уважніше придивився і спробував розпізнати нечіткі слова на різних оголошеннях. Раптом почувся голос Вень Хе Їня, який зробив кілька кроків в його сторону: 

 

— Молодий господарю, я щойно побачив кондитерську. У них є горіхові торти, і вони виглядають точно так само як ті, які нам приносять разом із їжею у військовому таборі. Вони тобі ж подобаються? Мені купити?

 

Му Джи Мін, який був занадто зосереджений на дошці оголошень, не звернув уваги на слова Вень Хе Їня. Коли той побачив, що Му Джи Мін зайнятий роздумами, він замовк і не наважився далі його турбувати.

 

Більшість оголошень були проштамповані державною печаткою. Це були зазначені правила роботи магазинів на ринку, заборона бійок тощо. Проте, те що привернуло увагу Му Джи Міна, було оголошенням про податки.

 

— Брати п'ять із десяти? Комерційний податок у Великій Дзінь не такий високий... – пробурмотів Му Джи Мін, знімаючи це оголошення. 

 

Коли Му Джи Мін збирався запхати його в рукав, Вень Хе Їнь вийшов вперед і простягнув руку: 

 

— Цей пошарпаний папірець занадто брудний, дозволь його взяти мені.

 

— Не потрібно. 

 

Лише тоді Му Джи Мін помітив, що Вень Хе Їнь був поруч. Сховавши оголошення, він усміхнувся парубку і сказав: 

 

— Ходімо, вже темніє. Треба поспішати назад до казарми.

 

Вень Хе Їнь підвів очі й побачив, що небо стало темнішим. Він більше не згадував про горіхові тортики й поспішно покинув Біле місто з Му Джи Міном.

 

***

 

Рано-вранці наступного дня в казармах залунали труби, які сповістили про початок військового навчання. Як тільки Му Джи Мін прокинувся, він почав кашляти. З наближенням зими дні ставали все холоднішими і холоднішими. Ранковий вітерець був люто холодним і Му Джи Мін деякий час не міг звикнути до цього. На щастя, після двох покашлювань йому стало краще. Інакше Вень Хе Їнь лаяв би його до смерті.

 

Після того, як він прокидався, йому було важко знову заснути, тому Му Джи Міну довелося встати й одягнутися. Сьогодні, лист, який він надіслав своїй родині, мав прибути до столиці, а Вень Хе Їнь пішов на пошту, щоб взяти відповідь на листа, який Му Джи Мін написав напередодні. Му Джи Мін також не сидів без діла. Він пішов шукати Ґу Хе Яня, щоб показати йому те оголошення, яке він знайшов напередодні. Однак, як тільки він прибув до намету Ґу Хе Яня, молодий солдат, який стояв надворі, сказав йому, що генерал Ґу зараз не перебуває у військовому таборі.

 

Коли незадоволений Му Джи Мін пішов геть, двоє молодих солдатів почали балакати:

 

— Я бачив як генерал на світанку виходив із казарми, але ніхто не знає, куди він поїхав.

 

— Я думаю, що він поїхав в Біле місто, щоб щось купити.

 

— Але що йому потрібно купувати кожного дня? Він уже і так дуже зайнятий, а свічки в його наметі зазвичай задувають лише опівночі. Щоб купити те, по що він їздить, він повинен їздити туди-сюди дуже рано вранці, що займає багато часу, який він міг витратити на відпочинок.

 

— Тільки небеса знають про що думає генерал.