Відпочивай, як зможеш, і не виснажуй себе роботою

На п'ятий день після похорону Ґу Мова був виданий імперський указ щодо нового генерала армії Жон Янь, дислокованої на північно-західному кордоні. Йому було присвоєно титул великого генерала*, який мав продовжити боротьбу проти західного плем'я Жон і охороняти країну. Син Ґу Мова, молодий маршал** армії Жон Янь, був призначений лейтенантом в армії Юлінь***. Йому також було наказано вести 30 000 військових до північно-західного кордону для підтримки армії Жон Янь.

 

*Це військова офіційна назва посади від стародавніх китайських династій. Його фактичні функції та повноваження сильно змінилися з роками, але більшість із них – «Верховні військові командувачі». Посада Великого генерала була першою і спостерігалася в період Воюючих царств [475-221 рр. до н.е.].

 

**Молодий маршал – неофіційне звання, поширене в армії. Загалом не має жодного відношення до військового звання, переважно стосується сина головнокомандувача певною армією, а також молодого командувача. Головний або керівник.

 

***Армія Юлінь – найвідоміша та найдавніша армія Імперської гвардії в Стародавньому Китаї. Вона була створена під час правління імператора Ву [156 до н.е.-87 до н.е.] династії Західна Хань [206 до н.е.-8 н.е.]. Підпорядкування, організація, командування, функції, влада і статус відрізнялися від одного історичного періоду до іншого.

 

Наступного дня Фу Дзі Янь спав до години чен*. Коли він нарешті прокинувся, він був приголомшений...

 

*7-9 ранку в системі двогодинних підрозділів, що існували раніше.

 

Причина в тому, що Му Джи Мін не прийшов позбавити його життя або кричати на нього, поки Фу Дзі Янь не вставне з ліжка.

 

Фу Дзі Янь піднявся і запитав служницю палацу, яка чекала збоку, чому Му Джи Мін ще не прийшов. Покоївка палацу з усмішкою відповіла: 

 

— Вчора, коли син герцога Янь вітав Благородну дружину, він сказав їй, що повинен дещо сьогодні зробити, тому він не зможе увійти до палацу. Благородна дружина погодилася.

 

Фу Дзі Янь почухав голову й пробурмотів: 

 

— Що Му-ґеґе може сьогодні робити? О! Зачекайте, сьогодні день, коли мій шифу покине столицю! Я повинен піти, щоб його провести! – заявив Сьомий принц, поспішаючи встати. 

 

Але його стримала палацова покоївка: 

 

— Ваша Високосте, заспокойтеся. До цього часу військо, мабуть, вже покинуло столицю.

 

***

 

На околицях столиці довкола лунали барабани й труби, а з допомогою вітру майоріли прапори. 30 тисяч солдат йшли маршем, готові до походу на кордон.

 

Ґу Хе Янь, одягнений у військове вбрання, їхав на коні. Поруч з ним їхав на коні його найкращий друг – Пей Хань Тан. 

 

Дивлячись на могутню армію, Пей Хань Тан розчулено зітхнув: 

 

— Коли мій батько послав мене до генерала Ґу Мова тобі було лише шість років, але зараз, так різко, все змінилося.

 

— Тобі не потрібно проводжати мене так далеко. Повертайся, – спокійно сказав Ґу Хе Янь.

 

— Гаразд, – безпорадно кивнув Пей Хань Тан і з усмішкою додав — Оскільки ти не любиш обмінюватися словами на прощання, я не буду їх говорити. У всякому разі, я просто хотів сказати... Тобі краще швидше повернутися назад. Я запрошую тебе після перемоги випити вина, щоб насолодитися місяцем, який відбиватиметься в озері.

 

— Гаразд, – впевнено кивнув йому Ґу Хе Янь.

 

Пей Хань Тан стиснув кулак і попрощався. Повертаючись до столиці на своєму коні, він проскочив повз карету.

 

Ґу Хе Янь натягнув поводи, готовий їхати на коні до передньої частини процесії, як раптом біля дороги зупинилася карета. І не встиг ще розвіятися пил, коли людина, яка була в середині, відкрила завісу й вискочила. Цей юнак озирнувся, поки його очі нарешті не зіткнулися з Ґу Хе Янєм. При цьому він поспішив до нього.

 

Позаду нього нахилився і підняв завісу Вень Хе Їнь. Спочатку він хотів вийти з карети й слідувати за Му Джи Міном, але побачивши, що Ґу Хе Янь знаходиться на невеликій відстані попереду, він повернувся в карету.

 

Ґу Хе Янь швидко розвернувся і зліз з коня. Щойно він приземлився на землю, Му Джи Мін став перед ним.

 

Вони деякий час дивилися один на одного, але Ґу Хе Янь першим відвів свій погляд і запитав: 

 

— Чому ти тут?

 

Не вагаючись, Му Джи Мін відповів: 

 

— Я хотів тебе провести, тому й прийшов.

