Розділ 130

За межами військового табору міста Лво Му Джи Мін тихо стояв біля свого неспокійного коня, який нетерпляче бив копитами по землі. 

 

Призахідне сонце забарвлювало небо в помаранчеві та золоті відтінки, а дикі гуси летіли на південь, вимальовуючи на обрії картину зів'ялої краси. Залишки вчорашнього снігопаду ще не вщухли, і в повітрі відчувався пронизливий холодок. Холодна волога просочувалася крізь одяг Му Джи Міна, пробираючи його до кісток. Поспішаючи, він забув накинути свій товстий плащ, залишившись беззахисним перед холодом у легкому вбранні. Коли подув холодний вітер, Му Джи Мін інстинктивно затулив рота, щоби придушити легкий кашель.

 

Тривала відсутність Ся Тянь Ву сильно виснажувала терпіння Му Джи Міна. Занепокоєння за Ґу Хе Яня гризло його, спонукаючи порушити кордони табору, аби лише мигцем побачити генерала й переконатися, що він у безпеці.

 

Через, здалося, вічність, на горизонті з'явилася постать лікаря Ся. 

 

Задихаючись, він підбіг до входу в табір, шанобливо вклонившись Му Джи Міну: 

 

— Маркізе, – задихаючись, вигукнув лікар Ся, —  генерала Ґу немає в таборі. 

 

Розчарування обрушилося на Му Джи Міна, як невблаганна хвиля, що на мить понесла його за собою. Зітхнувши, Му Джи Мін запитав: 

 

— Куди він відправився?

 

Лікар Ся відповів: 

 

— Я чув, що генерал відправився наглядати за перевезенням якихось мечів і залізної зброї. Вибачте, маркізе, але я ніхто й не маю повноважень, щоб дати дозвіл вам увійти. 

 

— Не кажіть так, лікарю Ся, – Му Джи Мін поспішив заспокоїти його. — Правила є правила, а армія Жон Янь відома суворою дисципліною. Як я можу звинувачувати вас у чомусь подібному? Усе гаразд, я просто почекаю тут, перед табором.

 

— Га?! Маркіз чекатиме тут? – здивування Ся Тянь Ву було очевидним. — Але ж ми навіть не знаємо, коли повернеться генерал Ґу!

 

Му Джи Мін усміхнувся і сказав: 

 

— Все гаразд, це не має значення. Я вже пройшов весь цей шлях, тому не можу піти, не побачивши його. Однак я хотів би попросити лікаря Ся про послугу. Чи не могли б ви дістати мені плащ? Цей пронизливий вітер заморозить будь-кого.

 

— О, Боже! – вигукнув Ся Тянь Ву з ноткою занепокоєння. Перевіривши пульс Му Джи Міна, він сказав: — Маркіз і раніше страждав від проблем із легенями, вам не варто піддаватися холоду! Я зараз принесу вам плащ. Будь ласка, зачекайте мене тут!

 

Сказавши це, лікар Ся побіг назад до табору. Му Джи Мін крикнув йому в спину: 

 

— Лікарю Ся, не біжіть так швидко! Поспішати нікуди… *кашель*...

 

Відчувши тупий біль у грудях, Му Джи Мін схилив голову й обережно кашлянув, шукаючи притулку біля свого коня. Затулившись тілом тварини від холодного вітру, він відчув невелике, але довгоочікуване полегшення.

 

Раптом до вух Му Джи Міна долетів глибокий голос.

 

— Ви, мабуть, маркіз Сюань Нін?

 

Му Джи Мін підняв голову, і зустрівся поглядом із чоловіком років тридцяти, одягненим у темні, імпозантні обладунки, обличчя якого обрамляла густа борода. З відпрацьованою легкістю незнайомець зійшов із коня й підійшов до Му Джи Міна.

 

— Я Му Джи Мін, – відповів Му Джи Мін, придушуючи дискомфорт у грудях. Він ввічливо вклонився, шанобливо промовивши: — Дозвольте запитати, хто ви, пане?

 

Джон Джао Фань не одразу представився. Натомість він просто сказав: 

 

— Я член цього військового табору. Маркіз Сюань Нін, мабуть, прийшов до генерала Ґу? Уже пізно й кусючий холод надворі невблаганний. Ми б не хотіли, щоб такий поважний гість, як ви, чекав на морозі. Дозвольте мені провести вас до табору. 

 

Му Джи Мін уважно оглянув Джон Джао Фаня, його погляд був гострим, попри втому, що охопила його тіло. В очах Му Джи Міна промайнуло щось нерозбірливе, перш ніж тепла усмішка торкнулася його вуст. 

 

— Дякую за вашу люб'язну пропозицію, але я щойно попросив лікаря Ся принести мені плащ із табору. Якщо я зараз піду, боюся, він мене не знайде.

 

Джон Джао Фань відповів: 

 

— Це легко вирішити. Я попрошу охоронця повідомити лікаря Ся.

 

Му Джи Мін завагався, але тут налетів ще один порив вітру, змусивши його затремтіти. Не бажаючи, щоб Ґу Хе Янь побачив його в ослабленому стані, він вклонився у вдячному поклоні і сказав: 

 

— Тоді я буду дуже вдячний за вашу допомогу, лорде Джон.

