Чому ти не хочеш допомогти мені застосувати ліки?

Му Джи Мін сидів на круглому табуреті з грушевого дерева, його очі вигнулися в широкій усмішці, коли він подивився на Ґу Хе Яня й запитав:

 

— Отже, у Дзяннані дуже вогко?

 

Ґу Хе Янь не зміг зустрітися з Му Джи Міном поглядом, його очі опустилися в підлогу: 

 

— … Гм. 

 

Му Джи Мін сказав: 

 

— Дивно, наскільки я пам'ятаю, генерал Ґу вже багато років перебуває на кордоні й ніколи не був у Дзяннані.

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— … Мені про нього говорили інші.

 

Придушивши усмішку, Му Джи Мін сказав: 

 

— Гаразд, поки що не будемо обговорювати це питання. До речі, я хочу попросити генерала про послугу, – Му Джи Мін простягнув руку і взяв Ґу Хе Яня за зап'ястя, м'яко притягнувши його до себе, щоб той сів поруч.

 

Сівши прямо, Ґу Хе Янь сказав: 

 

— Говори. 

 

Дотик Му Джи Міна затримався, його рука потягнулася від зап'ястя Ґу Хе Яня до ліктя, повільно пестячи шкіру, від чого по руці генерала пробігли мурашки. Нарешті зупинившись на його плечі, Му Джи Мін легенько засміявся: 

 

— Роботу над резиденцією маркіза завершено. Я подбав про те, щоб облаштувати все всередині й зовні особняка. Нам лише потрібно вибрати сприятливий день для переїзду, але…

 

Ґу Хе Янь запитав: 

 

— Але що?

 

Му Джи Мін міцніше стиснув плече Ґу Хе Яня, притягнувши його до себе: 

 

— Але в резиденції маркіза не вистачає дружини, щоб зігріти ліжко. 

 

Ґу Хе Янь: 

 

— ...

 

Не в силах більше стримуватися, Му Джи Мін розсміявся: 

 

— Я думаю, що ти, генерале, ідеально підходиш на цю роль. Ось тільки я не впевнений, чи генерал готовий допомогти мені із цією послугою.

 

Говорячи це, Му Джи Мін усе ближче і ближче наближав своє обличчя до обличчя Ґу Хе Яня, аж поки їхні губи майже не торкнулися. Його голос ставав усе тихішим і тихішим, ледь чутним, змушуючи Ґу Хе Яня уважно слухати. На якусь мить атмосфера між ними стала вкрай двозначною.

 

Як тільки він закінчив говорити, Му Джи Мін не став чекати на відповідь. Він просто усміхнувся і притиснувся губами до губ Ґу Хе Яня.

 

Переповнений емоціями, Ґу Хе Янь обійняв Му Джи Міна за талію, підняв його зі стільця й посадив собі на коліна. Розірвавши поцілунок, Му Джи Мін, злегка задихаючись, з тріумфальною усмішкою на вустах, прошепотів:

 

— Генерале, тепер, коли ми поцілувалися, ти не можеш відмовити мені в допомозі зігріти постіль.

 

Ґу Хе Янь, усе ще задихаючись, спромігся на тихе запитання: 

 

— Гм. Твоя рука все ще болить?

 

Му Джи Мін помасажував власне плече, легенько потряс його, а потім з усмішкою на обличчі відповів: 

 

— Більше не болить, анітрохи. 

 

Ґу Хе Янь із полегшенням видихнув, пропонуючи: 

 

— Ходімо відпочинемо.

 

Ґу Хе Янь зробив легкий рух, щоб підвестися, очікуючи, що Му Джи Мін, який сидів зверху, підніметься першим. Однак Му Джи Мін залишився нерухомим. Його рука, яка все ще лежала на плечі Ґу Хе Яня, злегка стиснулася.

 

— Куди ти хочеш піти, генерале? – запитав Му Джи Мін зі знанням справи, усміхаючись.

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— До казана з водою, щоб помити руки. 

 

Руки Ґу Хе Яня все ще були вкриті лікарською олією, через що вони залишалися липкими й із сильним лікарським запахом. Раніше, коли він цілував Му Джи Міна, Ґу Хе Янь наважувався лише обіймати його за талію, намагаючись не торкатися тіла долонями.

 

— Ти вже закінчив наносити ліки? – запитав Му Джи Мін з усмішкою на вустах. — Генерале, у мене ж не тільки плече пошкоджене. 

 

Ґу Хе Янь насупився: 

 

— Де ще?