 

Ґу Хе Янь раптом підвів очі. Він був одночасно здивованим і збентеженим. Через деякий час цей вираз обличчя зник і юнак опустив погляд: 

 

— Гм.

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Що сталося? Я не можу прийти, щоб провести тебе?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...Ти можеш.

 

Му Джи Мін опустив очі й усміхнувся. Трохи подумавши, він нарешті запитав: 

 

— Ґу-сьоне, ти хочеш почути сентиментальні прощальні слова і побажання тобі всього найкращого на твоєму шляху, чи хочеш почути те, що я хотів тобі сказати?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— Те, що ти хотів сказати.

 

— Тоді... – син герцога Янь насправді був трохи збентежений, вагаючись він продовжив — На кордоні небезпечно, тому ти повинен про себе подбати.

 

Ґу Хе Янь кивнув: 

 

— Мм-гм.

 

— А я подбаю про сім'ю тітки Лян, – пообіцяв Му Джи Мін.

 

Ґу Хе Янь був трохи приголомшений, але він не питав, чому слуги в резиденції Ґу потребують турботи Му Джи Міна, натомість він сказав: 

 

— Дякую.

 

— І... – Му Джи Мін, який зазвичай був досить красномовним, запинався, поки говорив, — Ти... Ти повинен добре їсти, відпочивати, як зможеш і не виснажувати себе роботою.

 

Ґу Хе Янь продовжував кивати: 

 

— Гм.

 

— А потім... І... Мм... І... – Му Джи Мін думав знову й знову, але нарешті йому вдалося сказати — Не постраждай.

 

Ґу Хе Янь примружив свої очі, але мовчав.

 

Побачивши, що він нічого не говорить, Му Джи Мін трохи запанікував і поспішив запитати: 

 

— Чому ти не відповідаєш? Я щось не так сказав?

 

Ґу Хе Янь тихо відповів: 

 

— На війні неможливо не постраждати. Я не можу тобі цього обіцяти.

 

Му Джи Мін довго стояв у пригніченому стані, його серце незрозуміло калаталося від болю, але потім він зробив глибокий видих.

 

Раптом до них під'їхав солдат на коні і закликав: 

 

— Юний маршале, вже пізно, пора вирушати.

 

Ґу Хе Янь кивнув солдату: 

 

— Хм.

 

Після чого він повернув голову, щоб поглянути на Му Джи Міна, і сказав: 

 

— Я повинен зараз йти. – зробив паузу на кілька секунд і додав — Дякую, що прийшов мене провести.

 

— Звичайно, – Му Джи Мін стиснув кулак і віддав честь. — Зрештою, Ґу-сьон – мій рятівник.

 

Ґу Хе Янь кивнув і з байдужістю сказав: 

 

— Так і є...

 

Му Джи Мін не зрозумів, що Ґу Хе Янь мав на увазі під словами «Так і є», але перш ніж він встиг щось сказати, Ґу Хе Янь знову заговорив: 

 

— Ти повинен повернутися до карети.

 

Му Джи Мін був у хорошому настрої, тому, усміхаючись, сказав: 

 

— Ґу-сьоне, я прийшов тебе проводити. Як я можу першим повернутися в карету? Звісно, я повинен побачити, як ти йдеш. 

 

Ґу Хе Янь холодно нахмурився: 

 

— Повертайся.

 

Му Джи Мін ніколи не очікував, що Ґу Хе Янь наполягатиме на цьому, і коли він побачив, що вираз обличчя Ґу Хе Яня став виглядати незадоволеним, він повинен був зробити так, як йому сказали. Схиливши голову, Му Джи Мін знову попрощався, обернувся і повернувся до карети.

 

Ґу Хе Янь спостерігав, як Му Джи Мін відходить. Як тільки юнак сів у карету, він повернувся і сів назад на коня, а потім поїхав на ньому аж до передньої частини армійської процесії.

 

Коли Му Джи Мін підняв завісу, щоб увійти до карети, Вень Хе Їнь потягнувся, щоб йому допомогти: 

 

— Молодий господарю, я хвилювався, що ти повернешся до карети лише після того, як постоїш на узбіччі дороги, щоб поспотерігати, як відходить армія. На щастя, ти цього не зробив. Інакше твої легені дихали б тим всім пилом, який витає зараз в повітрі, поки вони йдуть. Якби ти вдихав його протягом тривалого періоду часу, ти б міг знову захворіли на стару хворобу. І ти б знову кашляв три дні і три ночі, перш ніж одужати!

 

— Я не такий хворий і слабкий, – сказав Му Джи Мін, відчуваючи себе пригніченим. — Це просто пил, я міг би просто розвіяти його.

 

— Хто був тим, хто кашляв кров'ю від захворювання легенів, коли йому було 8 років, і зміг одужати лише після трьох років постійного лікування? – нещадно викрив слабкість Му Джи Міна Вень Хе Їнь.

