Очищаючий удар, який ледь не залишив його без нащадків

Після ридань Ґу Хе Янь знепритомнів на руках Му Джи Міна, чим налякав його. Юнак акуратно поклав його на землю й покликав тітку Лян. Але це викликало лише більше галасу. Ґу Хе Яня поспіхом віднесли до його кімнати у крилі й поклали на ліжко. Лише тоді вони побачили, що той знепритомнів від виснаження і, по суті, рівно дихав у глибокому сні. Тітка Лян зволожила його губи, аби він міг спокійно відпочити.

 

Коли все налагодилося, було близько опівночі. Оскільки ще йшов сніг, тітка Лян хотіла, щоб Му Джи Мін залишився в резиденції Ґу, але Му Джи Міну довелося ввічливо відмовити. Зрештою, він пішов нікому нічого не сказавши, і мав вранці увійти до палацу.

 

— Але, Му-ґондзи, у вас немає крісла чи карети, щоб повернутися. Крім того, вже почалася комендантська година, – стурбовано сказала тітка Лян.

 

— Не хвилюйтеся, я син герцога Яня. Навіть якщо патрульна охорона зустріне мене, вони нічого зі мною не зроблять, – заспокоїв тітку Лян Му Джи Мін, і попрощавшись, пішов із Вень Хе Їнєм.

 

Щойно вони вийшли, Му Джи Мін відразу втратив свою праведність. Разом з Вень Хе Їнєм, вони підійшли до стіни, наче якісь злодії.

 

Му Джи Мін не боявся, що його спіймає імперська гвардія, але якщо його все-таки спіймають, його відправлять до Му Бо Женя. Іншими словами, Му Джи Мін більше боявся, що Му Бо Жень поб'є і лаятиме його, ніж те, що його заарештують.

 

«Якщо я можу страждати менше, то нехай буде так».

 

Як спритні коти, двоє молодих людей, повертаючись назад, використовували різні короткі шляхи, а щоб уникнути патрульної охорони, вони перелазили через стіни. Тихо проходячи чужими дворами, вони в душі вибачалися за те, що потурбували їх. 

 

Перелізши через дюжину стін, Му Джи Мін ледве міг йти далі, і йому довелося присісти біля копиці сіна на зовнішньому дворі одної сім'ї. До поки Му Джи Мін відпочивав і потерав руки, Вень Хе Їнь чекаючи, стояв біля нього.

 

У якийсь момент Му Джи Мін раптом щось знайшов. Коли він простягнув руку, щоб забрати стіг сіна, Вень Хе Їнь спантеличено подивився на нього. Саме тоді, коли він збирався запитати свого молодого господаря, що він робить, він побачив, як Му Джи Мін переміщає стіг сіна, за якими була собача нора.

 

— Ах! Собача нора! Чи може у цьому дворі бути собака?!

 

Вень Хе Їнь боявся собак. Це сталося після того, як одна собака вкусила його, коли він був дитиною. Тому, побачивши собачу нору, в його голосі пролунали нотки паніки.

 

Му Джи Мін не відповів. Він просто потягнув Вень Хе Їня вниз, змусив його присіти, а потім порівняв розмір: 

 

— Розмір ідеальний, ми можемо пролізти через неї.

 

У Вень Хе Їня сіпнувся рот: 

 

— Хто полізе в собачу нору? Якщо ти хочеш лізти – лізь, я не полізу з тобою. І справа не в тому, що я не можу лізти, я людина із залізними кістками* і...

 

*Китайська ідіома, яка використовується як метафора для прямолінійності та непохитного духу людини.

 

Му Джи Мін: 

 

— Гав!

 

Удруге, коли Вень Хе Їнь почув «гавкіт», він прослизнув у собачу нору.

 

Му Джи Мін слідував за ним, не забувши повернути копку сіна у вихідне положення, щоб приховати вхід у нору.

 

У цей момент Вень Хе Їнь влаштував істерику від роздратування та сорому: 

 

— Молодий господарю! Як ти міг це зробити?! Ти такий грубий! Ти зовсім не поводишся пристойно! Ти зайшов занадто далеко! Я злий!

 

Му Джи Мін: 

 

— Завтра я куплю тобі два спечених в печі коржів із кунжутом з Вест алеї.

 

 

Вень «залізні кістки» Хе Їнь сказав: 

 

— Це дуже люб'язно з вашого боку, молодий господарю!

 

Му Джи Мін: 

 

— А тепер ходімо. Ми близько до резиденції Му, а я вже так втомився.

 

Але в цей момент з вулиці та провулку пролунав несподіваний гнівний рев, і кілька патрульних закричали: 

 

— Хто там?!

 

Вень Хе Їнь схопив Му Джи Міна за руку, потягнув його за собою і почав тікати. Трохи пробігши, двоє молодих чоловіків виявили, що за ними ганяються патрульні. Тоді Вень Хе Їнь відвів Му Джи Міна в найтемніший куток алеї: 

 

— Молодий господарю, я піду відволікти охорону. Зачекай тут, поки не почуєш, що більше не чути жодного руху надворі, тоді біжи назад до резиденції.