 

— Тут, – Му Джи Мін узяв руку Ґу Хе Яня й поклав її на нижню частину живота. Оскільки він щойно пройшов процедуру з лікувальною олією, його одяг досі не був належним чином поправлений. Тож у цей момент його верхня частина тіла була оголена, і долоня Ґу Хе Яня безпосередньо торкнулася теплої шкіри Му Джи Міна. Можливо, це було через синець від удару, а можливо, через підсвідоме напруження від дотику, але кінчики пальців Ґу Хе Яня відчули, як живіт Му Джи Міна злегка тремтить, наче цикада, що ніжно махає крильцями.

 

Інтимність їхнього становища нарешті осяяла Ґу Хе Яня.

 

Ґу Хе Янь сказав: 

 

— … Тут?..

 

Му Джи Мін усміхнувся:

 

— Гм? А що не так?

 

— Можливо, тобі варто нанести ліки самостійно... там, внизу, – пробурмотів Ґу Хе Янь, відводячи погляд і намагаючись забрати руку. Однак Му Джи Мін міцно тримав його зап'ястя.

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Гм? Чому так? Генерале, це ж ти спричинив це поранення. Хіба ти не повинен узяти на себе відповідальність і допомогти з лікуванням? – у його усмішці з'явився натяк на пустотливу хитрість. — Глянь, це місце все в синцях і страшенно болить.

 

Почувши це, Ґу Хе Янь глибоко вдихнув, намагаючись стриматись: 

 

— Вибач... Але... тобі краще злізти.

 

— Ні, не злізу, – відмовився Му Джи Мін, вперто запитуючи: — Скажи мені, генерале, чому ти не наважуєшся нанести ліки?

 

Ґу Хе Янь завагався: 

 

— Я не зможу. Я не зможу...

 

Му Джи Мін запитав: 

 

— Що ж означає твоє «не зможу»?

 

Ґу Хе Янь відповів: 

 

— … Я не зможу встояти...

 

Усмішка Му Джи Міна розширилася, коли він підштовхнув його до деталей: 

 

— Що ж означає твоє «не зможу встояти»? 

 

Ґу Хе Янь: 

 

— … 

 

Потім, посеред ночі, маленька керамічна баночка скотилася з ліжка і вдарилася об підлогу з хрустким звуком, який на мить заглушив слабкі стогони та дихання, що долинали з ліжка. Баночка, яка була по вінця наповнена лікарською олією, коли Ґу Хе Янь приніс її в кімнату, тепер лежала на підлозі, не проливши ані краплі…

 

***

 

Наступного дня Вень Хе Їнь прийшов побачитися з Му Джи Міном. Щойно він увійшов, очі Вень Хе Їня здивовано розширилися: 

 

— Молодий господарю, де ти отримав поранення?

 

— Гм? – Му Джи Мін, розгубившись, принюхався до себе. — Невже запах лікарської олії настільки сильний?

 

Вень Хе Їнь вигукнув: 

 

— Так! Він не просто сильний, він надзвичайно різкий! Його можна відчути навіть за десять кроків. 

 

Му Джи Мін: 

 

— ...

 

Вень Хе Їнь продовжував, його голос був сповнений занепокоєння: 

 

— Молодий господарю! Ти захворів? Чому твоє обличчя раптом стало таким червоним?! 

 

— А-Їню, заспокойся, перестань кричати! – Му Джи Мін затнувся, його обличчя почервоніло ще більше. — Ти відправиш мене в підземний світ з усім цим галасом!

 

***

 

Тепер, коли політична буря тимчасово вщухла, а тіло Му Джи Міна одужало, він написав імператору листа з проханням повернутися до імператорського двору.

 

У всіх ще були свіжі в пам'яті славетні досягнення Му Джи Міна під час його попередньої місії як посланця. Тепер його призначили міністром міністерства обрядів, віддавши йому посаду третього рангу.

 

Му Джи Мін був старанним у виконанні своїх обов'язків, суворим до себе й поблажливим до інших. Він працював на своїй посаді лише три місяці, але вже встиг завоювати загальну похвалу.

 

Коли літо змінилося пронизливими осінніми вітрами, імператор застудився. Кілька днів він страждав від постійних головних болів, що змусило його пропустити три з п'яти днів придворних засідань. На щастя, Велика імперія Дзінь останнім часом переживала період відносного спокою, і лише кілька нагальних справ потребували негайної уваги імператора. 

 

Хоча звичайна застуда не вважалася серйозною хворобою, цього було достатньо, щоб спричинити глибоке занепокоєння Му Джи Міна. Коли в нього з'явився вільний час, Му Джи Мін вирішив відвідати Фу Дзі Яня в його резиденції короля Сяня.

