Оскільки ти дозволив мені доторкнутися до тебе, я зроблю це!

Ґу Хе Янь: 

 

— …Доторкнутися?… До тебе?

 

Му Джи Мін засміявся: 

 

— Так, а що? Чи може ти думаєш, що я такий слабкий і вразливий, що мене навіть не можна торкнутися?

 

Ґу Хе Янь подивився на Му Джи Міна і сказав: 

 

— Я не думав про це.

 

— Добре. Якби ти так подумав, я б розгнівався. – напівжартома й напівсерйозно сказав Му Джи Мін. — Тоді мені доведеться потурбувати Ґу-сьона, щоб вибити з себе незграбність, і отримати одну-дві поради.

 

При цьому Му Джи Мін знову натягнув лук. Ґу Хе Янь, з іншого боку, на мить завагався, але врешті підійшов до Му Джи Міна. Нерішуче простягнувши руку, він нарешті натиснув на плече Му Джи Міна: 

 

— Нижче. 

 

Му Джи Мін поспішно використав свої сили, щоб виконати те, що йому наказали. Ґу Хе Янь знову підняв руку Му Джи Міна й порадив: 

 

— Плечі, лікті та руки повинні утворювати лінію.  

 

Правильно відкоригувавши поставу Му Джи Міна, Ґу Хе Янь негайно зробив крок назад: 

 

— Подивися прямо перед собою, а потім відпусти струну.

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь так неохоче наближався до нього, Му Джи Мін відчував себе трохи нещасним. Однак, подумавши, він прийшов сюди потренуватися в стрільбі з лука. Чому він повинен думати про такі дрібниці?  Звичайно, він не повинен. Таким чином, Му Джи Мін затамував подих і відпустив струну. Стріла вилетіли вже не криво, а прямо. Однак, оскільки Му Джи Мін не прицілився, стріла взагалі не потрапила в солом’яну ціль.

 

Му Джи Мін видихнув, почуваючись трохи розгубленим. Однак, коли він почув, як Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Твоя постава була правильною...

 

До його вух прийшли втішні слова.  

 

— Просто потрібно більше тренуватися.

 

— Добре. – Му Джи Мін з вдячністю усміхнувся і знову натягнув лук, щоб потренуватися у стрільбі з лука.

 

Незважаючи на це, Му Джи Мін не дуже добре стріляв з лука. Як би він не старався, стріли, які він випустив, ніколи не потрапляли в солом’яну ціль. Враховуючи, що заняття стрільбою з лука також вимагало медитації, Му Джи Мін ставав дедалі більше знеохоченим, а також неспокійним. Таким чином, він взагалі не міг добре тренуватися.

 

Сонце сідало за горизонт. За весь цей час Му Джи Мін так і не зміг потрапити в ціль.  Якраз коли Му Джи Мін збирався сердито випустити ще одну стрілу, він почув, як Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Уже пізно. Ми повинні йти.

 

Проте Му Джи Мін все одно натягнув лук. Коли він відпустив струну, стріла все одно не потрапила в ціль.

 

Ґу Хе Янь подивився на нього і сказав: 

 

— Якщо ти продовжиш тренуватися, то в кінцевому підсумку, ти влучиш у ціль.

 

Му Джи Мін поклав лук і стріли, потираючи своє плече. Раптом йому щось спало на думку. Коли на його устах з’явилася безпорадна усмішка, він тихо пробурмотів: 

 

— Є в цьому світі речі, які не вийде зробити, як би ти не старався.

 

Му Джи Мін дуже добре розумів це після всієї крові та сліз, які він пролив у минулому житті.

 

Хоча нинішнє життя було стабільним і мирним, Му Джи Мін часто бачив кошмари. Кошмари про його криваве і скорботне минуле життя.

 

Коли сім’ю Му підставили і резиденцію знищили, чи не Му Джи Мін зробив все, що міг, щоб змінити це? Хіба він не намагався з усіх сил врятувати родину Му?

 

Він намагався….

 

Але чи це спрацювало?

 

Звісно, ​​ні.

 

Він безпорадно спостерігав, як його батьки, Цай Вей, Хе Їнь, Благородна дружина та Дзі Янь трагічно гинули один за одним. Переживаючи біль від розставання з близькими, знову і знову, Му Джи Мін залишився лише в безвиході, а також у депресії.

 

Щоразу, коли він згадував своє попереднє життя, серце Му Джи Міна пробивалося холодним і гострим лезом. Глибоко вдихнувши, Му Джи Мін зумів заспокоїтися. У цей момент Ґу Хе Янь заговорив: 

 

— Натягни лук.