 

Му Джи Мін, коли побіг за ним, знав, що його лише спробують сховати, тому й ховався, наскільки міг: 

 

— Будь обережним.

 

— Не хвилюйся. Ці звичайні охоронці ніколи не зможуть мене зловити, – впевнено сказав Вень Хе Їнь, після чого повернув голову і побіг в інший провулок, навмисне почавши шуміти, щоб привернути увагу охоронців.

 

Ніч була темною й вітряною, а земля була слизькою через сніг, який випав у першій половині ночі, тож охоронцям було нелегко наздогнати Вень Хе Їня. Покладаючись на свої навички ціґона, Вень Хе Їнь зміг пролетіти над карнизами та стінами, гордо прокрадаючись повз цих патрульних охоронців. Підрахувавши час, Вень Хе Їнь відчув, що Му Джи Мін вже мав повернутися до резиденції Му, тому підскочив і швидко побіг, маючи намір повністю позбутися патрульної охорони.

 

У цей момент охоронці побачили молодого чоловіка, одягненого у гарні мантії, з вишитим темно-червоним журавлиним візерунком і з мечем на талії. Подивившись на нього, ватажок вартових показав у напрямку Вень Хе Їня, який щойно втік і закричав: 

 

— Пей-ґонцзи! Спіймати літаючого злодія*!

 

*Це відноситься до злодія, який може швидко піднятися по стінах руками і ногами, але це також відноситься до ворога, який атакує з повітря.

 

Молодий чоловік повернув голову, щоб подивитися, але побачив лише фігуру кольору індиго, яка пронеслася в повітрі, і, не вагаючись, юнак рішуче побіг за ним.

 

Вень Хе Їнь легенько перестрибнув через рифлені карнизи, сподіваючись, що патрульна охорона, яку він залишив позаду, не зможе його наздогнати. Саме через це Вень Хе Їнь сильно розслабився і був готовий повернутися до резиденції Му. Несподівано він зупинився на півдорозі. Слух Вень Хе Їня був настільки гострим, що він навіть міг почути звук долоні, яка махала в повітрі, спрямованої прямо на нього.

 

Вень Хе Їнь швидко відійшов убік і ухилився від атаки. Ухилившись від долоні, він не хотів виявляти жодної слабкості, тому схопив за плече чоловіка, який щойно напав на нього.

 

Пей Хань Тан обернувся і заблокував руку Вень Хе Їня ліктем. Коли вони билися руками, їхні очі дивилися один на одного. Щойно він побачив обличчя Вень Хе Їня, Пей Хань Тан примружив очі, посміхнувся і нарешті сказав: 

 

— Такий молодий, а вже вчишся бути злодієм замість того, щоб вчитися?

 

— Хто тут злодій?! – розлютився Вень Хе Їнь. — Невже я не зміг мати проблеми зі сном і піти гуляти?! Не плутайте лисого з ченцем! Ви мене несправедливо звинувачуєте!

 

Пей Хань Тан посміхнувся: 

 

— Все одно неможливо, комендантська година...

 

Перш ніж він встиг закінчити свої слова, Вень Хе Їнь раптом підняв ногу і люто вдарив Пей Хань Тана в промежину.

 

Пей Хань Тан: 

 

— ...?

 

Вражений жорстокістю і безсоромністю Вень Хе Їня, Пей Хань Тан відразу ж відступив. Він зробив кілька кроків назад, щоб не втратити своїх майбутніх синів і онуків. Як тільки Пей Хань Тан стабілізувався і знову підвів очі, він виявив, що Вень Хе Їнь вже втік, зникнувши у темряві ночі.

 

Пей Хань Тан знав, що у Вень Хе Їня не було з собою грошей, тому його втеча його зовсім не хвилювала і не дратувала. Він навіть не намагався гнатися за Вень Хе Їнєм. Він просто засміявся над нічним небом і закричав: 

 

— Малечо, я запам'ятав твоє обличчя. Сподіваюся, тобі пощастить і ти більше ніколи не зможеш зустрітися зі мною в цьому житті, тому що якщо я колись зловлю тебе, я обов'язково дам тобі урок.

 

***

 

З іншого боку, Му Джи Мін щойно повернувся до резиденції Му. Він постукав у бічні двері і почекав поки їх відчинить нічний воротар. Чоловік був здивований, побачивши Му Джи Міна на вулиці. Але юнак одразу попросив молодого чоловіка зберегти це в таємниці, а потім помчав назад до свого двору. З одного погляду Му Джи Мін побачив, як Цай Вей зі стурбованим виразом обличчя ходила взад-вперед перед його кімнатою у крилі і потирала почервонілі руки. 

 

— Сестро Цай Вей! – поспішно вигукнув Му Джи Мін.

