Якщо не шукатимеш смерті, то не помреш

Коли зима стискала крижані обійми, істоти по всій землі шукали притулку, а деякі навіть впадали в сплячку. 

 

Якби вони опинилися в цей час у столиці, вітер, який приносив холод, був би настільки сильним, що пронизав б їх до кісток.

 

Тут, на південно-західних землях, листя хоч і набуло яскраво-жовтого кольору, але вперто трималося на гілках. Навіть опівдні в повітрі трималося дивовижне тепло.

 

Поряд із безлюдною офіційною дорогою стояла невеличка корчма, якою зазвичай керував старий корчмар. Сьогодні його очікувало несподіване видовище: двоє мандрівників.

 

Один із них, одягнений у чорну мантію зі шнурованими манжетами, увійшовши до корчми, не промовив жодного слова, й одразу ж повів двох коней до стайні на задньому дворі.

 

Інший мандрівник, перш ніж підійти до старого корчмаря, на мить зупинився, щоб оглянути все довкола.

 

Побачивши вишуканий та елегантний вигляд клієнта, старий корчмар зрозумів, що це не звичайна людина.

 

Му Джи Мін з усмішкою на обличчі вклонився і простягнув кілька срібних монет старому корчмареві, сказавши: 

 

— Ми хочемо залишитись у вас на ніч. Однієї кімнати буде достатньо.

 

Старий корчмар тремтячими руками прийняв срібні монети. Однак попросив підтвердити, чи правильно він зрозумів: 

 

— Лише одну кімнату?

 

— Правильно, тільки одну, – з усмішкою підтвердив Му Джи Мін. — Ми дуже втомилися з нашої подорожі, а ще ми дуже голодні. Чи не могли б ви приготувати нам що-небудь поїсти?

 

Старий корчмар швидко відповів: 

 

— Звичайно, зараз.

 

— А, до речі, – Му Джи Мін знову заговорив, щось пригадавши: — Старче, чи можу я дещо запитати?

 

Старий трактирник відповів: 

 

— Будь ласка, не соромтеся запитувати, ґондзи. 

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Ви знаєте, де розташована долина Тисячі Отрут?

 

— О, долина Тисячі Отрут, – повторив старий корчмар, не здивувавшись. Усе ж здебільшого люди, які наважувалися прийти на ці безплідні землі, шукали долину Тисячі Отрут. — Ґондзи, вам треба прямувати на південь цією дорогою, доки не досягнете містечка. Там можете попросити провідника. За кілька монет ви можете переконати когось відвезти вас прямо до неї.

 

Му Джи Мін висловив свою подяку, вклонившись: 

 

— Спасибі, старче. 

 

— Однак, ґондзи, вам варто бути надзвичайно обережним, – старий трактирник, помітивши тендітну зовнішність Му Джи Міна та видиму нестачу фізичної сили, вирішив застерегти його. — Ці землі кишать бандитами і злодіями. Деякі навіть маскуються під жінок, дітей, хворих та інвалідів і лежать на узбіччях доріг, благаючи про допомогу. Вони підстерігають мандрівників, які нічого не підозрюють, і просять допомогу, чекаючи поки ті зіскочать із коней або вийдуть із карети, а потім кидають їм в обличчя отруту і грабують!!!

 

— Зрозуміло, я буду більш пильним, – відповів Му Джи Мін, вдячно усміхаючись.

 

Немов ілюструючи попередження корчмаря, у ту мить, коли Му Джи Мін закінчив говорити, до корчми увійшли двоє кремезних чоловіків із великими ножами.

 

Старий корчмар швидко зреагував, відвівши Му Джи Міна вбік і попросивши його повернутися до тих людей спиною.

 

— Агов, старий! – вигукнув один із кремезних чоловіків, щойно вони увійшли, і ляснув для наочності по столі. — Поквапся і принеси нам чогось поїсти. 