 

Фу Дзі Янь, зрадівши несподіваному візиту, поспішив привітати Му Джи Міна у внутрішній залі. Відпустивши слуг, він власноруч приготував чай для свого гостя.

 

Му Джи Мін не гаючи часу перейшов до справи: 

 

— Дзі Яню, хоча наслідний принц не бере участі в державних справах уже майже пів року, він однаково залишається наслідним принцом. Якщо імператор одного разу серйозно захворіє й буде прикутий до ліжка, ти повинен постаратися отримати його власноруч написаний указ, що надає тобі повноваження діяти як регент. За жодних обставин не можна допустити, щоб регентство перейшло до наслідного принца.

 

Фу Дзі Янь відповів: 

 

— Му-ґеґе, імператор просто застудився. Коли я вчора прийшов до нього, щоб засвідчити повагу, йому вже було набагато краще. Не годиться зараз припускати, що Його Величність може опинитися прикутим до ліжка. 

 

У попередньому житті всі дотримувалися такого ж оптимістичного погляду. Однак ця, здавалося б, незначна застуда спричинила стрімке погіршення здоров'я імператора і призвела до важкої хвороби.

 

Му Джи Мін наполягав: 

 

— Ми повинні готуватися до найгіршого. Ця справа дуже важлива, і я вважаю себе зобов'язаним нагадати тобі про це.

 

— Я розумію, – Фу Дзі Янь кивнув. — Я матиму це на увазі. До речі, раз ми вже заговорили про хвороби, я помітив, що останнім часом ти багато кашляєш. Ти погано себе почуваєш? Якщо ти захворієш, генерал Ґу буде не в собі від хвилювання.

 

Му Джи Мін не міг не усміхнутися уявивши, як Ґу Хе Янь турбується про нього: «Гм, це дуже мило».

 

Му Джи Мін усміхнувся: 

 

— Зараз лише початок осені, тож погода почала холоднішати. Мені просто необхідно почати одягатися тепліше.

 

— Ти повинен дбати про своє здоров'я, – після того, як Фу Дзі Янь приготував чай, він подав його Му Джи Міну і сказав: — Му-ґеґе, це чай до Цінміну*, зроблений із чайного листя Лондзін**. Імператор нагородив мене ним наприкінці весни. Я зберігав його для особливого випадку, і тепер, коли ти тут, я нарешті можу насолодитися ним!

 

*明前茶 míng qián chá; Це стосується чайного листя, зібраного до фестивалю Цінмін (清明节 qīng mīng jié), оскільки воно менш схильне до пошкодження комахами, з ніжними молодими бруньками й листочками, яскравим зеленим кольором, тонким, запашним ароматом, а також насиченим, красивим смаком, що робить його чаєм преміумкласу. Крім того, оскільки температура перед Цінміном зазвичай нижча, а кількість паростків обмежена, темпи росту повільніші, що призводить до дуже низьких врожаїв, які не відповідають стандартам збору врожаю. Тому часто кажуть, що «чай, зібраний до Цінміну, цінний, як золото».

 

**龙井茶 lóng jǐng chá; Це сорт обсмаженого на сковороді зеленого чаю з району села Лондзін у місті Ханджов провінції Джедзян. Чай Лондзін часто славиться своїм унікальним смаком й ароматом, його виробляють переважно вручну, і він відомий своєю високою якістю.

 

— Чай до Цінміну, зроблений із чайного листя Лондзін? – Му Джи Мін радісно підняв чашку і сказав: — Я ніколи не думав, що мені так пощастить.

 

Повільно піднявши кришку чашки із селадону, Му Джи Мін відчув запашний аромат чаю, який освіжав і бадьорив, по-справжньому радуючи серце й розум. Зробивши легкий ковток, Му Джи Мін не втримався й вигукнув: 

 

— Справді вишуканий чай.

 

Проте вже наступної миті Му Джи Мін відчув раптову важкість у грудях, що супроводжувалася слабким присмаком крові, яка почала підступати до горла.

 

— Му-ґеґе, щось не так? – Фу Дзі Янь, який саме збирався насолодитися чашкою чаю та поспілкуватися з Му Джи Міном, помітив, що щось не так. Піднявши очі, він побачив незвичний вираз обличчя Му Джи Міна, що змусило його розгублено запитати: — Щось не так із чаєм?

 

— Все гаразд, – Му Джи Мін заспокоїв його, опустивши голову, щоб зробити ще один ковток чаю, намагаючись придушити гірко-солодкий присмак крові в горлі. Гарячий чай зволожив його горло й зігрів живіт, даруючи йому легке відчуття комфорту. Однак, коли Му Джи Мін підняв погляд, він із жахом побачив, що чай у його чашці набув жахливого темно-червоного відтінку!