 

— Мені було всього 8 років! – роздратовано вигукнув Му Джи Мін. — Скільки вже років минуло відтоді? Хіба я не вилікувався?!

 

Вень Хе Їнь скривився і не висловив своєї думки.

 

Коли Му Джи Мін знову підняв завісу карети, він висунувся, але побачив маршируючі прапори, звернені до сліпучого сонця. Кількість солдатів була настільки великою, що він не міг побачити, де вона закінчується, і де починається. Це також означало, що він не міг побачити фігури Ґу Хе Яня.

 

— Молодий господарю, чи не час нам повернутися до резиденції? – запитав Вень Хе Їнь.

 

— Так, давай, – опустивши очі, сказав Му Джи Мін.

 

Карета повільно в'їхала в місто, проїжджаючи з боку маршируючої армії.

 

На величезних просторах країни бувають моменти, коли люди мають можливість зустрітися один з одним, але також їм доводиться розходитися.

 

На початку весни наступного року війна на північно-західному кордоні значно затихла, і лише за три місяці плем'я західних Жон пройшло шлях від шаленого розгрому міст до поразки й втечі.

 

У момент, коли до столиці надійшов військовий звіт, усі задумалися: що сталося на кордоні?!

 

Інший військовий звіт вирішив ці сумніви.

 

Ґу Хе Янь вів сім битв і переміг могутнього ворога за допомогою невеликої кількості військ. Нарешті, він повів елітну кінноту армії Жон Янь прямо в глибину стану ворога, вторгнувся в ворожу казарму і захопив ватажка ворогів. Західне плем'я Жон було переможене.

 

Відтоді репутація Ґу Хе Яня стала неперевершеною.

 

Ґу Хе Янь провів на північно-західному кордоні більше півроку в боротьбі проти сил племені Західних Жон, будував оборонні лінії, навчав війська та захищав стабільність життя народу.

 

Через рік Ґу Хе Янь, якому було вже 18 років, був призначеним генералом армії Юлінь, а також змінив Ґу Мова на посаді головнокомандувача армії Жон Яня.

 

Через шість місяців королівство Ґовдзі на північному сході Білих гір раптово зібрало свої війська для вторгнення. Дві країни спочатку були у хороших відносинах одна з одною, і навіть мали торговий обмін, тому ніхто не очікував, що королівство Ґовдзі раптово нападе. Генерали на північно-східному кордоні навіть не змогли протистояти нападу. Незабаром три міста були окуповані хоробрими та вправними воїнами королівства Ґовдзі. Так, ще одна війна мала поширитися на Центральні рівнини*.

 

*Середній і нижній регіони Хуанхе, включаючи Хенань, Західний Шаньдун, Південний Шаньсі та Хебей.

 

Тому Ґу Хе Яню було наказано очолити армію Жон Янь для підтримки північно-східного кордону.

 

Звичайно, юнак виправдав очікування і переміг армію королівства Ґовдзі, велично відвоювавши три окуповані міста.

 

Того року історія про видатного та талановитого молодого генерала облетіла всю країну.

 

Того ж року Імператор обговорював політику з чиновниками в залі Сюанде, щоб з'ясувати чому королівство Ґовдзі зібрало свої війська для вторгнення.

 

Чиновники стверджували: 

 

— Ці варвари, мабуть, жадібні! Вони жадають нашої землі, їжі, худоби та сукна. Ми повинні застосувати силу, щоб стримати їх!

 

У розпал дискусії герцог Янь порадив: 

 

— Коли колишній імператор був молодим і при владі, він виступив із ініціативою відправити послів до королівства Ґовдзі для обміну віршами, літературою та музикою. З тих пір наші дві країни були в добрих стосунках, переносячи ці стосунки через роки. Тепер Його Величність Імператор перебуває на троні вже більше 20 років. Озираючись навколо, я дивуюсь, чи хтось із цивільних і військових міністрів імперського двору знає мову королівства Ґовдзі? Чи є хтось у цій країні, хто може нести велику відповідальність, виступаючи в якості посланника?

 

Почувши це, Імператор відчув лише просвітлення. Ніби слова Му Бо Женя відкрили вуха глухим і очі сліпим. Одразу після цього Імператор вирішив вибрати людину з Міністерства обрядів і відправити її на північно-східний кордон, щоб вивчити мову Ґовдзі, аби підготуватися до моменту, коли на кордоні в майбутньому стабілізується ситуація, і відправити його як посланця для встановлення миру в обох країнах.

 

Але це була небезпечна робота, не кажучи вже про нинішню складну ситуацію на кордоні. В майбутньому, коли посланець поїде в країну, в якій складна політична ситуація, є ймовірність, що його посадять або навіть уб'ють.

 

Саме тоді, коли Імператор не міг визначитися з кандидатом, одна людина написала листа і проявила ініціативу, зголосившись допомогти.

 

Це була людина, від якої ніхто цього не очікував і навіть не міг подумати,  що саме він стане посланцем. 

 

Це був молодий син герцога Яня – Му Джи Мін.