Іди за мною

Му Джи Мін виявив одну річ зі свого минулого життя: «Ґу Хе Янь завжди ставився до мене холодно порівняно з тим, як він ставиться до інших. Під час звичайної розмови з іншими людьми Ґу Хе Янь виглядав досить доступним, але як тільки з’являвся я, Ґу Хе Янь відразу ж замовкав. Мало того, коли я з ним розмовляю, він майже не відповідає. Ніби він помірно вживає свої слова, наче вони були золотими.»

 

«Тепер, коли я думаю про це, найдовший діалог, між мною і Ґу Хе Янєм, був, коли він відганяв мене.»

 

У той час Му Джи Мін був помічником міністра* в Міністерстві обрядів**. Він відправився на північно-західний кордон, щоб вивчити мову північної закордонної країни з місцевими жителями, щоб підготуватися до своїх майбутніх місій у якості посла. У той час Ґу Хе Янь був Великим генералом, дислокованим на кордоні, тому Му Джи Мін для зручності жив у наметі в казармі.

 

*Стародавній китайський офіційний титул, наданий віце-міністру певного міністерства, другий за статусом після міністра.

 

**Міністерство обрядів відповідає за важливі церемонії імператорського двору (наприклад, принесення жертв небу і землі, предкам тощо), імператорські огляди, прийом іноземних гостей.

 

Спочатку обидва були в мирі один з одним. Зрештою, зустрічалися вони небагато.  Несподівано через місяць, коли наближалися люті зимові морози, Ґу Хе Янь раптом став агресивним і холодними словами прогнав Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін завжди був тим, хто відплачував за доброту добротою, а за ворожість – ворожістю.

 

Побачивши, що Ґу Хе Янь, здавалося, ненавидить його, Му Джи Мін не потрудився більше з ним розмовляти і наступного дня негайно поїхав до столиці, не сказавши Ґу Хе Яню жодного слова.

 

Тепер Му Джи Мін раптом зрозумів, чому Ґу Хе Янь так поводився з ним у минулому житті.

 

Зрештою, Ґу Хе Янь врятував життя Му Джи Міну, але Му Джи Мін ніколи про це не згадував. Це означає, що така послуга ніколи не була віддана.

 

«Тоді Ґу Хе Янь, мабуть, відчував, що я холодний, легковажний первісток із могутньої родини. Звичайно, він би мене так ненавидів.»

 

«Але в цьому житті я особисто прийшов до нього додому, щоб подякувати йому. Чому він досі холодний до мене? Невже я такий несимпатичний в очах

Ґу Хе Яня?»

 

Му Джи Мін гірко зітхав у своєму серці, коли раптом Ґу Хе Янь заговорив: 

 

— …Випічка…

 

— Ах? – побачивши, що Ґу Хе Янь проявив ініціативу говорити, Му Джи Мін поспішив підняти голову й уважно вислухати його.

 

— Випічка. Вона тобі не сподобалася? – запитав Ґу Хе Янь. — Ти нічого не взяв.

 

Му Джи Мін довго був приголомшений, поки не зрозумів, що Ґу Хе Янь говорив про закуски, які принесли разом із чаєм у головний зал: 

 

— Ти про тарілку з пирогом з османтусу? Правду кажучи Ґу-сьоне, я з дитинства любив випічку в ресторані Дзіюе. Але оскільки я у гостях, мені слід дотримуватися етикету. Хоча випічка була гостинністю, я, як молоде покоління, не повинен їсти, поки генерал Ґу і мій батько розмовляють.

 

Ґу Хе Янь зрозумів: 

 

— Гм…

 

Му Джи Мін збентежився.

 

Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Іди за мною. 

 

Сказавши це, Ґу Хе Янь розвернувся і попрямував до східного крила.

 

— Ах? Ґу-сьоне? Ґу… Ґу-сьоне? – Му Джи Мін поспішно погнався за ним.

 

Минувши тінь дерева, що хитається, з плямами від парасольки, Ґу Хе Янь зупинився перед кімнатою у крилі. Не вагаючись, Ґу Хе Янь відчинив двері. Му Джи Мін спантеличено стояв з іншого боку біля Ґу Хе Яня: 

 

— Ґу-сьоне, де ми?

 

— Це моя кімната. – відповів Ґу Хе Янь.

 

— Ах?  Твоя… Чому...? Забудь про це, вибач за незручності. – Му Джи Мін відмовився від раціонального мислення і просто пішов за Ґу Хе Янєм в кімнату.

 

У резиденції генерала не тільки внутрішній двір виглядав простим, але навіть інтер’єр кімнати мав прості меблі. Перед дерев’яним вікном із старовинним візерунком стояв письмовий стіл. На лівій стороні столу був нефритовий лук Цілінь, який нещодавно подарував Ґу Хе Яню, як нагороду, Імператор. З правого боку був арбалет дивної форми, розміром з руку. Перед письмовим столом, ліворуч, стояло ліжко із зеленою завісою, а перед ліжком – круглий жовтий стіл з палісандрового дерева.

 

На круглому столі стояла ніжна на вигляд дерев’яна коробка для їжі розміром з три долоні. У коробці з їжею були закуски з ресторану Дзєю.