 

На лиці Джон Джао Фаня промайнуло здивування, його вираз обличчя ледь помітно змінився. Після короткої павзи в куточках його губ з'явилася усмішка. Джон Джао Фань сказав: 

 

— То маркіз знає, хто я?

 

Відповідь Му Джи Міна була спокійною й виваженою. 

 

— Табір міста Лво суворо дотримується правил армії Жон Янь, – пояснив він. — Без перепустки вхід заборонений, тож необхідно отримати відповідний дозвіл від головнокомандувача, щоб увійти до табору. Якби ви не були Джон Джао Фанем, шановним командувачем південної прикордонної армії, охорона не дозволила б нам увійти.

 

Джон Джао Фань підняв брову. 

 

— Маркіз, здається, добре обізнаний зі статутами армії Жон Янь. 

 

В очах Му Джи Мін з'явився відтінок гордості, коли він пояснив: 

 

— В молодості я вже двічі подорожував до північного кордону й обидва рази зупинявся у військовому таборі армії Жон Янь. Звісно, я знаю їхні правила. 

 

Джон Джао Фань кивнув на знак поваги. 

 

— Дипломатична місія маркіза, спрямована на припинення військових дій до початку війни, була похвальним подвигом. А тепер, з усією належною поспішністю, прошу вас, маркізе, піти зі мною…

 

***

 

Джон Джао Фань провів Му Джи Міна до намету командувача південної прикордонної армії, запросивши його сісти за низький столик. Не гаючи часу, чоловік наказав приготувати гарячий чай, який швидко принесли й поставили перед Му Джи Міном.

 

— Дякую, – кивнув Му Джи Мін, стискаючи чашку в руках і роблячи ковток, щоб відігнати озноб, який прилип до нього.

 

Джон Джао Фань сів навпроти Му Джи Міна, оцінюючи його поглядом. 

 

— У нас у таборі є тільки звичайний чай, – зауважив він. — Сподіваюся, маркіз не заперечуватиме.

 

— Зовсім ні, – відповів Му Джи Мін, не відводячи погляду.

 

Саме тоді тишу порушив шурхіт намету. До середини увійшов солдат південної прикордонної армії, з прямою спиною він нахилився і прошепотів щось на вухо Джон Джао Фаню. Му Джи Мін не почув їхнього тихого обміну думками. 

 

— Генерал Ґу прибув до воріт військового табору.

 

— Добре, – Джон Джао Фань підтвердив це коротким кивком. 

 

Солдат вклонився й вийшов із намету так само швидко, як й увійшов.

 

Му Джи Мін підняв брову. 

 

— У лорда Джона є невідкладні справи?

 

На губах Джон Джао Фаня заграла лукава усмішка, коли він похитав головою. 

 

— Анітрохи. До речі, маркізе, я давно чув про ваш надзвичайний талант. Є одна справа, яка спантеличує мене, і я сподівався, що ви могли б допомогти досягти деякого розуміння в ній.

 

— Звісно, продовжуйте, – відповів Му Джи Мін. 

 

Джон Джао Фань нахилився вперед, і в його голосі прозвучала ледь вловима гострота: 

 

— Що означає мати «заслуги, які затьмарюють свого ж господаря»*?

 

*功高盖主 gōng gāo gài zhǔ; Китайська ідіома. Вона використовується для опису ситуації, у якій внесок або досягнення підлеглого настільки великі, що затьмарюють свого монарха або начальника, і стають загрозою, викликаючи заздрість, підозру й навіть переслідування.

 

Му Джи Мін ніяк не очікував такого інсинуаційного запитання. Його погляд спохмурнів, і він запитав у відповідь: 

 

— Чи можу я запитати, лорде Джоне, кого ви вважаєте «господарем» у цьому питанні?

 

Не замислюючись, Джон Джао Фань заявив: 

 

— Монарха, звичайно.

 

— Якщо монарх є господарем… – Му Джи Мін відповів із підкресленою твердістю. — А як же земля під небом? Як щодо нації? Народу?

 

Джон Джао Фань запнувся, захоплений зненацька.

 

Му Джи Мін продовжив: 

 

— Справжня вірність полягає в тому, щоби приховувати свої таланти і служити народу з непохитною відданістю, ніколи не виходячи за рамки дозволеного. Досягнення лояльного підданого – це, по суті, досягнення монарха. Бо чистий потік дає чисту воду. Поки людина служить із непохитною вірністю, величина її заслуг не має значення.

 

Джон Джао Фань на мить замовк, а потім знову заговорив, цього разу із захопленням: 

 

— Здається, розповіді про те, що маркіз лише своїми словами забезпечив мирний договір на північному кордоні, не є безпідставними. Однак… – його голос обірвався, на зміну захопленню прийшов відблиск злоби. Джон Джао Фань підняв підборіддя, презирлива насмішка скривила його обличчя, — це ганьба, маркізе, що у вашому прагненні до військової влади ви вдалися до одруження з генералом Ґу. Такий союз зводить вас до рівня... повії, яка торгує своїм тілом в обмін на захист чоловіка.