 

— Що? – Му Джи Мін не почув чітко, тому підняв очі на Ґу Хе Яня.

 

— Натягни лук. – терпляче повторив Ґу Хе Янь.

 

Му Джи Мін поспішив виконати те, що йому сказали. Відчувши себе спантеличеним і невпевненим, Ґу Хе Янь зробив крок вперед, а потім став біля нього. Він простягнув руку й обняв Му Джи Міна.

 

Теплі широкі долоні накрили руки Му Джи Міна, змусивши його взяти тятиву й натягнути її. Потім Ґу Хе Янь допоміг Му Джи Міну прицілитися в солом’яну ціль. Відстань між ними була надзвичайно малою, аж до того, що тепле дихання Ґу Хе Яня, здавалося, тріпотіло біля вуха Му Джи Міна. Му Джи Мін відчував, що поки він трохи відступає, він може притулитися до грудей Ґу Хе Яня.

 

— Розслабся і подивись вперед. – сказав Ґу Хе Янь, його голос звучав трохи хрипким і тремтячим.

 

Му Джи Мін зробив два глибокі вдихи. Потім, затамувавши подих, він зосередився на тому, щоб дивитися вперед.

 

— Коли я скажу «відпустити», ти можеш відпустити струну. – сказав Ґу Хе Янь.

 

— Добре. – кивнув Му Джи Мін.

 

Коли прозвучало чітке «відпускай», гостра стріла покинула лук, свистячи в повітрі й влучаючи в солом’яну ціль.

 

Му Джи Мін на мить стояв приголомшеним. У той час Ґу Хе Янь відпустив Му Джи Міна, зробивши два кроки назад. Як тільки Му Джи Мін прийшов до тями, він відразу ж закричав від радості: 

 

— Я зробив це!

 

— Хм, ти зробив. – серйозно сказав Ґу Хе Янь.

 

Тон Ґу Хе Яня був таким же байдужим, як завжди, але він миттєво розвіяв безпорадну холодність із минулого життя, яку щойно згадав Му Джи Мін. У грудях було тепло, ніби в них вдарило прозоре сонячне світло.

 

Му Джи Мін з вдячністю стиснув кулак, і коли його очі викривилися, на його обличчі з’явилася усмішка: 

 

— Як кажуть, «доброта світлого вчителя більша за небо і землю». Тому, я також мав би називати тебе «Шифу». Дякую за вказівку!

 

Ґу Хе Янь на мить приголомшено завмер. Однак тоді він схилив голову і не відповів на це. Натомість він сказав:

 

— ...Пора йти.

 

— Гаразд! – тепер Му Джи Мін не був так стурбований байдужістю Ґу Хе Яня. 

 

«Здається, що Ґу Хе Янь готовий визнати мене зараз. Мені так пощастило! Навіть якщо він цього не хотів, доброта, яку Ґу Хе Янь показав мені щойно, не дозволить йому більше віддалитися від мене.»

 

Коли вони вдвох збиралися покинути сад для кінної стрільби з лука, вони раптом згадали, що Фу Дзі Янь не повернувся після того, як пішов до Імператорського палацу лікарів, щоб перев’язати  долоні.

 

Ґу Хе Янь хотів піти шукати сьомого принца і покинути Імператорський палац, віддавши йому честь. Проте Му Джи Мін махнув рукою: 

 

— В цьому немає потреби. Він, мабуть, десь ховається, лінується і бавиться. Я піду його шукати. Ґу-сьоне, ти можеш піти, не турбуючись про етикет.

 

Після розставання Му Джи Мін знайшов Фу Дзі Яня, який сміявся і їв закуски разом зі слугами в палаці Фен'ї. Му Джи Мін підійшов, потягнув Фу Дзі Яня за вухо й ущипнув його за обличчя, не піклуючись про те, принц він чи ні.

 

— Ах!!! – закричав Фу Дзі Янь. — Му-ґеґе, я помилявся!

 

Му Джи Мін злегка примружив очі, посміхаючись, як хитра лисиця: 

 

— Невже? Ні! Закуски смачні? Весело? Цікава розмова?

 

Фу Дзі Янь більше боявся співчутливих слів і саркастичних зауважень Му Джи Міна, ніж його докорів. Коли Фу Дзі Янь похитав головою, він сказав: 

 

— Це не смачно, мені не весело, і розмова нецікава! Му-ґеґе, пощади мене цього разу!

