Колишній компроміс між двома дітьми тепер здається сном

Почувши слова Ґу Хе Яня, Му Джи Мін на мить остовпів. Однак він швидко опанував себе й відповів з усмішкою на обличчі: 

 

— Ти рідко говориш так відверто, і хоча я радий бачити тебе таким чесним зі мною, це дерево Бодхі не має до мене ніякого стосунку. Цікаво, мій генерале, що змусило тебе асоціювати мене із цим деревом?

 

Ґу Хе Янь: 

 

— … Не має ніякого стосунку?

 

Коли він вимовив ці два слова, у тоні Ґу Хе Яня прозвучало безсумнівне розчарування й розпач, ніби його підвели.

 

Серце Му Джи Міна закалатало, і він швидко спробував догодити йому. Засміявшись, Му Джи Мін сказав: 

 

— Це все моє нерозуміння. Якщо ти не заперечуєш, генерале, чи не міг б ти просвітити мене?

 

Ґу Хе Янь подивився на нього, а потім перевів погляд на дерево Бодхі. Му Джи Мін простежив за його поглядом, але не побачив нічого незвичайного, що ще більше спантеличило його.

 

— Коли ти був дитиною, ти часто приходив до цього стародавнього храму, щоб помолитися, – тихо почав Ґу Хе Янь.

 

Му Джи Мін кивнув: 

 

— Так.

 

Ґу Хе Янь продовжив: 

 

— Коли тобі було лише вісім років, ти страждав від важкої хвороби. У тебе була дуже висока температура, яка ніяк не спадала, і навіть розвинулася важка хвороба легенів, через яку ти кашляв кров'ю протягом декількох днів. Тобі знадобилося три роки, щоб повністю одужати.

 

— Це правда. 

 

Му Джи Мін погодився, але потім замислився: «Який стосунок до всього цього має моя дитяча хвороба?»

 

Ґу Хе Янь повернувся до Му Джи Міна й запитав: 

 

— Ти пам'ятаєш, як ти захворів?

 

Му Джи Мін роздумував: «Тоді мені було лише вісім років, і через хворобу в мене піднялася така висока температура, що я марив. Тоді я був дуже близький до того, щоб перетнути браму підземного світу. Через це я не пам'ятаю багато з того, що сталося до й після хвороби».

 

Хоча Му Джи Мін не міг згадати, Ґу Хе Янь пам'ятав.

 

Чотирнадцять років тому, під час холодної зими 12-го місячного місяця, коли вода в озерах і ставках замерзла, Ґу Ю Ї, якому було лише десять років, сидів на самоті під цим деревом Бодхі. Він терпів кусючий холод пронизливих вітрів і крижаний сніг, що вкривав землю.

 

Раптом біля його вух пролунав чистий і мелодійний дитячий голос: 

 

— Чому ти тут сидиш?

 

Підвівши погляд, юний Ґу Ю Ї побачив перед собою дитину, одягнену в товстий біло-блакитний парчевий плащ. Витончені риси обличчя хлопчика, ніби ретельно виліплені з тонкого нефриту, мали здивований вираз, коли він дивився на Ґу Ю Ї.

 

Через якісь причини, яких Ґу Ю Ї не міг зрозуміти, кусючий зимовий вітер, здавалося, втратив свою суворість, ставши несподівано лагідним.

 

Ґу Ю Ї відповів: 

 

— Я загубився.

 

Не кажучи ні слова, маленький хлопчик, Му Лі Джу, сів поруч із ним. Своїми маленькими, білими, як лотос, рученятами він ніжно змахнув сніг із плечей і волосся Ґу Ю Ї. Помітивши почервонілі від холоду руки, Му Лі Джу зняв свій теплий плащ і накрив їх.

 

Потім Му Лі Джу запитав: 

 

— Куди ти йшов?

 

Ґу Ю Ї відповів: 

 

— Я шукав свою матір.

 

— Тебе розлучили з матір'ю? – Му Лі Джу на мить замислився, перш ніж запропонувати: — У мене є ідея! Ходімо до медитаційної зали й почекаємо на неї там. Там тепло, і тобі не доведеться чекати на морозі. Твоя мама обов'язково прийде за тобою.

 

Після хвилини мовчання Ґу Ю Ї тихо прошепотів: 

 

— Вона не прийде.

 

— Чому? – запитав маленький Му Лі Джу, його обличчя було розгубленим.

 

— Вона померла. Я прийшов, щоб знайти її могилу, – відповів Ґу Ю Ї.

 

Маленький Му Лі Джу надувся й невинно запитав: 

 

— Що означає «померла»?

 

Ґу Ю Ї зробив усе можливе, щоб пояснити: 

 

— Це означає, що вона пішла, що її тут більше немає.

 

Усе ще не до кінця розуміючи, Му Лі Джу запитав: 

 

— Це означає, що вона більше не може залишатися з тобою?

 

Ґу Ю Ї просто кивнув: 

 

— Гм.

 

— Якби моєї мами більше не було зі мною, я б точно почав плакати, – роздумував вголос Му Лі Джу.

 

Із цими словами маленький Му Лі Джу піднявся на ноги й кинувся до найближчої кімнати для медитацій. Його кроки хрускотіли по снігу, поступово стихаючи, поки він не зник із поля зору Ґу Ю Ї. Юний Ґу Ю Ї, усе ще тримаючи в руках плащ маленької дитини, відчував себе розгубленим і не знав, що робити. Раптом звук хрусткого снігу знову наповнив повітря. Му Лі Джу повернувся.

 

— Візьми, це тобі, – сказав Му Лі Джу, задихаючись від біганини по снігу, та простягнув Ґу Ю Ї річ, яку він приніс.