 

Старий корчмар кивнув і вклонився: 

 

— Звичайно, панове. Будь ласка, зачекайте хвилинку. 

 

Як тільки чоловіки сіли за стіл, корчмар одразу ж прошепотів Му Джи Міну: 

 

— Ґондзи, йдіть за мною. Я відведу вас на задній двір, щоб ви могли трохи відпочити. Йдіть за мною та опустіть голову. 

 

— Гаразд, – Му Джи Мін кивнув, розуміючи ситуацію.

 

Однак не встигли вони зробити і кроку, як один із чоловіків раптово підвівся й неквапливо підійшов до них, перегородивши шлях. 

 

— Ану стояти!

 

— Ох! – старий корчмар швидко зробив крок уперед, затуляючи собою Му Джи Міна, і кілька разів кивнув, кажучи: — Пане, будь ласка, сядьте. Я зараз прийду і приготую вам їжу. У мене також є кілька глечиків вина, які можуть вам сподобатися. Я принесу їх вам. 

 

— Ану брись, старий, – чоловік відштовхнув старого корчмаря вбік і підійшов до Му Джи Міна. Оглянувши його вздовж і впоперек, він присвиснув: — Так, так, так. Я мав рацію, він справжній красень. 

 

— Ер Ньове, – інший кремезний чоловік, який усе ще сидів за дерев'яним столом не рухаючись, повернув голову й подивився на нього. — Не створюй проблем. 

 

— Я не створюю проблем, я просто хочу подружитися із цим ґондзи, – Ер Ньов витріщився на Му Джи Міна своїми вузькими очима, скривившись у посмішці, яка видавала його злі наміри. — Гей, ґондзи, звідки ти прийшов?

 

Му Джи Мін, зберігаючи самовладання, ввічливо вклонився: 

 

— Я приїхав зі столиці.

 

Ер Ньов поклав руку на плече Му Джи Міна: 

 

— А, то ти зі столиці? Це справді чудове місце. Ходімо, вип'єш із нами. Знаєш, світ бойових мистецтв сповнений небезпек. Чим більше друзів ти знайдеш, тим більше шляхів відкриється перед тобою. 

 

Му Джи Мін зробив крок назад, вміло уникаючи руки Ер Ньова: 

 

— Я ціную вашу доброту, але це не обов'язково. 

 

— Що значить «не обов'язково»? Не соромся, я не з'їм тебе, – Ер Ньов схопив руку Му Джи Міна і грубо стиснув її, тягнучи його до дерев'яного столу. — Гей, розслабся. Я справді не зроблю тобі нічого поганого. Що поганого в тому, щоб випити із чоловіками? Чому ти поводишся, як дівка? Випий із нами, і ми тебе відпустимо. 

 

Му Джи Мін зітхнув: 

 

— Я намагався відрадити тебе, але, здається, мої зусилля в запобіганні каліцтву твоєї руки були марні. 

 

Ер Ньов розсміявся від душі: 

 

— Красеню, про що ти говориш?... А-а-а-а. Боляче! Так боляче!!!

 

Сміх Ер Ньова обірвався, коли рука, схожа на лещата, стиснула його зап'ястя. Біль був нестерпним, наче його кістки розтрощили.

 

Ер Ньов із болем відпустив Му Джи Міна, кричачи від болю.

 

Му Джи Мін відступив на кілька кроків і сказав: 

 

— Хе Яню, відпусти його руку. 

 

Почувши його голос, Ґу Хе Янь відпустив зап'ястя Ер Ньова й завдав йому швидкого удару ногою в коліно, відправивши його на підлогу. Ще один удар ногою припав на спину чоловіка, відкинувши його вперед, поки його голова не вдарилася об підлогу з глухим стуком.

 

Побачивши, що на його брата нападають, Да Ньов розлютився. Він витягнув клинок і кинувся на Ґу Хе Яня, несамовито кричачи: 

 

— Сучий ти сину! Я вб'ю тебе!