 

Почувши це, Цай Вей щасливо підвела очі й сказала: 

 

— Молодий господарю! Куди ви зникли з А-Їнєм? Я чекала тут півночі, але ви так і не поверталися. Я до смерті хвилювалася.

 

— Вибач, я так поспішав, що навіть забув повідомити тебе. Ти ж не сказала моїм батькам, чи не так? – запитав Му Джи Мін.

 

Цай Вей відповіла: 

 

— Якби я сповістила господаря та пані, пані пішла б шукати вас на вулицях із ліхтарями!

 

— Що правда, – кивнув Му Джи Мін. Потім з почуттям провини додав — Сестро Цай Вей, зараз така холодна погода, ти, мабуть, змерзла.

 

— Мені не холодно, – усміхнулася Цай Вей, — Молодий господарю, я щаслива, що ти повернувся. Нарешті я можу бути спокійна. Але де А-Їнь?

 

Відразу після того, як вона це запитала, Вень Хе Їнь ступив на хребет даху й пронісся в повітрі, легко приземлившись на землю: 

 

— Сестро Цай Вей, я тут! Молодий господарю, мене майже спіймали. На щастя, я був досить розумним використати техніку, що очищає розум, і зміг втекти!

 

Му Джи Мін голосно засміявся, адже саме він обрав назву такої «техніки»: 

 

— Ти справді їх вдарив?

 

Вень Хе Їнь відповів: 

 

— Трохи.

 

— Це добре, – засміявся Му Джи Мін. — Інакше це, ймовірно, призвело б до катастрофи.

 

Цай Вей більше не запитувала, куди вони поділися. Зрештою, вона знала, що Му Джи Мін був досить дисциплінованим. Мабуть, сталося щось важливе, щоб він пішов вночі з дому: 

 

— Гаразд, поспішайте відпочити. Наступного разу, якщо ви будете планувати повернутися пізно, ви повинні сказати мені заздалегідь. Не змушуйте мене більше так хвилюватися.

 

Обидва юнаки кивнули, як кури, що клюють рис: 

 

— Добре!

 

***

 

Через сім днів вітер, що лунав, як ридання, а також холодний сніг, що просочився крізь кістки, вітали похорон вірного генерала Ґу. Того дня в похоронній процесії брали участь навіть прості люди столиці.

 

Того ж дня до Столиці було надіслано звіт про війну на кордоні, який не приніс нічого, крім хвилювання цивільним і військовим чиновникам імператорського двору, додавши до історичних записів сліди крові та сліз: Через смерть Генерала Ґу, бойовий дух солдатів на кордоні був хаотичним, і плем'я Західних Жон змогло захопити ціле село. Після захоплення села плем'я Західних Жон вбивало його жителів, спалюючи все на своєму шляху, поки вони грабували село. Наразі Північний Захід був занурений у хаос, і потрібна була неминуча реакція.

 

Наступного дня Ґу Хе Янь увійшов до Імператорського палацу, щоб побачити Імператора, і попросив відправити його на північно-західний кордон, щоб очолити армію Жон Янь свого батька, щоб воювати проти племені Західних Жон.

 

Імператор не погоджувався з цим і навіть намагався його відмовити: 

 

— Ти зараз єдиний член родини Ґу, і тобі лише 17 років. Якщо з тобою щось трапиться, як мені потім зустрітися з тобою та твоїм батьком під Дев'ятьма джерелами*? Навіть якщо я хочу щоб ти бився на полі бою, мені доведеться почекати, поки ти створиш процвітаючу сім'ю. Не хвилюйся, після року синівської побожності я особисто знайду тобі пару для шлюбу!

 

*Підземний світ китайської міфології. У даосизмі дев'ять джерел мають дев'ять в'язниць, що відповідають справам людей у світі, приймають тих, хто робив добро чи погано протягом свого життя. Ті, хто робив добрі справи, уникнуть страждань та поганих в'язниць, і в майбутньому мали б хороше відродження. Ті, хто робив погані речі, будуть багато страждати після смерті, і будуть відправлені в найгірші в'язниці, не маючи можливості відродитися.

 

Ґу Хе Янь опустився на коліна й почав кланятися. Кожного разу, коли він опускався до землі, він говорив: 

 

— З 70 000 солдатів Жон Янь 50 000 були важко поранені, і деякі з них загинули.

 

— Коли на весільній церемонії лунають гонги й барабани, вони бажають щасливого шлюбу. Але хто почує тишу 10 000 трупів на краю того села?

 

— Якби країна розвалилася, це означало б, що мій батько даремно загинув. Як він тоді зможе спочивати з миром під Дев'ятьма джерелами?

 

Коли Ґу Мов загинув у бою, вся країна зітхнула: коли генерал Ґу пішов, хто буде стабілізувати ситуацію на кордоні?

 

Для кожного зараз найнеобхіднішим подарунком був «Генерал Ґу».