 

Поглянувши вниз, Ґу Ю Ї побачив кілька тістечок, акуратно загорнутих у папір.

 

Му Лі Джу пояснив: 

 

— Це пиріг з османтусом та білим цукром, фірмова страва кондитерської Дзіюе. Вона моя улюблена. Ти маєш його спробувати, він дуже смачний.

 

— Гм, – Ґу Ю Ї кивнув. — Дякую.

 

Му Лі Джу зітхнув, вперши обидві руки на стегна: 

 

— Ти дуже тиха людина, чи не так? Де твій батько?

 

Ґу Ю Ї відповів: 

 

— Мій батько служить на кордоні.

 

— То ти наважився прийти сюди сам? – запитав Му Лі Джу.

 

Ґу Ю Ї просто кивнув: 

 

— Гм.

 

Після хвилини роздумів Му Лі Джу запитав: 

 

— Сьогодні сталося щось таке, що тебе засмутило?

 

Ґу Ю Ї промовчав. 

 

«Засмутило?»

 

У той час як уся столиця була занурена у святкування новорічної ночі, наповнена звуками петард і радісними зборами, резиденція Ґу виділялася різким контрастом – тиха, холодна й безлюдна, а Ґу Ю Ї провів новорічну ніч на самоті.

 

«Чи можна вважати, що це мене засмутило?» – здивувався Ґу Ю Ї.

 

Му Лі Джу знову заговорив: 

 

— Навіть якщо ти мені не кажеш, я однаково розумію. Ти, мабуть, почувався дуже сумно й печально, коли йшов шукати свою матір. Не сумуй. Ти маєш піти до медитаційної зали й перечекати там, доки сніг не закінчиться, а тоді вже йти шукати маму. Мені теж треба повертатися, інакше моя няня буде хвилюватися.

 

Ґу Ю Ї завагався: 

 

— Ти…

 

Му Лі Джу запитав: 

 

— Я? 

 

Після довгої павзи, сповненої вагань, Ґу Ю Ї нарешті, хоч і з деякими труднощами, зміг озвучити своє прохання: 

 

— Ти... не міг би ти... не міг би ти супроводжувати мене?..

 

Му Лі Джу запитав: 

 

— Ти хочеш, щоб я супроводжував тебе під час пошуків твоєї матері?

 

Після хвилини вагань Ґу Ю Ї повільно кивнув головою: 

 

— Гм.

 

Спостерігаючи за плечима Ґу Ю Ї, тепер вологими від талого снігу, Му Лі Джу несподівано усміхнувся і сказав: 

 

— Гаразд, я піду з тобою! Тільки зачекай тут трохи. Мені потрібно піти в залу медитацій, щоб позичити пензлик і чорнило. Я напишу записку своїй няні, поясню, що пішов із тобою. Тоді, коли вона прийде за мною й побачить записку, вона не хвилюватиметься.

 

Сказавши це, Му Лі Джу знову кинувся навтьоки, повернувшись через деякий час, захеканий від усіх цих вправ. Взявши Ґу Ю Ї за руку, він сказав із променистою усмішкою на обличчі: 

 

— Ходімо!

 

Взявшись за руки, двоє дітей пішли по снігу, залишаючи за собою глибокі сліди. Вони йшли майже пів дня, і коли нарешті знайшли гробницю, уже настали сутінки.

 

Ґу Ю Ї опустився на коліна перед гробницею і вклонився, а Му Лі Джу, тремтячи поруч із ним, кілька разів чхнув: 

 

— Ачу, ачу!

 

Підвівшись і побачивши Му Лі Джу в такому стані, Ґу Ю Ї запропонував: 

 

— Ходімо назад.

 

Збентежений, Му Лі Джу запитав: 

 

— Га? Чому? Ми ж щойно прийшли?

 

Ґу Ю Ї відповів: 

 

— Цього достатньо.

 

Хоча шлях до гробниці був нелегким, оскільки вони мали спочатку знайти її, зворотний шлях був набагато швидшим, оскільки вони вже були знайомі зі стежкою. Усього за пів години діти повернулися до храму.

 

Через відсутність Му Джи Міна протягом половини дня мешканці резиденції Му занепокоїлися, як мурахи на розпеченій сковорідці*, і всюди шукали свого молодого господаря. Побачивши, що Му Лі Джу повернувся цілим і неушкодженим, няня з полегшенням вигукнула: 

 

— О, дякувати небесам, ви повернулися, дякувати небесам! О Боже, молодий господарю, чому ваш одяг такий мокрий і холодний? Наче вас щойно виловили з крижаної ополонки! І ваше личко теж почервоніло від холоду! Молодий господарю, у вас вроджена вада, вам не можна так мерзнути!!!

 

*热锅上的蚂蚁 rè guō shang de mǎ yǐ; Китайська ідіома. Використовується як метафора для опису ситуації, коли людина відчуває надзвичайну тривогу, неспокій або паніку, подібно до мурах, що снують по розпеченій сковорідці. 

 

Коли вони намагалися забрати Му Лі Джу, він вперто вчепився в рукав Ґу Ю Ї і сказав: 

 

— Мене звуть Му Лі Джу. Приходь до резиденції герцога Яня, щоб погратися зі мною, коли будеш вільний.

 

Ґу Ю Ї завагався, але нарешті відповів: 

 

— … Я прийду.

 

Після розставання з Му Лі Джу, тітка Лян нарешті знайшла Ґу Ю Ї, свого молодого господаря, і вони разом повернулися до резиденції генерала Ґу.

 

Пізніше, коли Ґу Ю Ї спробував відвідати Му Лі Джу, йому повідомили, що молодий господар Му Лі Джу захворів, страждаючи від високої температури, яка ніяк не спадала…