 

Однак Да Ньова спіткала така ж доля, що і його брата. Одним влучним рухом Ґу Хе Янь обеззброїв його й повалив на землю.

 

Потім Ґу Хе Янь обернувся й подивився на Му Джи Міна.

 

Му Джи Мін усміхнувся, заспокоюючи його: 

 

— Зі мною все гаразд. Зв'яжи цих двох конопляними мотузками й кинь їх у стайню. 

 

Ґу Хе Янь ретельно виконав його вказівки.

 

Потім Му Джи Мін підійшов до старого корчмаря, який тремтів від страху, і запитав: 

 

— Старче, з вами все гаразд?

 

— Не хвилюйтеся за мене, ґондзи, – старий корчмар заспокоїв його, неодноразово махнувши руками. — Справді, зі мною все гаразд.

 

У відповідь Му Джи Мін попросив: 

 

— Чи не могли б ви приготувати для нас трохи їжі?

 

Старий корчмар кивнув і швидко пішов до кухні, гукнувши через плече: 

 

— Звичайно, зараз!

 

Му Джи Мін вийшов на задній двір і помив руки в діжці з водою, а потім повернувся до головної зали, сівши за один із дерев'яних столів. Через деякий час зі стайні прийшов Ґу Хе Янь і сів поруч із ним. Однак Му Джи Мін не міг не помітити, що поглядом Ґу Хе Яня пильно стежив за його рукою.

 

— Зі мною все гаразд, справді, – заспокоїв його Му Джи Мін, піднявши свою руку. — Він лише злегка стиснув її. Бачиш, нічого серйозного, навіть сліду не залишилося.

 

Ґу Хе Янь нахмурився: 

 

— Стиснув? Де він тебе схопив?

 

Му Джи Мін не міг точно пригадати, тому недбало відповів: 

 

— В акупунктурну точку Хеґу*. 

 

*合谷 hé gǔ; Точка Хеґу – це точка, розташована на тильній стороні кисті, а саме між першою і другою п'ястковими кістками. Вона розташована в найвищій точці м'яза, коли великий і вказівний пальці зведені разом, створюючи заглиблення або «долину» між двома сухожиллями. Ця точка часто використовується в акупунктурній терапії для різних цілей, в тому числі й для полегшення болю.

 

Ґу Хе Янь ніжно взяв зап'ястя Му Джи Міна, підніс його до своїх вуст і з серйозним виразом обличчя поцілував тильну сторону долоні, саме там, де розташована точка Хеґу.

 

У цьому поцілунку не було і сліду хтивості, ніби це було лише для втіхи. Проте, здавалося, що Ґу Хе Янь накладає свій відбиток на Му Джи Міна, прикриваючи те, чого насправді не існувало.

 

Попри те що він знав відчуття дотику цих губ на кожному сантиметрі свого тіла, Му Джи Мін відчув, що його вуха нагріваються від цього жесту.

 

Му Джи Мін відсмикнув руку і прочистив горло, ховаючи рот за кулаком:

 

— Хе Яню, я розпитував про місце розташування долини Тисячі Отрут у старого корчмаря. Виявляється, її розташування не таке вже й секретне, як ми думали. Він також згадав, що ми можемо знайти провідника в сусідньому містечку на південь.

 

— Дуже добре, – кивнув Ґу Хе Янь, насупивши брови в задумі. — Місто поблизу...

 

Заінтригований його реакцією, Му Джи Мін запитав: 

 

— Що з ним?

 

Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Це, мабуть, місто Юнь, де розташована резиденція короля Шу.

 

Здивований Му Джи Мін запитав: 

 

— Звідки ти це знаєш?

 

Тільки-но Ґу Хе Янь зібрався відповісти, як старий корчмар повернувся з їхньою їжею. Щоб не викликати підозр, він просто відповів: 

 

— Я дізнався про це випадково.

 

Му Джи Мін кивнув головою й не став більше розпитувати. Він просто зосередився на тому, щоб мовчки їсти.