 

До того ж обідок білої порцелянової чашки в його руці був заплямований темною кров'ю…

 

— Му-ґеґе?! – шоковано вигукнув Фу Дзі Янь, який також помітив це.

 

Рука Му Джи Міна затремтіла, від чого чашка впала на підлогу й розбилася на друзки. Киплячий чай, тепер уже заплямований кров'ю, розбризкався по всій підлозі, змішуючись із розбитими уламками порцеляни. Саме тоді, коли Му Джи Мін збирався щось сказати Фу Дзі Яню, його вирвало великою кількістю багряної крові!

 

Напад стався без попередження. Коли кров хлинула назовні, Му Джи Мін відчув пекучу агонію, ніби його внутрішні органи міцно скрутили у вузол. Біль посилювався, охоплюючи кожну кінцівку й кістку, а потім поступово відступив, коли його свідомість почала вислизати. Му Джи Мін впав на землю, тьмяно чуючи повні паніки крики Фу Дзі Яня, але світ навколо нього розмився й розчинився в темряві.

 

Страх і паніка переповнювали Му Джи Міна, затягуючи його в безодню несвідомого, залишаючи без розуміння того, що станеться далі.

 

***

 

Тим часом у кабінеті імператорського лікаря шелестів осінній вітер, змушуючи листя гінко падати і вкривати землю золотим килимом, який ніхто не потрудився зібрати. Лікар Кван був у розпалі написання медичної книги. Зважаючи на свій поважний вік, він відчув себе виснаженим, написавши лише кілька сторінок, і був змушений відкласти пензлик убік, щоб помасажувати собі скроні.

 

Лікар Кван важко зітхнув, почувши як його дружина, пані Дзін, почала переконувати його піти на пенсію раніше й насолоджуватися рештою років. Хитаючи головою, лікар Кван пробурмотів: 

 

— Шкода, що я ще не знайшов гідного учня. Я маю стільки знань із медицини, але не маю кому їх передати.

 

Коли він занурився в роздуми, ззовні кабінету почулися тривожні вигуки: 

 

— Лікар Кван тут?! Лікарю Кване!

 

— Я тут, тут, – відповів лікар Кван.

 

Почувши його відповідь, Вень Хе Їнь кинувся до нього, його голос тремтів від тривоги: 

 

— Лікарю Кване, дякувати Небесам, я знайшов вас! Будь ласка, ви повинні прийти і врятувати нашого молодого господаря!

 

— Ти молодий охоронець Лі Джу, чи не так? – лікар Кван одразу впізнав Вень Хе Їня й не наважився зволікати. Підвівшись, щоб узяти свою аптечку, він запитав: — Що сталося з Лі Джу?

 

— Молодого господаря раптово вирвало кров'ю й він знепритомнів!!! – стривожено сказав Вень Хе Їнь.

 

Лікар Кван був вражений: 

 

— Що?! Він знепритомнів? Зачекай, молодий чоловіче, не квап мене. Мої старі кінцівки не витримають такого темпу!

 

З Вень Хе Їнем, який практично тягнув його за собою, лікар Кван швидко рушив до резиденції Му. Дійшовши до передньої частини бічної зали, вони зіткнулися з Му Бо Женем.

 

— Кван-сьоне, – Му Бо Жень зробив крок уперед, схопивши лікаря Квана за руку, і заблагав: — Будь ласка, оглянь мого сина!

 

— Му-сьоне, не хвилюйся. Я вже йду, – заспокоїв його лікар Кван, штовхаючи двері. Увійшовши, він побачив Його Високість короля Сяня та Ґу Хе Яня. Усередині також було кілька людей, які, схоже, були лікарями, що безпорадно стояли перед ліжком.

 

Не переймаючись формальностями, лікар Кван пробрався крізь натовп до ліжка, де знайшов Му Джи Міна. Молодий маркіз лежав на ліжку й виглядав кволим, його губи були синіми, а обличчя позбавлене кольору. Вражений його станом, лікар Кван поспіхом перевірив його пульс.

 

Після ретельного обстеження пульсу Му Джи Міна, лікар Кван звернувся до інших: 

 

— Всі симптоми вказують на отруєння. Хто-небудь знає, що це може бути за отрута?

 

Лікар Ся Тянь Ву швидко відреагував: 

 

— Це отрута холодного скорпіона.

 

— Що?! – вигукнув лікар Кван, його голос був сповнений жаху: — Ця отрута не має протиотрути!