 

— Добре. – повільно сказав Му Джи Мін.

 

— Га?! – Фу Дзі Янь не повірив своїм вухам, його очі були широкі, як мідні дзвіночки. 

 

«Як Му-ґеґе міг бути таким милим?!»

 

— Я пощаджу тебе цього разу. – з усмішкою сказав Му Джи Мін. — Але наступного разу, коли тобі доведеться займатися бойовими мистецтвами, тобі доведеться взяти мене з собою.

 

— Без проблем! – Фу Дзі Янь кілька разів кивнув головою.

 

Му Джи Мін підняв куточки рота в усмішку, а в його очах засяяло світло «успіху».

 

Через п’ять днів зів’яле жовте листя опало одне за одним.  Рослини були похмурі, бо погода ставала все холоднішою. Му Джи Мін, як холод, що повзає рано вранці, увійшов до Імператорського палацу, щоб змусити Фу Дзі Яня встати з ліжка, щоб почати новий день навчання.

 

Фу Дзі Янь деякий час завивав, поки нарешті не підвівся, повністю змирившись зі своєю долею. Му Джи Мін запитав Фу Дзі Яня: 

 

— Твій розклад сьогодні такий: вранці йдеш до академії, а вдень займаєшся стрільбою з лука, чи не так?

 

Фу Дзі Янь витягнув спину і протер очі: 

 

— Му-ґеґе, я відпочиваю сьогодні вдень.

 

— Ти знову лінишся?! – Му Джи Мін згорнув пальці і злегка побив по голові Фу Дзі Яня.

 

Фу Дзі Янь тримався за голову і захищався: 

 

— Ні, це не я! Це тому, що шифу не має часу прийти до палацу, щоб мене навчати. Я не лінюсь!

 

Му Джи Мін був приголомшений: 

 

— Чому в нього немає часу?

 

— Му-ґеґе, ти не знаєш? – сказав Фу Дзі Янь. — На північно-західному кордоні йде війна. Повідомлення про війну вже було надіслано до столиці. Плем’я Західних Жон зібрало армію для вторгнення. Полум’я війни бушує по всьому краю. Імперський батько викликав генерала Ґу до палацу за одну ніч, і після деякого обговорення він наказав генералу Ґу повести армію Жон Янь на північний захід. Генерал Ґу від’їжджає сьогодні, і шифу має відправити генерала Ґу.

 

Му Джи Мін спочатку був приголомшений, коли раптом дещо згадав. У цю мить його обличчя зблідло, а кров похолола. Тоді Му Джи Мін випалив: 

 

— Генерал Ґу не повинен йти!

 

— Му-ґеґе, про що ти говориш? – Фу Дзі Янь був спантеличений. — Якщо генерал Ґу не піде, то хто піде?

 

Му Джи Мін одразу замислився, довго бурмотів незрозумілі речі й не міг вимовити повне речення.

 

***

 

У храмі предків сім’ї Ґу дим пахощів оточував повітря, а червоні меморіальні таблички з золотою оправою стояли урочисто мовчазно. Усі вони спрямовувалися на Ґу Мова, який стояв на колінах у центрі храму предків.  Генерал, одягнений у срібні обладунки, тричі вклонився перед десятком меморіальних табличок. 

 

Потім він підвівся з твердим поглядом, повернув голову і побачив, що Ґу Хе Янь стоїть біля дверей.

 

Юнак стояв, одягнений у біле, а позаду нього світило ясне сонячне світло, схоже на мовчазну кам’яну статую. У цей момент Ґу Мов замислився, відчуваючи розгубленість: 

 

— Сину мій, коли ти так виріс?

 

Потім Ґу Хе Янь повільно відкрив рот, порушивши тишу, яка пронизувала храм предків. Він промовляв по одному слову, ніби вичерпав усі свої сили, щоб сказати це: 

 

— Батьку, якщо ти не повернешся з цієї місії, чи будеш ти шкодувати?

 

Як тільки він сказав ці слова, здавалося, ніби весь світ замовк.

 

Ґу Мов подивився на Ґу Хе Яня, а за його спиною були предки родини Ґу, які понад сто років писали слово «вірність» своєю кров’ю. З щирим серцем вони вважали загибель у бою за честь, тому вирішили провести все своє життя відповідно до того, що їм готувала доля.

 

Ґу Мов усміхнувся і відповів: 

 

— Я не пошкодую.